Гаркаві Авраам (Альберт) Еліягу (1835–1919) – видатний історик-семітолог, фахівець з історії, культури та єврейських мов, дослідник караїмізму (релігійне вчення, що постало як відгалуження юдаїзму). Відомий завдяки перекладам і підготовці численних публікацій давніх пам’яток з єврейської історії та літератури. Брав участь у виданні «Єврейської енциклопедії». Народився в містечку Новогрудок Мінської губернії. Місто розташовувалося на перетині земель, де мешканці переважно сповідували православ’я та католицизм. Колись входило до складу Київської Русі, тоді Великого князівства Литовського, з 1795 р. увійшло до складу Російської імперії. У містечку здавна була згуртована та міцна єврейська громада. Рід Гаркаві мав славу благочестивого й освіченого, шанованого не за заможність, а за вченість. Його пращури мешкали там з середини XVIII століття. Сім’я Гаркаві була тісно пов’язана родинними й діловими стосунками з найзначнішими єврейськими родинами Праги, Познані та Вільна. Його представники поєднували традиційну талмудичну вченість із активною підприємницькою діяльністю. У роки юності Авраама євреї становили значну частину населення містечка. Його родичів неодноразово обирали рабинами. Батько майбутнього сходознавця, Яків, син Еліягу, шанований Новогрудський рабин, наприкінці життя здійснив давню мрію: перебрався на постійне проживання до Єрусалима, де заснував і очолив єшиву. За сімейними переказами, визнаними єврейськими книжниками, рід Гаркаві походив від знаменитого Раші (акронім від «Рабейну Шломо Їцхакі» – «наш вчитель Шломо син Їцхака», найбільший середньовічний єврейський духовний авторитет і громадський діяч), якого вважають нащадком царя Давида. Першими вчителями хлопчика були рідні – батько, старший брат Гершон та дід по матері Натан Вайсбрем. Програма навчання була сформована багатовіковою традицією обов’язкового навчання єврейських хлопчиків. Діти з трьох років послідовно вивчали Тору, Талмуд і біблійну історію. Потім були заняття в єшивах Новогрудка й Івні. У 1858 році Гаркаві вступив до Віленського рабинського училища. Згідно з указом імператора Олександра II, учні цього училища були звільнені від рекрутського набору. Випускники отримували не лише релігійну, але й загальну освіту, а ті, хто склали іспити з латини та французької мови, мали змогу вступати до університету. Авраам вчився «за казенний рахунок», бо сім’я збідніла, тому й вибір училища був обумовлений тим, що в Вільні проживали численні, авторитетні та заможні родичі, які належали до єврейської інтелігенції того часу. Серед них і родина Ромм, яка з кінця XVIII століття володіла найбільшим єврейським книговидавничим і книготорговельним комплексом у Російській імперії. Основою цього підприємства була друкарня, де видавали літературу давньоєврейською мовою. Рід Страшунів славився відомими талмудистами і діячами Гаскали (єврейського Просвітництва). Один із них, гебраїст Матісьягу (Матіас), володів величезною бібліотекою, окрасою якої були єврейські стародруки, рукописи авторитетних рабинів і цадиків, пінкаси та інші книги єврейських громад. В училищі викладали лише історію євреїв стародавнього часу. Однак юного Гаркаві більше цікавили особливості походження та життя єврейства на територіях колишнього Великого князівства Литовського. Вже на початку 1860-х років він вивчав історичні нотатки, що з’являлися на сторінках єврейських періодичних видань того часу, таких як «Ha-Karmel», «Рассвет», «Сион». Гаркаві читав дослідження з єврейської тематики польського державного діяча та історика Т. Чацького. Але головне, що в роки навчання він познайомився з викладачем Шмуелем-Йосефом Фінном, одним з лідерів Гаскали в Литві, який професійно займався історією євреїв. Фінн друкував свої історичні праці у збірках: «Ha-Karmel» та «Sofre Israel», а в 1860-і рр. розпочав роботу над повною історією єврейського народу. Однак з’явилися друком лише два томи, присвячені стародавньому періоду. У 1860 році Фінн опублікував роботу з історії Віленської єврейської громади. У 1879 році вийшла праця з історії культури литовського єврейства «Safah le-Neema». Ці твори були підготовані фактично на очах молодого Гаркаві. Ранній період науково-літературної діяльності Гаркаві почався з 1861 року. Ще перебуваючи у Вільні, Гаркаві став друкувати в газетах «Ha-Karmel», «Ha-Meliz», а також в «Рассвете» дрібні замітки інформаційного та наукового змісту з єврейської археології та історії. У 1863 році Гаркаві вступив на єврейсько-арабське відділення Східного факультету Санкт-Петербурзького університету (зі звільненням від плати за слухання лекцій, завдяки «надзвичайним здібностям і бідності»). Рішення Гаркаві про вступ до столичного університету викликало подив і занепокоєння родичів і знайомих. Закони Російської імперії жорстко обмежували можливості державної служби для осіб юдейського віросповідання. Реформи 1860-х рр. надавали євреям, які здобули вищу освіту, право працювати тільки в медицині й адвокатурі. Для тих, які хотіли професійно зайнятися історією й при цьому відмовлялися прийняти християнство, державні установи були недоступними, а інших – не було. До того ж, в університетах не було такої спеціалізації, як історія єврейського народу. Залишався тільки Східний факультет, на якому в межах гебраїстики та історії Стародавнього Сходу можна було знайти певну нішу і для історії євреїв у діаспорі. В університеті Гаркаві цілком присвятив себе науці. Добре володіючи європейськими та єврейськими мовами, він зосередився на вивченні східних мов. Перші наукові дослідження він опублікував ще на початку 1860-х рр., надрукувавши в журналі «Ha-Karmel» (Вільно) кілька нотаток з історії литовського єврейства і мови Талмуду. Певно, в цьому йому допомагав редактор журналу Ш.-Й. Фінн. Провідним спеціалістом з гебраїстики в університеті був Данило Аврамович (Йосиф Абрамович ) Хвольсон. Цей вчений відіграв велику роль у житті Гаркаві. Колись він теж був хлопчиком із бідної єврейської сім’ї, який здобув освіту в Німеччині й пізніше став визнаним вченим – сходознавцем, професором університету. Для цього Хвольсону довелося прийняти християнство. Початок наукової праці Гаркаві збігся з початком діяльності Товариства поширення просвіти серед євреїв у Росії (абревіатура російською – ОПЕ), яке 1863 року створили у Петербурзі заможні й освічені євреї. За допомогою цього товариства вони прагнули сприяти освіті та зближенню єврейського населення з російською культурою. Одним з головних завдань ОПЕ стало пропагування історичних знань. Однак лише згодом, вже за активної участі самого Гаркаві, наукові дослідження дійсно стали затребувані єврейською інтелігенцією. Спираючись на отримані на перших курсах університету знання, Гаркаві підготував і незабаром опублікував свою працю «О языке евреев, живших в древнее время на Руси, и о славянских словах, встречаемых у еврейских писателей» (1865 – російською, 1867 – івритом), за яку в 1866 отримав золоту медаль. Дослідження студента стало можливим тільки за цілковитої підтримки керівництва факультету, а матеріальну підтримку надало ОПЕ. Молодий вчений прагнув висловити свої гіпотези й аргументи. На противагу працям німецького історика Генріха Греца, він стверджував, що першими євреями в Південній Русі були не німецькі, а боспорські та азіатські, які перейшли через Кавказ. Гаркаві висунув теорію, що сучасне йому єврейство Російської імперії – це синтез колишнього юдейського населення, представленого хозарами й переселенцями з Візантії та Кавказу. Саме воно, на його думку, домінувало в Криму й Причорномор’ї з раннього середньовіччя і до XVII століття. Згодом ця спільнота була повністю поглинута європейськими євреями. У 1868 році Гаркаві успішно захистив магістерську дисертацію «Сказания мусульманских писателей ο славянах и русских (с половины VII в. до конца X в. по Р. Х.» і був відряджений факультетом на два роки за кордон, щоб готуватися до професури. Відрядження до Німеччини дало йому можливість ознайомитися з усім комплексом праць найбільш обговорюваного на той час фахівця – Г. Греца. Гаркаві сприйняв його критичний підхід і прагнення максимально урізноманітнити джерельну базу. Головне, він високо оцінив те, що Г. Грец одним із перших вийшов за межі давньої історії євреїв і поширив свою увагу на долю єврейського народу в діаспорі. Гаркаві прослухав курс лекцій з ассиріології і клинопису у К. Лепсіуса в Берліні і Ж. Опперта в Парижі. Після повернення Гаркаві запросили як приват-доцента для читання лекцій в університеті з історії стародавнього Сходу (осінь 1870 року), але не затвердили на штатну посаду. У 1872 році Авраам Гаркаві захистив докторську дисертацію «О первоначальном обиталище семитов, индоевропейцев и хамитов» та отримав ступінь доктора історії Сходу. 1 липня 1972 р. Міністерство народної освіти направило його на роботу до Імператорської публічної бібліотеки для вивчення й класифікації придбаних у Авраама Фірковича колекцій єврейських і самаритянських рукописів, з оплатою за рахунок Міністерства з коштів, призначених на освіту євреїв. 8 грудня 1875 – директор Публічної бібліотеки А. Ф. Бичков звернувся до Міністерства з проханням дозволити зарахувати Гаркаві позаштатним бібліотекарем (це робили в рідкісних випадках) до першої вакансії з винагородою з коштів Міносвіти. 9 січня 1973 р. надійшов дозвіл. З листопада 1877 р. Гаркаві був переведений на штатну посаду бібліотекаря, на якій працював до 1919 року. У колекції Авраама Фірковича були зібрані безцінні для семітології документальні джерела. Наприклад Танах, датований першим тисячоліттям. Невтомний дослідник і мандрівник об’їздив Крим і Кавказ, вишукуючи, випрошуючи і купуючи пожовклі від часу документи. Саме вивчення цієї колекції й стало справою життя Гаркаві, основою всієї його подальшої наукової роботи. Будучи завідувачем відділу єврейської літератури і східних рукописів Гаркаві, як він сам постійно наголошував у своїх звітах, свій робочий час в Публічній бібліотеці проводив, головним чином в рукописному відділенні. Він здійснював огляд, каталогізацію, науковий опис давньоєврейських, халдейських, самаритянських і єврейсько-арабських рукописів і фрагментів зібрань Фірковича і єрусалимського архімандрита Антонія, готував публікації найбільш рідкісних і значних пам’ятників цих колекцій. Після кримської експедиції і ретельних перевірок, Гаркаві випустив нотатки про колекцію, в яких розписав всі знайдені підробки. З’ясувалося, що Фіркович надзвичайно сильно прагнув довести, що караїми оселилися в Криму та на Кавказі задовго до появи Ісуса із Назарета, а відтак не мають жодного стосунку до його страти і тому мають отримати рівні з усіма підданими Російської імперії права, а не обмеження прав, які стосувалися усіх юдеїв Російської імперії. Але в нього не складалося з переконливими доказами, і Фіркович, щоб зробити  свої знахідки більш давніми, подекуди вносив свої корективи до них – додавав до певних літер (які одночасно мають і числові значення) риски, крапки, таким чином підганяючи знахідки під свою теорію. У 1876 році Гаркаві опублікував свою фундаментальну працю «Давньоєврейські пам'ятники з Криму», у якій аргументовано викрив фальсифікації А. Фірковича. За час своєї праці в бібліотеці Гаркаві випустив кілька сотень наукових робіт. Є спеціальний бібліографічний покажчик Д. Маггіда на початку ювілейного збірника, виданого на честь 70-річчя Гаркаві, де перераховані майже всі опубліковані праці Гаркаві до 1907 року (близько 400 позицій), крім того, Гаркаві написав понад 100 різноманітних мемуарів, етюдів та повідомлень російською, німецькою, французькою та староєврейською мовами. Його наукові інтереси охоплювали теми з історії давнього сходу, єврейської історії, літератури, етнографії; історії юдейських сект і етнічних груп, караїмів, хозар; історії євреїв в Росії, Польщі та Литві; взаємин єврейської та слов’янських культур. Значне місце в діяльності Гаркаві займали публікації з власними коментарями до єврейських рукописів, зокрема багатотомна серія публікацій творів середньовічних єврейських авторів із зібрання Публічної бібліотеки. Розпочаті ще в 1864 році дослідження про хозар значно збагатилися завдяки знайденим рукописним документам і відобразилися зокрема в таких працях: «Сказания еврейских писателей ο хазарах и Хазарском царстве» (1874), «Разбор известия Авраамия Керченского ο посольстве св. Владимира к хазарскому князю Давиду по делам веры» (1876) та «Mittheilungen über die Chasaren» в «Russische Revue» (1877), пізніше надруковано в «Еврейской библиотеке» (VII, 1879). Під загальною назвою «Studien und Mittheilungen aus der Kais. Oeff. Bibl. zu St.-Petersburg» Гаркаві опублікував знайдені і опрацьовані ним джерела та уривки з творів єврейських і караїмських авторів Середньовіччя, що містять респонси, релігійні кодекси і збірники літургійних або світських віршів. Велику наукову цінність мають праці Гаркаві з історії караїмів, зокрема: стаття «Караимы» в Енциклопедії Брокгауз-Ефрона (1895), «Очерки по истории караимства» (1897–1902) та [«Залишки древніх караїмських релігійних кодексів Анана, Нагавенді і Аль Кумісі»], надруковані в «Studien und Mittheilungen», (1903). З історії різних течій і відгалужень в юдаїзмі Гаркаві написав за 1882–1896 роки кілька брошур, серед них «Известия караима Киркисани ο еврейских сектах» з доповненнями («Записки Восточн. отд. Русск. арх. общ.», VII, 1894 и X, 1896). З епіграфіки (допоміжна історична та філологічна дисципліна, що вивчає стародавні написи, вирізьблені на твердих матеріалах надгробних каменів) звертають на себе увагу його книга «Altjüdische Denkmäler aus der Krim» (1876) і статті: «О надгробных памятниках на Таманском полуострове» (1881), «О словах תלי אחליא‎ сирийской надписи на древнем памятнике, найденном около Ташкента» (1887), яка спричинила до жвавої полеміки між Гаркаві та професором Хвольсоном. Цікавими з наукової точки зору є його зауваження про арамейські написи на вазі, що знаходилася в Москві. Дослідження Γаркаві про самаритянські біблійні рукописи, збережені в Публічній бібліотеці, опис яких він видав у вигляді окремої книги (1874), і його праця «Neuaufgefundene hebräische Bibelhandschriften» (1884) містять відмінний матеріал для єврейської палеографії. Філологічні дослідження Гаркаві, що почалися в 1866 році в «Ben-Chananja» мали продовження. У своїх дослідженнях автор майстерно поєднував найтонший філологічний аналіз джерел, опублікованих різними мовами, з методологічними досягненнями російської історичної школи. Одне за одним вийшли в світ такі його твори, як: «Русь и русское в средневековой еврейской литературе» («Восход» 1881, 1882), «Следы знакомства с еврейским языком в древней русской письменности» («Еврейское обозрение», 1884); статті про єгипетські, ассирійські та вавилонські слова, які зустрічаються в Біблії. Були надруковані в «Jüdische Zeitschrift»(1867), «Journal Asiatique» та «Rev. Israel» (1870–71). Гаркаві дослідив безліч сліхот (молитов), хронік і літургійних поем. Він одним з перших включив в коло джерел не тільки рабинські респонси (питання і відповіді), але й такі документи польського походження, як донесення і мемуари. Не міг пройти дослідник повз свідоцтва про участь євреїв в обороні таких великих містечок з численним єврейським населенням, як Тульчин, Немирів, Бар, Сатанів, Кам’янець в XVI – на початку XVIII століття. Наприкінці 1870-х років предметом дослідження Гаркаві та професора Санкт-Петербурзького університету С. О. Бершадського стала історія євреїв Речі Посполитої. Якщо Бершадський розглядав історію литовсько-польського єврейства, спираючись на документи, в основному, на європейських мовах, то Гаркаві досліджував цю ж історію насамперед з єврейської точки зору і використовував відповідні джерела єврейськими мовами. Це особливо помітно при зіставленні їх робіт, які майже одночасно вийшли друком. За підтримки Гаркаві Бершадський заснував «Русско-еврейский архив», в рамках якого аж до початку XX ст. було опубліковано кілька збірок джерел, також він створив цілу серію досліджень з історії правового становища євреїв у середньовічному Великому князівстві литовському і пізніше в Речі Посполитій. У 1880-і роки, як голова Історичною комісії ОПЕ, Гаркаві займався розбором архіву покійного О. Бершадського і брав участь у підготовці найважливіших видань комісії («Русско-еврейский архив: 1-3; Регесты и надписи» 1899-1913). До початку XX століття практично всі історичні дослідження з єврейської історії створювалися виключно за підтримки ОПЕ. Для меценатів цього товариства, представників родини Гінцбургів, головним науковим авторитетом залишався Гаркаві. Його слово на підтримку того чи іншого видання було вирішальним. 27 жовтня 1893 року, на засіданні Історичної комісії ОПЕ, Гаркаві прочитав перший розділ своєї праці «Очерки истории евреев в России». Далі читалися уривки з «Литовского Пинкаса» – важливого юридичного документа, що дає уявлення про початковий період перебування євреїв у Речі Посполитій. Гаркаві був членом товариств: «Русское археологическое общество (секретарем сходознавчого відділення), «Общество любителей естествознания, антропологии и этнографии при Московском университете», «Общество востоковедения» в Санкт-Петербурзі, «Русское географическое общество», «Европейское историко-этнографическое общество», «Одесское общество истории и древностей», «Саратовская ученая археологическая комиссия», Королівської академія історії в Мадриді, Еллінського філологічного товариства в Константинополі, Науково-історичного товариства в Будапешті, Іспанського королівського товариства ордена Ізабелли Католицької, Société Asiatique та Société des études juives в Парижі, Deutsche Morgenländische Gesellschaft та багатьох інших. Гаркаві співпрацював з 82-томним Енциклопедичним словником Брокгауза і Ефрона та «Еврейской энциклопедией», де був редактором деяких томів і розділів та автором низки великих статей. Займався редагуванням у видавництві «Русско-еврейского археологического общества». Був учасником російських археологічних з’їздів (в Казані, Одесі тощо). Крім науки Авраам Якович всі ці роки активно працював на громадській ниві. Юнацькі мрії про допомогу своєму народові знайшли втілення в роботі для Товариства для поширення просвіти між євреями в Росії, в якому він був почесним попечителем: статті з історії, з проблем мовознавства, загальноосвітні матеріали, публічні лекції. Він був членом наукового товариства «Мекіцей нірдамім», що видавало середньовічну єврейську літературу. Гаркаві був активним діячем єврейської громади Петербурга, обіймаючи десятки років посаду вченого старости центральної синагоги. При синагозі на честь Гаркаві було засновано фонд його імені для надання пенсій службовцям єврейської громади, а також фонд для допомоги вчителям єврейського училища ОПЕ в Санкт-Петербурзі. Гаркаві залишався на позиціях Гаскали, ідей єврейського просвітництва першої половини XIX століття, але тогочасна єврейська громада в Росії під натиском економічних і соціальних реформ стрімко змінювалося. Новому, суспільно активному, єврейському населенню, яке вийшло на всеросійську арену, потрібно було сучасне історичне обґрунтування його існування. На початку XX століття в країні на хвилі інтересу до історії виникла ціла низка єврейських видавництв, які спеціалізувалися на випуску історичної літератури російською мовою. У історії російського єврейства з’явився свій читач. Російськомовні столичні адвокати і лікарі, активні громадські і політичні діячі, віддані соціалістичній і народницькій ідеологіям, ідеям російського лібералізму, не сприймали підкреслену релігійність Гаркаві, його консерватизм. В умовах зростання державного антисемітизму Гаркаві здавався їм надто лояльним стосовно офіційних державних структур. А він не сприймав політичну активність молодих колег, їх спроби використовувати історичні дослідження з політичною метою. До того ж нове покоління істориків переважно зосередило свою увагу на історії єврейського питання, тобто на історії ставлення держави до єврейського населення. Завідувач відділу єврейської літератури і східних рукописів мав чин статського радника та державні нагороди: два ордена Святої Анни, два Станіслава, орден святого рівноапостольного князя Володимира. А ще – за переклади середньовічних єврейських поетів Іспанії за наказом короля Альфонса XII йому був наданий Кавалерський хрест Ізабелли Католицької, на носіння якого довелося просити найвищий дозвіл, який й було наймилостивіше дано. А в 1901 році Аврааму Яковичу Гаркаві було надане спадкове дворянство, яке отримав за вислугою років і відповідно до посади, яку обіймав. Тимчасовий уряд і більшовики залишили Гаркаві на тій самій посаді завідувача відділу в Публічній бібліотеці. У листопаді 1918 року на Садовій вулиці вантажівка збила старого вченого. 15 березня 1919 року Авраам Якович Гаркаві відійшов у вічність і був похований на Єврейському Преображенському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Він сам став історією, славним минулим єврейського народу. Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.