Дмитро Іванович Яворницький – видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист, дійсний член НТШ, ВУАН, Московського археологічного товариства, чия багаторічна наукова діяльність нерозривно пов’язана з історією запорозького козацтва. Народився Дмитро Яворницький 25 жовтня (6 листопада) 1855 р. в с. Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії в родині дяка. Початкову освіту здобув у Харківському повітовому училищі, згодом навчався у Харківській духовній семінарії. У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. За роки навчання в університеті у Дмитра Яворницького склалися надзвичайно приязні стосунки з тамтешніми проукраїнськими викладачами Олександром Потебнею і Миколою Сумцовим, під впливом яких відбувалося становлення Яворницького як науковця. Олександр Потебня запросив його до участі в студентському гуртку з вивчення історії та звичаїв українського народу.

Після закінчення університету в 1881 р. Дмитро Яворницький залишається на кафедрі російської історії позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Одночасно він викладає історію у різних середніх навчальних закладах Харкова. Навесні 1885 р. прочитав серію публічних лекцій про запорозьке козацтво, за що зазнав утисків і звинувачень з боку місцевої влади, котра доклала зусиль, аби молодого українського історика було позбавлено стипендії, відтак звільнено з університету. Протягом 1885–1881 рр. Яворницький працював викладачем історії у кількох навчальних закладах Санкт-Петербурга, зокрема в Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат, Другому кадетському корпусі, приватній жіночій гімназії Стоюніної (Ф. І, № 22093, 22094). Окрім викладацької діяльності, Яворницький займається активною науково-пошуковою діяльністю в архівах Петербурга, досліджуючи джерела з історії козаччини. Кожного літа він виїздив у археологічні експедиції до місць, пов’язаних із запорозькою минувшиною, зокрема в 1887 р. він разом зі своїм колегою Володимиром Тарновським здійснив подорож дніпровськими порогами, збираючи матеріали до своїх наукових студій (Ф. І, № 22095).

У 1892 р. вийшов друком перший том фундаментальної праці Дмитра Яворницького «История запорожских казаков» (Ф. І, № 22034). Два наступних доми були опубліковані в 1895 і 1897 рр. Це видання стало підсумком багаторічної, кропіткої дослідницької роботи вченого, розпочатої ще в студентські роки.

Наступний етап у житті вченого був пов’язаний із Середньою Азією, куди Дмитра Яворницького відрядили як чиновника з особливих доручень для вивчення місцевого краю. Перебуваючи в Самарканді, він відвідав визначну пам’ятку історії і архітектури – мавзолей Тамерлана, про який написав статтю (Ф. І, № 22018). У 1896 р. Яворницький влаштувався працювати приват-доцентом у Московському університеті на кафедрі російської історії (Ф. І, № 22092). Читав лекції про історію та звичаї запорозького козацтва: «Мнения о происхождении казачества» (Ф. І, 22038), «Значение малорусского казачества» (Ф. І, № 22032), «Значение степняков в исторической жизни русского народа» (Ф. І, № 22015) та ін. 29 квітня 1901 р. в Казанському університеті відбувся публічний захист магістерської дисертації Дмитра Яворницького, в основу якої автор поклав перероблений і перевиданий у Москві перший том «Истории запорожских казаков». Наукова діяльність Яворницького і його здобутки у висвітленні історії запорозького козацтва високо цінувалися найавторитетнішими російськими істориками. У 1886 р. його було обрано дійсним членом Російського археологічного товариства в Петербурзі, а в 1906 р. – Московського археологічного товариства, членом-кореспондентом якого він був з 1885 р. (Ф. І, № 22091).

У 1902 р. Дмитра Яворницького, вже знаного дослідника запорозької старовини, запросили очолити Катеринославський обласний музей ім. О. М. Поля. Під керівництвом Яворницького, музей обзавівся багатьма новими цінними експонатами, до його фондів увійшло чимало археологічних знахідок, історичних документів, стародруків, картографічних матеріалів, завдяки чому він перетворився на один з провідних музеїв України. Катеринослав став місцем проживання і роботи Дмитра Яворницького на всі наступні роки. Любов і повага до цього козацького краю знайшла своє втілення в наукових розвідках, присвячених історії Катеринослава (Ф. І, № 22045).

У 1910 р. Яворницький здійснив подорож до Туреччини, Греції та Єгипту. Під час відвідин Стамбулу вчений отримав можливість оглянути пам’ятні місця, пов’язані з українською історією.

До кола знайомих Дмитра Яворницького входили таки відомі особи як Дмитро Багалій (Ф. І, № 46389), Євген Чикаленко (Ф. І, № 43426), Микола Лисенко (Ф. І, № 42192), Агатангел Кримський (Ф. І, № 24566, 24567), кореспонденція з якими експонується на виставці. Також на експозиції представлена фотографія Яворницького з мистецтвознавцем Стефаном Таранушенком у Дніпропетровську (Ф. 278, № 1638).

Після революції 1918 р. Дмитра Яворницького обрали професором Катеринославського університету, де протягом 1924–1929 рр. він очолював створену ним кафедру українознавства. Проте головною турботою дослідника й надалі залишався його музей. Наукова громадськість, високо оцінюючи внесок Яворницького у розвиток історичної науки в Україні, обрала його вченим-кореспондентом (1924), а згодом і академіком (1929) ВУАН. Разом з тим, радянська влада не надто прихильно ставилася до Дмитра Яворницького, закидаючи йому «буржуазний націоналізм» та співпрацю з контрреволюційними організаціями (справа СВУ). У 1934 р. Яворницького звільнили з музею, відтак до кінця свого життя він лишався безробітним. Помер видатний історик запорозького козацтва 5 серпня 1940 р.

Використана література

Гапусенко І. М. Дмитро Іванович Яворницький / І. М. Гапусенко. – К., 1969.

Ясь О. В. Дмитро Іванович Яворницький / О. В. Ясь. // Енциклопедія історії України. – 2013. – С. 717–719.

Сварник І. І. Від перекладача / І. І. Сварник // Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. – Львів, 1990. – Т. 1. – С. 5–10.

Смолій В. А. Літопис українського козацтва / В. А. Смолій // Яворницкий Д. И. История запорожских казаков. – К.: Наукова думка, 1990 . – Т. 1. – С. 9, 11.

Виставку підготували працівники відділу джерелознавства ІР НБУВ: науковий співробітник Т. Горбач., провідний редактор Т. Герасімова