Павло Миколайович Попов (1890–1971) – український  літературознавець, фольклорист, мистецтвознавець, славіст, книгознавець, мовознавець – народився в с. Миколаївка (тепер Сумська обл.). Середню освіту здобув у Рильському духовному училищі, закінчив Курську духовну семінарію (1910) і вступив до Варшавського університету, у 1913 р. перейшов у Київський університет, який закінчив у 1916 р.; позаштатний співробітник УАН (1920); навчався в аспірантурі Інституту народної освіти в Києві (1922). З 1923 р. – старший науковий співробітник УАН; завідувач відділу письма і друку Лаврського музею та Портретної галереї Київського державного культурно-історичного заповідника. У 1929–1934 рр. очолив відділ рукописів ВБУ при УАН. Професор Київського художнього інституту (1928–1930), професор кафедри історії української літератури Київського державного університету (1934–1938), викладач давньої української літератури та українського й російського фольклору Київського педагогічного інституту (1935–1940). Науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР (1938–1971); доктор філологічних наук (1946), член-кореспондент АН УРСР. Член Спілки письменників України (1939).

У 1929 р. на конкурсній основі П. М. Попов був обраний завідувачем відділу рукописів ВБУ. Саме у цей час відділ переїхав у нове приміщення по вул. Володимирській. Перші роки свого на посаді завідувача відділу П. М. Попов займався налагодженням обліку, зокрема актуванням рукописних документів та підручного книжкового фонду, укладанням списків матеріалів, що передавалися через відділ комплектування, розробив схему та почав здійснювати археографічний опис рукописів. Приймаючи відділ рукописів, П.М. Попов склав спеціальну доповідну записку про стан фондів, яка характеризує склад облікового апарату та наявність інвентарних описів. На кінець 1929 р. було обліковано: по І відділу (“Літературні матеріали”) – 1664 ркп., по ІІ відділу (“Історичні матеріали”) – 7133; по ІІІ відділу (“Листування”) – 11 зшитків листів, разом – 129 103 од. зб.5 На частину фондів існували друковані каталоги, інвентарні списки попередніх власників та акти передачі, зокрема на рукописну збірку Церковно-археологічного музею, частину збірки Університетського відділу тощо. Інші матеріали слід було терміново, у прискореному режимі, ставити на облік та залучати до наукового обігу.

За період свого керівництва П. М. Попов зосередив у відділі рукописів величезну кількість цінних рукописних пам’яток (понад 250 тис. од. зб.). Для успішного комплектування відділу П. М. Попов обстежив бібліотеки Історичного музею ім. Шевченка у Києві, Лаврського державного історико-культурного заповідника, Фонду письма й друку, Київського центрального історичного архіву, Центрального архіву давніх актів у Києві, ряд установ ВУАН, особисто спілкувався з торговельними організаціями та приватними особами. Завдячуючи П. М. Попову до відділу рукописів ВБУ надійшла велика кількість рукописних матеріалів, зокрема, архів ВУАН, архіви А. М. Лободи, М. К. Зерова, Н. Д. Романович-Ткаченко, П. М. Ардашева, Т. Д. Флоринського11, поодинокі документи К.О. Лазаревської, О.А. Назаревського та багато ін. Лише за 1931 р. до фондів відділу надійшло 3062 ркп. (з них 25 – ХVІ–ХVІІІ ст.).

У 1932–1934 рр. П.М. Попов прийняв до фондів відділу 495 рукописів: з Комісії української писемності доби промислового капіталізму ВУАН – згадані вище автографи Т. Г. Шевченка, передані згодом Інститутові Тараса Шевченка, рукописи інших видатних українських письменників; з Етнографічної комісії ВУАН – зібрання Б. Д. Грінченка та П. О. Куліша; рукописи з бібліотеки Софійського собору та Михайлівського монастиря; зібрання О. З. Попельницького; значну за обсягом та цінну за складом колекцію Волинського музею, що складалася з рукописних книг ХV–ХVІІІ ст., нотних рукописів ХVІІ–ХVІІІ ст., архіву баронів Шодуарів, документів католицьких та православних установ Волині; архівний фонд П.Г. та Г.П. Житецьких. Від Медичного інституту було отримано цінний архів І. М. Королькова, а від окремих осіб були придбані 4 пергаменні грецькі лексикони ХІ–ХІV ст., листування П .О. Куліша з І. П. Хільчевським тощо. До фондів відділу рукописів також надійшла колекційна збірка Ніжинського педагогічного інституту (колишнього Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька), що була передана за особистим розпорядженням Наркома освіти В. П. Затонського і складалася з цінних слов’янських та грецьких манускриптів, рукописів М. В. Гоголя (автографи “Тараса Бульби”, “Портрета”, “Тяжби”, “Лакейської”, авторизована копія “Мертвих душ”) та ін. У 1934 р. рукописний відділ поповнився колекцією Уманського державного краєзнавчого музею, де зберігалися колекції автографів видатних діячів ХVІ–ХVІІІ ст.

Працюючи у відділі рукописів П. М. Попов докорінно реорганізував цей пріоритетний підрозділ ВБУ – як у цілому, так і в окремих ділянках і процесах його роботи, зосередив у ньому величезну кількість цінних рукописних пам’яток, починаючи від ассіро-вавилонських клинописних глиняних табличок, єгипетських папірусів, старогрецьких палімпсестів, глаголичних листків до сучасних йому рукописних матеріалів.

Власні бібліотеку, архів та колекцію П. М. Попов передав до НБУВ у 1967 р. У листі до Голови Бібліотечної комісії при Президії АН УРСР академіка І. К. Білодіда, датованому 10 жовтня 1967 р., він, зокрема, зазначав: “Вся моя научная и педагогическая деятельность была связана с книгой, любовь к которой у меня была и остается безграничной. Мною собрана большая и очень ценная библиотека, на создание которой я не жалел ни сил, ни времени, ни материальных затрат“. Рукописні матеріали П.М. Попов почав здавати до відділу рукописів ще від 1961 р., про що свідчить акт передачі, підписаний ним та М. П. Візирем. Нині його особовий фонд (ф. 285) нараховує 7795 од. зб. і хронологічно охоплює ХVІ ст. – 70-ті роки ХХ ст. Особливо цінна частина фонду П.М. Попова – це зібрана ним колекція рукописних книг, літературних, історичних матеріалів, архівних документів, листів, образотворчих матеріалів: малюнків, гравюр, ксилографічних і мідних відбитків, портретів, репродукцій, карт, планів, видів Києва та інших міст тощо. Так, у колекційній частині особового фонду зберігаються: празьке видання Біблії Георгія (Франциска) Скорини, полемічний твір “Скарга нищих до Бога“, твори Гаврила Домецького, “Патерик скитский или слова душеполезна”, “Звезда пресветлая”, збірники слів, послань, повістей, сказань, Слова Ісаака Сиріна, збірники житійно-повчальних матеріалів тощо.

Внесок Павла Миколайовича Попова у розвиток Бібліотеки важко переоцінити. Ім’я П. М. Попова нерозривно пов’язана з її історією. Він був людиною, що, як він сам писав: «всіма силами і засобами сприяла розширенню і збагаченню її фондів”.

Використана література

Степченко О. П. Українські вчені – фундатори спеціалізованих відділів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (1918-1934) / О. П. Степченко. – К., 2008.

Швидкий В. П. Павло Миколайович Попов / В. П. Швидкий. // Енциклопедія історії України. – 2011. – Т. 8 – С. 423–424.

Білецький О. І. Павло Миколайович Попов / О. І. Білецький. – К., 1961

Виставку підготував науковий співробітник ІР НБУВ Тимур Горбач