«На селі пройшло його дитинство до 12 років, селу завдячує він і своєю любов’ю до українського народу, і знанням мови вже в часи юнацтва свого і, нарешті, нахилом особливо до українського письменства, народної поезії та етнографії в своїх наукових заняттях». Так писав у curriculum vitae про себе професорський стипендіат Харківського університету Микола Плевако.

«Ми всі любили і наш хутір, і нашу річку, і наш ліс. Але у Миколи це була якась особлива і пристрасна любов», – пише у свої спогадах його старший брат Петро Плевако – діяч Центральної Ради.

Народився Микола Антонович Плевако у родині, яка хоч і не була селянською, але перебувала в постійному зв’язку з селом. Його батько – Антін Павлович походив зі збіднілого купецького роду, мати – Катерина Григорівна – із заможного селянського роду. Дід Миколи Антоновича по матері – Григорій Оранський був старшиною в слободі Дворічній Куп’янського повіту на Харківщині, де 27 листопада 1890 року й народився майбутній вчений.

Початкову освіту хлопчик отримав в церковнопарафіяльній школі та селянській двокласовій школі у Дворічній. Коли Миколі було дев’ять років, померла мати. Чотирьох братів Плеваків взяла на виховання дружина її брата – Ганна Павлівна Оранська, яка працювала економкою в господарстві місцевого поміщика-мецената Олексія Шахова. За сприяння останнього Миколу в 1903 році було віддано на навчання до Харківської 2-ї чоловічої гімназії.

Уже під час навчання в гімназії визначилося ідейне спрямування його подальшої наукової діяльності – це сталося під впливом того значного політичного та культурно-національного духу, що розпочався в Україні після російсько-японської війни та революції в Росії 1905 року. Саме тоді М.А. Плевако знайомиться з відомими діячами українського руху Б.Д. Грінченком та С.О. Єфремовим, які відіграли суттєву роль у формуванні його світогляду та громадської позиції.

Навчаючись на першому курсі словесного відділу історико-філологічного факультету Харківського університету Микола Антонович в 1910 році, після смерті Б.Д. Грінченка, якого він вважав своїм вчителем та високо цінував його літературну, наукову і громадську роботу, створює студентський гурток «Видавництво ім. Бориса Грінченка», де побачив світ його перший нарис «Життя та праця Б. Грінченка» (Х., 1911). З дозволу вдови – Марії Миколаївни упорядкувавши архів, уклав бібліографічний покажчик. Спільна праця над опрацюванням спадщини небіжчика поріднила їх на все життя. Первісток Миколи Антоновича, ім’я якому подружжя Плеваків надало на честь Бориса Дмитровича, називав Марію Миколаївну – «бабунею».

Другою книжкою, яку видало видавництво, був популярний нарис М.А. Плевака про славного сина галицької землі Маркіяна Шашкевича, його роль в національному відродженні та одвічне прагнення Галичини до об’єднання з усім українським народом в одну велику родину – “Про Маркіяна Шашкевича й відродження галицьких українців (з нагоди 100 роковин народження М. Шашкевича)» (Х.,1911).

Під керівництвом проф. М.Ф. Сумцова Микола Антонович розпочинає активно вивчати історію української філології, етнографії та фольклору. Ще будучи студентом першого курсу він багато працює в архіві та етнографічному музеї Харківського Історично-філологічного товариства.

Одним з результатів його копіткої роботи стала праця «Григорий Федорович Квитка-Основьяненко как художник и психолог», запропонована Товариством на конкурс, в якій починаючий науковець зробив огляд життя Квітки, проаналізував його літературну діяльність та історіографію про нього і яка отримала повну премію імені проф. Потебні.

У 1913 році М.А. Плевако на оголошену історико-філологічним факультетом тему подав свою нову роботу «Св. Николай в русской народной словестности», в основу якої було покладено український народнопоетичний матеріал. Праця знову-таки була нагороджена золотою медаллю факультету.

У 1914 році за участь у підготовці демонстрації в день 100-літнього ювілею Т.Г. Шевченка був заарештований та три місяці утримувався у в’язниці. У 1916 році М.А. Плевако після складання державних іспитів був залишений при університеті на кафедрі російської мови та літератури для підготування до професорського звання, одночасно працюючи діловодом-хранителем канцелярії Харківського Історично-філологічного товариства.

З початком революції 1917 року підключається до громадської роботи. В цей час він голова Харківського організаційного комітету, член Ради Слобідської України, член редакційної колегій газет «Рідне слово» і «Нова громада», член ради та голова видавничої секції харківської «Просвіти».

Взимку 1917 року його обрано директором Державної української гімназії імені Б. Грінченка, організованої ним же на базі його рідної 2-ї чоловічої гімназії. Одночасно з директорством М.О. Плевако завідує курсами українознавства для учителів середніх шкіл Харківщини, є комісаром Харківської шкільної округи та бере активну участь в організації курсів українознавства по всій Харківській губернії.

Після обрання наприкінці 1918 року приват-доцентом по кафедрі нової української літератури Українського державного університету Микола Антонович переїздить до Кам’янця-Подільського, де з 1 січня 1919 року читає лекції в університеті та на різних учительських курсах, а також завідує університетською бібліотекою. Працює редактором видавничого відділу Подільської губернського крайової управи (ф. XXVІІ, № 1).

Крім педагогічної діяльності на посаді постійного штатного співробітника, бере участь в роботі Комісії для видання пам’яток українського письменства ВУАН, виконуючи її наукові завдання на території Поділля. Наприкінці 1920 року переїздить до Києва, де до осені 1922 р. працює професором українознавства Київського архітектурного інституту, а також з лютого 1921 р. – викладачем української мови та літератури в Мироцькому (поблизу Києва) механічному технікумі.

Восени 1922 р., після смерті М.Н. Сумцова, на запрошення рідної Alma mater, реорганізованої в Харківський інститут народної освіти, переїздить до Харкова, де після обрання професором української літератури перебирає на себе керівництво кафедрою української літератури на факультеті соціального виховання (1922-1924), пізніше – кафедри української літератури факультету професійної освіти (1924-1928). В той же час, з 1922 по 1925 рр., викладає українську літературу та дитячу літературу в харківському Педагогічному технікумі імені Г. Сковороди.

Саме тут, в рідному Харкові, в 1922 році розпочався найбільш плідний період його літературознавчої діяльності, основними віхами якого були: складання картотеки до «Словника українських письменників» (1924-1934); підготовка та видання робіт про Г. Сковороду, М. Чернявського; укладання двотомної «Хрестоматії нової української літератури» (1924, 1926); редагування з його докладними текстологічними коментарями окремих видань творів українських класиків І. Франка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Л. Глібова, Б. Грінченка, О. Стороженка.

У Харкові до 1928 року М.А. Плевако займав посаду наукового співробітника (1922-1923), пізніше – дійсного члена та керівника секції української літератури Науково-дослідної кафедри історії України (1924-1926), 1927-1928 – Науково-дослідної кафедри літератури. З утворенням в Харкові в 1926 р. Науково-дослідного інституту Т. Шевченка та до його закриття в 1931 р. М.А. Плевако – дійсний член та керівник кабінету бібліографії.

З середини 1920-х років науково-дослідні інтереси Миколи Антоновича зосереджуються головним чином на творчості Т. Шевченка. Він складає вичерпну бібліографію творів поета, публікує докладно розроблену хронологію життя і творчості, частково його «Щоденник», редагує збірник матеріалів і документів про життя, діяльність, творчість та добу Кобзаря. Для участі в роботі ВУАН з видання повного зібрання творів Т.Г. Шевченка знову переїздить до Києва. З 1 січня 1932 р. до половини серпня 1934 р. М.А. Плевако – штатний науковий співробітник спочатку Редакційного комітету для видання творів Т. Шевченка, потім – Комісії літератури й мистецтва ВУАН (ф. XXVІІ, № 94).

М.А. Плевако – автор близько 100 наукових, науково-популярних та навчальних посібників, якими користувалися мільйони українських учнів середніх та вищих шкіл.

17 травня 1938 року за обвинуваченням «у приналежності до контрреволюційних націоналістичних організацій» його заарештовано та після катувань засуджено до 5 років вільного заслання до с. Вишньовка Акмолінської обл. Казахстану. Тут Микола Антонович навчає старшокласників арифметиці та природознавству в місцевій сільській школі. 25 квітня 1941 року був вбитий злочинцями-грабіжниками.

Син ученого Ю. Оранський, за редакцією Г. Костюк та заходами і коштом старшого брата – П. Плевако, підготував видання наукової спадщини батька «Статті, розвідки й біобібліографічні матеріали / Укр. Вільна Акад. наук у США; ред. Г.О. Костюк. – Нью-Йорк, Париж, 1961. – 808 с.». Показовим є те, що це видання через 20 років після смерті М.О. Плевака прислужилося процесам розбудови української національної ідеї. В січні 1962 року Петро Плевако передав 461 примірник книги Будівельному комітету із заснування храму св. Симона в Парижі – пам’ятника С. Петлюрі в нагороду кожному, хто внесе пожертву на зведення храму в розмірі двох цеглинок.

Архів М.А. Плевака зберігається в Інституті рукопису НБУВ (ф. XXVII, 1841 од.зб.) та в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України (ф. 271, 371 од.зб).

На виставці демонструються 75 документів за 1905–1960-ті рр. з особового фонду вченого (ф. XXVII, 1841 од.зб.) та архіву його брата О.А. Плевака (ф. 166), що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, зокрема біографічні документи (диплом, паспорт, посвідчення, трудова книжка, довідки), документи з науково-дослідної та науково-громадської діяльності за 1910–1961 рр. (статті, брошура, хрестоматія, зібрання творів); ілюстративні документи за 1905–1960-ті рр. (фотознімки М.А. Плевако в колі його рідних – братів, дружини, синів – Бориса та Юрія, фото його дружин – Євгенії Володимирівни Плевако та Катерини Кузьмівни Черненко).

Також на виставці представлені листи громадських діячів М.М. Грінченко, С.О. Єфремова; письменників – Ю. Смолича, П. Панча, Л. Смілянського; помічника Г.П. Житецького та т.в.о. завідувача відділу рукописів Всенародної бібліотеки України в 1929 році  Ю. Діяковського.

Документи з фондів ІР НБУВ ілюстровано фотографіями з посмертного видання творів вченого (Нью-Йорк, Париж, 1961).

Виставку підготувала

н.с. відділу джерелознавства    Л.В. Гарбар