Панегірик, за визначенням академічного словника української мови, – це похвальний відзив, а також літературний твір, що містить такий відзив. У словнику літературознавчих термінів вказано, що найхарактернішою ознакою панегірика як поетичного жанру є вихваляння та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини.

Панегіричні твори ведуть свій початок із часів Античності, коли їх виголошували на урочистих всенародних зборах, переважно як надгробні промови. На хвилі виникнення та поширення гуманістичних ідей панегіричний жанр відроджується та здобуває популярність в епоху Ренесансу, а свого розквіту досягає за доби Бароко. Одночасно термін «панегірик» набуває універсального значення, ним починають називати твір, мета якого – уславити та возвеличити особу з будь-якого приводу.

В українську літературу жанр панегірика прийшов із західноєвропейської через посередництво польської літератури наприкінці XVI ст. і набув поширення завдяки шкільній освіті, особливо єзуїтським школам, у яких панегіричні твори були як предметом вивчення, так і навчальним завданням. Більшість українських панегіриків надруковано латинським шрифтом польською та латинською мовами, самостійних видань кириличним, гражданським, грецьким шрифтами існує значно менше. Перші українські панегіричні видання вийшли друком у Львові. Зокрема, йдеться про один із первістків друкарні Ставропігійського Успенського братства – «Просфоніму» 1591 р., що містить віршовані привітання грецькою та церковнослов’янською мовами від учнів Львівської братської школи на честь київського митрополита Михайла Рогози. Саме з цього твору дослідники і починають історію українського панегірика. Інше львівське панегіричне видання того часу – латиномовна шлюбна епіталама («Epithalamium») Шимона Шимоновича на честь польського короля Сигізмунда ІІІ Вази та дочки австрійського ерцгерцога Карла ІІ Анни, опублікована в друкарні Матвія Ґарволіна в 1592 р.

У XVII ст. нові історичні реалії на українських теренах наповнили панегіричні твори суспільно-політичним змістом, змістили фокус уваги українських панегіристів із уславлення персоналії, її шляхетності та меценатської діяльності на звеличування інших заслуг особи – захисту рідної землі, руської мови та православної віри. Зі зміною історичного контексту упродовж XVIII ст. панегіричний жанр формалізується, поступово наповнюється бароковим славослів’ям і повертається до своєї первісної функції «шкільної вправи».

Твори панегіричного змісту демонструють широке видове та тематичне різноманіття. Їх можна поділяти на світські та духовні; цілісні твори та геральдичні епіграми, присвяти, промови, післямови як складові частини творів панегіричної та іншої тематики. За змістом і призначенням можна розрізняти привітання з нагоди визначної суспільної події, військової перемоги, кар’єрного росту, шлюбу, для прославлення меценатів, промови та проповіді при похованні, вітальні оди та промови («на приїзд» особи), геральдичну поезію тощо.

За структурою більшість різновидів панегіричних видань між собою досить схожі. Після розлогого титулу, з часом все більш багатослівного, в якому зазначено, як правило, адресатів поздоровлення, його автора (особу чи інституцію), місце та дату події, наступним елементом зазвичай є геральдична епіграма (чи декілька епіграм), що складається переважно з трьох частин: заголовка, малюнка (герба чи гербової композиції) та геральдичного вірша (віршів). Перед основним текстом привітання може міститися звернення до адресата, оформлене як підзаголовок або окрема структурна частина – вступ-присвята. Така присвята також може бути адресована близькому родичу «героя» панегірика. Наприкінці XVIII ст. структура панегіричних видань спрощується: вітальні промови та оди, які переважають у цей час, мають лише простий титул і власне текст привітання чи вірша.

Панегіричні твори писалися як у прозовій, так і у віршованій формі. Бароковим панегірикам притаманне поєднання прози та поезії у межах одного твору, насамперед у самих привітаннях. У деяких панегіриках трапляються елементи зорової поезії, зокрема акровірші з друком заголовних літер перпендикулярно до основного тексту. Так само характерною для панегіричних творів є багатомовність. Деякі твори складаються з декількох частин, написаних різними мовами – латинською, польською та церковнослов’янською, ці частини можуть бути або самостійними текстами, або автоперекладом.

Панегіричні твори могли видаватися «парами», тобто складатися з двох частин, оформлених як окремі видання. Така структура характерна насамперед для шлюбних панегіриків, тобто привітання для двох осіб. Як правило, нареченому адресувався прозовий твір латинською мовою, нареченій – віршований твір польською мовою. Обидва такі твори мають повноцінні титульні аркуші, на їх зворотах найчастіше розташовані геральдичні епіграми із зображенням однакових гербових композицій або оформлених у єдиному стилі гербів осіб, яким присвячено відповідні частини твору.

У фонді відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ зберігається понад 200 видань українських (надрукованих на території сучасної України та українських етнічних землях) стародрукованих творів панегіричного змісту кінця XVI – кінця XVIII ст., не враховуючи величезної кількості панегіричних і геральдичних текстів у виданнях іншої тематики. Понад 60% видань – це друки XVIII ст. Беззаперечними лідерами щодо кількості виданих панегіриків є друкарні Львівського єзуїтського колегіуму та Замойської академії, що, очевидно, пов’язано із навчальними потребами зазначених освітніх установ. Значно менше таких творів було видано у друкарні Львівського братства Трійці, Львівського Ставропігійського Успенського братства, львівських приватних друкарнях Матвія Ґарволіна (Гарвольчика), Яна Шеліги, Михайла Сльозки, Якова Мосцицького, Івана Филиповича, Яна Шліхтина, а також друкарнях архієпископа Лазаря Барановича в Чернігові, Києво-Печерської лаври, Київської академії при Києво-Печерській лаврі, Бердичівського кармелітського монастиря, Почаївського та Супрасльського василіанських монастирів. Окремі твори написано на пошану визначних українських світських і духовних діячів: гетьмана Івана Мазепи, православних київських митрополитів Петра Могили, Варлаама Ясинського, Іоасафа Кроковського, архієпископа Лазаря Барановича, греко-католицького єпископа Афанасія Шептицького, римо-католицьких ієрархів Вацлава Ієроніма Сераковського, Миколая Ігнация Вижицького, Антонія Еразма Волловича, а також представників місцевої аристократії руського та польського походження – членів родин Жевуських, Любомирських, Потоцьких, Радзівілів, Сангушків, Стецьких, Тарновських, Чарториських, Яблоновських та ін.

Панегіричні тексти презентувалися з нагоди певних подій і друкувалися переважно невеликими накладами – для дарунку адресатові та розповсюдження в колі його знайомих. Для прославлення особи, підкреслення важливості події, крім власне тексту, використовувалася велика кількість різних засобів друку та декоративних елементів. Панегіричні твори видавалися здебільшого великим форматом – у двійку, рідше в четвірку, майже не застосовувався малоформатний друк. Текст часто набирався шрифтом доволі великого розміру. Імена, прізвища, назви гербів, титулів виділялися великими літерами, курсивом, іноді друкувалися червоною фарбою. Також курсивом міг бути надрукований увесь текст, а для виділення використано великі літери прямим шрифтом.

Більшість панегіричних видань містить одну чи декілька гравюр із гербом або гербовою композицією. Такі гравюри в техніці дереворитів або мідеритів могли створюватися спеціально для оздоблення певних видань. Одночасно досить поширеним явищем було компонування гербових ксилогравюр із окремих елементів, наявних у друкарні: гербової та нашоломної фігур, геральдичного щита, увінчаного коронованим шоломом і обрамленого стилізованою сінню, обрамлення у вигляді вінка чи складної композиції тощо. Окремі панегіричні видання містять декілька пишних геральдичних епіграм, які додатково підкреслюють винятковість визначної особи чи події, якій присвячено твір.

Як правило, видання творів панегіричного змісту прикрашають також дрібніші художні елементи: ініціали, оздоби заголовних літер, заставки, кінцівки, смужки з виливних прикрас. У виданнях зі складною структурою кожна частина часто має свій набір елементів оздоблення. Для київських і чернігівських видань, а також львівських друків XVII ст. характерне обрамлення лише титульних або всіх аркушів рамками з виливних прикрас. Для окремих київських і чернігівських видань виготовлялися форти чи фронтиспісні гравюри. Особливої урочистості надавали виданням тематичні мідерити, виготовлені спеціально для їх оздоблення.

Традиція декорувати українські стародруки, зокрема й видання панегіричного змісту, слідувала загальноєвропейській «моді» художнього оздоблення видавничої продукції, за якою хоча б один раз на початку тексту мав бути вміщений гравірований ініціал. Із плином часу, вже у XVIII ст., західноєвропейські видання переважно ілюструвалися скромніше, самі оздоби ставали дедалі мінімалістичнішими. Однак для українських стародруків, особливо панегіричного змісту, характерне більш насичене декорування. Деякі українські видання оздоблено мистецькими ілюстраціями визначних українських граверів – Інокентія Щирського, Григорія Левицького, Івана Филиповича тощо.

Стародруковані твори панегіричного змісту яскраво репрезентують ступінь розвитку книжкової культури України, в якій найбільш характерні риси західної книжно-літературної традиції доповнено проявами вітчизняної самобутності. Будучи великою мірою результатом освітньої діяльності єзуїтських навчальних закладів, українські панегірики виходили друком не лише у видавничих осередках освітніх центрів, а й стали частиною репертуару друкарень, які діяли при братствах і монастирях різних віросповідань, а також приватних друкарень. Представлені на виставці твори панегіричного змісту є лише частиною книжкового надбання НБУВ. Вони демонструють видове та тематичне різноманіття, використання широкого спектру друкарських засобів для досягнення єдності тексту та образу, характерних для доби Бароко, за якої вони набули найбільшого розповсюдження та популярності. Панегіричні видання є цікавим і багатоаспектним об’єктом для історико-книгознавчих студій і важливим джерелом для подальших літературознавчих та історичних досліджень.

На головному зображенні – твір «Sublimitas sagittæ in aris princeps sanctitas patriæ integritas & majestatis in regno sphæra annuli» на пошану перемишльського римо-католицького єпископа Вацлава Ієроніма Сераковського (Львів, друкарня єзуїтського колегіуму, 1741).

Виставку підготувала с. н. с. відділу стародруків та рідкісних видань Юлія Рудакова