ТОВАРИСТВО ЕВРЕЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ МУЗИКИ – об’єднання єврейських музикантів в Російській імперії. Засноване в листопаді 1908 р. групою ентузіастів, пов’язаних з Петербурзькою консерваторією, здебільшого учнів М. А. Римського-Корсакова (1844 – 1908), серед яких були: Ш. Розовський (1878 – 1962), Л. Самінський (1882 – 1959), М. Гнєсін (1883 – 957), А. Житомирський (1881 – 1937), З. Кисельгоф (1876 – 1939), Любов Штрайхер (1888 – 1958). Спочатку об’єднання мало називатися Товариство єврейської музики, але влада погодилася дати згоду на створення лише за умови, що воно буде займатися виключно музичним фольклором. Головою Товариства єврейської народної музики був обраний Д. Черномордик (1869 – 1947), згодом головами обиралися І. Кнорозовский (1858 – 1914) та В. Мандель.

У другій половині XVIII ст. в єврейському середовищі зародився рух «Гаскала» – (івр. השכלה – просвітництво від сехель – здоровий глузд, інтелект), єврейське просвітництво виступало за більшу інтеграцію в європейське суспільство, зростання освіти в області світських наук, івриту та історії єврейського народу. «Гаскала» в цьому сенсі означає початок руху по включенню євреїв Європи в світське життя, що призвів до створення перших єврейських політичних об’єднань і боротьби за скасування дискримінаційних законів (Емансипація євреїв).

Негативною стороною цього руху стала масова асиміляція єврейської творчої інтелігенції, відхід від національних традицій. Позитивним результатом було зародження і бурхливий розвиток єврейського просвітництва в Європі і Палестині. Стало зрозуміло, що можна здобути вищу освіту, долучитися до шедеврів світового мистецтва, виражати себе в художній творчості з усією повнотою, не втрачаючи національної самоідентифікації, не відмовляючись від єврейства.

Таким чином, в останній третині XIX ст. позначилася нова тенденція: в Західній Європі і в Російській імперії стали виступати професійні композитори, що репрезентували в своїй творчості єврейську художню традицію, головним чином через естетику романтизму. Якщо духовний досвід єврейського народу був відомий в європейських країнах завдяки філософській та літературній діяльності: Моше бен Маймона (Маймоніда), Йєхуди ха-Леві, Баруха Спінози, Моше Мендельсона і багатьох інших, то художнє мислення євреїв, з усіма властивими йому особливостями, стає основою для формування єврейського музичного професіоналізму. На рубежі XIX – XX століть сформувався унікальний феномен єврейської композиторської школи.

Протягом багатьох років в класі композиції М. А. Римського-Корсакова навчалися багато єврейських студентів. Як Миколі Андрійовичу вдалося зібрати «єврейський клас»? Справа в тому, що в петербурзькій консерваторії не було процентної норми для євреїв (у вузькому сенсі процентна норма – законодавче обмеження прийому євреїв до вищих і середніх навчальних закладів, що діяло в Російській імперії з 1887 р. по 1917 р.), на відміну від усіх інших вищих навчальних закладів. Натхненні маститим учителем, студенти-євреї на зібрані гроші купили фонограф і об’їздили «смугу осілості» (територія компактного проживання євреїв у Російській імперії) в пошуках музичного фольклору.

Римський-Корсаков вважав, що їм необхідно розвивати свою національну культуру, приділяти увагу єврейському мелосу, вивчати свою музику. «Як дивно, що мої учні – євреї, так мало займаються своєю рідною музикою. Єврейська музика існує, це чудова музика, і вона чекає свого Глінку», – писав він. Йому вдалося запалити в своїх учнях любов до рідної музичної традиції, передавши їм естетичні принципи «балакиревського гуртка» («Могутня купка», також Балакиревський гурток – творча співдружність рос. композиторів, що склалася наприкінці 1850-х і поч. 1860-х р. До «Могутньої купки» входили п’ятеро композиторів, завдяки чому в багатьох європейських мовах вона відома як «п’ятірка»).

Зусиллями випускників Римського-Корсакова і їх соратників, за рік до смерті вчителя, у Санкт-Петербурзі було створено «Товариство єврейської народної музики» (ОЕНМ).

Не обійшлося без курйозів. З проханням зареєструвати Товариство звернулися до градоначальника Драчевського. «Яка ще єврейська музика? – здивувався той. – Єврейська музика буває тільки народна!». З генералом не посперечаєшся, тому назва стала звучати так:«Санкт-Петербурзьке товариство єврейської народної музики».

У 1908 р. воно відділилося в від етнографічної комісії Російського географічного товариства, яке існувало при Санкт-Петербурзькому університеті. У завдання цієї комісії входило вивчати фольклор народів, що населяють Російську імперію.

У статуті Товариства вказано, що цілями проголошувалися: сприяння вивченню та поширенню єврейської народної музики (релігійної і світської); збирання народних пісень та їх аранжування; допомога єврейським композиторам; видання нот і музикознавчих досліджень; влаштування музичних вечорів, лекцій, концертів, оперних вистав; організація хорів і оркестрів; відкриття публічних бібліотек; участь в публікаціях, присвячених єврейській музиці; заснування премій за «музичні твори єврейського характеру».

Діяльність Товариства розвивалася в різних напрямках. Першим з них стало збирання і записування єврейських народних мелодій (духовних та світських). Ще І. Г. Оршанський (1846 – 1875) – російський юрист і історик євреїв Росії ) на поч. XIX ст. вказував на наукову цінність вивчення єврейського фольклору. Найбільш активну участь в здійсненні цього завдання приймав З. Кисельгоф (1878 – 1939). Так, в 1913 р. він організував експедицію в Херсонську губернію. Записи, зроблені ним на фонографі, стали у нагоді композиторам Товариства, як для обробки єврейських пісень, так і для створення оригінальних творів на основі традиційної мелодики. У тому ж 1913 р. І. Лур’є, слухач курсів сходознавства Петербурзького університету, був відряджений Товариством в Палестину, де також були зроблені цінні записи. На жаль, більшість з них були безповоротно втрачені в роки воєн та репресій. Та ж доля спіткала більшу частину фонограмархіва, зібраного Д. Маггідом (1862 – 1942) і іншими дослідниками в багаторічній експедиції по Північно-західному краю, яка була перервана Першою світовою війною.

Другим напрямком роботи Товариства була активна концертна і лекторська діяльність, пропаганда єврейського мистецтва. Перед концертами виступали з лекціями М. Гнєсін, Л. Самінський та ін. Звучали твори єврейських композиторів та обробки народних пісень, останнім приділялася чільне місце, практично нарівні з оригінальними творами. Керівництво Товариства зробило ще один важливий крок: у 1914 р. було оголошено про «заснування фонду для видачі премії за кращу єврейську оперу». На жаль, проект цей не був здійснений через війни, перевороти, революції, які лихоманили країну протягом багатьох років.

На музичних зборах і засіданнях Товариства було прочитано багато лекцій, які були результатом копіткої дослідницької роботи. Подібним доповідям слід надати особливе значення, оскільки вони стали підсумком багаторічних фольклорних експедицій: в Бессарабію, на Україну, в Північно-західний край та Палестину. Це була перша серйозна спроба осмислити місце єврейської культури в Європі та її відносини з європейською культурою.

Робота Товариства відображала інтерес до єврейського мелосу і музичного фольклору, діяльно підхоплений Ю. Енгелем (1868 – 1927)), який зробив величезний внесок не тільки в єврейську, але і в російську музичну культуру. Аранжування єврейських вокальних та інструментальних творів, зібраних ним і його друзями, були вперше виконані на спільній з П. Мареком (1862 – 1920) лекції в Політехнічному музеї у 1900 р.

У 1901 р. вийшла збірка текстів «Єврейські народні пісні в Росії» Ш. Гінзбурга і П. Марека з їх закликом записувати музичний фольклор, якому без фіксації загрожує зникнення. Гурток Ю. Енгеля і подібні до нього групи влилися в Товариство єврейської народної музики. Його членами стали: Й. Ахрон, Ю. Вейсберг, О. Крейн, П. Львов, М. Мільнер, Е. Шкляр, Й. Яссер і багато інших.

Серед тих, хто захопився в ті роки народним фольклором і увійшов в Товариство єврейської народної музики, був і Йосип Ахрон (1886 – 1943), «Єврейська мелодія» – одна з його перших скрипкових п’єс, написана в 1911 р. при вступі в Товариство, виявилася і найвідомішим його твором, який прославив ім’я композитора на весь світ.

Вже до кінця 1911 р. Товариство єврейської народної музики налічувало понад 300 членів; були видані 34 народні пісні, аранжовані для сольного і хорового співу та для виконання на різних інструментах, а також 89 пісень «для єврейської школи і сім’ї», відбулися концерти та доповіді з музичними ілюстраціями в Петербурзі та виступи виконавців єврейської музики в провінціальних містах. У 1913 р. відкрилися відділення Товариства в Москві (474 члена), в Петербурзі (410 членів), згодом в Баку, Вітебську, Києві, Одесі, Ризі, Ростові-на-Дону, Сімферополі, Харкові.

Зиновій Кисельгоф приймав участь в етнографічних експедиціях Семена Ан-ського (Шломо Раппопорт, 1863 – 1920) по Волині і Поділлі (1911-14 рр.), де записав численні зразки єврейської музики. Спеціальні музичні фольклорні експедиції були в районах Вітебська і Херсона. До початку Першої світової війни Товариство організувало 154 концерти в різних містах, 16 музичних зборів в Петербурзі. Було опубліковано понад 100 видань вокальних та інструментальних творів, в тому числі збірки: Енгель, Ю. «50 єврейських дитячих пісень для дитячих будинків, шкіл і сімей», М., 1916; Кисельгоф, З., Житомирський, О. і Львов, П. «Лідерзамлбух» («Пісенник», СПб., 1912).

На зборах Товариства читалися і обговорювалися доповіді, наприклад: «Єврейська музика, її минуле, сьогодення та перспективи» Л. Самінського, «Євреї в музиці і музика у євреїв» Д. Шора), виконувалися твори О. Крейна, М. Гнєсіна та інших. Частими були дискусії про характер національної музики. Величезний інтерес викликала лекція М. Гнесіна «Єврейське музичне життя Палестини» після його поїздки в Ерец-Ісраель (опублікована в газеті «Новий восход», 1914, №18). В доповіді вперше було піднято питання про взаємовідносини музики історичної батьківщини єврейського народу і єврейської музики країн розсіювання.

У період з 1909 по 1913 рр. були прочитані такі лекції:

• Шаліт. Про єврейську гаму;
• Кисельгоф. Про єврейські народні пісні, зібрані в Любавичах;
• Рівесман. Про єврейську гумористичну народну пісню;
• Кисельгоф. Про єврейську народну пісню;
• Рівесман. Про бадхонську пісню;
• Каплан. Про єврейську музику стародавнього періоду;
• Самінський. Про біблійну мелодію ;
• Рівесман. Любовна народна пісня у євреїв;
• Гнєсін. Ріхард Вагнер та єврейство у музиці;
• Самінський. Про творчість П. Львова;
• Кисельгоф. Характер і форма єврейської народної пісні;
• Самінський. Релігійна мелодія кавказьких євреїв;
• Кисельгоф. Єврейська пісня на Волині.

Майже всі ці доповіді були насичені музичними ілюстраціями, супроводжувалися виступами музикантів Товариства.

Виключне значення в діяльності Товариства займала дослідницька, літературна і енциклопедична діяльність таких вчених і письменників, як С. Раппопорт (Ан-ський), який був членом правління ОЕНМ, і Д. Маггід. Паралельно з ОЕНМ вони створили Єврейське історико-етнографічне товариство. У своїх статтях неодноразово зверталися, кожен по-своєму, до музичної традиції в єврейській культурі.

С. А. Раппопорт (Ан-ський) як професійний літератор приділяв більше уваги вокальним жанрам (мається на увазі стаття «Про єврейську народну пісню», вміщена в журналі «Еврейськая старина»). Хоча роль Ан-ського у діяльності Товариства була дуже велика, його дослідницькі інтереси в основному зосереджувалися на інших, немузичних формах єврейського фольклору.

Давид Маггід (1862 – 1942), художник за освітою, частіше звертав свій науковий інтерес до іманентно музичних явищ. Спеціальної музичної освіти він не отримав, але був природно обдарованим, брав активну участь в діяльності ОЕНМ в Петербурзі з самого початку його існування, виступаючи з доповідями на засіданнях Товариства. Його інтерес до єврейської музики не вичерпався і після припинення існування ОЕНМ.

Ще одним видатним діячем ОЕНМ був Юлій Енгель (1868 – 1927), який зробив величезний внесок не тільки в єврейську, а й російську музичну культуру, зокрема, в музичну лексикографію, відредагувавши і видавши Музичний словник Х. Рімана (М. - Лейпциг, 1901), а також Короткий музичний словник (М., 1907, 2-е вид. 1909) і Кишеньковий музичний словник (М., 1913).

Ю. Енгель приймав участь і у створені в Берліні філії Товариства єврейської народної музики – «Товариство для видання єврейської музики» разом з видавництвом «Ювал ферлаг» (1922-24 рр.).

Діяльність Товариства тривала до 1924 р. Воно значною мірою стимулювало створення першої в світовій історії школи єврейської концертної музики (див. монографію – Сабанєєв, Л. «Єврейська національна музична школа в Росії», 1927).

Після перевороту багато діячів Товариства емігрували. Тих, хто залишився привчали до думки, що єврейської музики – як поняття, як школи не існує. Єврейська професійна музика вступила в період офіційного «не існування». В порівнянні з євр. письменниками практично повністю винищеними в 30-40-х роках, музиканти постраждали  менше. Але були зіпсовані творчі долі, ненаписана музика або написана в стіл і втрачена. Ось як склалося життя деяких з діячів ОЕНМ:                                                                                                              Олександр Крейн (1883 – 1951) більше відомий як радянський композитор і музично-громадський діяч.                                                        Деякі з композиторів переключилися на музику народів СРСР. Так, Борис Зейдман (1908 – 1981) шуткував, що тільки він може відрізнити азербайджанську музику від єврейської!

Л. Самінський, Ш. Розовський, І. Яссер (1893 – 1970?) і І. Ахрон продовжили пропаганду єврейської музики в США.                                           У Ерец-Ісраель ідеали Товариства єврейської народної музики стверджував у 1924-27 рр. Ю. Енгель, а після його смерті – І. Стучевський (1891 – 1982) і Менаше Равін (Рабинович, 1899 – 1968)); їх діяльність відіграла важливу роль в музичному житті.

Товариство єврейської народної музики, зібрало кращих єврейських музикантів і вчених. Матеріали експедицій, дослідження колег і власна наукова робота, сама творча атмосфера, що панувала в Товаристві, – все це слугувало джерелом натхнення для створення багатьох творів, прем’єри яких найчастіше відбувалися на концертах і засіданнях ОЕНМ. Засноване з метою вивчення і поширення шедеврів єврейської музичної традиції, воно стало закономірним і в той же час унікальним феноменом на небосхилі загальноєвропейської культури початку ХХ століття.

Дослідницька робота, проведена ОЕНМ, дала поштовх до серйозного вивчення єврейської музики як самої по собі (її внутрішньої типології і структури), так і в контексті контактних культур. Кращі єврейські музиканти, дякуючи співпраці в Товаристві, змогли реалізувати себе, проявивши свою національну свідомість в музиці.

В галереї представлені зразки документів з колекцій Відділу фонду юдаїки Інституту рукопису:

- обробки єврейських народних і традиційних пісень і мелодій Східної Європи, а також оригінальні твори композиторів – членів Товариства;

- видання відділень Товариства в Москві, Петербурзі та філії Товариства у Берліні, надруковані й художньо опрацьовані видавництвом «Ювал ферлаг»;

- серія «книги для читання в єврейській школі та сім’ї»;

- статут і звіти ОЕНМ;

- дослідницькі літературознавчі та музикознавчі праці різних періодів;

- статті про історію Товариства та долі його засновників і діячів;

- роботи, що розкривають вплив ОЕНМ на подальший розвиток єврейської музичної культури;

- фонографічні записи з архіву єврейської музичної спадщини та компакт-диски, що представляють різні складові колекції «Treasure of Jewish Culture in Ukraine». (НБУВ, спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України створили страхові копії з фоноциліндрів. На даний час видано 6 компакт-дисків).

- видання з печатками Товариства та бібліотеки ОЕНМ.

Більш детально з цією темою, всі зацікавлені зможуть ознайомитись в читальній залі відділу фонду юдаїки НБУВ.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Асафьев Б. В. Русская музыка от начала XIX столетия. М. – Л., 1924.
2. Вайнштейн М. И. Общество еврейской народной музыки как фактор культурной жизни Петербурга начала ХХ в. // Этнография Петербурга ― Ленинграда. Вып. 2. Ленинград, 1988. С. 29 – 38.
3. Васильева С. О М. Ф. Гнесине //СМ. 1977, №12, с. 71–73.
4. Канцедикас А. Еврейское народное искусство // Декоративное искусство в СССР. 1989, № 2.
5. Капит Э. Имена: Евреи в культурной и общественной жизни России.– В 3-х книгах. Иерусалим, 1987-1991.
6. Карпешина С. Г. К творческой биографии Ю. Д. Энгеля // Еврейская музыка: изучение и преподавание. Материалы конференции (Москва, 1996). М., 1998. С. 31 – 36.
7. Ольгина О. А. Антон Григорьевич Рубинштейн // Музыкальный энциклопедический словарь. Москва, 1991. С. 473.
8. Отчет Общества еврейской народной музыки за 1913 год и Очерк деятельности Общества за первое пятилетие (1909 – 1913 гг.). Петроград, 1914.
9. Сабанеев Л. Б. Еврейская национальная школа в музыке. Москва, 1924.
10. Саминский Л. Еврейские музыканты и их «эстрадный экзотизм». (По поводу концертов Яши Хейфеца.) // ЕН. 1916, №14 – 15, ст. 52 – 54.
11. Саминский Л. О еврейской музыке. Санкт-Петербург, 1914.
12. Саминский Л. О творческом пути М. Гнесина // Музыка. 1913, №111, с.5 – 8.
13. Слепович Д. В. Еврейская молитва в европейской музыкальной традиции как фактор общения культур. Минск, 1999. На правах рукописи.
14. Сорокер Я. Российские музыканты евреи: Био-библиографический лексикон. Иерусалим, 1992.
15. Энгель Ю. Д. Глазами современника. Москва, 1971.
16. Idelsohn, A. Z. Jewish Liturgy and Its Development. New York, Schocken Books, 1967.
17. Idelsohn, A. Z. Jewish Music in Its Historical Development. New York, Schocken Books, 1972.
18. Nulman, M. Concise Encyclopedia of Jewish Music. New York, McGraw-Hill Book Co., 1975.

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.