Михайло Сергійович Грушевський народився 29 (17) вересня 1866 в місті Холм (нині Хелм, Люблінське воєводство, Польща) у родині вчителя. Після переїзду батьків на Кавказ, протягом 1880–1886 рр. навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії. Вступив на історичне відділення історико-філологічного факультету Київського Університету св. Володимира. Свій науковий шлях М. Грушевський розпочав під керівництвом проф. В. Антоновича працями: «Южнорусские господарские замки ХVI века» (1887) та «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века» (1890). Останню було відзначено золотою медаллю і стипендією для подальшої дослідницької роботи. 1894 р. М. Грушевський успішно захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки», здобувши ступінь магістра історії. Того ж року, за рекомендацією В. Антоновича, став ординарним проф. кафедри «всесвітньої історії з спеціяльним оглядом на історію Східньої Європи» Львівського університету. У Львові М. Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність: очолив історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), заснував і очолив Археографічну комісію НТШ (1896–1913), також тривалий час був голою НТШ (1897–1913). Там само у Львові у 1898 р. з-під пера М. Грушевського вийшов друком 1-й (з 9-ти) том монументальної «Історії України-Руси». Після революції 1905–1907 рр. повернувся до Києва, де за взірцем НТШ заснував «Українське наукове товариство» (УНТ) і став його головою. Згодом був обраний редактором друкованого органу УНТ. Невдовзі після початку Першої світової війни, 11 грудня 1914 на підставі звинувачень в про австрійських симпатіях та причетності до створення Легіону українських січових стрільців Грушевського було заарештовано царською жандармерією, відтак відправлено на заслання до Симбірська (нині Ульяновськ, Росія). Згодом він отримав дозвіл переїхати до Казані. 1916 Грушевський оселився в Москві, де розгорнув активну громадсько-політичну діяльність, брав участь у виданні журналу «Украинская жизнь» і тижневика «Промінь», прагнув об’єднати опозиційні українські сили. Революційні події 1917 р., допомогли М. Грушевському повернутися до України, де напередодні, 20 (07) березня 1917 р., Українська Центральна Рада (УЦР) заочно обрала його головою. Під проводом М. Грушевського УЦР перетворилася на перший парламент України. Поряд зі щоденною, державницькою роботою, продовжував писати в часописах: «Нова Рада», «Народна Воля», опублікував окремі брошури «Хто такі українці і чого вони хотять?», «Звідки пішло українство?», «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії й федерації» та ін. 23 (10) червня М. Грушевський, як голова УЦР, брав участь, у проголошенні І Універсалу. Добивався від Тимчасового уряду Росії поступок Україні. Після жовтневого збройного більшовиків у Петрограді, 20 (07) листопада 1917 р. УЦР під керівництвом М. Грушевським ІІІ Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. Після гетьманського перевороту у квітні 1918 р. та утворення Української Держави на чолі з П. Скоропадським, М. Грушевський вимушено відійшов від політики «шукаючи спочинку від тяжких переживань в літературно-науковій праці». За цей час написав кілька книг: «Старинна історія», «Античний світ», «Середні віки Європи». У березні 1919 р. М. Грушевський емігрував до Чехословаччини, жив у Празі, потім деякий час мешкав у Берліні, Відні, Женеві, Парижі. Брав участь в організації часопису «Europe Orientale», «Борітеся-поборете», «Наш стяг», друкував у них багато статей та брошури. З 1922 р. М. Грушевський оселився в Бадені, зосередившись над написанням «Історії української літератури». У березні 1924 р. повернувся до Києва, де розгорнув велику науково-організаційну роботу. Ще раніше М. Грушевського було заочного обрано академіком Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). 3 жовтня 1926 р. відбулося урочисте вшанування М. Грушевського з нагоди його 60-літнього ювілею та 40-річчя наукової діяльності. 12 січня 1929 р. загальні збори АН СРСР обрали М. Грушевського дійсним членом. 7 березня 1930 р. переїхав до Москви. 23 березня М. Грушевського заарештували за звинуваченням у керівництві контрреволюційною організацією «Український національний центр». 4 квітня 1931 р. був звільнений. Останні роки М. Грушевський працював над українською історіографією XVII–XVIII ст. Через погіршення здоров’я у жовтні 1934 р. виїхав на лікування до м. Кисловодськ, де після невдалої операції – помер. Дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1890), Наукового товариства імені Шевченка (1893), чл.-кор. Краківської АН (1895), чл. археогр. комісії Московського археологічного товариства (1900), чл. Одеського товариства історії та старожитностей (1901), дійсний чл. Чеської АН (1914), дійсний чл. ВУАН (1923) та АН СРСР (1929)

Особовий фонд М. С. Грушевського (Ф. 357) налічує 78 од. зб. Додаткові матеріали, що відображають життєвий, суспільно-політичний та науковий шлях видатного вченого містяться також у фондах Української Академії Наук (Ф. Х), «Літературні матеріали» (Ф. І). Серед експонатів електронної виставки: біографічні матеріали (особові справи та формулярні списки, фотографії, рахункова книга, документи про переслідування М. С. Грушевського радянською владою, посмертну реабілітацію, історія хвороби та смерті); документи, що відображаються наукову та громадську діяльність (статті, промови, нариси, рецензії); епістолярна спадщина вченого (офіційні листи, телеграми, привітання).

Використана література: Верба І. В. Грушевський Михайло Сергійович // Енциклопедія історії України /голова ред. кол. В А. Смолій. К., 2004. — Т. 2. — С. 232-235. Грушевський М. С. Автобіографія / [за ред. Л. Винара] // Український історик. — Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, 1979. — № 1—4. — С. 79-87; 1980. — № 1—4. — С. 71-88. Крип'якевич І. В. Михайло Грушевський. Життя й діяльність // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. — Львів, 2001. — С.233-255.

Виставку підготував с.н.с. відділу джерелознавства Т. С. Горбач.