Київ після 1917 р. став центром будівництва нової єврейської культури.

Тут знайшли притулок не тільки найенергійніші сили українського єврейства, але певною мірою і єврейства всій Росії. Міська атмосфера, сприяла творчій роботі літераторів, науковців, художників, дослідників та функцінуванню політичних, громадських, культурно-освітніх та благодійних організації. У Києві функціонували сіоністські організації: «Гехалуц», «Гашомер-Гацоїр, сіоністський молодіжно-спортивний гурток «Маккабі» та інші. У місті також діяла культурно-просвітницька організація «Тарбут» та культурницький клуб «Герцлія».

«Культур-Ліга», створена в 1918 р., ще в період гетьманату (Української держави гетьмана П.П. Скоропадського), на всьому протязі свого існування (до 1925 року), була центром єврейського (їдишського) культурного життя в Києві, опікувалась близько 250 культурно-просвітницькими установами.

Радянське керівництво усвідомлювало, що для впливу на широкі маси безпартійного населення, необхідно створити нові культурно-освітні центри, альтернативні старим об’єднанням. Впродовж 1920-х рр. у Києві діяла низка національних культурно-освітніх організацій прорадянського спрямування, що частково чи повністю контролювалися державою. (Єврейські «Культур-Ліга», «Гезкульт» та інші).

Одними із осередків культурно-освітнього життя національних меншин були бібліотеки. На початку 1920-х рр. масово закривалися бібліотеки при релігійних установах та вилучалися релігійні та «ідеологічно шкідливі» книги».

Одним з актуальних завдань дослідження єврейської історії та культури в Україні є вивчення історії єврейських бібліотек. Завдання бібліотек на поч. Радянської влади, в деякій мірі, були встановлені при реорганізації колишньої бібліотеки «Культур-Ліги» в державну установу, її назвали «Центральна єврейська бібліотека-читальня», а згодом, у грудні 1923 р. вивели з підпорядкування «Культур-Ліги» і переіменували у Центральну єврейську бібліотеку ім. М.Вінчевского.

Судячи з усього, це було непересічне книгосховище. Вже тоді бібліотека мала 30 тис. книг. Тут були сконцентровані фонди 3-х великих бібліотек: бібліотеки «ТПЄ» (Товариство для розповсюдження просвіти серед євреїв у Росії), бібліотеки «Культур-Ліги», дитячої бібліотеки ім. Рочдельских піонерів. Крім цього до бібліотеки було передано збірки колишньої хоральної синагоги, з колекціями: організації «Тарбут», синагоги та філолога Я. І.Ізраельсона.

Більшість книжок належали до «гебраїки» та «юдаїки» різними мовами. Серед них також були деякі рідкісні книжки, стародруки XVI–XVII ст., що складали особливу цінність для наукових працівників, істориків, бібліографів. Але й тоді бібліотека вже мала значну кількість книжок для масового читача.

На 1 жовтня 1928 р. у фонді бібліотеки було зареєстровано: 14834 примірників мовою їдиш; 13488 – російською; 10913 – гебраїка; 4007 – іншими мовами; 217 – рідкісні видання [7].

На той час це була єдина бібліотека в місті, що могла залучити трудящі маси до читання єврейських книжок, і тому ставила два головних завдання: продовжувати роботу щодо збирання та концентрації всіх книжок єврейською мовою та вести масову роботу, як і будь-яка інша політосвітня бібліотека. Згідно з цим у бібліотеці було утворено 4 відділи: архівний, абонемент для дорослих, читальня та дитячий відділ.

 Для архівного відділу збирали все, що видавалось єврейською мовою в Радянському Союзі, а також скуповували багато єврейських книжок, що виходили за кордоном. У 1925 р. при бібліотеці існував дуже цінний, хоча й занедбанний партійний архів. Про історію його формування відомостей немає, але можна припустити, що його створено на основі Центрального єврейського архіву, про який відомо тільки те, що в 1919 році він входив до структури «Культур-Ліги» і містився за тією ж адресою, що і її Центральний комітет ( вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 44). Зі збережених звітів співробітника Київського центрального історичного архіву (КЦІА) І.М. Ярославського, якому було доручено архів цей хоч якось упорядкувати, зрозуміло що крім власне партійних фондів (Бунда, Поалей Ціон, Фолкспартей та ін.), в ньому було зосереджена й значна кількість архівів уже ліквідованих на той час єврейських організацій і установ, включаючи київські відділення Орта, Озі, Тарбут, Єврейського колонізаційного і еміграційного товариств, самої «Культур-Ліги», а також Товариства вивчення єврейського робітничого руху і революційно-соціалістичних течіій в єврействі [3].

Фондами бібліотеки користувались різні читацькі групи, серед них: робітники, кустарі, службовці, працівники освіти, учні. Більша частина читачів приходила до бібліотеки з певним завданням і визначеним попитом. Тому бібліотека повинна була задовольняти читача новими книжками з усіх галузях і утворювати замість рекомендаційних списків предметні каталоги, щоб допомогти читачеві у пошуках потрібної літератури.

З предметних каталогів, що були у бібліотеці, треба відзначи каталог про переселення та землеустрій євреїв і каталог критики та рецензій. Крім цього бібліотека виконувала методичну роботу, були складені: рекомендований каталог літератури для райбібліотек, каталог рекомендованої літератури для бібліотек трудшкіл та ін.

Традиційними для читачів були масові вечірки, присвячені видатним єврейським письменникам, рецензійні вечірки на нові книжки, а також конференції.

В середині 30-х років єврейська бібліотека ім. Вінчевського стала однією з найбільших бібліотек на Україні, яка обслуговувала понад 5 тис. читачів і мала книжковий фонд 120 тис. томів, але її керівництво було звинувачено в націоналізмі, в тому, що ведеться антирадянське комплектування (у фондах переважали книжки єврейською мовою та творів єврейських письменників, а не класиків марксизму-ленінізму). При новому керівництві, бібліотека комплектувалася переважно творами української та російської літератури, а також братніх літератур.

В цей же період було організовано відділ іноземної літератури англійською, французською та німецькою мовами, попит на яку постійно збільшувався. Чисельне і якісне зростання книжкових фондів викликало поповнення новими читачами.

Розгортаючи велику масову роботу в різноманітних політичних та культурно-масових кампаніях, бібліотека ім. Вінчевського постійно залучає читацький актив – наукових працівників, вчителів, робітників, студентів. Активісти працюють, як консультанти по вивченню мови, літератури, роботи над книгою, приймають участь в підготовці літературних вечорів в редакції наочної пропаганди.

Масова робота в основному проводилась працівниками читального залу, тут же організовувалась консультаційна та довідково-бібліографічна робота. Значно слабше працював абонемент, який дуже мало уваги приділяв питанням систематичного читання.

Особливо слід відмітити активну та різнобічну роботу довідково-бібліографічного відділу, де надавалися консультації і довідки читачам, окремим особам і організаціям з усіх питань історії, економіки, культури єврейського народу. Крім того, надавалася методична та консультаційна допомога іншим єврейським бібліотекам України та працівникам тих бібліотек, де існували відділи єврейської літератури. Це були єврейські бібліотеки в Дніпропетровську, Одесі, а також ряд районних бібліотек, зокрема в Умані, Білій Церкві, Черкасах, Проскурові, де налічувались значні фонди єврейської літератури, а також профспілкові бібліотеки, де функціонували єврейські відділи. В них працівники бібліотеки були постійними консультантами. Здійснюючи методичну та бібліографічну допомогу вищезгаданим установам, центральна єврейська бібліотека ім. Вінчевського складає методичні листи, бібліографічні списки. Зокрема, були видані списки для дітей «Що чигати», пам’ятки, присвячені життю та творчості єврейських письменників та діячів науки і культури. Матеріали в основному видавались типоґрафським способом.

Проте розквіт діяльності бібліотеки був не тривалим. З 1937 року її перевели з державного бюджетного фінансування на місцеве і переселелили з її зручного приміщення до будинку Єврейського дитячого театру, де також розташовувався Єврейський робітничий клуб. Не підтримувана державою бібліотека припинила своє існування наприкінці 1930-х рр..

Яка ж доля літератури цієї книгозбірні?

В перioд нацистської окупацii Києва (1941-1943), частину книжкового фонду бл. 45000 примірників вивезено до Інституту дослідження єврейського питання у Франкфурті-на-Майні. Займався цим Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга для окупованих областей, одна з найбільших грабіжницьких організацій Третього рейху, яка планомірно і цілеспрямовано з метою дослідження культурної спадщини «ворогів націонал-соціалізму» – євреїв, масонів та більшовизму вивозила різноманітні культурні цінності з окупованих країн Європи. Так, згідно з німецькими документами, у Києві було виявлено книгосховище колишньої Центральної державної єврейської бібліотеки ім. Вінчевського, що розміщувалося в будинку синагоги по вул. Маловасильківська, 13 («естрада») і налічувало за даними звіту д-ра Поля, крім юдаїки, близько 30000 прим. гебраїки, з якої «приблизно 100 творів давньоєврейською мовою, інші лише радянська література мовою їдиш». Пiд «естрадою» мався на увазi будинок синагоги на вул. Маловасилькiвськiй (нині Шота Руставелi, 13), де перед вiйною знаходилося одне з книгосховищ бiблiотеки iм. Вiнчевського (центральне примiщення бiблiотеки розташовувалося до війни на вул. Лютеранськiй, 1).

Зараз частина фонду Центральної єврейської бібліотеки ім. Вінчевского знаходиться у Відділу фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ. Визначити точний час і обсяги надходжень нині не видається можливим. Ймовірно, вони потрапили у 1939 році до відділу єврейської літератури, створенному на базі фондів Кабінету єврейської пролетарської культури, підтвердженням того є подвійні штампи на книжках, де поверх штампу «Київська центральна державна єврейська бібліотека» знаходиться печатка Кабінету єврейської мови, літератури та фольклору при АН УРСР. Документацію на єврейські фонди вилучили органи держбезпеки під час закриття відділу єврейської літератури Бібліотеки ім. Вернадського в 1949–1950 рр. До 1991 р. документи єврейських товариств знаходились у відділі обмінно-резервних фондів НБУВ.

Список використаних джерел

1. Бiблiотеки Киева в перiод нацистськоi окупацii (1941-1943): Дослiдження. Анотований покажчик. Публiкацii документiв / Укл. Л. А. Дубровiна, Н. I. Малолетова. – К., 2004. С. 127-128.

2. Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 1918–1941. - Київ: НБУВ, 1998. – С. 269 .

3. Меламед Е. Из истории собирания и изучения еврейского письменного наследия в Украине в 20–30-е гг. XX в. (О попытке создания Центрального еврейского исторического архива в Киеве) // Judaica Rossica. – М., 2006. Вып. 4. С. 55.

4. Погребинская И. М. История еврейских научных учреждений на Украине (1919-1949) // Єврейськi науковi установи в Украiнi в 20–30-тi роки XX столiття. – К., 1997. С. 9–30.

5. Правда iсторiї. Діяльнiсть єврейської культурно-просвiтницької органiзацii «Культурна лiга» у Києвi (1918–1925): 3б. документiв і матерiалiв / Укл. М. О. Рибаков. – К., 1996. С. 23–26, 103–105.

6. Правда iсторii. Дiяльнiсть еврейськоi культурно-просвiтницькоi организацii «Культурна лiга» у Киевi (1918-1925): 3б. документiв і матерiалiв / Укл. М.О. Рибаков. Вид. 2-е, випр. та доп. – К., 2001. С. 19, 50, 124–125.

7. Рогова А.Л. Матеріали про діяльність Центральної єврейської біьліотеки ім. Вінчевського // Єврейська історія та культура в Україні: матеріали конференції. Київ, 22-23 листопада 1993. – К., 1994. С.129–132.

8. Себта Т.М. Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга та його бiблiтечна дiяльнiсть в Украiнi: джерелознавчий аналіз // Бібліотеки Києва в період нацистської окупації (1941–1943): Дослідження. Анотований покажчик. Публікації документів. – К., 2004. С. 114–148.

9. Сергеева І. 3 iсторii формування колекцii еврейськоi литератури Нацioнальної бiблioтеки Украiни (1918-1929) // Бiблioтечний вiсник. – К., 1996, № 6. С. 13–15

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.