Відділ стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського представляє історію одного з найстаріших і найбільших навчальних закладів України – Києво-Могилянської академії – за допомогою книжок, насамперед стародрукованих видань, які зберігаються у його фонді. Оскільки у стародруках практично немає зображень Академії, а такі матеріали як, наприклад, конспекти лекцій чи то списки студентів є документами рукописного характеру, то наша виставка презентує історію Академії через надруковані твори людей, які були причетні до заснування, становлення та розвитку цього навчального закладу, навчалися, викладали в ньому, підтримували його матеріально, прославляли свою Альма-матер своїми діяннями. На виставці представлено твори, написані чи присвячені особам, у той чи інший спосіб пов’язаним з Академією, а також деякі найбільш вагомі дослідження її історії, які зберігаються у фонді відділу. Представлені стародруки походять зі збірок київських монастирів – Михайлівського Золотоверхого, Софійського, Києво-Печерського, Микільського Пустинного, Видубицького, а також бібліотек навчальних закладів: Київської духовної академії, Київської та Подільської духовних семінарій, Колегії Павла Ґалаґана, Університету св. Володимира, приватних збірок тощо.

Роком заснування закладу вважається 1615 р., коли Київське Богоявленське братство на кошти знатної киянки Галшки Гулевичівни організувало школу за зразком і одночасно на противагу єзуїтським навчальним закладам. 15 жовтня 1615 р. Галшка вписала до Київських маґістратських книг дарчу, за якою свою садибу на Подолі вона передала братству для заснування монастиря та школи для дітей різних станів православного віросповідання. Першим керівником школи був один із засновників і меценатів Київського братства, перед тим – керівник Львівської братської школи, майбутній київський митрополит Йов Борецький. Іншим співзасновником братства та братської школи, викладачем школи був архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький. До діяльності школи були залучені члени т. зв. «гуртка Плетенецького», які об’єднувалися при Києво-Печерському монастирі та навколо його новозаснованої друкарні: письменник, богослов, наступний архімандрит Києво-Печерського монастиря Захарія Копистенський, ігумен Київського Братського монастиря (1615), майбутній київський митрополит Ісая Копинський, мовознавець, лексикограф, письменник Памво Беринда, мовознавець, письменник, богослов Лаврентій Зизаній, письменник, мовознавець, доктор філософії та медицини, другий керівник братської школи (1619–1620) Мелетій Смотрицький та ін. У лаврській друкарні видавалися книжки, які використовувалися у навчальному процесі у братській школі. Серед них – Часослов (1616), «Лексікон славеноросскій» Памва Беринди (1627). Також книжки для навчання друкувалися в інших київських друкарнях, які діяли в той час: друкарні Тимофія Вербицького та Спиридона Соболя, власники яких були також пов’язані з києво-печерським осередком, а Спиридон Соболь був, окрім того, учнем, викладачем і керівником (1626–1628) братської школи.

На виставці представлено книги: Іоанн Златоуст. «Бесіды на Діянія святых апостол» (Київ: Друкарня КПЛ, 1624) з посторінковим написом-автографом Йова Борецького; Часослов (Київ: Друкарня Тимофія Вербицького, 1625) з передмовою-присвятою Йову Борецькому; Іоанн Златоуст. «Бесіды на 14 посланій святаго апостола Павла» (Київ: Друкарня КПЛ, 1623) з передмовою Єлисея Плетенецького; Ісая Копинський. «Алфавит духовный» (Київ: Друкарня КПЛ, 1710); Памво Беринда. «Лексікон славеноросскій и имен тлъкованіє» (Київ: Друкарня КПЛ, 1627); Мелетій Смотрицький. «Грамматіки славенския правилное синтагма» (Єв’є: Друкарня Вільнюського братства, 1619); Захарія Копистенський. «Оміліа, албо казаньє на роковую память... Еліссеа... Плетенецкого» (Київ: Друкарня КПЛ, 1625); факсимільне перевидання фрагменту букваря Тимофія Вербицького 1627 р.; Апостол (Київ: Друкарня Спиридона Соболя, 1630).

Велике значення для зміцнення позицій Київського братства та розбудови його школи мала підтримка православного духовенства та козацтва. В 1620 р. гетьман Петро Конашевич Сагайдачний вступив у братство разом із усім запорізьким військом, став опікуном і меценатом братської школи, спонсорував будівництво першого храму Братського монастиря – Богоявленської церкви з приділом Благовіщення. В 1622 р. спудеї школи вшанували пам’ять свого покровителя урочистими «Віршами на жалісний погреб», складеними спільно з керівником школи Касіяном Саковичем. У 1629 р. діяльність Київського братства та братської школи («училища») була санкціонована грамотою польського короля Сигізмунда ІІІ Вази.

В 1632 р. братську школу було об’єднано з лаврською, організованою роком раніше при Києво-Печерському монастирі зусиллями його архімандрита Петра Могили. Опікуном об’єднаного навчального закладу – Києво-Братської колеґії – став Петро Могила, висвячений у наступному році на київського митрополита. В 1635 р. польський король Владислав IV Ваза санкціонував створення нової школи, але без права викладання богослів’я, тобто не надав статус вищого навчального закладу.

Петро Могила матеріально підтримував викладачів і малозабезпечених студентів, збудував першу бурсу, нове кам’яне приміщення для школи, відоме нині під назвою Трапезна або Святодухівська церква. За його заповітом Колеґії відійшли: бібліотека (понад 2100 книг), будинки та садиби на Подолі, половина худоби та інвентарю з хутора Непологи, хутір Позняківщина, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80 тисяч золотих, срібний родинний посуд, митрополичий одяг, митра та хрест, прикрашений дорогоцінним камінням, і навіть тканини – адамаск і камка – на одяг студентам тощо. На честь свого покровителя Петра Могили Колеґія стала називатися Києво-Могилянською колеґією (академією), вперше – у грамоті польського короля Михайла Корибута Вишневецького 1670 р. Під цією назвою вона увійшла в історію.

На виставці представлено книги: «Евхарістиріон, албо вдячность... Петру Могилі од спудеов Гимназіум єго милости з школы реторіки» (Київ: Друкарня КПЛ, 1632); Петро Могила, Ісая Трофимович-Козловський. «Събраніе короткои науки о артикулах віры православнокафолическои хрістіянскои» (Київ: Друкарня КПЛ, 1645) (Ісая Трофимович-Козловський – богослов, доктор богослів’я, керівник Києво-Братської колеґії в 1632–1638 рр.); Sylwestr Kossow. «Paterikon albo Żywoty SS. oyców pieczarskich» (Сильвестр Косов. Патерик, або Житія святих печерських отців. Київ: Друкарня КПЛ, 1635) (Сильвестр Косов – вихованець Київської братської школи; один із керівників (префект) лаврської школи та Києво-Братської колеґії в 1632–1635 рр., викладач курсів риторики та філософії; київський митрополит у 1647–1657 рр.); Athanazy Kalnofoyski. «Teratourgema lubo Cuda które były tak w samym Świętoсudotwornym Monastyru Pieczarskim Kiiowskim, iako y w obudwu świętych pieczarach» (Афанасій Кальнофойський. Тературґіма або чуда, які були як у самому святочудотворному Київському Печерському монастирі, так і в обох святих печерах. Київ: Друкарня КПЛ, 1638) (Афанасій Кальнофойський – вихованець Київської братської школи).

Колеґія (академія) була всестановою національною школою. Одночасно зусиллями свого покровителя Петра Могили вона швидко перетворилася на заклад європейського типу. В ній викладався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова – мова європейської освіти та науки, якою в Колеґії впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. На кошти Петра Могили студенти Колеґії продовжували навчання в університетах Західної Європи. Незабаром заклад уже сам готував викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів. Петро Могила за свого життя не встиг добитися для Колеґії офіційного статусу вищої школи. Однак він реалізував один із привілеїв європейських вищих навчальних закладів відкривати підлеглі їм школи: заснував колеґії в Яссах (1636), Кременці (1638), Гощі (1639). Сучасники вже з 1630-х рр. називали Колеґію академією. В 1658 р. гетьман Іван Виговський, вихованець Колеґії, згідно з Гадяцьким трактатом домігся надання Колеґії статусу вищої школи – Академії. Договір був ратифікований польським сеймом у квітні 1659 р., але так і не набув чинності. Богословський курс уперше прочитав у Колеґії у 1689 р. Йоасаф Кроковський, ректор у 1689–1690 та 1693–1697 рр., пізніше – архімандрит Києво-Печерської лаври та київський митрополит. Царською грамотою 1694 р. було підтверджено право Колеґії на викладання богослів’я, а грамотою 1701 р. остаточно затверджувався статус навчального закладу як вищої школи – Академії.

У XVIII ст. у назві Київської академії відобразилися також імена інших її благодійників. За часів гетьмана Івана Мазепи її називали Могилянсько-Мазепинською. На кошти гетьмана було збудовано кам’яний навчальний корпус, відомий нині як «Мазепин», або Староакадемічний, та Богоявленський собор Братського монастиря. Академія отримала нові маєтності і щороку – 1000 золотих на стипендії студентам, її бібліотека поповнилася різними книжками та манускриптами тощо. Також Академію називали Могилянсько-Заборовською на честь її вихованця, київського митрополита Рафаїла Заборовського. Він збудував Велику бурсу, яку називали студентським домом, утримував найбідніших студентів і надавав їм стипендії для навчання за кордоном. Свої кошти та частину церковних прибутків митрополит спрямовував на поліпшення добробуту викладачів, передав Академії близько 200 власних книг. У 1734 р. він склав інструкцію «Академічні права для викладачів і студентів».

Повний курс навчання тривав 12 років. Усього в Академії було сім, пізніше вісім так званих ординарних класів: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослів’я. В перших чотирьох класах, що були, по суті, підготовчими, вивчалися мови: церковнослов’янська, грецька, руська (українська), латинська та польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис. Студенти в класах поетики та риторики вчилися складати канти й елегії, різноманітні промови. Всі вищі науки, починаючи з поетики, викладалися латинською мовою. У XVIII ст. у навчальному розкладі поступово з’являються німецька, французька, російська та староєврейська мови. З 1784 р. вводиться заборона викладати українською мовою.

В неординарних класах, крім різних мов, студенти опановували також історію, географію, математику, музику, малювання, вище красномовство, медицину, сільську та домашню економіку. У XVIII ст. було започатковано викладання вищої математики, у другій половині століття були відкриті спеціальні класи чистої математики з курсами алгебри та геометрії, та змішаної математики, де викладалася механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна та військова архітектура. В Академії започатковується викладання природничих наук – астрономії, біології, мінералогії, зоології та інших, які поступово відділяються від філософії. На базі вивчення українського археографічного матеріалу формується історична наука. Навчальний заклад стає центром філософської думки в Україні.

Неабиякого розвитку в Академії досягло музичне мистецтво. З середини XVII ст. в ній існувала хорова школа. Академічний хор незмінно залишався одним із найкращих серед усіх київських хорів. Студентський хор і оркестр обов’язково запрошувалися на травневі рекреації та літні гуляння, які відбувалися на Борщагівці, Шулявці, Глибочиці, біля Кирилівського монастиря, а зимою в трапезній Братського монастиря та великій диспутній залі. Всі урочистості – зустріч гостей, релігійні свята, іменини ректора та професорів, день поминання Петра Могили, диспути – супроводжувалися музикою та хоровим співом.

В Академії була книгозбірня, започаткована, очевидно, ще в Братській школі, якій Петро Могила передав свою бібліотеку – понад 2100 книг вітчизняних і зарубіжних видань. Поповнювалася книгозбірня завдяки дарункам і за рахунок закупівель. У її фонді були книги українських, білоруських, російських друкарень, а також видавничих фірм Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братислави, Гданська, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї та інших міст. Значне місце займали передплатні видання. Крім друкованих книг, у бібліотеці зберігалися численні рукописи: хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, історичні документи та поточна документація. В 1780 р. академічна книгозбірня налічувала понад вісім тисяч книжок.

У XVIII ст. було здійснено кілька спроб заснувати друкарню при Академії, оскільки друкарня Києво-Печерської лаври, не маючи дозволу видавати світські книги, не могла належним чином обслуговувати потреби навчального закладу. Свої праці Академія та пов’язані з нею діячі замовляли за кордоном, головним чином у Німеччині. Лише наприкінці 1780-х рр. київський митрополит, архімандрит Лаври Самуїл Миславський, вихованець і ректор (1761–1768) Академії, домігся дозволу на відкриття друкарні для видання книг російською та західноєвропейськими мовами. Як підрозділ Лаврської вона отримала назву «Типографія Київської академії при лаврі Печерській».

За час існування Києво-Могилянської колеґії-академії з її стін вийшло багато відомих випускників. До її вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський, Іван Самойлович, величезна кількість представників козацької старшини. Тут навчалися майбутні церковні ієрархи, богослови, вчені, письменники Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Симеон Полоцький, Димитрій Туптало-Ростовський, Іоанн Максимович-Тобольський, Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Йоасаф Горленко-Білгородський, Теофіл Кролик, Георгій Кониський, Варлаам Лащевський, Самуїл Миславський, Іриней Фальковський, «козацькі літописці» Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко та Григорій Грабянка, історики Микола Бантиш-Каменський, Василь Рубан, Максим Берлинський, філософ Григорій Сковорода, поет Петро Гулак-Артемовський, архітектор Іван Григорович-Барський, художники та гравери Василь Григорович-Барський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, композитори Артемій Ведель і Максим Березовський, медики Нестор Максимович-Амбодик, Іван Полетика, Павло Згурський і багато-багато інших.

На виставці представлено твори вихованців, викладачів, керівників Києво-Могилянської колеґії/академії: Іннокентій Гізель. «Мир с Богом человіку» (Київ: Друкарня КПЛ, 1669); Łazarz Baranowicz. «Lutnia Apollinowa» (Лазар Баранович. Лютня Аполлонова. Київ: Друкарня КПЛ, 1671);  Joannicy Galatowski. «Messiasz Prawdziwy» (Йоаникій Галятовський. Месія правдивий. Київ: Друкарня КПЛ, 1672); Антоній Радивиловський. «Огородок Маріи Богородицы» (Київ: Друкарня КПЛ, 1676); Димитрій Ростовський. «Чуда пресвятой и преблагословенной Діви Маріи» (Новгород-Сіверський: Друкарня Лазаря Барановича, 1677); Іоанн Максимович. «Алфавит собранный, рифмами сложенный» (Чернігів: Друкарня Троїцького Іллінського монастиря, 1705); Стефан Яворський. «Камень віры» (Київ: Друкарня КПЛ, 1730); Йоасаф Кроковський. «Несідалное... предстоящей... нетленно хранимои св. великомученице Варварі моленіе» (Київ: Друкарня КПЛ, 1716); Библия (Санкт-Петербург, 1751) – т. зв. Єлизаветинська Біблія, текст якої підготувала група києво-могилянців на чолі з вченим-лінґвістом, псковським архієпископом Симоном Тодорським; Самуїл Миславський. «Догмати православныя віры кафолическия и апостолския церкве восточныя = Dogmata orthodoxae fidei catholicae atque apostolicae ecclesiae orientalis» (Київ: Друкарня КПЛ, 1760); Георгій Кониський, Парфеній Сопковський. «О должностях презвитеров приходскіх» (Київ: Друкарня КПЛ, 1779); Феофан Прокопович. Буквар (Чернігів: Друкарня Троїцького Іллінського монастиря, 1760); [Theophanes Procopowicz]. «De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae juventutis roxolanae dictati Kioviae in Orthodoxa Academia Mohyleana anno domini 1705» (Феофан Прокопович. Три книги про поетичне мистецтво. Могильов: Друкарня могильовського архієпископа, 1786); Михайло Козачинський. «Філософія Аристотелева по умствованію перипатетиков» (Львів: Друкарня Львівського братства, 1745); Warłaam Łaszczewski. «Institutionum linguae Graecae liber… exhibitus in Academia Kijowomohyłozaborowsciana» (Варлаам Лащевский. Книга мистецтва настанов з грецької мови, ...представлена у Києво-Могило-Заборовській академії. Вроцлав: Йохан Якоб Корн, 1746); «Grammatica latina» (Латинська граматика. Київ: Друкарня КПЛ, 1765); Максим Семигиновский. «Грамматика польская для пользы и употребления российскаго юношества» (Киев: Тип. Акад. Киевской при лавре Печерской, 1791); Ириней Фальковский. «Сокращение церковной хронологии, называемой просто наукою о пасхалии, в пользу обучающагося в Киевской академии духовнаго юношества сочиненное» (Москва: В Университетской типографии, у Хр. Ридигера и Хр. Клаудия, 1797); Wawrzyniec Krzczonowicz. «Redivivus Phoenix pater Lazarus Baranowicz» (Лаврентій Кщонович. Воскреслий фенікс отець Лазар Баранович. Чернігів: Друкарня Троїцького Іллінського монастиря, 1683); Stephan Jaworski. «Arctos caeli Rossiaci, in gentilitiis… p: Barlaami Iasiński, primum emeritissimi rectoris Collegij Kijovo Mohilaeani… Kiioviensis Halicensis etc: orthodoxi Archiepiscopi Metropolitae... resplendens» (Стефан Яворський. Арктос неба руського у родових зорях… отця Варлаама Ясинського… відблискуючий. Київ: Друкарня КПЛ, 1690); Jan Ornowski. «Bogata drogich kamieni speza na wystawienie złotoświatnego pałacu… Pana Iana… Obidowskiego» (Іван Орновський. Скарбниця дорогого каміння для зведення палацу п. Івана Обідовського. Чернігів: Друкарня Троїцького Іллінського монастиря, 1693); Petrus Armaszenko. «Theatrum perennis gloriæ… D. Ioanni Mazepa» (Петро Армашенко. Театр зголошеної слави Іоанна Мазепи. Чернігів: Друкарня Троїцького Іллінського монастиря, 1690); Andreas Chmarny. «Domus sapientiae… Ioasapho Krokowski Archipraesuli Metropolitae Kiioviensi» (Андрій Хмарний. Дім найсвітліших наук, на пошану архієпископу київському Йоасафу Кроковському. Київ: Друкарня КПЛ, 1708); «Торжество казенных питомцев Киевской академии на приезд… митрополита Киевскаго и Галицкаго, и Киевопечерския лавры священно-архимандрита Иерофея» (Киев: Тип. Акад. Киевской при лавре Печерской, 1796); Иакинф Карпинский. «Речь, говоренная… Серапиону митрополиту Киевскому и Галицкому и Киевопечерския Лавры священно-архимандриту… Киевобратского монастыря архимандритом Киевской академии ректором и Богословии учителем Иакинфом» (Киев, 1811); П. П. Гулак-Артемовский. «Кобзарь» (Киев: Тип. М. П. Фрица, 1877); Самійло Величко. «Сказаніе о войне козацкой с поляками» (Пам’ятки українського письменства. Київ, 1926. Т. 1); Григорій Грабянка. «Действія презельной и отъ начала поляковъ крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожкого, съ поляки» (Кіев, 1854); Василий Рубан. «Краткия географическия, политическия и историческия известия о Малой России» (Санкт-Петербург: [Тип. Мор. кадет. корпуса], 1773) – перекладена німецькою мовою та видана в м. Галле (Німеччина) в 1775 р., праця започаткувала входження пам’яток української історіографії XVIII ст. в західноєвропейську історичну літературу; «Исторические известия о первых словено-греколатинских в России, Киевском и Московском училищах» (Старина и новизна, … издаваемая В. Р[убаном]. СПб., 1772. Ч. 2. С. 107–117) – розділ «О Киевских училищах», написаний Самуїлом Миславським, охоплює події від заснування Київської братської школи до середини XVIII ст. і є, по суті, першою друкованою працею з історії КМА; Самуил Миславский. «Краткое историческое описание Киевопечерския лавры» (Київ: Тип. Акад. Киевской при лавре Печерской, 1795); «Киевский месяцослов на лето от рождества Христова 1797 … сочиненный в Киевской академии» (Киев: в Тип. Академии Киевской, при Киевопечерской Лавре, [1796]).

Також на виставці представлено ряд досліджень ХІХ–ХХ ст. з історії Київської академії: В. Аскоченский. «Киев с древнейшим его училищем Академиею» (Киев, 1856. Ч. 1–2); Н. И. Петров. «Киевская академия во второй половине XVII века» (Киев, 1895); В. Серебренников. «Киевская академия с половины XVIII века до преобразования ее в 1819 году» (Киев, 1897); С. Т. Голубев. «Исторія Кіевской Духовной академіи» Вып. 1. Період до-Могилянскій. (Киев: В Универ. тип., 1886); С. Т. Голубев. «Старый корпус Киевской академии (Мазепин) и его «репарация» при архиепископе Рафаиле Заборовском» (Киев, 1913); Ф. И. Титов. «Императорская Киевская духовная академия в ея трехвековой жизни и деятельности (1615–1915). Историческая записка» (Киев: Тип. КПЛ, 1915); Н. И. Сенченко, Н. Э. Тер-Григорян-Демьянюк. «Киево-Могилянская академия. История Киево-братской школы» (Киев, 1998); З. И. Хижняк. «Киево-Могилянская академия» (Киев: Выща школа, 1988); «Києво-Могилянська академія в іменах, ХVІІ–ХVІІІ ст.» (Київ: КМ Академія, 2001).

Нечисленні зображення Академії доповнюють представлені матеріали: студенти на фоні корпусу Київської академії – фрагмент гравюри Івана Щирського «Тріумфальне знамено» (копія з книги: Д. Степовик. Іван Щирський. Київ: Мистецтво, 1988); Григорій Левицький. Теза на честь Рафаїла Заборовського. 1739 (копія з книги: В. М. Фоменко. Григорій Левицький і українська гравюра. Київ: Наукова думка, 1976) – у нижньому лівому кутку вміщено зображення «Мазепиного» корпусу Академії, у нижньому правому кутку – три постаті студентів Академії; «Мазепин» корпус Академії; «Мазепин» корпус Академії, перебудований у 30–40-х рр. XVIII ст.; печатка Києво-Могилянської академії (на головному зображенні).

Авторитет Академії та якість освіти приводили до неї іноземних студентів: росіян, білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків, італійців. Вихованці Академії часто продовжували освіту в університетах Польщі, Італії, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції. Повертаючись, молоді вчені працювали в Академії або засновували навчальні заклади та установи в інших містах України, Білорусі, Росії, Сербії, Болгарії тощо. Міжнародні зв’язки українських вчених сприяли збагаченню вітчизняної духовної культури та культур інших європейських народів. За зразком Академії були створені (реорганізовані) колеґії у Чернігові (1700), Харкові (1726), Переяславі (1738). У Могильові відкрита Георгієм Кониським, вихованцем і ректором (1751–1755) Академії, богословом, філософом, письменником, архієпископом могильовським, мстиславським і оршанським, семінарія стала центром освіти та науки в Білорусії.

Особливо великого розвитку набула діяльність києво-могилянців у Росії в перші десятиліття ХVІІІ ст. Великою подією для розвитку російської освіти та культури стало відкриття Слов’яно-греко-латинської академії (1701) – першого вищого навчального закладу Росії. Відкрив її вихованець, викладач і префект Київської академії, богослов, філософ, проповідник, письменник, митрополит рязанський і муромський, пізніше президент Синоду РПЦ Стефан Яворський. Він став і першим її протектором. Києво-могилянці заснували школи та семінарії в Москві, Петербурзі, Смоленську, Ростові Великім, Тобольську, Іркутську, Холмогорах, Твері, Білгороді, Суздалі, В’ятці, Вологді, Рязані, Пскові, Устюзі, Астрахані, Костромі, Володимирі на Клязьмі та інших містах. Вчителями у цих школах переважно були випускники Академії.

Наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. здійснювалися спроби перетворити Києво-Могилянську академію на університет, однак за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 р. Академію було закрито. На її території було відкрито духовну семі­нарію, через 2 роки перетворено на Київську Духовну академію, закриту в 1918 р. Приміщення Духовної академії було передано ряду непрофільних установ і Всеукраїнській бібліотеці України. 19 вересня 1991 р. вийшло розпорядження Голови Верховної Ради України «Про відродження Києво-Могилянської акаде­мії на її історичній території як незалежного вищого навчального закладу України – Унiверситету «Києво-Могилянська академія». В наступному, 1992 р. університет офіційно було відкрито.

Києво-Могилянська академія була всестановим вищим навчальним закладом, заснованим для піднесення рівня освіти та культури місцевого православного населення та використання здобутків у галузі науки та культури інших народів. За століття свого існування вона не лише навчала православну молодь, але й поширювала освіту, знання, її вихованці відкривали школи, фундували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Своєю діяльністю Академія справила визначний вплив на розвиток освіти, науки, культури українського народу. Вона виховала плеяду визначних політичних, церковних, наукових, освітніх, культурних діячів як для України, так і для сусідніх народів.

Підготувала Юлія Рудакова