Менделе Мойхер-Сфорім (також Менделе Мохер Сфарім); їдишем מענדעלע מוכר ספרים - «Менделе-Книгоноша», «Менделе-книгар», справжнє ім'я – Шолем-Янкев (Шолом-Яків) Бройде, згідно з паспортом – Соломон Мойсейович Абрамович – 21 грудня 1835 (2 січня 1836), містечко Копиль, нині Мінська область Білорусі – 25 листопада (8 грудня) 1917, Одеса – видатний єврейський письменник, засновник нової єврейської літератури. Класик літератури їдишем та івритом. Шолем-Янкев отримав традиційну єврейську освіту. Після смерті батька, сім'я зубожіла і 14-річний юнак був відправлений вчитися поза домом. Провчившись три роки в різних місцях (в тому числі у Слуцьку і Вільно) повернувся до матері, яка жила після другого заміжжя в містечку Млини. Там він написав перші вірші івритом. Недовго проживши в будинку вітчима повернувся в Копиль, де, займаючись самостійно в місцевій синагозі, зійшовся зі волоцюгою Авремлом Кривим, з яким мандрував по Литві і Україні. Поневіряння між містечками в розбитому возі, ночівлі в синагогах і богадільнях збагатили враженнями, а згодом дали матеріал для творів. У 1853 р. Ш-Я. зупинився в Кам'янець-Подільському у родича. Він вивчав російську та німецьку мови, математику. Незабаром одружився з дочкою місцевого багатія, але через три роки розлучився; в 1856 р здав іспит на звання вчителя і отримав посаду в місцевому світському єврейському училищі. У 1858 р. одружився на Песі Левін, дочці діяча Хаскали (просвітительства) в Бердичеві, і оселився в будинку тестя. Крім літератури та публіцистики займався громадською діяльністю: заснував товариство дешевого кредиту (1863), громадську бібліотеку, допоміг багатьом єврейським юнакам вступити до Житомирського рабинського училища. Друкуватися почав з 1857 р. Писав спочатку івритом на природничі, педагогічні теми та літературно-критичні праці, в яких пропагував ідеї просвітительства. Йому запропонували писати в газету «га-Маггід» ("הַמַּגִּיד", «Проповідник», засн. в 1856 р. в м. Лік (Lyck), Пруссія, нині Елк, (Польща) та в інш. єврейські період. вид., і незабаром він посів чільне місце в публіцистиці тих років. Ш.-Я. радив єврейським письменникам відмовитися від велемовності і сам писав простою і зрозумілою мовою про реальне життя, вчив добру. Незабаром прийшов до переконання, що до народу слід звертатися на народній мові, і став писати майже виключно їдишем. У 1862 р. А. Цедербаум, редактор солідного івритського альманаху (המליץ‎) «га-Меліц» став видавати в Одесі додаток «для простих людей» – газету їдишем «Кол Мевассер» (קול מבשר). Там з листопада 1864 р. по лютий 1865 р. друкувалася повість Абрамовича «Дос клейне менчеле» («דאס קליינע מענטשעלע»), окреме видання – Вільно, 1866; де вперше з'являється персонаж на ім'я Менделе Мохер Сфорім, який став псевдонімом письменника. Менделе «пішов у люди». Він подорожував у своїй кибитці по бездоріжжю між Глупськом і Бердичевом, зустрічав різних людей і розповідав свої історії, критикував несправедливість, ділився своїми міркуваннями про перебудову світу і особливо – єврейського життя в Російській імперії. 1864 р. вважається початком сучасної єврейської літератури. Після публікації драми «Ді таксе» («די טאקסע», Житомир, 1869), яка розповідає про експлуатацію єврейської бідноти міськими можновладцями Бердичева, ММС був змушений переселитися до Житомира. Повість «Фішке дер Крумер» («פישקע דער קרומער», Житомир, 1869) про життя бродяги єврея, перероблена в роман (1888), інсценування якого в 1890-х рр. було популярним в єврейських театрах. Тоді ж в єврейську літературу прийшли молоді таланти – перш за все Шолом-Алейхем і І.-Л. Перець. В їх творчості соціальна сатира була другорядною. ММС розпочав переробляти свої старі твори, додаючи теплоту, доброту, народні жарти. Він зрозумів, що читачі хочуть не релігійно-громадської сатири, чи розвінчання корупції і недоліків, а історій, які допомагають зрозуміти, як можна вижити в суворому світі серед всіх цих бід. У цих творах був розкритий психологічний світ героїв і створений узагальнений образ єврейських містечок з символічними назвами: Глупськ, Кабцанськ (кабцан – жебрак, іврит), Тунєядівка – прийом, що мав вплив на інших письменників, в тому числі на Шолом Алейхема, (порів. Касріловка). ММС (спільно з І. Л. Бінштоком, 1869) переклав на їдиш «Подорож на повітряній кулі» Ж. Верна. У повісті «Ді кляче» («די קליאטשע», Вільна, 1873), в образі нещасної, хворої, всіма гнаної шкапи, письменник зобразив життя російського єврейства. Книга здобула йому широку популярність. Незважаючи на успіх «Ді кляче», матеріальне становище ММС не поліпшилося, бо рукопис з самого початку був проданий видавцям. Переклади: польськ. ¬Клеменса Юноші (1886); рос. – М. Абрамовича (сина ММС) та в газ. «Орловський вісник, 1891)» повість була опублікована в перекл. Івана Буніна. У Житомирі були надруковані: переклад на їдиш «Статуту військового обов'язку» (1874), а в 1875 р. «Змірес Ісроел» («Піснеспіви Ізраїлю») і «Перек широ» («З пісенеспівів») – римовані переклади їдишем з івриту синагогальної поезії. У 1877-83 рр. видавався укладений ним «Дер ніцліхер календар фар ді русіше їдн» («Корисний календар для російських євреїв»), доповнений матеріалами з природничих наук і єврейської історії. Найзнаменитіший його роман – «Подорож Біньяміна Третього» («Масоес Біньомін га-шліши» Вільна,1878) («מסעות בנימין השלישי»), лірико-сатирична фантасмагорія за мотивами середньовічної єврейської праці «Подорож Біньяміна з Тудели», що нагадує «Дон Кіхота» Сервантеса, а в 1885 р він був опублікований під назвою «Єврейський Дон Кіхот» у польському перекл. Клеменса Юноші. У 1881 р. ММС переселився до Одеси, отримавши там посаду завідувача реформованої єврейської школи. Після шестирічної перерви в літературній творчості з 1877 р. (смерть дочки і арешт сина), ММС написав п'єсу («Дер призив», П., 1884) («דער פריזיוו»), в якій автор висміював містечкових багатіїв, які відкупають від рекрутського набору своїх дітей. Під впливом погромів 1880-х р. ММС, знову звернувся до давньоєврейської мови, написав кілька повістей і оповідань. Повість «Стіна плачу» розповідає про побут сутенерів і єврейських борделів XIX ст. У повісті описується механізм торгівлі «живим товаром», одночасно він продовжує роботу над романом їдишем «Дос вінчфінгерл (דאס ווינטשפינגעריל)» («Заповітне кільце», ч. 1-2, 1888-89). В період 1890-1917 рр. ММС написав оригінальні твори івритом «Б-імей га-рааш» («У дні сум'яття»), а їдишем автобіографічний роман «Шлойме реб Хаімс» – «שלמה ר' חיימ'ס», («Шлойме, син Хаїма», 1894-1917), також відтворював івритом твори, написані раніше їдишем. Так з'явилися: «Ба-іамім га-хем» («У дні такі», 1894); «Емек га-баха» («Долина плачу», перероблений «Дос вінчфінгерл», 1904); «Сефер га-кабцанім» («Книга жебраків», перероблений «Фішке дер Крумер», 1909); «Масот Біньямін га-шліші», (перероблений «Масоес Біньомін га-шліші»); «Сусаті» (перероблений «Ді кляче»), що увійшли в перше повне зібрання творів ММС івритом в трьох томах (Краків-Одеса, 1909-12). У цих творах ММС працював над новим івритом, використовуючи мовні норми на всіх етапах його розвитку – біблійному, талмудичному та середньовічному. Цей мовної синтез виявився настільки життєздатним, що використовувався в прозових творах івритом до 50-х рр. 20 ст. ММС не був теоретиком літератури. Разом з тим, від видання до видання з прози «дідуся єврейської літератури» зникали славізми. Якщо в ранньому виданні лиходій Іцик-Авром названий російським словом «грабитель», то в більш пізньому він став «барайзер» (слово німецького походження, що означає головоріз). Або відомий раніше кожному єврейському школяреві вислів про «річки сліз». У першому виданні, хлопчик, підслухавши дорослих каже, що чув розмову, але зрозумів не все, а лише сенс «і рікес (слов'янське річки) трерн (сліз) текли». В більш пізніх виданнях автор замінив «розмову» на «шмуес», а замість російського «смысл» з'явилися німецьке «геданк» – ідея (їдишем) і «пшат» – (арамейською). Всі розуміли, що слов'янське «просте» (простий) набагато поширеніше ніж давньоєврейське «пошет», але користувалися староєврейським словом. Слідом за ММС пішли Іцхок Лейбуш Перець і Шолом-Алейхем, у яких слов'янізми зустрічаються лише в мові героїв з простолюддя. Шолом-Алейхем назвав його Дідусем єврейської літератури. Дідусь був не тільки засновником нової єврейської літератури їдишем та івритом, а й чудовим педагогом, вихователем кількох поколінь молоді. Він замислювався над долею єврейської молоді та заповів цілу програму дій, що сприятимуть її розвитку. На початку ХХ ст. Давид Фрішман сказав, що якщо всі містечка разом з їх мешканцями раптом будуть змиті якимось новим потопом (тоді для нього це було риторичним), то за творами ММС можна буде відновити єврейське життя в найдрібніших деталях. Менделе був насамперед художником, а не автором, що описує побут, повсякденні випадки життя або етнографом. Будь-яка деталь в його тексті несе виключно літературний сенс. При цьому він був майстром створення ілюзії реальності. Мені здається, сучасна історіографія ще не визнала, що літературні образи, метафори, символи є точно такими ж історичними фактами, як архівні документи або статистичні дані. Публікації творів в перекладах: Перекладав твори ММС українською Райцин Є. Х. Долина сліз. – Київ,1928. Перстень щастя. — Київ, 1928. Мандри Веньямина Третього. — Харків, 1934. Вибране. — Київ, 1940. Російською мовою твори ММС до революції надруковані в «Восход», «Жизнь» і окремими виданнями; деякі ще при його житті були перекладені також на польську мову. В СРСР видавалися як їдишем, так і в рос. перекладах. Повне зібрання творів в 17 томах вийшло їдишем в 1911-12 рр. (Варшава); івритом (крім згаданого тритомного) – у видавництві «Двір» в 1948 р. і багато разів перевидавався; зібрання творів рос. мовою – у видавництві «Современные проблемы» («Сучасні проблеми») в 1905-1907 рр. Родина: Син – Абрамович Михайло Соломонович (1859-1940), російсько-єврейський поет. Писав в манері С. Надсона. У його збірку «Вірші» (Санкт-Петербург, 1889) увійшли твори на біблійні сюжети, а також вірші, пронизані болем за гнаний єврейський народ. Був неодноразово заарештований за участь в революційному русі. Хрестився, але за деякими відомостями, повернувся згодом до юдаїзму. Був помічником присяжного повіреного. Його син, онук ММС – Всеволод Михайлович Абрамович (1887-1913), російський авіатор. Першим здійснив далекий переліт з пасажирами (Берлін-Петербург, 1912). Загинув в авіаційній катастрофі. Інший онук – Олександр Володимирович Абрамович (1900-88), радянський музикознавець. Був заступником директора Одеської (1933-41) і Кишинівської (1954-57) консерваторій. В Відділі фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ читачі зможуть ознайомитись з друкованими творами письменника їдишем, івритом та в перекладах. Це прижиттєві видання з 1884 року до сучасних перевидань. У фондах відділу також знаходяться: мемуарні есе, роздуми про ММС, дослідження його творчості, біографічні відомості (енциклопедії, лексикони, путівники), а також цікаві спогади про нього. Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.