Надія Віталіївна Суровцова народилася 18 березня 1896 р. у Києві. Навчалася у Фундуклеївській та Уманській гімназіях; на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів Санкт-Петербурзького університету (навчання не завершила через революційні події).

З 1917 р. – співробітниця секретаріату МЗС УНР. 1918 р. у складі дипломатичної місії Директорії УНР виїхала за кордон. Протягом 1919–1925 рр. мешкала у Відні.

Закінчила філософський факультет Віденського університету. Захистила дисертацію «Богдан Хмельницький і ідея української державності», за що їй було присвоєно ступінь доктора філософії. 19 квітня 1925 повернулася до СРСР.

Працювала у Харкові (РАТАУ, Наркомат закордонних справ УСРР). 1927 р. – заарештована органами ГПУ СРСР як шпигунка (насправді за відмову співпрацювати з ГПУ). Покарання відбувала в таборах ГУЛАГу. Під час перебування в Архангельську одружилася з російським ессером Д. Олицьким. Звільнена 1954 р.

Після реабілітації мешкала в Умані. Решту життя присвятила громадській та літературній праці, написанню мемуарів. Померла у м. Умані.   

Особовий фонд Н.В. Суровцової-Олицької (Ф. 284) налічує 1830 од. зб. Більшу частину свого архіву Надія Віталіївна передала власноруч до Інституту рукопису НБУВ (тоді – відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки Академії Наук УРСР) в 1966 та 1977 роках.

Серед переданих документів – машинописний екземпляр "Спогадів", пізніше опублікованих дослідницею Лесею Никанорівною Падун-Лук'яновою. Саме цими спогадами послуговувася Солженіцин для написання "Архіпелагу ГУЛАгу" під час свого нетривалого переховування у Надії Віталіївни.

Окремі документи Н. В. Суровцої-Олицької надійшли до Інституту рукопису в 1990 р. та 2000 р. через Л. Н. Падун-Лук'янову від Д. Калюжного, далекого родича Надії Віталіївни, який мешкав разом з нею в останні роки її життя, та С. Білостоцького.

Надія Віталіївна підтримувала зв'язки із багатьма письменниками. В її уманському помешканні утворився своєрідний літературний салон, помітний осередок культурного обміну та генерації прогресивних ідей. За це вона і зазнавала цькування влади навіть на схилі літ.

Широкі зв'язки Надії Віталіївни відображені в її листуванні, яке, хоч і частково опубліковане, потребує грунтовного дослідженняі.

Серед експонатів даної виставки: літературні твори (оповідання «Брацлавський Цадик» (1970), «Чорна кішка» (1980), новели «Шахтарка Оля», «В Криму»), переклади,  документи, що репрезентують наукову та громадську діяльність (статті, нариси, протоколи засідань в комісіях); спогади.

Докумети Надії Суровцової-Олицької відклалися також в інших особових фондах Інституту рукопису: ф. 77 (М. Годованця), ф. 391 (Ю. О. Корчака-Чепурківського), ф. 382 (П. Панча), ф. 274 (В.І.Півторадні), ф. 299 (М. А. Шудрі ), ф. 272 (А. А. Чужого).

Виставку підготували:

с. н. с. відділу джерелознавства  Т. С. Горбач

м. н. с. відділу фондів рукописної спадщини

                                                       С. О. Муссель-Драгомирецька.