Єврейський поет та письменник Перец Давидович Маркіш (1895 – 1952)

Маркіш Перец Давидович (25.11.1895, м. Полонне Новоград-Волинського пов. Волинської губ., тепер Хмельницької обл. — 12.08.1952, м. Москва, РФ) — поет, письменник, драматург.

Народився в сім’ї меламеда (вчителя єврейської релігійної школи). Початкову освіту отримав у батька. З трьох років навчався в хедері (єврейська релігійна початкова школа).

Років з семи у Переца прорізався голос, і він став співати в синагозі. У десять років він тікає до Бердичева, де співає у хорі синагоги і веде вільне напівголодне існування. Якось до Бердичева заїхав київський кантор (людина, що веде богослужіння у синагозі, головний співак при такому богослужінні) і погодився послухати хлопчика. Перецу видали кілька грошів для підкріплення сил. Він накупив котлет зі смаженою картоплею, жадібно з'їв і втратив голос від рясної і незвичної їжі. На цьому музична кар'єра Переца закінчилася - за ним приїхала старша сестра Лея і відвезла хлопчика додому. Два роки по тому його влаштовують на службу в «Полонське ощадно-позикове товариство». У віці близько п'ятнадцяти років він починає писати по-російськи релігійно-містичні вірші і один з віршів записує на банківському чеку. Чек потрапляє до клієнта, який не може його використовувати. Маркішу погрожують звільненням та роблять суворе попередження. Скандал вибухнув пізніше. В Полонне заїхала бродяча трупа єврейських естрадних артистів. Заїжджий двір, набитий людьми, не місце для розмов про мистецтво. Тому 15-річний Маркіш запрошує артистичних бродяг в «Ощадно-позикове товариство». Сторож, який прибіг на галас, викликає директора. Увірвавшись всередину з кілками й сокирами містечкові євреї побачили артистів, які сиділи на підлозі навколо самовара, і юного поета, що читав свої вірші. Назавтра Перець був звільнений. Фінансист, як і кантор, з Переца Маркіша не вийшов.

Самостійне життя почалося рано. Він жив в Бердичеві, Молдавії. У Одесі намагався екстерном скласти іспити за гімназійний курс. Працював де доведеться і ким доведеться (різноробочим, банківським службовцем, домашнім учителем).

У 1916 р. мобілізований в царську армію. Рядовий Маркіш був поранений і Лютневу революцію зустрів у госпіталі. Демобілізувавшись в кінці 1916 р. Перець Маркіш приїжджає до Катеринослава, до батьків. Революція вплинула на творчість молодого поета, він пише і вперше публікує свої вірші мовою їдиш. Друкувався в газеті «Кемфер» («Борець», м. Катеринослав), у 1918 р. — в альманасі «Ейгнс» («Свої», м. Київ). Наступні збірки принесли йому визнання і висунули в перші ряди єврейської літератури поряд з Ошером Шварцманом, Давидом Гофштейном, Лейбом Квітко, поетами «київської групи». Ораторський пафос і гіперболічність образів в поезії Маркіша зближують її з творчістю Маяковського, він сміливо вводив неологізми, вражав влучністю несподіваних порівнянь і метафор. Громадянська війна, що супроводжувалася єврейськими погромами, породила в душі поета глибокий песимізм. У поемі «Волинь» (Вільно, 1921) він без ідеалізації, але з теплим гумором і нальотом ностальгії зобразив побут єврейського містечка. У поемі «Купа» (К., 1922, 2-е вид. - Варшава, 1922) в гротескно-похмурих картинах вилив свою гіркоту пов’язану анти єврейськими звірствами на Україні в роки громадянської війни. У 1921 році приїхав до Варшави, де випустив кілька поетичних збірок. У 1922-23 роках відвідав Францію, Німеччину, Італію, Велику Британію, Палестину та інші країни.

 Разом з У. Грінбергом та М. Равічем видавав літературний альманах «Халястре» («Ватага», 1922—1924, м. Париж). Він стає одним із засновників щомісячника «Літераріше блетер» («Літературні листки», 1924—1926, м. Варшава), де друкує статті з літературних питань.

У Парижі в 1924 році Маркіш зустрічався з Марком Шагалом. Вони були дружні ще в Росії до еміграції Шагала. Паризька зустріч ще більш зблизила їх. Коли в 70-х роках вдова Маркіша відвідала Шагала в його будинку на Лазурному березі, Шагал подарував їй свою книгу «Монотипія», на титулі якої намалював свій портрет і написав: «Дорогій Естер Маркіш в пам'ять про любого друга моєї молодості Переца Маркіша. Будьте щасливі».

У наприкінці 1926 року поет повернувся до СРСР, оселився спочатку в Харкові, потім у Москві.

Навесні 1929 р. сімнадцятирічна Естер Лазебникова познайомилася з тридцяти чотирирічним Перецем: «Він був гарний надзвичайною, сліпучою красою ... м'який, пастельний овал його обличчя вінчала шапка темного волосся, недбалими локонами падала на лоб. Він був дуже динамічний, запалювався, вибухав».Через рік після знайомства Маркіш запропонував Естер стати його дружиною, але «перш, ніж ми станемо чоловіком і дружиною, я відкрию тобі один секрет -а далі ти вирішуй сама ... Я ніколи не був одружений - сказав Маркіш, - але у мене є маленька дитина, дочка».На наступний день Перец з Естер поїхали у весільну подорож до Харкова, потім до Києва.

Навесні 1931р. в сім'ї народився син - Симон. З народженням дитини збігся вихід п'єси «Ніт гедайгет» («Не сумувати») - на сцені театру Корша вона називалася «Земля». Успіх першої п'єси надихав. Маркіш збирався написати ще кілька п'єс, готував до друку перший свій збірник віршів «Рубіж». Поети-перекладачі на російську - громіздкий Давид Бродський, маленький і поривчастий Тарловський - приходили до нього додому. Не встигав перекладач увійти до кімнати, як лунали вигуки російською та їдиш, спів, тупіт і галас - Маркіш працював з перекладачем. Він «розносив» переклад, доводив, що «слова - це тільки посуд для почуттів», що не можна перекладати вірші, підбираючи слова, близькі до оригіналу. Потрібно перекладати почуття поета, а не слова і показував, пояснював жестами почуття, укладені в словах його віршів. Він був у центрі єврейського громадського, і літературного життя. Очолював єврейську секцію Спілки письменників, був секретарем її ревізійної комісії.

Естер Маркіш згадує: «1937 рік можна порівняти з роком потопу, мору, сонячного затемнення. Цей рік приніс і смерті, і арешти, і потрясіння душ. Спочатку померла - тихо, буденно, як відривається від гілки і падає додолу перестиглий плід - мати Маркіша, стара Хая. Мати не була для нього розуміючим другом - була просто матір'ю. Потім тяжко захворів і ліг у ліжко мій батько. Він помер в кінці літа. Незабаром помер батько Переца. У цей час з'явилася в нашому домі дочка Маркіша Голда (ми її звали Ляля). Чоловіка її матері незадовго до цього заарештували. Після його арешту у матері Лялі, Зінаїди Борисівни Іоффе, взяли підписку про невиїзд. Розуміючи, що її, подібно чоловікові, чекає арешт, Зінаїда Борисівна вирішила врятувати дитину. З Києва Перец відвіз Лялю в Москву. Незабаром Зінаїді Борисівні дали термін за «антирадянські настрої». Розлука з дочкою розтягнулася на 10 років. Люди пропадали, йшли в тюрми і табори, щоб ніколи не повернутися звідти».

 Сьогодні важко встановити, чому поет залишився в той час на волі. Одна з версій зводиться до того, що Сталін у бесіді з Фадєєвим говорив про Маркіша, як про прекрасного поета.

Маркіш знав, що відбувається в країні, але не знав, що «десять років ув'язнення без права листування» - це розстріл, що в тюремних підвалах катують в'язнів, що мільйони невинних сидять в концентраційних таборах. І продовжував вірити в справедливість ідей і дій «будівельників нового життя». Його п'єси ставилися на єврейській та російській сценах. Величезним успіхом користувалася п'єса «Сім'я Овадіс» (1938).

24 вересня 1938 р. у Маркіша народився другий син - Давид.

Завдяки феноменальній пам'яті, Перец знав багато, але систематичними знаннями не володів, за винятком літератури та мови (в анкетах вказував: «освіта - домашня»), хоча юнаком в Одесі намагався скласти іспити за гімназійний курс, навчався в Народному університеті ім. А. П. Шанявського. Квартира його була схожа на єврейський острівець в російському океані. Інтереси, теми розмов, сама атмосфера були єврейськими. У будинку не дотримувалися суботи, не було кошерної кухні (кошерна їжа (кошерний з івр. כשר‎, придатний) – згідно з юдейським віровченням, їжа поділяється на дозволену – кошерну та недозволену – трефну), але в червоному сап'яновому мішечку дбайливо зберігався батьківський сувій Тори та тфілін (тфілін, або філактерії - елемент молитовного одягу юдея), які дісталися у спадок. Маркіша захоплювало героїчне минуле його народу, але гнітило сьогодення: розсіювання по світу, втрата державності, фізичне й моральне зубожіння забитих мешканців діаспори.

«Ти пам'ятаєш пастухів Тобою обраного плем'я?» - Вигукує поет, звертаючись до Б-га, в поемі «Останній» та закликає до вибуху, здатному зміцнити і відновити народ.

Маркіш не був сіоністом, але гітлерівські та сталінські гоніння змусили його вже наприкінці життя: напередодні - арешту, в'язниці та страти - усвідомити радянську реальність.

«Я пам'ятаю, - пише Естер, - з якою гордістю й захопленням зустрів Маркіш народження Ізраїлю, як він ходив до воріт щойно відкритого посольства - поглянути на російського міліціонера, який охороняє єврейських дипломатів».

Вершини офіційного визнання Перець Маркіш досяг у 1939 році - вищу нагороду (орден Леніна) серед усіх єврейських письменників отримав один Маркіш. Через рік Фадєєв викликав Маркіша до Спілки письменників: «Партія надала тобі довіру, приголубила тебе, ти повинен відповісти на ласку партії». Відмова від запропонованої «честі» погрожувала жорстокими наслідками, але справа затяглася, і членом партії поет став лише в 1942 році, у тому ж році ввійшов до складу президії Єврейського Антифашистського комітету.

У 1941-45 рр. Московський ГОСЕТ поставив вистави за п'єсами Переца Маркіша: «Клятва», «Око за око», «Лісові брати», «Повстання у гетто».

Незабаром після початку війни була організована редакція радіопередач на мові їдиш, які були призначені для єврейських слухачів у США. У Москві розуміли значення єврейської громади в США та бажали заручитися схвальністю та матеріальною підтримкою цієї громади. В основі діяльності Єврейського радіо в той період була спільна боротьба з фашизмом. У 1947 році, після зміщенням Маркіша з цієї посади, робота редакції стала більш політизованою. Разом з розгромом єврейської культури було закрито і єврейське радіо, більшість співробітників заарештовано.

Розпочата в 1941 р. поема «Війна» (М., 1948) стала одним з перших епічних творів про битву з нацизмом. Переца Давидовича терміново запросив Фадєєв: до Спілки письменників. З ЦК переслали донос, в якому Маркіш звинувачувався у сіонізмі та єврейському буржуазному націоналізмі, що проявилося, за словами донощиків, в розділі «Розмова з сатаною» з поеми «Війна» (йшлося про мільйони євреїв які загинули під час війни, про прийдешні шляхи єврейського народу). Поет передав підрядковий переклад глави Фадєєву і той «відстояв» главу в ЦК (після посмертної реабілітації Маркіша ця глава була викинута цензурою з усіх наступних видань з тих же причин, на які посилалися донощики).

Редагував альманахи «Цум зіг» («До перемоги», 1944), «Геймланд» («Батьківщина», 1947—1948).

17 листопада 1948 року була закрито видавництво «Дер Емес». Директор видавництва Стронгін врятував рукописи Маркіша від конфіскації та повернув їх автору. Із закриттям видавництва у поета не залишилося ніяких надій. Він розумів, що настає кінець. Незабаром Маркіш написав останній свій вірш.

27 січня 1949 р. ввечері упакував в свій дорожній портфель рукопис роману «Хода поколінь» (видану посмертно в 1966 р.), останню книгу віршів, поему «Сорокарічний» - епічне полотно, що охоплює єврейську історію від біблійних часів до російської революції та передав портфель сестрі тещі. Вона негайно вийшла з квартири, ліфт був зайнятий, і вона пішла вниз пішки. Ліфт зупинився на поверсі, де жила сім'я поета, з нього вийшли сім офіцерів. Маркіша повели, сказавши, що його викликає міністр на співбесіду. Години через три прийшли четверо офіцерів держбезпеки, пред'явили ордер на арешт і обшук.

Незабаром ліквідували єврейську секцію Спілки письменників СРСР. У травні 1952 року почався процес Єврейського антифашистського комітету. Обвинувачених привозили в будівлю Верховного суду - там засідав військовий трибунал. Захисту, звичайно, не було. Маркіш виступив на процесі з яскравою промовою. За спогадами Ліни Штерн, його не переривати -адже слухали тільки судді та обвинувачені. В останньому слові він звинуватив своїх катів і тих, хто керував ними. На вимогу прокурора всі підсудні були засуджені до 25 років ув'язнення. Вирок здався Сталіну недостатньо суворим і 18 липня був замінений на «розстріл». Тільки Ліна Штерн, академік, знаменитий вчений-фізіолог, яка приїхала в СРСР з Швейцарії в кінці тридцятих років, отримала 5 років.

Після тортур, катувань і таємного суду 12 серпня 1952 р. Перец Маркіш був розстріляний.

Творчість Маркіша внесла в поезію на їдиш життєрадісність, епічне начало, широту охоплення подій і явищ єврейського життя.

В Відділі фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ читачі зможуть ознайомитись з друкованими творами поета з 1918 року до сучасності (мовою оригіналу та перекладами). Вибрані вірші у нових українських перекладах Валерії Богуславської. Крім віршів та поем Переца Маркіша у відділі є його монографія «Міхоелс», статті з літературних питань. У фондах знаходяться мемуарні есе, роздуми про поета, дослідження його творчості, біографічні відомості (енциклопедії, лексикони, путівники), а також цікаві спогади про поета його дружини Естер Маркіш та сина, відомого літературознавця Шимона Маркіша.

Перец Маркіш автор поетичних збірок, опублікованих в СРСР:

«Пороги», «Неприкаяний», «Витівка» (усі — 1919),

«Заклеєні циферблати» (1929, куди увійшов вірш про Ерец-Ісраель),

 «З століття в століття »(1929), «Батьківська земля» (1938);

поеми: «Чатирдаг» (1919), «Волинь» (1921), «Купа» (1922), епічна поема«Брати» (1-я книга - 1929, 2-я книга – 1941); «Не сумуй» (1931), «Смерть куркуля» (1935), «Світанок над Дніпром» (1937), «Сорокарічний» (1940), «Танцівниця з гетто» (1942), «Війна» (1948);

романи: «З віку у вік» (1929), «Один на один» (1934), «Хода поколінь» (1948);

п’єси: «Земля» (1930), збірник п'єс (1933), «Родина Овадіс» (1937), «Кол-Нідре» (1941), «Повстання в гетто» (1946);

 художньо-біографічний твір «Міхоелс» (1939).

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62 3-й поверх, к.307; 4-й поверх,
к. 403.
+38 (044) 288-1418
irnbuv@gmail.com
9:15 до 17:30 (понеділок - субота)
Відділ фонду юдаїки:
9:15 до 18:00 (понеділок - п’ятниця)