Діяльність Київського відділення «Товариства для поширення освіти між євреями в Росії» (прийнята абревіатура – ОПЕ) нерозривно пов’язана з політичними, економічними та культурними умовами життя. Екскурс в історичне минуле цього товариства необхідно розглядати в історичній ретроспективі, з огляду на всі умови суспільного розвитку і політики Російської імперії починаючи з др. пол. XIX ст. Протягом століть в Російській імперії створювалися і доповнювалися різного роду обмежувальні закони, що стосувалися практично всіх сторін життя євреїв. В результаті такої законотворчої діяльності до сер. XIX ст. була суворо визначена «смуга осілості», регламентувалися практично всі види роботи і побуту євреїв.

    ОПЕ – найбільше культурно-просвітницьке товариство російських євреїв. Було засноване в Петербурзі у 1863 р. і деякий час залишалося єдиним в імперії об’єднанням єврейської інтелігенції. Воно мало на меті просвітницьку діяльність серед російських євреїв. Його статутними завданнями були: відкриття для євреїв всіляких навчальних закладів, бібліотек, курсів; влаштування читань і бесід; організація музеїв і виставок; матеріальна допомога навчальним закладам, їх педагогам та вихованцям; видання та розповсюдження книг, періодичних видань і т. п. В значній мірі це об’єднання сприяло цілям Хаскали («Хаскала», досл. просвіта – єврейська ідейна течія, що виникла під впливом ідей європейського Просвітництва в др. пол. XVIII ст.), ліквідації єврейської етнічної замкнутості; поряд з оволодінням єврейською грамотою (спершу івритом, потім їдишем), воно пропагувало серед єврейського населення російську мову. Ідея про необхідність утворення центру для пропаганди і розвитку освіти в єврейському середовищі, поширення російської мови і прилучення євреїв до російської культури зародилася серед найбільш заможних представників єврейської громади. Це були представники фінансово-промислових кіл петербурзького єврейства: родина Гінцбургів та одеський філантроп і громадський діяч А. Бродський. Підтримку одержали від редактора газети «Рассвет» О. Рабіновіча. Членами ОПЕ стали видатний музичний та художній критик, історик мистецтв, архівіст В.В. Стасов, громадський діяч А.П. Філософова. Практично вся діяльність Товариства грунтувалася на благодійності.

    Товариство надавало матеріальну допомогу вченим-євреям, які займалися дослідженнями єврейської історії та авторам науково-популярних книг івритом, які пропагандували «позитивні науки і природні знання». Також займалося розповсюдженням книг івритом (по загальній і єврейської історії, біографії «великих людей» і т. п.), навчальних посібників та допомагало формувати єврейські громадські та шкільні бібліотеки. Значну статтю витрат у бюджеті ОПЕ (3/8 доходів – в основному стипендії баронів Гінцбургів і Л. Розенталя) становила допомога учням училищ та університетів, бо більшість маскилім (прихильників освітнього руху Хаскали) вважало, що саме в середовищі цієї молоді формуються майбутні лідери єврейського народу. У 1880 р. був заснований фонд для допомоги єврейським студенткам. Майже від самого виникнення і до урядової заборони в 1879 р. Товариство регулярно посилало стипендіатів в Єврейську теологічну семінарію в Бреслау. У 1867 р. уряд дозволив ОПЕ внести зміни до свого статуту: знизити мінімальний членський внесок з 25 до 10 крб. та мати право клопотати про відкриття відділень в інших містах.

   У тому ж 1867 р. було відкрито відділення в Одесі, яке в 1872 р. закрилося і знову відновило діяльність в 1878 р.

    ОПЕ брало фінансову участь в складанні підручників рос. мови для євреїв, перекл. на рос. мову євр. молитовників (Сідура і махзорів), також надавало субсидії єврейським періодичним виданням: - івритом: «Га-Цфіра», «Га-Меліц»; - російською: «День» (1869-71), «Еврейская библиотека» (1871-80).

    Деяка лібералізація обмежувальних законів, прийнятих в 1882 і 1904 рр., посприяла Товариству та його осередкам розширити свою діяльність в сфері освіти.

    Закон 1904 р. змінив права проживання привілейованих категорій єврейського населення, до яких належали особи, які закінчили курс у вищих навчальних закладах та члени їх сімей (з деякими обмеженнями по досягненні синами повноліття), купці 1 гільдії і члени їх сімей (за умови, що в званні вони перебувають не менше 15 років), ремісники (муляри, теслі і представники інш. професій), поки вони займаються цими ремеслами, відставні нижні чини, які служили по рекрутському набору. Цей закон став однією з причин припливу в великі міста більш-менш матеріально забезпеченого єврейського населення, зацікавленого в освіті і здатного на основі благодійності відкривати школи, училища, бібліотеки та інші освітні установи.

    В кін. 1891 р. з ініціативи Ш. Дубнова при Товаристві була організована Історико-етнографічна комісія для вивчення історії євреїв в Росії. У 1908 р. Комісія була перетворена в Єврейське історико-етнографічне товариство. У 1899 р. Комісія підготувала і опублікувала перший том збірника документів «Регесты и надписи». Другий і третій томи збірника були видані в 1910 і 1913 рр. відповідно.

    У 1894-му була створена Комісія з початкової освіти, яка провела дослідження з вивчення стану і налагодженню роботи єврейських шкіл, в тому числі хедерів. Були видані: «Сборник в пользу начальных еврейских школ», «Справочная книга по вопросам образования евреев» (1901), проведена розробка питань з єврейської народної освіти. Зусиллями ОПЕ були відкриті власні школи – в 1910 р. їх було вже 10, і це крім 8 зразкових хедерів і двох дитячих садків. Були розроблені навчальні плани для початкових єврейських садів, видана навчальна література.

    Діяльність Товариства значно розширилася з відкриттям нових відділень в Москві (1894 р. – колегія уповноважених, перетворена в 1909 р. у відділення), в Ризі (1898), в Києві (1903). У 1913 р. в Росії працювало 30 відділень ОПЕ з 7-ма тисячами членів (в 1864 р. в ОПЕ було 175 осіб). Відкрилися бібліотеки ОПЕ: в Петербурзі (1872), в 1901-1905 рр. в Одесі, Києві та Ризі. В 1910 р. було дев’ять бібліотек.

      У 1903 р. група представників петербурзької інтелігенції на чолі з Ш. Гінзбургом, Л. Брамсоном та ін. на загальних зборах членів ОПЕ поставила на обговорення питання про включення мови їдиш в програму шкільної освіти. Суперечки про використання їдиш в єврейських народ. школах тривали і на скликаних в березні 1910 р. та квітні 1911 р. у Петербурзі з'їздах представників відділень ОПЕ; на першому з них було прийнято рішення про видання педагогічного журналу. У листопаді 1910 р. – грудні 1916 р. під редакцією Я. Ейгера (1862-193?) виходив щомісячник «Вестник Общества распространения просвещения между евреями в России» (пізніше перейменований в «Вестник еврейского просвещения»), який був присвячений проблемам єврейської освіти, культури і бібліотечної справи.

    Згодом ОПЕ перейшло статутні рамки, ставши не тільки освітнім, а й духовним центром для своїх членів, фактором зростання національної самосвідомості. У 1913-му євр. громадськість Росії урочисто відзначала 50-річний ювілей ОПЕ. На честь цієї події була вибита медаль за проектом І. Гінцбурга, видана книга Черіковера «История общества для распространения просвещения между евреями в России. Культурно-общественные течения в русском еврействе 1863-1913».

    З огляду на те, що ОПЕ було майже єдиною офіційною євр. культурно-освітньою організацією в Росії, до нього приєдналися багато діячів євр. культури та національного руху, такі як Л. Пінскер, Ахад-га-Ам, Менделе Мохер Сфорім, Х. Н. Бялік, Ш. Дубнов, І. Перець та ін., а після поразки революції 1905-1907 років – і члени євр. соціалістичних партій. В «Книзі життя» Ш. Дубнова міститься багато відомостей про діяльність ОПЕ, що охоплюють період його розквіту на поч. ХХ ст.

    Розпочата в 1914 р. Перша світова війна боляче вдарила по єврейському населенню, призвела до зростання масового антисемітизму, проблеми біженців і переселенців (євр. населення висилялось з прифронтових областей), які створили нові єврейські громади в глибині Росії. Знову постало питання про мову викладання в єврейських школах. У лютому 1916 р. на нараді ОПЕ з питання про народну школу (в основному для біженців) було прийнято компромісне рішення (з помітним ухилом в бік пріоритету мови їдиш). Згідно з резолюцією, всі предмети, крім російської мови, а також історії та географії Російської імперії, мали викладатися їдишем. Навчання івриту проводилося на івриті або їдишем. За перші 9 місяців 1916 р. на утримання шкіл для біженців ОПЕ витратило понад 460 тис. крб. На поч. 1917 р. число дітей і підлітків з сімей біженців, які навчалися в школах та на денних і вечірніх курсах, досягло 25 тис. (в 260 різних навчальних закладах). Крім цього, в 40 містах товариство субсидіювало також хедери, в яких навчалося понад 2500 дітей. Після Лютневої революції 1917 р. сіоністи створили власну організацію, яка займалася культурою та освітою – «Тарбут», а їдішисти – товариство «Культур-ліга» (в Києві). Обидві ці організації проіснували недовго і на поч. 1920-х рр. були ліквідовані. У Петрограді комітет ОПЕ був закритий в 1918 р., а периферійні відділення (в тому числі і Київське) діяли до 1920 р. У 1922 р. з дозволу влади було відновлено роботу Петроградського центру ОПЕ, який протягом 1920-х рр. займався видавничою і просвітницькою (в основному лекційною) діяльністю. Були видані: Кулішер М. «Великая французская революция и еврейский вопрос», Л., 1924; збірки – «Еврейская мысль», 1-2 тт., 1922-26 рр., «Еврейский вестник», 1928).

    Окремо про бібліотеку ОПЕ. Вже з сер. 1890-х бібліотека мала популярність. Її матеріали експонувалися на Всеросійській виставці друку (1895) та на Нижегородському ярмарку (1896). Значною подією стало відкриття при бібліотеці в 1912 р. читальні імені барона Г.О.Гінцбурга. Після революції 1917-го бібліотека отримала охоронну грамоту від Наркомосу (Народний комісаріат освіти). Її фонди були визнані цінним культурним надбанням. У 1921-му, після реєстрації ОПЕ як академічної установи Петрограда, покращилася його фінансова підтримка з боку відділу народної освіти. Допомога надавалася і американською благодійною організацією «Джойнт». Ця обставина дозволила частіше проводити дні відвідування бібліотеки для читачів.

    У 1920-ті біб-ка ОПЕ була однією з найбагатших в Європі з гебраїстики та юдаїки. У ній знаходилося більше 50 тис. книг і понад тисячу рукописів на 14 мовах. Цінні книжкові колекції подарували спадкоємці Гальперіна, Каменецького, Вейсенберга. З післяреволюційних надходжень можна згадати колекцію померлого в 1919-му А.Я. Гаркаві, серед якої було близько тисячі рукописів, а також бібліотеку голови ОПЕ доктора Л. Каценельсона. Біб-ка ОПЕ обмінювалася книгами з Інститутом білоруської культури, кафедрою єврейської культури Української АН, Єврейською національною та Університетською бібліотекою в Єрусалимі, Єврейськими бібліотеками Берліна та інших міст Європи.

    Київське відділення ОПЕ почало функціонувати 23 грудня 1903 р. Його створення багато в чому стало можливим завдяки добрим відносинам, що склалися між знаменитим цукровим магнатом, меценатом і філантропом Лазарем Бродським (1848–1904) і місцевим генерал-губернатором Михайлом Драгомировим (1830–1905). Генерал Драгомиров поставив своє «добро» на клопотанні Бродського, який і став першим головою відділення. Його заступником обрали найбільшого єврейського громадського діяча Києва, доктора Макса Мандельштамма (1839–1912). Після смерті Лазаря Бродського в 1904 р., Мандельштамм був призачений його наступником на цій посаді. Згодом кермо влади прийняв на себе зять Бродського, видатний меценат – барон Володимир Гінцбург.

    Однак ще до цього часу, передова єврейська інтелігенція Півд.-Заходу Рос. Імпер. активно займалася роботою в Товаристві. Наприклад, в Києві в останній чв. XIX ст. в роботі ОПЕ, приймали участь видатні діячі освіти М. О. Мандельштамм, Р. М. Кулішер і рабин О. А. Цуккерман.

    Просвітницька діяльність в Києві почалася з організації Київської благодійної єврейської студентської каси при Київському Університеті Св. Володимира. Каса була заснована в 1861 р. (за два роки до утворення ОПЕ) з ініціативи попечителя Київського учбового округу М. І. Пирогова, який зробив величезний внесок у справу єврейського просвітництва, поділяючи думку організаторів просвітницьких товариств про необхідність освіти для народу. Київська студентська каса проіснувала більше 50 років і була фактично єдиною фінансовою підтримкою багатьох малозабезпечених (або, як їх називали в др. пол. XIX ст., – «недостатніх») студентів.

    За час свого функціонування, Студентська каса допомогла багатьом єврейським юнакам здобути освіту, її діяльність була безпосередньо пов’язана з діяльністю ОПЕ ще до відкриття київської філії.

    Ідея про організацію в Києві відділення ОПЕ виникає вже в ост. чверті XIX ст. Уже в цей час організатори і активісти Товариства вважали відділення чинним, а кошти, які отримували від добровільних пожертвувань, витрачалися як в Києві, так і в прилеглих губерніях.

    Як самостійне, Київське відділення почало діяти тільки на поч. XX ст. На загальних зборах ОПЕ, що відбулися в Петербурзі 22 жовтня 1903 р. почесними членами Товариства були обрані відомі київські меценати брати Лазар та Лев Бродські. Звання почесних членів ОПЕ вони були удостоєні з нагоди відкриття в Києві на їх пожертвування двокласного єврейського училища з ремісничим відділенням. 23 грудня 1903 р. голова ОПЕ барон Г. О. Гінзбург повідомив про перші загальні збори Київського відділення ОПЕ (надалі КВ).

    На першому етапі своєї роботи КВ діяло керуючись положеннями загального статуту, не маючи власного. Багато єврейських меценатів Києва словом і ділом надавали підтримку ОПЕ. Керівництво відділення вважало важливим налагодити просвітницьку роботу не стільки в місті, де вже існували школи, училища та бібліотеки, а на околицях Київської губернії, де в основному в містечках жили євреї, обмежені смугою осілості. Кілька років велися суперечки про територію діяльності КВ, чи обмежити її Київською губернією або ж розповсюдити на всю територію України (що було пов’язано з тимчасовим занепадом в діяльності Одеського відділення). Заважала роботі, також постійна опіка центру, який часто дублював роботу відділення. Всі ці питання вдалося повністю врегулювати до 1907 р. Був остаточно встановлений район діяльності Київського відділення, обмежений Південно-Західним краєм (Київська, Волинська і Подільська губернії). На цій великій і щільно населеній євреями території, під егідою ОПЕ, створювалися нові школи, регулярно відбувалися лекції. Також були впорядковані взаємини між ЦК ОПЕ і відділеннями. 25 квітня 1907 р. відбулося об’єднане засідання ЦК ОПЕ і делегатів відділень. ЦК постановив, задовольнивши прохання КВ, тимчасово надати в його розпорядження роз’їзного уповноваженого комітету та оповістив всіх місцевих співробітників, що відділення отримало право керівництва всією діяльністю в Київській губернії.

    В цей час виникла ще одна розбіжність між КВ і центром, що стосувалося основних завдань діяльності Товариства. Зокрема, Мандельштамм вважав, що освіта не може ґрунтуватися тільки на благодійництві, це розходилося з офіційною точкою зору ОПЕ. Більшість шкіл, в силу обставин, що не залежали ні від ОПЕ, ні від його окремих членів, продовжували працювати тільки за рахунок добровільних пожертвувань. Користуючись деяким пом’якшенням російського законотворення щодо євреїв, КВ впевнено розгортає свою роботу. До 1908 р. його членами вже були 672 чол., а в 1909 р. – 746 осіб.

    Надавалася активна підтримка студентам, майбутнім вчителям. З цією метою була організована бібліотека підручників для студентів-екстернів з найбільш малозабезпечених верств. Крім того, Студентська каса (дивись вище), була підпорядкована відділенню; з її коштів і з субсидій Відділу ОПЕ з вищої освіти виділялася матеріальна підтримка студентам Київського Університету і Політехнікуму.

    Перший дитячий садок і суботня школа були відкриті в 1907 р. Діти приймалися в сад з трирічного віку і виховувалися там до 7 років. Крім ігор, вони навчалися грамоті (читанню, молитвам, письму російською та єврейською). Діти забезпечувалися гарячими сніданками і обідами, взуттям та одягом. Влітку вихованці садів перебували 3 місяці на заміській дачі на повному утриманні. У сади приймалися діти ремісників і дрібних торговців, а найбільш малозабезпечені та сироти перебували на казенному забезпеченні. Кошти на утримання дитячих садків отримували від добровільних пожертвувань.

    Суботня школа для дорослих працювала в училищі ім. Бродського і була відкрита 27 січня 1907 р. Вона надавала знання людям, які не мали коштів на освіту в офіційних навчальних закладах та давала їм можливість долучатися до витоків як національної, так і загальнолюдської культури. Л. І. Бродський призначив школі субсидію власним коштом (крім виділених Комітетом КВ) в розмірі 200 крб. щорічно. Проблемою були постійний брак у викладачах та інших працівниках. Шкільне керівництво вимагало щоб в чоловічих групах викладали тільки чоловіки, що мають вчительське звання. Студенти не допускалися до викладання. Заняття в школі проходили по суботах з 5 до 8 години вечора, а при уроках єврейської історії, до 9 години. Навчання розраховане на 4 роки, система навчання – групова, тобто кожен викладач веде свою групу з усіх предметів. Учнів в групі від 10 до 18 осіб. Робота суботньої школи постійно вдосконалювалася. При ній була створена спеціальна бібліотека, де читалися лекції з природознавства, історії. Вона комплектувалася видання російських і зарубіжних класиків.

    Відповідно до Статуту завданнями Київського відділення було сприяння поширенню серед євреїв початкової, середньої та вищої освіти. Відділення мало звільнених голову і скарбника та діяло на своїй території самостійно, звертаючись до центру в міру потреби. Воно щорічно висилало до Петербурга відомості і звіт про роботу.

    При Відділенні були створені 4 комісії:

1) із загальних справ освіти;

2) у справах вищої освіти;

3) у справах середньої освіти;

4) у справах початкової освіти.

    На засіданнях відділення розглядалися питання: навчально-виховні, матеріально-технічного забезпечення шкіл; субсидування громадських єврейських шкіл і училищ; затвердження навчальних програм; забезпечення найбідніших дітей одягом, взуттям, харчуванням; звільнення від плати за навчання; комплектування шкіл і училищ педагогічними кадрами, організація курсів для підвищення кваліфікації вчителів початкових шкіл; про заснування при відділенні відділу допомоги курсисткам; викладання єврейських предметів в початкових школах; заснування в великих населених пунктах екзаменаційних комісій для контролю занять в школах; організацію контролю за станом єврейського народної освіти в губерніях.

    КВ приділяло увагу і єврейським школам. У Києві працювали 11 приватних і громадських шкіл. У 1905 р. на їх підтримку було виділено 1 546 крб., в 1906 р – 480 крб. Не маючи змоги утримувати школи повністю, відділення постійно надавало підтримку малозабезпеченим учням. Створювалися безкоштовні бібліотеки з навчальною літературою, призначалися невеликі стипендії, в окремих випадках виділялися безкоштовно вчителя для найбільш нужденних учнів. У 1909 р. Комітет КВ почав опікуватись хедером (Хедер – єврейська релігійна початкова школа) в Києві. Заклад мав 6-річний курс навчання, на перший рік приймалися діти шестирічного віку. На чолі хедера була наглядова рада, обрана зі складу Комітету відділення і його шкільної комісії. До 1911 р. він переїхав у нове, спеціально обладнане приміщення. Хедер мав невелику, але добре укомплектовану бібліотеку з наочними посібниками для учнів. На базі наочних посібників, Комітет КВ у 1909 р. організував Педагогічний музей для допомоги школам. Музей був організований зусиллями Г. Гінзбурга. Надалі на його основі Комітет намагався створити пересувний музей для шкіл провінції.

    На поч. XX ст. у багатьох маленьких містечках відкривалися єврейські школи і Талмуд-Тори (релігійні навчальні заклади для хлопчиків з малозабезпечених сімей). Цю роботу голова Комітету Мандельштамм вважав найбільш важливою, тому існували вони виключно за рахунок субсидій від КВ, нерідко представники містечок з запитами про відкриття шкіл, зверталися безпосередньо до нього. Вчителі для цих шкіл готувалися в Києві, де їх вчили на спеціальних літніх вчительських курсах. Курсанти отримували від відділення спеціальну грошову допомогу. КВ субсидіювало також 10 чол. і 11 жін. громадських шкіл в Київській губернії та рекомендувало вчителів для єврейських приватних шкіл.

    Різноманітність форм просвітницької діяльності КВ проявилося і в організації публічних лекцій. Метою цієї роботи була потреба просвітити широку публіку в різних областях науки і культури. Для розробки питань по влаштуванню лекцій позашкільною комісією відділення була створена спеціальна підкомісія. В проведенні лекцій брали участь: письменник і фольклорист С. Ан-ський (Соломон Раппопорт), скульптор Ілля Гінзбург, майбутній член Центральної Ради сіоніст Наум Сиркін, д-р Лукомович і багато інших. Деякі лекції, наприклад у 1909 р., Ю.І. Гессена з історії євреїв в Росії були заборонені.

    10 липня 1910 р. КВ був прийнятий статут, що регламентував його діяльність і надавав права юридичної особи. У статуті було відмічено, що Товариство має на меті поширення освіти, тому відкриває бібліотеки, навчальні заклади, курси загальноосвітніх та єврейських знань, спеціальні курси по підготовці вчителів, влаштовує лекції, бесіди, організовує музеї, виставки. Погоджуючись на затвердження, ЦК ОПЕ, однак, залишив за собою право безпосередніх зносини з тими відділеннями, які можуть бути відкриті в регіоні.

    Закон від 4 березня 1906 р. дозволяв євр. громадам України створювати відділення «Товариства взаємодопомоги бідним євреям» . При реєстрації, майже всюди було обов’язковим відкриття шкіл та бібліотек-читалень, підтримку яким надавало КВ.

    З 1906 р. на Малій Житомирській № 20, при відділенні була створена і власна бібліотека. Її діяльності приділялися підвищена увага і турбота. Основою її фонду стала колекція книг, яку передав київський євр. літературний гурток «Юдаїка», що діяв протягом 25 років. Комітетом відділення було створено спеціальну бібліотечну комісію, до завдань якої входила турбота про зміцнення і розвиток книгозбірні. На початковому етапі, місцеве єврейське населення підтримувало бібліотеку незначними внесками у вигляді книг і матеріальних субсидій. Читачі ж сприйняли її відкриття з великим ентузіазмом. За перші чотири місяці її відвідали 1806 осіб.

    У звітах ОПЕ наводяться відомості про фонд бібліотеки за різні роки. Станом на 31 грудня 1906 р. – 2907 книг: давньоєврейською – 14, їдишем – 84, російською – 1241, іноземними – 113, за рік бібліотека отримала 33 періодичних вид. Витрати за рік – 750 крб. На 31 грудня 1907 р. – 4571 книг: 2848 давньоєврейською, 140 їдишем, 1109 російською і 474 іноземними мовами. Бібліотека отримувала періодичні видання давньоєврейською їдишем, російською та німецькою мовами. На утримання бібліотеки витрачено 1256 крб. До 1913 р. в фонді бібліотеки налічувалося вже 10791 томів (книги і періодичні видання практично з усіх галузей гуманітарних знань).

    Фонд поповнювався шляхом закупівель літератури (незначна кількість надходжень) і приватних пожертвувань. Найбільше книг передали бібліотеці Маір, Гольдфейн, Іцхок Вайсберг, М. І. Каміонський, М. Е. Мандельштамм, Я. І. Ізраельсон та ін.

    Під час першої світової війни частина приміщень КВ ОПЕ була надана новому об’єднанню – Київському комітету Товариства для надання допомоги єврейському населенню, яке постраждало від військових дій. У період війни ОПЕ зіграло важливу роль в підтримці євреїв-біженців, забезпечувало їх харчуванням та одягом, надавало грошову допомогу, допомагало пристрою в лікарні, притулки, навчальні заклади, сприяло створенню шкіл для дітей-біженців та «дитячих осередків» для дошкільного виховання і т.п.

    У 1920-ті роки, одночасно з антирелігійною кампанією, проводилася ліквідація єврейських громадських і наукових організацій з конфіскацією належного їм майна. ОПЕ та тісно пов’язане з ним Єврейське історико-етнографічне товариство піддавалися нападкам євсекцій (абревіатура від Єврейська секція – назва євр. комуністичних секцій ВКП (б)), а після розгромної статті в журналі «Трибуна еврейской советской общественности» (№ 12, 1929) були закриті наприкінці 1929 р. Замість них в лютому 1930 р. в Ленінграді було створено Товариство з вивчення історії та економіки єврейського пролетаріату, яке проіснувало недовго. Фонди ленінградської бібліотеки ОПЕ (однієї з найбагатших в Європі з гебраїстики та юдаїки), що містили більше 50 тис. книг і понад тисячу рукописів (900 з них були описані І. Цінбергом), були передані директору Інституту єврейської пролетарської культури при Всеукраїнській Академії Наук (Київ) Йосипу Лібербергу і Єврейському сектору Білоруської АН (Мінськ). Архіви надійшли до єврейської секції Київського Центрального історичного архіву (КЦІА), та Єврейського сектора Білоруської АН (Мінськ).

    В галереї представлені зразки документів з колекцій Відділу фонду юдаїки Інституту рукопису: архівні документи Товариства для поширення освіти між євреями в Росії (Ф. 321, оп.3), звіти КВ ОПЕ за різні роки, звіти відділу у справах вищої освіти при комітеті ОПЕ, допомога «недостатнім» студентам-євреям, програма євр. безкоштовного чол. училища «Талмуд-Тора», тощо. Серед матеріалів: звіти євр. громадських організацій, в роботі яких КВ активно приймало участь, наприклад: звіти каси з постачання їжею і грошима бідних євреїв до євр. свят, дешевої євр. їдальні, відділу піклування про єврейських дівчат і жінок, товариства надання допомоги бідним та хворим євреям, товариства допомоги бідним сухотним євреям, літніх санаторних колоній для хворих дітей незаможного євр. населення…, київської евр. лікарні, товариства піклування про бідних ремісників і робітників євреїв та інш. Цікавими є зразки статутів київських євр. товариств та організацій, наприклад товариства київської євр публічної бібліотеки ім. Іони Ізраїлевича Бродського. Фахівцям буде корисно ознайомитися з книгами зі штампами фонду цієї книгозбірні та колекцією книг від дарувальників.

    Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.