Давид Наумович Гофштейн (24. 06 (06. 07) 1889, м. Коростишів, нині Житомирська обл. – 12. 08. 1952, Москва) – поет, перекладач, громадський діяч, представник юдейського «розстріляного відродження».

Батько, Нехем’я, був столяром, працював у лісництві. Мати, Алте, походила з родини відомого народного музиканта, скрипаля-віртуоза Холоденко-Педоцура. Навчався у єврейській початковій школі (хедері), з приватними вчителями вивчав українську та російську мови, активно займався самоосвітою. У сімнадцятирічному віці вчителював у селі. Будучи на військовій службі на Кавказі (1912-1913), продовжував самоосвіту і екстерном склав іспити за курс гімназії, але через процентну норму не був прийнятий до університету (законодавче обмеження прийому євреїв до вищих і середніх навчальних закладів, що діяло в Російській імперії з 1887 по 1917 рік). У 1913–17 рр. навчався у Київському комерційному інституті, одночасно слухаючи лекції з філології в київському університеті святого Володимира, а пізніше в Петроградському (нині С.-Петербург) неврологічному інституті.

Вірші почав писати з дев’яти років (спочатку івритом, пізніше російською та українською мовами, а з 1909 р. – їдишем).

У 1917 р. займався літературною діяльністю, був кореспондентом, далі літературним редактором (1917–21) в газеті «Найє цайт» («Новий час», Київ). Там же у 1917 р. дебютував нарисом «Ін дорф» («В селі»). Гофштейн брав участь у редагуванні збірок «Ейгнс» («Рідне», К., 1918–20 рр.) та інших альманахів і журналів. У видавництві «Відервукс» («Зростання», К., 1919– 21 рр.) керував випуском книг поетів-початківців.

Революцію 1917 року Гофштейн сприйняв як грандіозну руйнівну силу, що змінила старе патріархальне життя, як втілення біблійних ідеалів справедливості, і позбавлення євреїв від національного гніту. Він оспівував радості праці, сільське життя. Бачив в своєму народі джерело творчих сил і натхнення. Ліричні пейзажі у нього відрізняються мальовничою грою фарб, класично завершеною формою. Це знайшло вираження в його першій збірці «Бай вегн» («Біля доріг», Київ, 1919). Темп життя великого міста відображений в циклі «Ді штот» («Місто», 1919).

У 1920 р. померла Гінда, дружина Гофштейна, без матері залишилися двоє синів – Шамай та Гілель. Ці імена батько дав хлопчикам на честь мудрецям епохи Другого Храму, які глибоко вплинули на розвиток талмудизму. Популярна притча, в якій Гілель на вимогу потенційного прозеліта навчити його всієї мудрості Тори (Вчення) за той час, що він зможе простояти на одній нозі, відповів: «Не роби іншому те, що ненависно тобі самому. Це вся Тора, решта – коментарі».

У 1920 р. Гофштейн переїхав до Москви, був одним з редакторів щомісячника «Штром» («Потік»).

Вихід книги «Тройєр» («Сум» К., 1922; ілюстрована М. Шагалом) засвідчила про нову епоху в єврейській поезії. Гофштейн проявив себе, як майстер виразних образів, суворого і стриманого слова, ліричного колоритного вірша з енергійним та мелодійним ритмом. Поява збірки «Лірик» («Лірика», 1923) підтвердило, що Д. Гофштейн один з найяскравіших поетів СРСР. Яскраве бачення природи і широкі філософські узагальнення органічно злиті в його віршах з задушевністю та ніжністю. Однаково віртуозно володіючи класичним і вільним віршем, майстер збагачував їх чітким ритмом, складною системою асонансів і внутрішніх рим.

У 1923 р. вийшло друком двотомне видання «Гезамльте верк» («Вибрані твори: У 2 т.»; т. 1, К., 1923; т. 2, Москва; Х.; Мінськ, 1923).

Давид Гофштейн співробітничав з видавництвами: «Культур-Ліга» («Культурна Ліга», Київ, 1923–24), «Школа и книга» (Москва, 1924–25).

Іврит та їдиш. Дві єврейські мови, яким довелося відстоювати своє право на існування. Перша – давня мова Біблії, хоча на ній написані філософські трактати, педагогічна та художня література. Інша – розмовна (вулична) мова європейських євреїв, що перекочувала в літературні твори. Але при радянській владі, боротьба за першість набула загрозливого ідеологічного характеру. Їдиш оголосили «пролетарською» мовою з більш виграшним становищем ніж іврит, який нарекли «буржуазною мовою релігійних мракобісів». Гримаси влади? Не тільки, бо вище всіх ідейний прапор «пролетарського» їдишу несли єврейські комітети та секції. Це вони оголосили мову стародавньої цивілізації зброєю класового ворога. Після їх промов та доносів були закриті «івритські» видавництва і переслідувався єдиний театр, де актори грали на івриті – «Габіма», трупа переїхала до Палестини.

У 1924 р. Гофштейн підписався під протестом проти гонінь на іврит, за що був відсторонений від редагування «Штрома», який незабаром закрили.

Атмосфера навколо митця була ворожа. Гофштейни (з другою дружиною Фейгою) виїхали до Німеччини, яка на початку 20-х років вважалася одним з активних центрів єврейської літератури. Разом з ними покинули країну інші єврейські письменниками, які потрапили в немилість (Давид Бергельсон, Лейб Квітко, Нохем Штіф).

У квітні 1925 р. Гофштейн з дружиною прибули до Палестини на відкриття Єврейського університету. Вони проектували своє майбутнє в Палестині. Давид Гофштейн публікує вірші, статті і театральні рецензії на івриті в газетах «hа-Арец», «Давар» та ін., написав п’єсу «Мегилат Естер» («Сувій Естер»), яку в 1928 році поставив театр Таі (театр в Ерец-Ісраелі), деякий час працює в муніципалітеті Тель-Авіва. Тут же в 1926 році народилася дочка Левія. Матеріальне становище сім’ї було важким. А в Києві під опікою батьків залишалися улюблені сини. Два роки поет прожив в країні, було багато надій і планів на майбутнє, але незабаром повернувся в Україну, щоб забрати дітей. Вирішальну роль зіграв лист батька Давида. Він писав, що хлопчики нудьгують без батька, і не розуміють, чому в школі осуджують його від’їзд з Радянського Союзу.

Дружина, Фейга приїхала до нього в Київ навесні голодного 1929 року. Колективізація, знедолені українські селяни, брели вздовж убогих доріг в місто за хлібом. Продовольчі «пайки», сумні черги. Цей шлях країна Рад буде ще не раз проходити в різні роки свого комуністичного розвитку.

В 1927 році поет був обраний в бюро єврейської секції Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, в 1928-му став членом редколегії її журналу «Проліт» («Пролетар»). Відгукувався на події радянської дійсності, писав про боротьбу трудящих в країнах капіталу («На світлих руїнах», 1927).

Викладав літературу на режисерському відділенні єврейського факультету в Музизично-драматичному інституті (Київ, 1927–34).

У кінці 1929-го Гофштейн був звинувачений в «дрібнобуржуазних поглядах» через незгоду з кампанією, розгорнутою проти Лейба Квітко, і виключений з письменницької спілки. Але в подальшому повернув собі одне з провідних місць в єврейській літературі. Він один із найсвітліших і найбільш друкованих поетів. Поряд з Перецем Маркішем і Лейбом Квітко, Гофштейн став одним з творців нової єврейської поезії їдишем радянського періоду. Книги його виходили майже щороку – в Києві, Харкові, Мінську, Москві. На початку 20-х років – в Берліні і Вільно.

Образи Гофштейна, його рими і ритми, як і сама суть його вірша, як і хід його думок, – найчастіше позбавлені зовнішньої помітності. У всій красі вони розкриваються лише уважному і чуйному вуху, пильному оку, блиснуть, як перлина, якоюсь гранню, і зникнуть, розчинившись в спокійній і витриманій, глибоко продуманій думці вірша.

Їдиш, мова, якою поет писав, напевно завоювала б право називатися літературною і без того «полювання на відьом», яке оголосили в 1929 році чиновники євсекцій. Вони безсоромно цензурували всю єврейську літературу. Суворо стежили, щоб до їдишу випадково не просочилися івритські слова або цитати з Біблії, які ретельно викреслювали з усіх творів. Їх обвинувачення на зборах звучали дедалі жорсткішими, і відлучення розцінювалося, як політичне обвинувачення з усіма тяжкими наслідками.

Що міг їм відповісти Давид Гофштейн, крім тієї фрази, яка багато років по тому прозвучала на процесі, що закінчився для нього смертельним вироком. «Ворогом радянської влади я ніколи не був ...». Але для того, щоб зрозуміти, чому він не покинув зайнятий петлюрівцями Київ, чому не захищав радянську владу зі зброєю в руках, як його двоюрідний брат поет Ошер Шварцман, який загинув під час громадянської війни, потрібно було погодитися, що існує й інша форма захисту знедолених. Давид Гофштейн вважав за потрібне дбати про дитячі садки, школи і сиріт. Людина справи, а не ідеї, він жив болем і стражданнями людей, підтримував їхню віру в країну, в вищий сенс і Божий промисел.

Від 1934 року поет на «творчій роботі». Працював у галузі теорії літератури; автор підручників для трудових шкіл.

Низка творів Д. Гофштейна присвячені єврейським культурним діячам: «Між поваленого каміння» (Л. Квітко), «Супроти тебе день» (О. Шварцману), «Криниця» (Ш. Міхоелсу), тощо. У нього є поезії-присвяти українським митцям: «Тарасу Шевченку», «На могилі Шевченка», «Шевченкові», «Івану Франку», «Михайлу Коцюбинському», «Максиму Рильському».

Займався перекладацькою діяльністю, був прекрасним перекладачем. Переклав зокрема на їдиш твори Т. Шевченка:«Замлунг фар ді кіндер» («Збірник для дітей». – Харків, 1937); збірник «Геклібене лідер» («Вибрані твори».– К., 1939) містить переклад повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»). У Гофштейновій рецепції Т. Шевченко – «Провісник радості, правди, і науки». На Чернечій горі письменник веде діалог із Великим Українцем, відчуває особливу силу, яка зміцнює єдність двох народів.

Також переклав: – окремі твори: І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Рильського, О. Пушкіна, В. Маяковського, Дж. Байрона, М. де Сервантеса, Е.-Л. Войнич, Ш. Руставелі та інших,

- з народного епосу – «Слово о полку Ігоревім» та «Давид Сасунський»,

- для єврейського театру – п’єси Ж.-Б. Мольєра, Ф. Шіллера, П.-О. Бомарше, Ібсена, Гуцкова («Уріель Акоста») та інших авторів..

 Під час Другої світової війни і в перші роки після неї Гофштейн активно співпрацював в Єврейському антифашистському комітеті (ЄАК, 1942–48) і єврейській секції Союзу єврейських письменників України.

У 1941–1944 рр. – співробітник Об’єднаного інституту суспільних наук АН УРСР (Уфа, Москва). Наприкінці 1944 року повернувся до Києва. Мешкав у будинку письменників РОЛІТ (складова абревіатура від назви «Кооператив робітників літератури»). Він намагався організувати мітинг у Бабиному Яру, приурочений до 3-й річниці масових розстрілів євреїв. Партійні органи рішуче припинили цю «шкідливу» ініціативу поета.

Давид Гофштейн був одним з перших затриманих у справі Єврейського Антифашистського Комітету. Його заарештували в Києві 16 вересня 1948 року. Спочатку попередні допити велися півтора місяця в київській тюрмі, а в листопаді його перевезли до Москви. Після катувань, тортур і «суду у справі ЄАК», Давид Гофштейн і ще 12 видатних діячів єврейської культури були засуджені до розстрілу. Вирок було виконано 12 серпня 1952-го. Багато діячів єврейської культури були репресовані, культурні установи закриті.

Фейга (вдова поета) присвятила своє життя збереженню літературної спадщини трагічно загиблого чоловіка, увічнення його пам’яті. У 1977 році видано двотомник зібрання творів їдишем «Лідер ун поемен» («Вірші і поеми»), під редакцією Фейги Гофштейн. Це найкраще зі створеного митцем, і книга перекладів на іврит (укладач і перекладач А.Бертіні). До неї увійшли і шість чудових віршів, написаних Д. Гофштейном івритом під час його перебування в Ерец Ісраель. Одне з них було опубліковано в першому номері газети «Давар» в 1925 році. У журналі «Ді голдене кейт» («Золотий ланцюг») друкувалися фрагменти спогадів Фейги про роки спільного життя з Давидом Гофштейном, які вона потім доповнила і видала окремою книгою їдишем «Міт лібе ун вейтік фун Довид Гофштейн» («З любов’ю та болем про Давида Гофштейна»).

У 1987 році в Ізраїлі запроваджено Міжнародну літературну премію імені Гофштейна в області літератури і мистецтва їдишем, яка вручається щорічно в червні.

На будинку, де мешкав поет в Києві по вул. Б. Хмельницького №68, встановлена пам’ятна меморіальна дошка з написом їдишем і російською мовами.

Для Гофштейна писати вірші було найвищою насолодою, і для вдумливих поетів-перекладачів читати його і перекладати – важка праця, але й глибоке задоволення.

Його поезії отримали нове життя й ширшу аудиторію завдяки україномовним перекладам: П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, Г. Кочура, М. Лукаша, Л. Костенко, Л. Первомайського, Н. Тихого, В. Богуславської та ін. Відомо, що український поет Павло Тичина вивчив їдиш, щоб перекладати Давида Гофштейна, Ошера Шварцмана, Льва Квітко.

Переклади українською – «Вибрані поезії». – К., 1938; 1939; 1945; 1965; «В наші грізні дні». – Уфа, 1942. У 2012 р. вийшло майже повне зібрання перекладів українською поетичної спадщини Давида Гофштейна під назвою «О білий світе мій…» (К.: Дух і літера, 2012). В основу книги були покладені двотомник вибраних творів Д. Гофштейна, виданий мовою оригіналу у 1977 р. в Тель-Авіві (Ізраїль) видавництвом «Ісроел-бух», та «Вибране» Д. Гофштейна, видане українською 1968-го р. в Києві видавництвом «Радянський письменник». На загальну думку, переклади українською звучать краще, ніж російською.

На іврит поета перекладали А.Шліонській, А.Аароні, Н. Йонатан, Ш.Тане і А.Бертіні. Спогади Фейги Гофштейн надруковані разом з вибраними віршами її чоловіка в перекладі на іврит («Бе-ахава у ві х’ев. Піркей зіккарон ал Давид Хофштейн», Т.-А., 1998).

Переклади російською: Пути: Избр. стихи / Под ред С. Левмана – М., 1935; Избранные стихи. – М, 1937; «Новые просторы». – М., 1939; «Стихи». – К., 1940; В грозные дни: [Стихи]. – М., 1942; «Избранное» (Вступ. ст. М. Рыльского). – М., 1958; Стихи / [Сост.: Ф. Гофштейн, Ш. Холоденко; Послесл. М. Рыльского]. – М., 1961; Стихотворения / [Вступ. ст. М. Рыльского]. – М., 1970; Избранное «Избранные стихотворения. Письма». – Иерусалим, 1997.

В Відділі фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ читачі зможуть ознайомитись з друкованими творами письменника їдишем, івритом та в перекладах. Хронологія видань 1919 – 2012 роки.

У фондах відділу знаходяться: дослідження його творчості, біографічні відомості (енциклопедії, лексикони, путівники, спогади).

На виставці представлені: періодичні видання та збірники, збірки лірики, вірші для дітей.

Переклади Гофштейна на їдиш з багатьох мов (української, російської, грузинської, англійської, німецької, французької, іспанської, японської та інш.). Окремо його переклади українських класиків. Особливо виділимо його багаторічну працю над творами Тараса Григоровича Шевченко. Серед інших перекладів з української твори: І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, П. Усенка, М. Бажана, В. Сосюри, М. Рильського та інших.

В галереї представлені літературознавчі праці та зразки підручників в створені яких Давид Гофштейн приймав участь, періодичні видання з якими співпрацював, як редактор чи член редколегії, писав переднє слово.

Читачі, що не володіють єврейськими мовами, мають змогу ознайомитись з віршами в перекладах: М. Рильського, П. Тичини, Г. Кочура, С. Голованівського, М. Бажана, В. Сосюри, М. Лукаша, В. Богуславської та багатьох інших авторів.

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.