Каманін Іван Михайлович (09.09.1850, Димер Київського пов. та губ. – 11.01.1921, Київ) – український історик-архівіст, палеограф. Дійсний член Історичного товариства Нестора-Літописця (з 1882). Член-співробітник Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (з 1893). Член Українського наукового товариства у Києві, Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка у Львові, Київського відділу імп. Військового товариства. Співзасновник Київської губернської вченої архівної комісії.

Каманін І.М. народився в родині поручника артилерії. Мати майбутнього історика походила з родини Щуровських. Хоча батько його був етнічним росіянином, під впливом матері в родині переважав український національний дух. Поталанило йому і з учителями. Більшість викладачів 2-ої Київської гімназію, яку Іван Михайлович закінчив у 1868 році, прагнули пробудити інтерес до вивчення минулого України у своїх учнях, читаючи їм у класі літописи Самовидця, Величка, Граб’янки (ІР НБУВ, ф. 83, спр. 50, арк. 1). В гімназії викладали кращі київські педагоги-історики – К.М. Воскресенський, М.П. Драгоманов, Н.С. Тумасов, І.О. Самчевський, протоієрей П.Г. Лебединцев.

Зацікавившись у стінах гімназії історією української літератури, Іван Михайлович вступає на історично-філологічний факультет Київського імператорського університету св. Володимира, де на той час почали працювати В.Б. Антонович, М.П. Драгоманов, І.В. Лучицький, П.М. Терновський, які доклали багато зусиль для піднесення української історичної науки до європейських вимог.

Видатний дослідник історії козацтва Володимир Боніфатійович Антонович, учнем якого пощастило стати І.М. Каманіну залучав своїх студентів до роботи з актовими книгами Київського центрального архіву давніх актів, який існував при Університеті св. Володимира з 1852 року і містив у своїх фондах близько шести тисяч актових книг і до півмільйона окремих документів ХVІ–ХVІІІ ст. Разом з іншими студентами І.М. Каманін вивчав та систематизував документи архіву. Найбільшу увагу приділяв він літописам удільно-вічового періоду, матеріалам з історії українського козацтва і палеографії.

Під час навчання в університеті за допомогою М.П. Драгоманова І.М. Каманін переклав з французької мови працю Ф. Ленормана з історії давнього Сходу. Ця книга, надрукована в «Университетских известиях», стала на довгий час підручником з курсу східної історії для університетів.

Втративши слух внаслідок перенесення важкої хвороби, І.М. Каманін по закінченню університету у 1872 році, обирає для себе архівну справу, яка стала для нього справжнім життєвим покликанням. Трохи попрацювавши акцизним доглядачем на київський тютюновій фабриці,з 1876 року Іван Михайлович починає працювати помічником завідуючого, з 1883 – завідуючим та архіваріусом (1903–1921) Київського центрального архіву давніх актів. Глухота навіть допомагала в роботі – давала можливість повністю зануритися у вивчення фондів архіву та стати одним з кращих знавцем давніх актів. Дослідивши діяльність архіву, вже 1878 року робить огляд його виникнення та діяльності протягом 1852–1878 років у праці «Київський Центральний Архів».

З 1880 року з’являються написані ним на джерелах архіву наукові праці, які і в наш час не втратили своєї наукової цінності.

Протягом 80-х років ХІХ ст. в «Киевской старине» друкує цілу низку рецензій, присвячених працям з архівознавства та археології.

Одночасно з роботою в Архіві, Іван Михайлович з 1884  року бере на себе обов’язки помічника бібліотекаря Київського університету св. Володимира, а з 1918 року стає викладачем архівознавства і палеографії Київського археологічного інституту.

Результатом його багаторічної, надзвичайно пильної праці з фондами архіву стали «Описи актовых книг Киевского Центрального архива», доповіді на засіданнях Товариства Нестора-Літописця та Археологічних з’їздах, присвячені питанням складання описів, питанням фальсифікації, втраті та експертизі давніх документів. За науково-теоретичну працю, присвячену українській палеографії, яка дає можливість досить точного визначення часу написання рукопису, вирішенню питання його достовірності «Палеографический изборник : материалы по истории южно-русского письма в ХV–ХVІІІ вв.» (Київ, 1899) І.М. Каманін отримав Уварівську премію Російської Академії наук. В цій праці І.М. Каманін встановив періодизацію в історії українського скоропису.

Тимчасовим комітетом з проведення ХІ Археологічного з’їзду в 1898–1899 рр. І.М. Каманін як директор архіву був командирований для огляду монастирських, церковних, приватних бібліотек та архівів на Поділля та Волинь. Іван Михайлович ознайомився зі станом зберігання рукописів та стародруків в архівах та бібліотеках Житомира, Володимира-Волинського, Чуднова, Полонного, Заславля, Луцька, Кам’янець-Подільського, Острога, Кременця та Почаївського монастиря. Найцікавіші гравюри, рукописи і стародруки, знайдені І.М. Каманіним під час експедиції, були виставлені на виставці Археологічного з’їзду в Києві, у серпні 1899 року. Результатом екпедиції стали також його доповіді : «Развитие южно-русского письма в ХV–ХVІІІ вв.», «Волынские и подольские архивы», «Выставка рукописей и старопечатных книг».

У 1908 році на ХІІІ Археологічному з’їзді І.М. Каманін зробив доповідь, присвячену обмірюванню літер «Метрический метод в палеографии и результаты его приложения к изучению южно-русского устава и полуустава в ХV–ХVІІ вв.».

Сучасні дослідники у визначенні часу і місця написання рукопису і досі користуються унікальним виданням філіграней з паперу українських документів у вигляді альбому, котре було видане Українською Академією наук після смерті І.М. Каманіна у 1923 році з передмовою С.І. Маслова. Це видання було підготовлене під керівництвом І.М. Каманіна співробітницею Київського Центрального архіву Олександрою Іллівною Вітвіцькою, яка з 1896 року впродовж наступних двадцяти систематично переглядаючи актові книги XVI–XVIIІ ст., перемальовуючи філіграні з них, зібрала понад 4 тисяч знаків.

Іван Михайлович  довгі роки досліджував походження українського козацтва, козацького землеволодіння, заснування Запорізької Січі, діяльність найвідоміших козацьких гетьманів – Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи у багатовіковій боротьбі між українською, польською і російською націями.

Наукова спадщина вченого представлена в багатьох його опублікованих працях, публікаціях архівних документів з історії, літературознавства, палеографії та історичних розвідках про діяльність Центрального архіву давніх актів.

Рукописи праць І.М. Каманіна з питань самоврядування й культурного життя Києва, розвитку українського письменства, архівознавства, історіографії, дипломатики, філігранології, церковної історії та археології, історії євреїв і циган відклалися в його особових архівних фондах, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ф. 83, 69 од. зб.), Центральному архіві-музеї літератури і мистецтва (ф. 130), Центральному державному історичному архіві України у Києві (ф. 237, 76 од. зб.).

В експозиції даної виставки, приуроченої до 170-річчя від дня народження Івана Михайловича Каманіна, представлені зокрема автографи праць вченого, присвячені питанням історії міського самоврядування по Магдебурському праву та заснуванню в Києві Вченої архівної комісії, діяльності Товариства Нестора-Літописця та Київського центрального архіву давніх актів, історії існування Звіринецької печерної обителі св. Архистратига Михаїла та Десятинної церкви в м.Києві тощо.

Виставку підготувала

н.с. віддіду фондів рукописної спадщини ІР НБУВ                   Л.В. Гарбар