НАДІЯ СУРОВЦОВА-ОЛИЦЬКА (18.03.1896-13.04.1985). Виставка до 120-річчя від дня народження видатної української письменниці, перекладачки, громадської та політичної діячки

Надія Віталіївна Суровцова народилася 18 березня 1896 р. в Києві. Навчалася у Фундуклеївській та Уманській гімназіях; на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів Санкт-Петербурзького університету (навчання не завершила через революційні події). З 1917 р. – співробітниця секретаріату МЗС УНР. 1918 р. у складі дипломатичної місії Директорії УНР виїхала за кордон. Протягом 1919–1925 рр. мешкала у Відні. Закінчила філософський факультет Віденського університету. Захистила дисертацію «Богдан Хмельницький і ідея української державності», за що їй було присвоєно ступінь доктора філософії. 19 квітня 1925 повернулася до СРСР. Працювала в Харкові (РАТАУ, Наркомат закордонних справ УСРР). 1927 р. – заарештована органами ГПУ СРСР як шпигунка (насправді за відмову співпрацювати з ГПУ). Покарання відбувала в таборах ГУЛАГу. Під час перебування в Архангельську одружилася з російським ессером Д. Олицьким. Звільнена 1954 р. Після реабілітації мешкала в Умані. Решту життя присвятила громадській та літературній праці, написанню мемуарів. Померла у м. Умані.   

 

Особовий фонд Н.В. Суровцової-Олицької (Ф. 284) налічує 1830 од. зб. Більшу частину свого архіву Надія Віталіївна передала власноруч до Інституту рукопису НБУВ (тоді відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки Академії Наук УРСР) в 1966 та 1977 роках. Серед матеріалів був і машинописний екземпляр "Спогадів", пізніше опублікованих дослідницею Лесею Никанорівною Падун-Лук'яновою. Їх Надія Віталііївна таким чином "сховала" від обшуків, які почастішали в її помешканні в 70-х рр. і які поряд із забороною роботи (хоча б і громадської безоплатної) мали на увазі ізоляцію та "знешкодження" ініціативної літераторки. Саме цими спогадами послуговувася Солженіцин для написання "Архіпелагу ГУЛАгу" під час свого нетривалого переховування у Надії Віталіївни. Іншу частину архіву Надія Віталіївна передала до Київського архіву-музею літератури та мистецтв (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, але за іншою версією - до Державного історичного архіву). Окремі матеріали Н. В. Суровцої-Олицької надійшли до Інституту рукопису в 1990 р. та 2000 р. через Л. Н. Падун-Лук'янову від Д. Калюжного, далекого родича Надії Віталіївни, який мешкав разом з нею в останні роки її життя, та С. Білостоцького.

Надія Віталіївна підтримувала зв'язки із багатьма письменниками. В її уманському помешканні утворився своєрідний літературний салон, помітний осередок культурного обміну та генерації прогресивних ідей. Постійними візитерами були і представники радянського "офіційно ухваленого" письменства, і дисиденти, а Надія Віталіївна, за свідченнями, з великим тактом вміла не допускати незручних зустрічей. За таку роль "ланкової" вона і зазнавала цькування влади навіть на схилі літ. Широкі зв'язки Надії Віталіївни відображені в її листуванні, яке, хоч і частково опубліковане, потребує грунтовного дослідження і частково репрезентоване на виставці.

 Серед решти експонатів: літературні твори (оповідання «Брацлавський Цадик» (1970), «Чорна кішка» (1980), новели «Шахтарка Оля», «В Криму»), переклади,  документи, що репрезентують наукову та громадську діяльність (статті, нариси, протоколи засідань в комісіях); спогади.

 

Інші матеріали кореспондентів Надії Суровцової-Олицької, чиї рукописи представлено на виставці, можна знайти у таких особових фондах Інституту рукопису:

Годованець М. – Ф.77

Корчак-Чепурківський Ю. О. – Ф.391

Панч П. – Ф.382

Півторадні В. І. – Ф.274

Шудря М. А. – Ф.299

Чужий А. А. – Ф.272

 

Виставку підготували:
с. н. с. відділу джерелознавства Т. С. Горбач та м. н. с. відділу фондів рукописної спадщини С. О. Муссель-Драгомирецька. 

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62 3-й поверх, к.307; 4-й поверх,
к. 403.
+38 (044) 288-1418
irnbuv@gmail.com
9:15 до 17:30 (понеділок - субота)
Відділ фонду юдаїки:
9:15 до 18:00 (понеділок - п’ятниця)