Яскравою сторінкою в історії європейської наукової книги стала видавнича діяльність династії французьких вчених-гуманістів Етьєнів (1502–1674). Представники родини Етьєнів зосереджувалися на виданні творів грецькою та латиною, словників стародавніх мов і Біблії. Їхній основний внесок в історію книгодрукування полягав у впровадженні особливого шрифту для грекомовних видань, науковому опрацюванні текстів Святого Письма і античних класиків, укладанні словників грецької та латини.

    Французький бібліограф Антуан-Августин Ренуар у праці «Annales de L`imprimerie  des Estienne» 1843 р. виділяє представників шести поколінь династії Етьєнів, задіяних у сфері книговидання: 1) батько Анрі І; 2) сини: Франсуа І; Робер І; Шарль; 3) онуки (сини Робера І): Анрі ІІ; Франсуа ІІ і Робер ІІ; 4) правнуки: Поль (син Анрі II); Робер ІІІ (син Робера ІІ); 5) праправнуки: Антуан (син Поля); Анрі ІV (син Анрі ІІІ, онук Робера ІІ); 6) прапраправнук: Анрі V (син Антуана).

    Загальна кількість видавничої продукції Етьєнів сягає 1500 томів. У колекції Етьєнів, виділеній у фонді відділу стародруків та рідкісних видань (далі – відділ стародруків), зберігається понад 60 видань, які презентують видавничу діяльність більшості з перелічених представників династії. Пропонуємо поринути в атмосферу паризького та женевського книговидання XVI–XVII ст. на матеріалі найпоказовіших примірників колекції Етьєнів.

    Першим виданням засновника династії Анрі І (1470–1521) стала «Етика» Аристотеля 1502 р. Через два роки, у 1504 р., завдяки одруженню з вдовою свого партнера типографа Жана Хігмана, Анрі І Етьєн відкрив власне підприємство. У фонді відділу стародруків період діяльності Анрі І представлений паризьким виданням 1511 р. одного з теологічних творів Рікольдо да Монтекроче (Іл. 1). Набір титулу виконано у вигляді хреста. Вихідні дані книги зазначено у колофоні: «Parisijs ex officina He[n]rici Stephani Anno Domini. 1511. Vltima Aprilis». Варто зауважити, що більшість видань Етьєнів підписано латинізованим варіантом їхнього прізвища – Стефанус.

    Після смерті Анрі І його ерудований і здібний до книгодрукування син Робер І (1503–1559) не отримав у спадок друкарню батька. Вдова Анрі І вийшла заміж втретє, за одного з працівників друкарні чоловіка – Симона де Коліна. Саме у друкарні вітчима двадцятилітній Робер Етьєн вперше видав латинський переклад Нового Завіту (1523 р.) у власній редакції. Книга викликала неоднозначну реакцію у вчених колах, але зробила її молодого друкаря знаменитим.

    Власну друкарську фірму Робер заснував після одруження з донькою відомого на той час паризького типографа – Переттою Баде. У 1526 р. було започатковано друкарську марку Етьєнів із зображенням оливкового дерева і написом «Noli altum sapere sed time» («Не величайся, але бійся»). Це цитата з послання св. апостола Павла до Римлян 11:20: «Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся!» (переклад І. Огієнка). Зображення дерева з відламаною гілкою ілюструє саме таку метафору. Для книг великого формату Робер використовував більш складний варіант марки – із постаттю відлюдника (апостола Павла), що стоїть під оливковим деревом.

    За примірниками колекції відділу стародруків можна простежити низку варіантів марки Етьєнів. Найбільш раннє зображення, з оливковим деревом, спостерігаємо на титульному аркуші виданої івритом збірки книг 12 пророків 1539 р. (Іл. 2). Формат цієї книги – in-quatro (чверть друкарського аркуша). Примірник видання об’єднано в конволют із ще 11 виданнями окремих книг Старого Заповіту такого самого формату. Але на титулах решти алігатів використано варіант марки з відлюдником (Іл. 3). Інший вигляд має марка на примірнику видання 1541 р. твору «De re vestiaria» Лазаря Баїфа. (Іл. 4). Суттєво відрізняється зображення відлюдника і на титульному аркуші видання латинської Біблії 1546 р. (Іл. 5). Це видання формату in-folio. Текст книг Старого Заповіту увиразнено ілюстраціями, окремі з яких в примірнику відділу стародруків розфарбовані (Іл. 6–8). Для оздоблення книг Нового Заповіту використано лише ініціали (Іл. 9).

    Виправлення у латинському тексті Нового Заповіту, якими Робер Етьєн намагався скоригувати лінгвістичні помилки попередніх перекладів, з погляду тогочасного католицького богослов’я були потрактовані як єресь. Відтак кожне перевидання латинського Нового Завіту і повнотекстової Біблії, що виходило в друкарні Робера І, посилювало ідеологічний конфлікт між ним і теологами Сорбони. В цьому протистоянні друкаря певний час рятувало покровительство короля Франції. У 1539 р. Франциск І призначив Робера Етьєна придворним типографом. У вихідних даних видань латиною та івритом з’являється звання королівського видавця: «Ex officina Roberti Stephani, typographi Regii» (Іл. 2, 3, 4, 5). Цікаво, що на титульному аркуші нашого примірника видання латиномовної Біблії 1546 р., очевидно, з певних ідеологічних міркувань, ім’я «Roberti Stephani» закреслено (Іл. 5).

    У 1545 р. поціновувач науки і мистецтва король Франциск І ініціював виготовлення нового шрифту для французьких грекомовних видань. На замовлення короля Франції відомий на той час каліграф Ангеліус Вергеціус і майстер-словолитник Клод Гарамон виготовили новий ошатний шрифт, який в історії книги отримав назву «королівський грецький». У друкарні Робера для виданих королівським шрифтом грекомовних книг з 1546 р. використовувалася спеціальна друкарська марка зі змією.

    В експозиції представлено грекомовне видання «Римські старожитності» Діонісія Галікарнаського 1546–1547 р. (Іл. 10, 11). Крім шрифту та видавничої марки, привертає увагу відображена у книжкових знаках історія побутування примірника. Напис «Collegii Vilnensis Soc. Iesu Inscriptus Catalogo» і штамп «Biblioth. Academ. Vilnensis» засвідчують його входження до складу бібліотеки Віленської єзуїтської колегії, згодом –  Віленської Академії. Подальшим власником примірника стала бібліотека київського Університету св. Володимира, на що вказує відповідний штамп. А про першого власника розповідає ошатна оправа примірника. Її виготовлено з дощок, обтягнених шкірою з тисненням. На верхній кришці оправи – гербовий суперекслібрис, а на нижній – ім’я короля Польщі Сигізмунда Августа і рік оправи 1549. Таку саму оправу має примірник грекомовного етьєнівського видання «Історії Риму» Діона Кассія 1548 р. (Іл. 12, 13).

    Філологічні зацікавлення Робера І Етьєна у вивченні давніх мов в експозиції проілюстровано виданням словника «Thesaurus Linguae sanctae» 1548 р. бібліолога Сантеса Паніно (Іл. 14).

    У 1547 р., після смерті короля Франциска І сміливі новаторства Робера І втратили протекцію. Чергове видання Нового Заповіту латинською мовою  1550 р. поклало початок судовому процесу проти друкаря за позовом теологів Сорбони. Щоб уникнути офіційного обвинувачення в єресі та страти, Робер І емігрував до Женеви. На його майно в Парижі було накладено арешт.

    З 1551 р. справами паризької друкарні деякий час займався молодший брат Робера І – лікар, письменник та книговидавець Шарль Етьєн (1504–1564).  Він домігся зняття арешту з майна брата і до 1561 р. видав низку книг під маркою оливкового дерева. У колекції відділу стародруків є два видання цього періоду: про аукціонні продажі правознавця Юніена Раб’єра – «Hastarum et auctiones Origo, Ratio, ac solemnia» 1554 р. (Іл. 15) та збірка з книг «Пісня над Піснями», «Рут», «Плач Єремії», «Еклезіаст» та «Естер» 1555 р. (Іл. 16). На титулах обох видань Шарль Етьєн вказаний у ролі королівського друкаря: «Ex officina Caroli Stephani, typographi Regii».

    У женевській філії друкарні Етьєнів, яку Робер І відкрив після втечі з Парижа, видавались лютеранські видання. В 1557 р., після смерті Робера, справи женевської друкарні успадкував його син Анрі ІІ (1528–1598). Ще за молодих років він працював у батьківській друкарні в Парижі, зокрема, редагував твір Діонісія Галікарнаського, допомагав у виготовленні «королівського грецького» шрифту. Цей шрифт, до речі, Робер І забрав з собою в Женеву. На титулах женевських грекомовних видань Анрі ІІ не використовує марку зі змією, а послуговується гравюрою з відлюдником під оливковим деревом.

    На виставці представлено надруковані в Женеві грекомовні видання «Трагедій» Есхіла 1557 р. та зібрання творів Ксенофонта 1561 р. Примірник «Трагедій» Есхіла 1557 р. вирізняє картонна оправа, обклеєна аркушем з давнім рукописним текстом (Іл. 17). На титулі цієї книги, як і на багатьох виданнях женевської друкарні Етьєнів, не зазначено місце друку (Іл. 18). Женевська філія друкарні Етьєнів не володіла достатніми статками для урізноманітнення художнього оформлення своїх видань. Видані ошатним «королівським грецьким» шрифтом «Трагедії» Есхіла 1557 р. (Іл. 19) прикрашає лише марка з оливковим деревом.

    Фінансовий стан друкарні покращився, коли Анрі ІІ залучився підтримкою Ульріха Фугера, одного з членів відомої на той час родини купців та меценатів. Протягом десяти років (1557–1567 рр.) Анрі ІІ Етьєн отримував щорічну ренту. У вихідних даних на титульному аркуші творів Ксенофонта 1661 р. Анрі ІІ Етьєна представлено як типографа Фугера: «Excudebat Henricus Stephanus, illustris. viri Huldrici Fuggeri typographus» (Іл. 20). Наявність мецената позначилася на зовнішньому вигляді видання. У його художньому оформленні з’явились заставки та ініціали (Іл. 21). Коштом У. Фугера також видано збірку трактатів з медицини різних авторів «Medicae artis principis post Hippocratem et Gallenum» 1567 р. (Іл. 22), з великою кількістю ілюстрацій в текстовій частині (Іл. 23). Цікаво, що для збереження симетрії набору сторінок окремі ілюстрації надруковано боком (Іл. 24).

    У низці видань Анрі ІІ виступає й у ролі автора чи упорядника. У складі колекції відділу стародруків є збірка грецьких сентенцій 1569 р. мініатюрного формату. У виданні відсутні будь-які елементи художнього оформлення, навіть друкарська марка не увійшла у скромну композицію титульного аркуша (Іл. 25). Проте примірник колекції Етьєнів має унікальну шкіряну оправу з тисненням портрета Мартіна Лютера (на верхній кришці – Іл. 26) та портрета з написом «Iohans Friderichus» (на нижній кришці – Іл. 27). На останньому може бути зображений Йоганн Фрідріх I, курфюрст Саксонії (1503–1554) або його син Йоганн Фрідріх II Середній, герцог Саксонії (1529–1595) – нащадки (син і онук) одного з перших послідовників Мартіна Лютера, курфюрста Саксонії Йоганна I Непохитного. На титульному аркуші творів Плутарха 1572 р. типограф згадується у ролі перекладача, редактора й автора приміток.

    Одним з найбільших наукових досягнень Анрі ІІ Етьєна і продовженням справи його батька став великоформатний словник грецької мови «Thesaurus linguae Graecae» 1572 р. (Іл. 28). Це видання остаточно розорило видавця, однак женевська друкарня продовжувала функціонувати.

    У фонді відділу стародруків є унікальний примірник збірки творів античних ораторів 1575 р. (Іл. 31). Перед титульним аркушем у ньому вклеєно заповнений від руки друкований бланк грамоти навчального закладу (Collegium Sorbonae-Plessaeum), в якому зазначено, що цю книгу даровано за успішне навчання студентові 7-го класу (Іл. 30). Бланк датовано 1696 р., тобто через більш ніж століття після виходу книги.

    Вражає своїми розмірами надруковане попри брак коштів повне видання творів Платона 1578 р. Ця книга великого формату (in-folio), обсягом понад 2 тисячі сторінок. На титульному аркуші варіант друкарської марки з відлюдником, що стоїть навколішки (Іл. 32). Текст мотто: «Ut ego insererer defracti sunt rami» («Галузки відломилися, щоб я прищепився») є перефразованою цитатою з послання Апостола Павла до Римлян 11:19. Альтернативний варіант друкарської марки Етьєнів спостерігаємо на перевиданні «Римських старожитностей» Діонісія Александрійського 1588 р., яку Анрі ІІ видав у співпраці з женевським друкарем Есташем Віньйоном (1530–1588). У мотто використано цитату з Послання до Римлян 11:22 «Vide benignitatem ac severitatem Dei» («Бач добрість і суворість Божу») (Іл. 33).

    Найпізніше з представлених у колекції відділу стародруків видання друкарні Анрі ІІ Етьєна в Женеві – твори Діогена Лаертського 1593 р. У ньому використано варіант друкарської марки з мотто «Ut ego insererer defracti sunt rami». Титульний аркуш експонованого примірника містить провенієнцію Віленської колегії та напис «Bibliotheca magna» (Іл. 34).

    Після смерті Анрі ІІ в 1598 р. женевська друкарня перейшла до його сина Поля (1566–1627). У фонді відділу стародруків представлено видання Горація 1600 р. Поля Етьєна. На титульному аркуші нашого примірника є провенієнція єзуїтів м. Решеля (Residentia Roessehensis Societ. Jesu 1633) і штамп бібліотеки решельської гімназії (Ex Bibl. Gymn. Roessel) (Іл. 35).

    У 1627 р. Поль Етьєн продав женевську друкарню. Проте видавнича марка Етьєнів надалі використовувалась у друкарнях Женеви. Про це свідчить декілька видань з колекції відділу стародруків. Зокрема, женевська Біблія 1644 р. в перекладі італійського теолога-кальвініста Джованні Діодаті. На титулі не вказано видавця, але вміщено друкарську марку Етьєнів (Іл. 38). Марка з оливковим деревом використана і на титульному аркуші видання твору німецького лікаря-алхіміка Освальда Кролла «Basilica Chimica» 1658 р. (Іл. 36). У вихідних даних зазначено: «Apud Samuelem Chouet». Семюель Шуе – представник голландської родини друкарів. Пізніше видання його родича – Жана Антуана Шуе 1686 р. має іншу друкарську марку. Це твір французького протестантського богослова Жана Дайє «De usu patrum ad ea definienda religionis capita». Вихідні дані «Sumptibus Ioan. Antonii. Chouet» (Іл. 37).

    Паралельно із женевською продовжувала свою роботу і паризька типографія Етьєнів. У 1556 р. вона перейшла у володіння Робера ІІ Етьєна (сина Робера І). Після смерті Робера ІІ справами друкарні займалася його вдова Деніз Барбе, а згодом – її новий чоловік, працівник друкарні Етьєнів Мамертус Патісоніус. Видання Д. Барбе і М. Патісоніуса теж входять до видавничої спадщини Етьєнів. У колекції відділу стародруків зберігається декілька видань М. Патісоніуса під маркою Робера ІІ. Зокрема, в експозиції представлено малоформатне видання твору Гіппократа «De capitis vulneribus» у перекладі Франциска Вертуніана 1576 р. (Ілюстрація 39). Закреслена провенієнція «Collegii Ostrogiensis Soc. Jesu 1637 р.» на титульному аркуші вказує на входження цієї книги до бібліотеки Острозького колегіуму.

    Надалі справи в друкарні переходять до Робера ІІІ Етьєна (сина Робера ІІ). До складу колекції Етьєнів увійшли декілька книг паризького друкаря Жака Дугаста, виданих під маркою Робера ІІІ Етьєна. Одне з них – французький переклад творів Тацита 1636 р. На титулі вихідні дані «Chez Iacques Dugast, rue Sainct Iean de Beavuais, a l`Oliuier de Robert Estienne» засвідчують, що книга вийшла під маркою Робера Етьєна та за адресою його друкарні. У видозміненій друкарській марці використано сюжет і мотто марки Етьєнів. На стовбурі оливкового дерева ініціали «J. D.», тобто, Iacques Dugast (Іл. 40). Текстова частина видання прикрашена ініціалами та ілюстрацією (Іл. 41). На титулі французького видання трактату Френсіса Бекона «Про гідність та примноження наук» 1637 р. з вихідними даними «Chez Iacques Dugast, rue Sainct Iean de Beavuais, á l’Oliuier de Robert Estienne» використано традиційний варіант видавничої марки Етьєнів (Ілюстрація 42). Провенієція на примірнику колекції відділу стародруків указує на його належність до бібліотеки Бердичівського монастиря босих кармелітів: «Cntus Berdiczov Carmel Discal».

    Передостаннім і найпізнішим з наявних у колекції відділу стародруків представником друкарської династії Етьєнів є син Поля – Антуан (1592–1674). Продовжуючи сімейну традицію, він зберіг титул королівського друкаря в Парижі. В експозиції представлено великоформатне видання проповідей Іоанна Златоуста 1616 р. (Іл. 43). У вихідних даних зазначено не лише ім’я друкаря, а і його родовід: «Apud Antonium Stephanum, Pauli F[ilio] Henrici N[epote] Typographum Regium» (син Поля, онук Анрі). Провенієнція «Bibliothcecae Seminarii Cathl Luceorien» і штамп «Seminarii Luceor Zytomiriensis» вказують на попереднє входження примірника до фонду бібліотеки Луцької, а згодом – Луцько-Житомирської семінарії.

    Привертає увагу також ошатно оформлене ілюстроване видання 1649 р. на пошану короля Франції Людовіка XIII. Два варіанти титульних аркушів демонструють французьку (Іл. 44) та латинську (Іл. 45) форму прізвища видавця. Початок історії побутування примірника засвідчує провенієнція про дарування книги бібліотеці Віленської єзуїтської колегії одним із представників роду Сапіг. Давні штампи вказують на те, що книга була у складі бібліотеки Віленської академії, а згодом – бібліотеки київського Університету св. Володимира. Текст видання оздоблюють витончені заставки та ініціали (Іл. 46), а також численні ілюстрації (Іл. 47).

    Досліджуючи непересічний внесок династії Етьєнів у розвиток книгодрукування, варто звернути увагу, що у XVIII ст. у французькому книговиданні діяла ще одна родина паризьких видавців з прізвищем Етьєн. Її засновник – Жак І Етьєн (1661–1731), син Ніколя Етьєна, не пов’язаного з династією видавців Етьєнів. Близько 1706 р. Жак І Етьєн відкрив власне підприємство. Після його смерті в 1731 р. справами друкарні займалася вдова Марі-Анна (?–1753) та сини: Жак ІІ (1722–1795) і Робер (1723–1794). Ця родина типографів послуговувалася девізом «a la Vertu» («До чесноти»), їхня друкарня була розташована на вулиці св. Жака. У фондах відділу стародруків зберігається більше 100 видань Етьєнів XVIII ст. На виставці представлено словник французької мови Сезара-П’єра Рішле 1728 р., виданий Жаком І (Іл. 48); багатотомне видання Шарля Ролліна «Стародавня історія єгиптян, картафагенців, ассирійців …» 1740 р., видане вдовою Жака І (Іл. 49); а також відомий свого часу трактат з природознавства абата Ноеля-Антуана Плюше «Природна вистава» 1770 р., видавцями якого стали сини Жака І (Іл. 50).

    Представлена у фонді відділу стародруків та рідкісних видань колекція Етьєнів – невелика за обсягом, проте вагома за вмістом репрезентанта історії світового книговидання. Вона ілюструє варіантність видавничої марки, тематичну різноманітність та особливості художнього оформлення, а також історію побутування окремих примірників видань Етьєнів на теренах України і за її межами.

     Виставку підготувала Олена Курганова, науковий співробітник відділу стародруків і рідкісних видань.