Історія відділу фонду юдаїки Інституту рукопису: до 100-річчя НБУВ

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (заснована 8(21) серпня 1918 р. Вона не раз змінювала свої функції, напрями діяльності та назву. Спочатку це була Національна бібліотека Української Держави за уряду гетьмана Павла Скоропадського, пізніше – Національна бібліотека України у місті Києві при Українській академії наук (1919); Всенародна (Національна) бібліотека України при Всеукраїнській академії наук (1919–1920); Всенародна бібліотека України в Києві (1920–1934); Бібліотека Академії наук УРСР (1934-1948); Державна публічна бібліотека УРСР (1948- 1964); Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР (1965–1988); Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР ім. В.І.Вернадського (1988–1996). Від бібліотека 1996 р. повертає початковий статус національної й отримує назву – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (абревіатура – НБУВ).

   Питання про створення окремого єврейського відділу вперше було поставлене у 1919 р., Б. Дінабургом та Я. Ізраельсоном, які подали пропозиції про виокремлення фонду. Я. І. Ізраельсон брав участь у комплектуванні фонду та працював над картотекою дезидерати єврейського відділу (Архів НБУВ, оп. 1, спр. 1, арк. 82-84): переглянув і прийняв рукописи та стародруки з Музейного фонду. Спільно з А. Ю. Кримським підготували звернення з приводу допомоги у комплектуванні фонду, проте відділ не було відкрито. У 1919 р. питання про створення у ВБУ єврейського відділу було вирішено.

   Хоча окремого відділу юдаїки не було організовано, зібрання єврейських рукописів та друкованих видань ВБУ було започатковане у 1918 р. фундаторами Бібліотеки акад. В. І. Вернадським та А. Ю. Кримським. Був створений спеціальний відділ «Orientalia» з підвідділом «Hebraica-Judaica», який очолив видатний сходознавець професор Я. І. Ізраельсон.

 Яків Ізраїлевич Ізраельсон (м. Мітава (Єлгава), Латвія – 1926 (за іншими джерелами – 1924, м. Лієпая) – вчений-орієнталіст (арабіст, гебраїст), історик. В 1880 р. здобув ступінь кандидата, у 1883 р. – магістра у Санкт-Петербурзькому університеті. Відзначений золотою медаллю за працю «Об отношении еврейского перевода (Пешитто) книги Паралипоменон к еврейскому оригиналу». У журналі «Восход» опубліковано його переклад з грецької «Юдейська війна» Й. Флавія (1895). Автор декількох статей з питань арабо-єврейської літератури. Підготував декілька статей, присвячених здебільшого мусульманській історії та мовознавству для Енциклопедичного словника Брокгауза й Ефрона. У 1913 р. виступив одним із провідних експертів на судовому процесі Бейліса. З ініціативи А. Кримського, у 1918 р. запрошений до співпраці з УАН. На поч. 1919 р. очолив підвідділ «Hebraica-Judaica» відділу східної літератури Всенародної бібліотеки України. Один із фундаторів відділу єврейської літератури, організатор та розробник системи наукового опису та коментування зібрання єврейської літератури та рукописів бібліотеки. У 1919–22 рр. – співробітник Єврейської історико-археографічної комісії ВУАН, працював над описом єврейських та арабо-єврейських рукописів із фондів архівів Києва. В 1922 р. через хворобу виїхав до Брюсселя, згодом мешкав у Латвії. Частину своєї літературної спадщини він передав Єврейському Науковому Інституту ЇВО («Їдіше Вісеншафтлехер Інститут»). Книги із його власної бібліотеки в кінці 20-х було передано до Центральної єврейської бібліотеки імені М. Вінчевського (після припинення існування якої у кінці 30-х pp. книги потрапили до фондів НБУВ).

Відкриття єврейського підвідділу викликало ентузіазм вчених, які працювали в галузі єврейської історії та літератури. За словами Я. Ізраельсона, «треба вітати майбутнє відкриття у Всенародній (Національній) Бібліотеці на Україні єврейського підвідділу (в від. Orientalia), в якому будуть згуртовані всі здобутки єврейської літератури…[це] дасть євреям, які цікавляться своєю письменністю, змогу легко дістати потрібну їм книжку й викличе в їх середовищі охоту та поривання займатися розвідками в царинах єврейської науки, яка у нас, на жаль, майже непочатий ґрунт, тоді як в інших європейських країнах вона дійшла вже визначних поступів…відкриє також можливість неєврейським вченим, яким по ходу їх праць вимагається справка з єврейської літератури, без труднощів одержувати їх». (Книжний вісник. – К., 1919.– № 2. – С. 65).

Головним завданням «Hebraica-Judaica» було збирання, систематизація та каталогізація рукописів і книг єврейськими мовами (іврит, їдиш, ладіно, татська), їх зберігання та використання сходознавцями, істориками, семітологами. Після створення підвідділу збирання єврейської літератури набуло систематичного характеру. Частина книжок виокремлювалася при сортуванні бібліотечних зібрань, що потрапляли до ВБУ, частина – відбиралася в Музейному фонді ВУКОМПИСу, значна кількість видань надійшла завдяки пожертвам єврейських громадських і культурних організацій та приватних осіб. У цей період (до 1923 року) до бібліотеки надійшли колекції рукописів і друкованих видань з бібліотеки Київського відділення Товариства для поширення освіти між євреями в Росії (ОПЄ), яка налічувала до 10000 одиниць зберігання, зібрання політичних періодичних видань від політичних партій, колекція листівок революційного часу (на жаль, втрачена в 1930-і роки) та інші матеріали. Серед приватних осіб, що дарували книжки до підвідділу, був сам Я. Ізраельсон (162 книжки та 60 брошур), Б. Лур’є, М. Каміонський, Г. Барац та багато інших. (Сергєєва І. З історії формування колекції єврейської літератури Національної бібліотеки України (1918-1939) // Бібл. вісн. – 1996.– № 6. – С. 13-14).

З початку 1921 р. у складі відділу було вже 2 співробітники, але у середині 1922 р. роботу було припинено у зв’язку із скороченням штату Бібліотеки. Я. І. Ізраельсон виїхав з Києва.

3 1926 р. розгортається реальна робота зі створення відділу орієнталії, яка була доручена В. Ф. Іваницькому та Б. І. Зданевичу.

Віктор Федорович Іваницький (20.11(02.12).1881, с. Калузьке Херсонської губ. – 26 лютого 1955, м. Кам’янець-Подільський, Хмельницька обл.). Історик стародавнього Сходу, сходознавець, гебраїст, історик церкви, бібліограф, бібліотекознавець. Початкову освіту отримав у Херсонському духовному училищі (1892–1896) та Одеській духовній семінарії (1896-1902). У 1906 р. закінчив Київську духовну академію (історичне відділення) зі ступенем кандидата богослов’я. Стипендіат кафедри давньої історії єврейського народу (1906–1907). Знав мови: українську, російську, німецьку, французьку, англійську, грецьку, латину, давньоєврейську з кількома діалектами. Від 1921 – у Всенародній бібліотеці України (ВБУ) – зав. відділів: орієнталії, бібліотекознавства, стародруків. У 1923–33 – заст. директора, 1929 – в. о. дир. На поч. 20-х рр. розробляв питання розподілу й опрацювання фондів. Підготував наук.-методичні основи підручної бібліотеки, керував її створенням у ВБУ. Одним з перших розробляв теоретичне питання визначення стародруків, рідкісних і цінних видань, організації колекцій. Керував науковою діяльністю ВБУ, підготовкою видань, організацією аспірантури. Редактор «Журналу бібліотекознавства та бібліографії». Досліджував єврейське друкарство, історію євр. друкарства в Україні. Нештатний співробітник Євр. історико-археогр. комісії АН (1928). Від січня 1932 до липня 1933 – директор видавництва ВУАН. У серпні 1933 під час «чисток» звільнений з ВБУ. 1933–50 – у Марійській республіканській бібліотеці в Йошкар-Олі (нині столиця Республіки Марій Ел): засновник і завідувач довідково-бібліографічного відділу. Після виходу на пенсію повернувся в Україну. Останні роки життя провів у Кам’янці-Подільському.

Основну увагу В.Ф. Іваницький приділяв роботі з єврейськими фондами, оскільки вони не лише репрезентували історію національних меншин України, а й були тісно пов’язані із культурним розвитком України того часу. Основне значення приділялося формуванню фонду гебраїки-юдаїки та бібліографічній роботі з фондами: підготовка бібліографії виданого на Україні й того, що є в наявності у бібліотеках Києва з цієї теми (Арх. НБУВ, оп. 1, спр. 140, арк. 2-3).

З 1925 р. Бібліотека отримала право комплектування обов’язковим примірником всіх видань, що виходили в Україні. Таким чином, крім уже згаданих джерел формування фондів, єврейська колекція постійно поповнювалася виданнями їдишем. Книгодрукування їдишем в колишньому Радянському Союзі активно здійснювалося в Києві, Харкові, Одесі, Мінську та Москві, а також деяких невеликих містах. У картотеці Української книжкової палати, яка працювала в Харкові до 1936 р., потім – в Києві, зареєстровані понад 30000 найменувань книг і періодичних видань їдишем. Спектр, тематика і специфіка видань просто вражають своєю різноманітністю. За півтора – два десятки років були видані (до того ж не одним виданням) всі класики єврейської літератури, здійснені переклади світової і національної (української, російської, польської, грузинської, татарської та інш.) поезії й прози. Особливо вражають дитячі видання. Над оформленням і ілюстрацією дитячих книг працювали такі видатні майстри авангарду, як Йосип Чайков, Ель Лисицький, Марк Шагал, Сара Шор, Марк Епштейн та інші.

Ще наприкінці грудня 1927 р. було прийнято рішення про нову функціональну структуру Бібліотеки. Всі головні бібліотечні підрозділи стали називатися відділами. Про відкриття окремого єврейського відділу було вирішено в червні 1928 р.; завідуючим відділом призначили І. І. Міттельмана Згідно з пропозицією Кафедри єврейської культури було запропоновано створити у складі ВБУ відділ євреєзнавства, що мав би стати центральною науковою бібліотекою.

Ізраель І. (Іерум Іцкович чи Іерцель Іцкович) Мітельман (Міттельман) 1898, м. Сатанів, Проскурівський пов., Подільська губ. – 1951, ?) – радянський єврейський бібліограф, фахівець з творчої спадщини Шолом-Алейхема. Початкову освіту отримав в хедері, займався самоосвітою та екстерном здав екзамени за курс гімназії. Напередодні Першої світової війни сім’я переїжджає до м. Умані, а після Лютневої революції 1917 р. Мітельман оселяється в Києві, де в 1930 р. закінчив хімічний факультет Київського інституту народної освіти. Під час навчання давав приватні уроки. 1921–1924рр. заступник бібліотекаря б-ки Уманської Наросвіти, 1924–1926 рр. – бібліотекар Київської центральної бібліотеки ГСПС. Працює Бібліотеці з 1929 р. 1930–1933 рр. – зав. Єврейським відділом ВБУ, з 1930 за сумісництвом починає працювати у відділі книгознавства та бібліографії Інституту єврейської пролетарської культури при ВУАН. З 1930 починає публікуватися в «Библиографических сборниках» інституту. З кінця 1920-х років починає публікувати бібліографічні праці в провідних єврейських періодичних виданнях країни, їдишем: «Критик», «Ройтер бібліотекар» та інш. В кін. 1930-х рр.. займався складанням повного зібрання творів Шолом-Алейхема. Найбільш значною і останньою спільною роботою Мітельмана (сумісно з Наделем) став останній, 15-й том, зібрання творів Шолом-Алейхема (видавництво «Дер Емес», Москва, 1941), де ними зібрана епістолярна спадщина письменника (1883-1916). Після закриття Інституту 1936 р., як і більшість співробітників І. Мітельман був репресований, але не заарештований. У 1940 р. йому вдалося опублікувати кілька статей в журналі «Соціалістична культура» на бібліотечну тематику зовсім не пов’язаних з єврейською бібліографією. Потім була війна, евакуація, прагнення повернуться додому. Мріям не судилося справдитися. Зі слів його племінника Я. Мітельмана відомо, що І. Мітельман помер у поїзді, повертаючись до Києва.

Протягом багатьох років основним завданням фахівців Бібліотеки, які працювали з єврейськими матеріалами, було збирання рукописів та книжок, створення унікального фонду, який репрезентував усі напрями і традиції єврейської книжкової культури. Згодом до Бібліотеки надійшли рукописи і друковані видання, що раніше знаходилися у Ленінграді та Києві (бібліотека «Товариства поширення освіти між євреями в Росії», Єврейська наукова бібліотека Інституту єврейської пролетарської культури АН УРСР, Центральна єврейська бібліотека ім. М. Вінчевського, тощо). (Арх. НБУВ, оп. 1, спр. 33, арк. 139).

У вересні 1929 р. Інститут єврейської культури ВУАН запропонував проект об’єднання єврейських книжкових фондів ВБУ з фондами Інституту: замість двох окремих наукових бібліотек – було запропоновано створити єдину Єврейську академічну бібліотеку під назвою Бібліотека Інституту єврейської культури при ВУАН, Єврейського відділу ВБУ. До складу цієї бібліотеки запропоновано було включити всі книжкові фонди бібліотек Інституту та ВБУ, і її філій єврейською та гебрайською мовами, «юдаїку» (літературу різними мовами про євреїв), крім тематичної україніки, по одному примірнику. Автори цих пропозицій бачили єдину бібліотеку, куди надійшов би також весь фонд всесоюзного обов’язкового примірника єврейських друкованих матеріалів, прийнятих ВБУ. Бібліотека повинна була перейти до приміщення Інституту єврейської культури та передати цій бібліотеці всі свої штати (ІР НБУВ, ф. 33, № 2758, арк. 10). Але ці пропозиції були відхилені Радою ВБУ, яка виступала проти розпорошення своїх фондів. Члени Ради констатували, що ВБУ як національна має завдання збирати й зберігати літературу, яка стосується всіх народів УРСР, та обслуговувати читачів всіх національностей, які проживають на її території. Найважливіша перевага Національної бібліотеки в тому, що задовольняючи, насамперед, потреби наукових співробітників, ВБУ в той же час у своїй загальній читальні обслуговувала всі кола читачів, задовольняючи якомога ширші запити.

Найбільш проблематичним виглядало питання про можливість виокремлення єврейського фонду, тому що багато видань, пов’язаних із різноманітними проблемами українознавства, сходознавства та інших наук, були спільною спадщиною українського, російського та єврейського народів. Отже, вилучаючи юдаїку й гебраїку, треба було б не тільки порушити цілість ВБУ як Національної бібліотеки, але й знецінити єдині за походженням й змістом колекції ВБУ, послабити фонди з інших наукових дисциплін.

Перешкодою було й те, що література була включена в різні каталоги, а частина знаходилися у друкованих каталогах. Тому, вилучаючи її, довелося б провести величезну роботу з перекаталогізації та пов’язаних з нею процесів вилучення карток з багатьох каталогів, виправлення друкованих, вилучення з інвентарів, шафних описів тощо. Разом з тим ВБУ погодилася всебічно сприяти тому, щоб Інститутові передали потрібні книжки з резервних та обмінних фондів Бібліотеки, завести розширений, колективний абонемент, сприяти утворенню при Інституті зведеного каталогу гебраїки та юдаїки (Арх. НБУВ, оп. 1, спр. 275, арк. 12).

У відділі почалася робота по опрацюванню гебраїки-юдаїки, газет, відбору матеріалів з ОРФ (відділ обмінно-резервних фондів), проводилися консультації з відомими вченими в галузі опису фондів, історії єврейської культури. В червні 1931 р. І. Мітельман брав участь у нараді єврейських наукових бібліотек в Ленінграді. В 1932 р. було закінчено всю попередню роботу по опрацюванню обов’язкового примірника, виокремленню матеріалів із загальних фондів. (Арх. НБУВ, оп. 1, спр. 378, арк. 55).

Але відділу не судилося стати справжнім осередком єврейської книги та її вивчення. Під час перевірок та репресій діяльність відділу фактично було різко згорнуто. В грудні 1931 р. І. Мітельмана звільнили з посади, обов’язки завідуючого знову були покладені на В. Ф. Іваницького, а потім – на М. Л. Ясногородського (Арх. НБУВ, оп. 1, спр. 345, арк. 56).

Михайло Леопольдович Ясногородський (1896 – після 1933). У 1914 р. закінчив 7 класів Рівненської гімназії. Знав давньоєврейську (біблійний іврит, класичний іврит), німецьку, російську та українську мови. В 1920 р. працював в Дніпропетровській міській єврейській бібліотеці. У 1921 р. – архіваріусом в Київській філії «Культур-Ліги». В 1922 р. – вчителем єврейської школи м. Чернігова. З 1925 р. – бібліотекарем Окрфінвідду. Під псевдонімом М. Ясний, висвітлював питання бібліотечної справи та літературного життя у періодичних виданнях: «Пролетарська правда», «Літературна газета» (Харків), «Культработник» (1927), далі «Культробітник» (1927—1930).

1935 – початок 1941 р. – період повного утвердження радянських принципів у бібліотечній справі, формування сукупного бібліотечного фонду АН УРСР та бібліотечної мережі Академії наук, уніфікації діяльності Бібліотеки та її перетворення на бібліотеку загального радянського зразка. З 1936 р. змінюються напрями розвитку бібліотекознавства: вводиться єдине для СРСР положення про бібліотечну справу, різко критикуються буржуазні методи у бібліотекознавстві та бібліографії, оголошується партійний характер бібліотечної діяльності, основними завданнями наукової діяльності бібліотек визначені дослідження стосовно організації обслуговування масового читача, вивчення його інтересів та керівництва читанням і самоосвітою.

У 1936 р. Інститут єврейської пролетарської культури був розформований (залишився працювати тільки Кабінет єврейської культури з окремою етнографічною і фольклорною секцією під керівництвом Мойсея Береговського), а фонди Єврейської наукової бібліотеки практично повністю надійшли до ВБУ. Наслідком цього стало те, що до 1939 р. фонди відділу налічували понад 250576 одиниць зберігання.

Під час другої світової війни частина колекції єврейських рукописів і друкованих видань Бібліотеки разом з іншими фондами була евакуйована в Уфу, де перебувала до 1944 р., а після звільнення Києва повернулася, але так і не була введена в читацький і науковий обіг.

У період окупації Бібліотека Академії наук (БАН) була реорганізована спочатку в Центральну бібліотеку Райхскомісаріату Україна, а потім у Крайову – при Київському управлінні архівів, бібліотек, музеїв. За задумом окупаційної влади, її раритети мали б поповнити наукові бібліотеки Райху, також її завданням було обслуговувати потреби й вказівки нацистської влади в Україні. Фонди БАН, що розміщувалися в будинку Володимирського собору, були переглянуті 30 жовтня 1941 р. Представники команди зазначали, що в соборі від підлоги до стелі зберігаються мільйони книг переважно релігійного характеру та журнали. Від 6 листопада зондеркоманда Кюнсберга працювала у філії БАН на Подолі, де було велике зібрання гебраїки та юдаїки. Єврейські колекційні фонди становили значну історико-культурну цінність. (Архів НБУВ, оп. 1, спр. 590, арк. 6).

З 1 березня 1942 р. внаслідок суперечок між різними відомствами за бібліотечні фонди, здійснюється реорганізація бібліотечної мережі в Києві. БАН офіційно оголосили Центральною бібліотекою при Райхскомісаріаті Україна (ЦБРУ). її шефом був призначений відомий книгознавець та історик книги представник Прусської державної бібліотеки д-р Й. Бенцінг. Крайове управління та Оперативний штаб продовжили виявлення та вивезення до Німеччини літератури. (Основну увагу вони приділяли єврейській літературі.) Протягом першої половини 1942 р. в приміщенні філії БАН, колишньої Духовної академії на Подолі, було виявлено велике зібрання юдаїки – близько 150-250 тис. прим. [ЦДАВО України, ф. 3676, оп. 1, спр. 228, арк. 216.].

Перед війною, у Подільську філію БАН (там зберігалися видання іноземними мовами, зібрання гебраїки та юдаїки) надійшла значна кількість єврейської літератури, що була передана Бібліотеці в 30-ті та передвоєнні роки у зв’язку з ліквідацією та реорганізацією низки установ та організацій. Загалом, з-поміж 250 тис. примірників, з яких складалися єврейські колекції, було розібрано лише 133490, поставлено на полиці – 50 тис, заіндексовано – 50 тис, відбито в каталогах – 80 тис. Частина фондів зовсім не була упорядкована та облікована. Консультант Головної робочої групи України, д-р Гранцін у 1942 р. звернув увагу на те, що книжки з нових надходжень навіть не мали штампу Бібліотеки. Серед цієї літератури знайдено близько 50 тис. фоліантів гебраїки. В колекції юдаїки д-р Поль (представник Інституту з вивчення єврейського питання у Франкфурті-на-Майні) виділив основний фонд – близько 50 тис. примірників юдаїки та гебраїки, на який існувала картотека. Близько 25 тис. примірників гебраїки XV–XX ст. (різні видання Біблії, Талмуду, коментарі до них, газети, журнали) були складені хаотично і потребували упорядкування. [ЦДАВО України, ф. 3676, оп. 1, спр. 221, арк. 155–157.].

Окремо було обстежено книгосховище колишньої Центральної єврейської бібліотеки ім. М. Вінчевського, яке розміщувалося по вул. Мало-Васильківській, 13. Воно налічувало, крім юдаїки, близько 30 тис. примірників гебраїки. Найціннішу частину відправили до Німеччини, залишки цього зібрання нині зберігаються в Бібліотеці.

В акті № 26 від 31 липня 1944 р. про втрати та збитки, спричинені нацистськими загарбниками, підписаному 11 співробітниками БАН та експертом у галузі рукописної книги й стародруків, професором Київського університету О. А.Назаревським, наводяться такі дані:

  • «Юдаїка» єврейською мовою                                  - 60 000 од.

  • російською та ін. мовами народів СРСР             - 20 000 од.

Простежити долю матеріалів, вивезених з БАН під час війни, надзвичайно важко. Дослідниця історії українських архівних та бібліотечних фондів цього періоду Патриція Кеннеді Грімстед досліджувала маршрути вантажів за документами німецьких архівів. Вона вказувала, що крім Східної бібліотеки Розенберга, частина київських бібліотечних фондів потрапила до бібліотеки «Hoсhe Schule», яка розміщувалася в австрійському м. Тарценберзі. Там само опинилися й фонди бібліотеки Бібікова, юдаїка і гебраїка (у т. ч. й зазначена «Естрада») [Патриція Кеннеді Грімстед, Геннадій Боряк. Доля українських культурних цінностей під час Другої світової війни: Винищення архівів, бібліотек, музеїв. – 2-ге вид. – Львів, 1992. – С. 19, 20, 94, 95 та ін.].

Після звільнення Києва відбулася інвентаризація майна і було виконано попередній кількісний облік усіх фондів за наявними інвентарними книгами. На 1 січня 1944 р., за даними облікових документів, кількісний склад фонду відділу юдаїки – 150 000 примірників.

Останнім надходженням до фондів відділу була невелика, але чудово укомплектована бібліотека Кабінету єврейської культури (1213 примірників). Разом з цією бібліотекою фонди відділу рукописів отримали унікальну колекцію експедиційних записів єврейської народної музики, зібраними і обробленими: Семеном Ан-ським, Юлієм Енгелем і Мойсеєм Береговським в 1912 – 1948 рр. Власне, цим надходженням завершилося формування «музичної» частини колекції.

За звітом Бібліотеки на кінець 1949 р. ще залишалися неопрацьованими значні масиви бібліотечних фондів. Зокрема в Георгіївській філії (Георгіївська церква, Видубичі) зберігались не опрацюванні масиви нерозібраної літератури:

стародруків                                     250 000 од.

релігійної літератури                       50 000 од.

єврейської літератури                     100 000 од.

У 1950 р. за розпорядженням радянського уряду відділ єврейської літератури бібліотеки був закритий, книги і рукописи вилучені з основних фондів, а каталоги і картотеки знищені. Зібрання були частково розпорошені, основна ж частина була вилучена з діючих фондів Бібліотеки і до 1990 р. знаходилися у відділі обмінно-резевних фондів у фонді концентрації, і завдяки співробітникам, збереглася практично повністю.

Відродження відділу почалося з 29 жовтня 1990 р. Підрозділ був відтворений. Він кілька разів змінював назву та підпорядкування:

29.10.1990 р. – сектор науково-технічної обробки літератури обмінно-резервного фонду;

01.02.1992 р. – приєднаний до відділу історичних колекцій як сектор сходознавства згідно нового штатного розкладу ЦНБ АН УРСР, затвердженого 30.01.1992 та нової структури ЦНБ АН УРСР;

01.10.1992 р. – приєднаний до Ін-ту рукопису як сектор сходознавства відповідно до наказу № 8-осн. від 30.09.92 нової структури та нового штатного розкладу ЦНБ АН України від 01.10.92;

З 01.03.2002 р. має назву Відділ фонду юдаїки Інституту Рукопису (ВФЮ ІР).

Керівником відділу є Сєргєєва Ірина Анатоліївна (18. 07. 1958, м. Київ).

Свою трудову діяльність розпочала після закінчення школи у 1975 р. в Інституті Археології АН УР. З 1976 р. – у Центральній реставраційній лабораторії Головного архівного управління при СМ УРСР. У 1976 р. вступила на вечірнє відділення історичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчила у 1982 р. У 1979 – 1982 рр. – Інститут археології АН УРСР. У 1983 –1985 рр. – працювала вчителем історії в середній школі та професійно-технічному училищі № 25.

З квітня 1986 р. по теперішній час працює в Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського АН УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). Свою роботу в Бібліотеці розпочала у Відділі обмінно-резервного фонду. З 1990 р. зав. сектором науково-технічного опрацювання фондів. З 01.02.1992 р. підрозділ приєднаний до відділу бібліотечних колекцій як сектор сходознавства, а з 01.10.1992 р. приєднаний до Інституту рукопису, з 02.01. 2002 р. змінив назву на відділ фонду юдаїки. З цього часу відділ перебуває у складі Інституту рукопису, а Сергєєва І. А. є незмінним заввідділом.

В 1998 р. захистила дисертацію «Історико-книгознавчий аналіз та археографічний опис єврейських декорованих рукописних пам’яток України ХVІІ – початку ХХ ст..». Займалася питаннями відновлення обсягів унікального зібрання єврейських рукописів та друків, яке було започатковане у 1918 р. фундаторами Національної бібліотеки акад. В.І. Вернадським та А.Ю. Кримським. Під її керівництвом проводяться роботи з відновлення довідково-бібліографічного апарату зібрання відділу, бібліографічним та науковим опрацюванням рукописів та друків та введенням їх в науковий обіг. Представляє Бібліотеку в міжнародних проектах, що виконуються спільно з науковими та суспільними організаціями США, Росії, Німеччини, Польщі та Ізраїлю, присвяченим дослідженням з юдаїки та збереженню єврейського надбання як в Україні, так і в інших країнах.

                           Бере участь в проекті НБУВ та Інституту проблем реєстрації інформації НАНУ по перезапису матеріалів єврейського фоноархіву на нові електронні носії інформації та їх виданню. Є одним розробників та укладачів видання антології «Єврейський музичний фольклор», що виконується спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАНУ. На сьогодні вже вийшло дев’ять компакт-дисків цієї антології. 

Напрям наукових досліджень: єврейська історія та матеріальна культура Східної та Центральної Європи, творча спадщина С. Ан-ського.

На сьогодні відділ має окремий читальний зал, спеціальні сховища для рукописів, друкованих видань та періодики. 

                          Зібрання єврейських рукописів та друкованих видань, які зберігаються у Відділі фонду юдаїки Інституту рукопису, є надзвичайно цікавими для дослідників, що спеціалізуються в галузі історії, релігії та культури євреїв взагалі та східноєвропейського єврейства зокрема.

Колекції є комплексним фондом ВФЮ і потребують самостійної характеристики.

                          Колекція рукописних книг та документів, які датуються XIV – першою половиною XX ст., і представлені рукописними молитовниками (в тому числі і по караїмської обряду) з колекцій Кауфмана, Гаркаві і Фірковича, філософськими та історичними творами єврейських авторів, – це документи переважно релігійного змісту, гебрайською та арамейською мовами та арабомовні юдейські тексти, арабсько-єврейські рукописи.

Окремо виділяються особисті фонди, які включають літературні твори і наукові роботи вчених, листування, фотодокументи та колекційні матеріали:

<>·семітолога Аврама Яковича Гаркаві;

<>·етнографа Семена Ан-ського (Раппопорта);

<>·видатного єврейського письменника Шолом-Алейхема.

Важливою для істориків та культурологів є колекція пінкасів (записних книжок єврейських громад та організацій). Більшість з яких походить з території України і відображають діяльність релігійних громад невеличких містечок (штетлів) Основу цього зібрання складає музейна та архівна колекції петербурзького Єврейського історико-етнографичного товариства. Крім історичних відомостей про єврейські громади, деякі з записних книжок містять чудові зразки оздоблення, що виконане народними майстрами.

До зібрання документів увійшли:

<>·діловодство та листування Товариста для поширення освіти поміж євреями в Росії (російська абревіатура – ОПЕ, 1863–1929), зокрема й документи Бібліотечної комісії;

<>·окремі документи Єврейського історико-етнографічного товариства (російська абревіатура ЕИЭО, 1908–1930);

<>·організації «Культур-Ліга» (1917–1920);

<>·редакційний портфель журналу «Еврейский мир» (1908–1918);

Окремий масив складають видання івритом, серед яких і найбільш ранні видання західно- та східноєвропейських єврейських друкарень (Венеція, Константинополь, Амстердам, Відень, Париж, XVI – XIX ст.). Особливо цінною є колекція книг, виданих в друкарнях України в XVIII – на початку XX ст.: Славути, Корця, Житомира, Бердичева, Олексинців, Жовкви та ін. Такі друкарні існували до прийняття Закону Російської імперії 1836 р. Цим законом заборонялась діяльність невеликих друкарень та запроваджувалась цензура єврейських видань. Здебільшого це «хасидські» видання, тексти Талмуду та твори релігійного змісту.

Зібрання єврейського музичного фольклору складається із аутентичних записів народної музики (експедиційні записи 1912 – 1947 рр., виконані: Ю. Енгелем, С. Ан-ським, З. Кісельгофом, І. Лур’є та М. Береговським). Це воскові фоноциліндри, нотні та текстові розшифровки, інвентарні описи фонографічні записи, партитури тощо. (знаходиться у складі фондів ІР).

В 1995 р. колекція єврейського музичного фольклору (фоновалики та нотні розшифровки) була внесена ЮНЕСКО до переліку «Пам’ять світу».

Крім того, в фондах відділу зберігається прекрасна колекція опублікованих нот єврейських народних пісень і професійної музики.

Основу друкованої колекції складають фонди відділів «Орієнталія» та єврейського відділу створеного у ВБУ в 20-30-х роках завдяки дарам від Я. І. Ізраельсона, А. М. Кагана, Н. Бакста, Б. Є. Лурьє., М. І. Каміонського, Г. М. Бараца та ін. Значна кількість єврейських книжок була передана Бібліотеці в 1930-ті, передвоєнні та повоєнні роки у зв’язку з ліквідацією та реорганізацією низки єврейських установ та організацій.

Збірка єврейських періодичних видань, нараховує біля 41 500 од. зб. різними мовами. Крім єврейських мов – івриту, їдишу, ладіно, єврейсько-татської та єврейсько-бухарської, преса виходила мовами народів, поряд з якими євреї проживали у діаспорі – английською, арабською, угорською, голландською, іспанською, італійською, литовською, німецькою, польською, румунською, російською, турецькою, французькою та ін. Колекція представляє практично весь спектр єврейської періодики другої половини XIX та першої половини XX ст. Основою зібрання періодичних видань став Архів єврейської преси Інституту єврейської пролетарської культури ВУАН. В даний час зібрання періодики ВФЮ ІР є одним із найповніших серед спеціалізованих бібліотечних зібрань світу.

Не менш цікавою частиною зібрання є колекція видань їдишем радянського періоду (до 1950 р., коли видавництва та єврейські культурні центри були закриті, і тільки в Москві до середини 1970-х продовжувало працювати видавництво «Емес»).

Збірка видань їдишем практично не має аналогів у бібліотеках світу. Особливо цікавою є підбірка ілюстрованих дитячих видань, ілюстрації до яких виконані найвідомішими єврейськими художниками Ель Лісіцьким, Натаном Рибаком, Сарой Шор, Марком Шагалом та іншими.

Прекрасно представлені серед друків видання класиків світової літератури у перекладах їдишем, а також твори класиків єврейської літератури, зокрема Менделе Мойхер Сфоріма, Шолома Аша, Шолом-Алейхема, Іцхака-Лейбуша Переца, Переца Маркіша, Давида Гофштейна, Іцика Кіпніса та інших.

Підручний та довідковий фонд ВФЮ складається з спеціалізованих енциклопедичних видань, словників, путівників, бібліографічних довідників та покажчиків, інформаційної літератури за профілем відділу.

На виставці експонуються матеріали, пов’язані з діяльністю науковців, які в різні роки керували відділом єврейської книги:

  • Якова Ізраельсона – «Значення Єврейського відділу в складі Національної Бібліотеки» (Книжний вісник. – 1919.– № 2) – про майбутнє відкриття відділу, журнал «Восход» (1895) з перекладом Ізраельсона твору Йосифа Флавія «Юдейська війна», книги із власної бібліотеки Якова Ізраельсона, які зберігаються у ВФЮ, біографічна довідка їдишем у Лексиконі нової єврейської літератури (Нью-Йорк, 1956-1981);

  • Віктора Іваницького – «Жидівська мова у Г. С. Скороводи», «Филон Александрийский: жизнь и обзор литературной деятельности», «Иудейско-арамейские папирусы с острова Элефантины и их значение для науки Ветхого Завета», «К вопросу о рехавитах та біографічні матеріали»;

  • Ізраеля Мітельмана – [«Штраймл бібліографія»] їдишем та роботи, які виходили за планом роботи Бібліотеки за той час: «В боротьбі за марксо-ленінську теорію єврейської книги», «Єврейська буржуазна преса царської Росії на службі імперіалістичній війні».

Також представлені дослідження про історію відділу єврейської книги: Л. А. Дубровіної та О. С. Онищенка «Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського» (1918-1941; 1941-1964 рр.);

Книга Кашеварової Н. та Малолєтової Н. «Деятельность Оперативного штаба рейхсляйтера Розенберга в оккупированной Европе в период Второй мировой войны» (К., 2003) розсекречує долю єврейських зібрань під час другої світової війни.

В галереї представлені роботи співробітників ВФЮ на чолі з заввідділом І.А. Сергєєвою. Вони є результатом досліджень і репрезентують усі напрями і традиції єврейської книжкової культури та відображають практично всі сторони єврейського культурного та громадського життя. Ці матеріали представляють Бібліотеку в міжнародних проектах і присвячені дослідженням та збереженню єврейського надбання як в Україні, так і в інших країнах.

Всього представлено 42 документи.

Література:

Ізраельсон Як. Значення Єврейського відділу в складі Національної Бібліотеки // Книжний вісник: трьохмісячний часопис / Всенародна бібліотека України при УАН. – Київ: Друкарь. – 1919. – № 2. – С. 58-66.

Сенченко М., Сергєєва І. З історії формування колекції єврейської літератури Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського // Світ. – 1991. – № 3-4. – С. 64 – 87.

Кеннеді Грімстед Патриція, Боряк Геннадій. Доля українських культурних цінностей під час Другої світової війни: Винищення архівів, бібліотек, музеїв. – 2-ге вид. – Львів, 1992. – 120 с.

Сергєєва І А. З історії формування колекції єврейської літератури Національної бібліотеки України (1918—1939) // Бібл. вісн. – 1995. – № 6. – С. 15.

Сергеева И. Фонд Шолом-Алейхема в Институте рукописи ЦНБ им.В.И. Вернадского НАН Украины //Jews and Slavs. Vol.5. Jews and Ukrainians.  Jerusalem, 1996. P.175-182.

Дубровіна Л., Онищенко О. Історія Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. 1918-1941. – К.: НБУВ, 1998. – 337 с.

Сергеева И. Уникальное собрание документов и материалов по еврейской истории, этнографии, фольклору: прошлое и настоящее // Десять років єврейського національного відродження в пострадянських країнах: Досвід, проблеми, перспективи: Зб. наук. праць. Матеріали конференції 28-30 серпня 2000 р. – К., 2001. – С.273-282.

Канцедикас А., Сергеева И. Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. – М.: Мосты культуры, 2001. – 340 с.

Історія Національної академії наук України (1918-1933): Науково-довідковий аппарат / Автори-укладачі: Л.А. Дубровіна (керівник) та ін. – К., 2002. – 448 – с.

Історія Національної академії наук України (1934-1937): Документи і матеріали / Редкол.: О.С. Онищенко (відпов. ред.) та ін. – К.: НБУВ, 2003. — 831 с.

Історія Національної академії наук України (1938-1941): Документи і матеріали / Редкол.: О.С. Онищенко (відпов. ред.) та ін. – К.: НБУВ, 2003. — 920 с.

Дубровіна Л., Онищенко О. Історія Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. 1941-1964. – К.: Наукова думка, 2003. – 357 с.

Меламед Е. Из истории собирания и изучения еврейского письменного наследия на Украине в 20-30 года ХХ в. (О попытке создания Центрального еврейского исторического архива в Киеве) // Judaica Rossica. – М.: 2006. – С. 51 – 77.

Сергєєва І. Архівна спадщина Семена Ан-ського у фондах Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. – К.: Дух і літера, 2006. – 544 с.

Документы по истории и культуре евреев в архивах Киева. Путеводитель. – К.: Дух і літера. – 2006. – С. 13 – 27.

Меламед Е. Из истории независимых исследований в области иудаики на Украине: судьба Еврейской историко-археографической комиссии при ВУАН (1919 – 1929) // Архив еврейской истории. – Т.5. – М.: РОССПЭН, 2008. – С. 77-98.

Дубровіна Л., Онищенко О. Історія Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. 1965-1991. – К.: [б.в.], 2008. – 373 с.

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62 3-й поверх, к.307; 4-й поверх,
к. 403.
+38 (044) 288-1418
irnbuv@gmail.com
9:15 до 17:30 (понеділок - субота)
Відділ фонду юдаїки:
9:15 до 18:00 (понеділок - п’ятниця)