«Українському народові показати себе таким же сильним в ділі, яким показав у слові!»: книжкова виставка до 150-річчя від дня народження М. С. Грушевського (1866–1934)

Наукова, публіцистична та художня спадщина видатного українського вченого, організатора вітчизняної науки, громадсько-політичного та державного діяча, письменника Михайла Сергійовича Грушевського (1866–1934) складає близько двох тисяч творів. Упродовж ХХ – початку ХХІ ст. значна частина доробку М. Грушевського неодноразово перевидавалася; особливу цінність становлять прижиттєві видання праць ученого, публіциста та політика, чимало з яких стали бібліографічною рідкістю.

У відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігаються примірники близько ста видань творчої спадщини М. Грушевського, які побачили світ протягом 1890–1934 рр. Вони представляють друковану спадщину різних етапів наукової та громадсько-політичної діяльності визначного українця.

Насамперед на виставці експонуються видання з початків дослідницької кар’єри майбутнього видатного історика, а саме опубліковані в першій половині 1890-х рр. друкарнею Імператорського університету св. Володимира – історико-статистичний нарис «Южнорусские господарские замки в половине XV века» (1890), монографічне дослідження «Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия» (1891) та магістерська дисертація «Барское староство, исторические очерки XV–XVІІІ веков» (1894). Це були перші наукові спроби М. Грушевського, здійснені під керівництвом засновника Київської історичної школи документалістики Володимира Боніфатійовича Антоновича.

Наступний етап життєвого та творчого шляху М. Грушевського пов’язаний із національним центром українців у Галичині. У 1894 р. молодий учений за рекомендацією В. Антоновича обійняв посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету – цю подію в житті М. Грушевського висвітлює виданий окремою брошурою текст «Вступного викладу з давньої історії Руси», виголошеного 30 вересня 1894 р. – та включився у боротьбу за українську вищу школу у Східній Галичині розвідкою «Справа українсько-руського університету у Львові», опублікованою під псевдонімом «Observator» («Спостерігач») (1899). Тут учений також розпочав активну науково-організаційну роботу у Науковому товаристві ім. Шевченка та створив власну школу істориків України. Ці роки дослідницької діяльності М. Грушевського відобразилися зокрема, у виданнях, які вийшли з друкарні НТШ й були присвячені княжому та козацькому періодам українського минулого, – «Виїмки з жерел до історії України-Руси. До половини ХІ віка» (1895), «Хмельницький і Хмельнищина. Історичний ескіз» та «Хронологія подій Галицько-Волинської літописи» (1901), «Розвідки й матеріали до історії України-Руси» (1905). Особливе ж значення мала «Історія України-Руси», перший том якої побачив світ у Львові 1898 р.; шість років потому – так само у Львові – було започатковане друге видання цієї фундаментальної праці.

На початку ХХ ст. М. Грушевський переносить свою діяльність до Києва, не пориваючи, втім, зв’язків і з галичанами. У столиці Наддніпрянщини він співпрацює з відомими книговидавцями Стефаном Кульженком і Петром Григоровичем-Барським, а також із деякими іншими друкарнями. М. Грушевський публікує збірку власних оповідань (1904), а також перші виступи на ниві публіцистики – розвідки «К польско-украинским отношениям Галиции» (1905) та «З біжучої хвилі. Статті і замітки на теми дня 1905–6 р.» (1906). Вийшла друком низка праць М. Грушевського з історії та сучасного стану української культури – «Справа українських катедр і наші наукові потреби» та «Про українську мову й українську справу. Статті й замітки» (1907), «Культурно-національний рух на Україні в XVI–XVII віці» (1912) – та історичні твори, призначені для широкої неакадемічної аудиторії – «Про батька козацького Богдана Хмельницького» (1909) та «Ілюстрована історія України» (1911; протягом 1912–1913 рр. працю двічі перевидано українською та один раз – російською мовами). Художнє оформлення обкладинок для деяких видань праць М. Грушевського – «Ілюстрована історія України», «Наша політика», «Культурно-національний рух на Україні в XVI–XVII віці» – які побачили світ протягом 1911–1913 рр., виконав на замовлення автора славетний український митець Василь Григорович Кричевський (1873–1952).

Зауважимо, що історичний та публіцистичний доробок М. Грушевського в ці роки видавався й у Санкт-Петербурзі. Користувалися популярністю російськомовний «Очерк истории украинского народа» (1904; до Першої світової війни нарис ще тричі перевидавався), праці, присвячені українському питанню в імперії Романових – «Украинство в России, его запросы и нужды» (розділ з «Очерка истории…», 1906), «Освобождение России и украинский вопрос», «Движение политической и общественной украинской мысли в ХІХ столетии» та виданий українською мовою нарис «Про старі часи на Україні. Коротка історія України» (1907). У 1913 р. з’явився російський переклад «Ілюстрованої історії України».

Більша частина київських та петербурзьких видань творів М. Грушевського зазначених років стала можливою завдяки лібералізації суспільно-політичного життя в Російській імперії після революційних подій 1905–1907 рр., зокрема, через скасування цензурних заборон на українські друки.

На виставці представлений примірник ще одного раритетного видання М. Грушевського з фондів відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ, здійсненого в 1915 р. у Стамбулі (Царгороді) Союзом Визволення України – організацією наддніпрянських політичних емігрантів часів Першої світової війни. Це був популярний нарис «Як жив український народ. Коротка історія України», опублікований з метою ознайомлення Заходу з українським національним рухом і культурним надбанням одного з найбільших слов’янських народів. Для досягнення цієї цілі невипадково було обрано працю, автором якої був визнаний як у вітчизняному, так і в європейському науковому середовищі авторитет.

Державно-політична діяльність М. Грушевського доби Української революції та національно-визвольних змагань (1917–1918 рр.) репрезентована низкою видань історичного характеру, які вийшли переважно з двох київських типографій – вже згаданого П. Барського та друкарні Української Центральної Ради. Це такі праці, як «З політичного життя Старої України. Розвідки, статті, промови», «Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статті й тексти», «Студії з економічної історії України», «Всесвітня історія в короткім огляді» (в 6 ч.), а також збірка художньої прози «Sub divo: Оповідання, начерки, замітки». В революційний період твори М. Грушевського видавалися і в інших містах, наприклад, у Кам’янці-Подільському та навіть у Петрограді.

Впродовж 1919–1924 рр. М. Грушевський перебував в еміграції у Відні, де заснував Український Соціологічний Інститут – перший науковий заклад українців за кордоном. У 1922 р. Інститутом було видано підготовлений М. Грушевським збірник «З починів українського соціялістичного руху. Мих. Драгоманів і женевський соціялістичний гурток». Видання складалося з однойменної розвідки М. Грушевського і статей М. Драгоманова та інших діячів. Окрім того, у віденський період М. Грушевський у співпраці з найбільшим українським кооперативним об’єднанням «Дніпросоюз» видрукував серію своїх посібників з історії України та зарубіжжя.

Останнє, «радянське», десятиріччя життя М. Грушевського (1924–1934) представлене у відділі передусім 5-томною «Історією української літератури» (1922–1927), виданою під егідою Всеукраїнської Академії Наук, а також рідкісною «Автобіографією» (1926) та збіркою оповідань «Під зорями» (1928).

Дослідження примірників прижиттєвих видань творів М. Грушевського з фондів відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ дає змогу прослідкувати наукові контакти видатного вченого із сучасниками – часто не менш відомими постатями української культури. Чи не найважливішим джерелом вивчення таких взаємозв’язків є автографи на обкладинках та титульних аркушах примірників цих видань. У першу чергу слід згадати власноручні дарчі написи М. Грушевського, адресатами яких виступають професори Київського університету історик Володимир Степанович Іконников (1841–1923), правник Михайло Флегонтович Владимирський-Буданов (1838–1916) та медик і громадський діяч, дійсний член НТШ Олександр Григорович Черняхівський (1869–1939); учні В. Антоновича Леонід Павлович Добровольський (1867–1928) – києвознавець і педагог та Іван Михайлович Каманін (1850–1921) – архівіст і палеограф. Виявлено на примірниках і власницькі автографи інших осіб, за якими можна визначити приналежність книги до тієї чи іншої приватної книгозбірні, – з-поміж цього кола осіб назвемо письменника, педагога, мовознавця та етнографа Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910); учня В. Антоновича, історика, археолога, професора Київського та Харківського університетів Василя Юхимовича Данилевича (1872–1936); історика та державного діяча Дмитра Івановича Дорошенка (1882–1951); літературознавця, мистецтвознавця та фольклориста Павла Миколайовича Попова (1890–1971). Наявні екслібриси-печатки свідчать про те, що в різний час примірники видань праць М. Грушевського зберігалися у приватних бібліотеках Дмитра Антоновича (1877–1945) – сина В. Антоновича, історика української культури та політичного діяча; Сергія Івановича Маслова (1880–1957) – книгознавця та історика літератури; книгозбірнях навчальних закладів – Полтавської учительської семінарії, Київської духовної академії, Колегії Павла Галагана, Кам’янець-Подільського Державного Українського університету; наукових установ – Історико-філологічного та Соціально-економічного відділів ВУАН, Науково-дослідного Інституту Т. Г. Шевченка, Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури ім. акад. Д. І. Багалія; громадських і політичних організацій – Київського товариства «Просвіта», Товариства студентів-українців у Дорпаті (нині – м. Тарту, Естонія), Союзу Визволення України.

***

Внесок М. Грушевського в українське державотворення репрезентований також листівками доби національно-визвольних змагань. У фондах ВСРВ НБУВ зберігаються зібрання аркушівок різних політичних сил 1917–1918 рр., що є важливим інформативним джерелом не лише перебігу подій тих років, а й свідченням практичних дій М. Грушевського як українського політика.

Серед наявних летючок особливу групу становлять публікації доби Української Центральної Ради. Першим офіційним друкованим органом УЦР стали «Вісти з Української Центральної Ради у Києві», що являли собою одноаркушеву двосторонню листівку, виходили під редакцією М. Єремієва й за участі М. Грушевського у друкарні В. Бондаренка і П. Гніздовського в Києві. В колекції листівок зберігається перший випуск «Вістей» (датується 19 березням 1917 р.), який містить цінні відомості про початкову діяльність УЦР. В номері також вміщено офіційне звернення М. Грушевського «До українців поза межами України», у якому історик закликав до співпраці всіх українців з метою розбудови країни на позиціях широкої автономії.

Листівки, що видавалися УЦР, сприяли швидкому повідомленню та розповсюдженню серед широких верств населення політичної програми дій М. Грушевського та його соратників. Так, завдяки аркушівкам стали широко відомі універсали УЦР, кожен з яких слугує невичерпним джерелом для вивчення соціально-політичної діяльності М. Грушевського як очільника Української Народної Республіки. Ці важливі документи з історії Української революції були написані за різних внутрішньодержавних та міжнародних обставин, дають можливість прослідкувати еволюцію державницьких поглядів історика. У відділі ВСРВ зберігаються листівки з текстами усіх чотирьох універсалів УЦР.

М. Грушевський неодноразово фігурував у летючках, що відображали передвиборчі перегони 1917 р., у яких виступав одним з претендентів для обрання. Зокрема, відомий українець очолив список №1 до Всеросійських Установчих зборів по Київському окрузі від соціалістичних партій – Української Селянської Спілки, Української партії Соціалістів-Революціонерів та УСДРП. Відомі різні варіанти таких аркушівок: інформаційні (із зазначенням імен та адреси претендентів), агітаційно-пропагандистські (переконували населення чому саме варто віддати свій голос за кандидатський список №1). Зі змісту листівок дізнаємося, що М. Грушевський разом з іншими підтримував право на повне, необмежене самовизначення українського народу, а також всіх націй і народів колишньої Російської імперії, виступив за перехід землі «без винятку тим, хто її обробляє» та інше.

Діяльність М. Грушевського 1917–1918 рр. та ставлення до неї різних верств населення країни відбилися у видавничій літературі громадських, політичних та військових сил, що вболівали за долю України. Зокрема у летючці «Одвертий лист» українців вояків з фронту до командуючого Південно-Західним фронтом генерала О. Брусилова розкриваються перипетії українського військового руху навесні 1917 р., і зокрема формування українського полку. Машинописна листівка висвітлює відношення української військової громади до очільника УЦР.

У памфлеті «Что же такое «Союз Освобождения Украины»? (Ответ Российскому Генеральному Штабу на его «Извещение о названном Союзе»)», видрукуваному у Стокгольмі 25 жовтня 1917 р., відображене ставлення членів Союзу Визволення України в еміграції до подій в Наддніпрянській Україні. Зокрема, політичні емігранти продовжували визнавати легітимність Центральної Ради та Генерального Секретаріату, очолювані М. Грушевським та В. Винниченком та різко критикували проросійські сили, які всіляко намагалися дискредитувати владу УЦР.

Водночас культурно-освітянський прошарок, репрезентований Українським Товариством «Просвіта», у своєму зверненні «До Українського Громадянства» у 1917 р. поставив М. Грушевського в один ряд з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим та М. Драгомановим, адже він як і інші «піднімав громадську і політичну думку України». За памфлетом Просвіти, видрукуваному в Туапсе, пересвідчуємося у підтримці українцями, які мешкали у віддаленні від Києва, позиції очільника УЦР у його баченні України, як автономної одиниці з місцевим самоврядуванням, головним завданням якої було задоволення громадських, економічним та культурно-національних потреб українського народу.

Цінною за змістом є пізніша листівка, надрукована в київській типографії «Дніпро» у квітні 1918 р., у якій йдеться про перебіг та результати Київського повітового селянського з’їзду (7 квітня 1918 р.). Аркушівка окрім іншого містить промову М. Грушевського на зібранні. Летючка не лише висвітлює суть з’їзду, а й передає ставлення населення до виступу державника, «котрого з’їзд стрінув оваціями» та настрій зібрання, – «один з присутніх делегатів селянин од імені з’їзду встає і вітає М. Грушевського». З тексту промови дізнаємося про реакцію історика на більшовицькі дії на території України наприкінці 1917 – початку 1918 р., ставлення до вимушеної співпраці УЦР з німцями та бачення соціально-економічного розвитку України.

Таким чином, зібрані у відділі стародруків та рідкісних видань прижиттєві друки праць Михайла Сергійовича Грушевського репрезентативно відображають не лише творчий спадок відомого українця, а й коло його спілкування, територію та аудиторію, на яку поширилися його міркування та ідеї. Без сумніву, напрацювання науковця, громадського та політичного діяча справили визначальний вплив на становлення вітчизняної науки, активізацію національно-визвольного руху українців та залишаються актуальними для сьогодення.

 

Виставку підготували молодші наукові співробітники

Олександра Шорсткіна та Катерина Жбанова

Контактна інформація