Крип’якевич Іван Петрович (псевд.: Viator, Іван Холмський, Іван Петренко; 25.06.1886, Львів Королівства Галичини і Володимирії Автро-Угорської імп. – 21.04.1967, Львів) – історик-медієвіст, крає-, книго- і бібліотекознавець, археограф, педагог; д-р філос. н. (1911), д-р іст. н. (без захисту, 1941), проф. (1941); акад. АН УРСР (18.11.1958); заслужений діяч наук УРСР (1961).

Член Етнографічної (з 1902), Археографічної (з 1906), Бібліотечної (1918–1920), Комісії історії штуки (мистецтва) (1918–1925), Правничої (1920-ті), Історично-джерелознавчої (1930-ті) комісій, співзасновник Бібліографічної (1909) та Музейної (1920) комісій, секретар (з 1920), директор (з 1934) Історичної секції, голова Історично-філософської секції (1934–1939), голова Комісії старої історії України (1934–1939), заступник голови Комісії нової історії України (з 1932), редактор томів «Записок» Історичної секції (1924–1937) НТШ. Дійсний член НТШ (1911) та Науково-дослідної кафедри історії України ВУАН (1928–1930). Член Комісії Західної України та Археографічної комісії ВУАН (1928). Постійний позаштатний співробітник Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України (1927–1930). Голова Комісії Музею воєнно-історичних пам’яток (1937). Керівник Бюро культурної допомоги для Холмщини і Волині Союзу визволення України (1915). Член правління Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном. Член Колегії референтів Міжпартійної ради (1922). Член Туристично краєзнавчого товариства «Плай» (1923–1925). Учасник Українського наукового з’їзду (Прага, 03–07.10.1926). Депутат Народних Зборів у Львові (1939). 

Іван Петрович Крип’якевич походив із давнього священицького роду. Його батько – о. Петро Франц Крип’якевич (1857–1914), священик Української греко-католицької церкви, доктор богослов’я та письменник. Мати – Олена Заткалик, донька о. Людвика Заткалика, пороха Голі на Підляшші та Софії (у дівоцтві – Шулякевич), яка проживала останні роки життя поруч із сином в Одесі.

Петро Франц Крип’якевич у рік народження сина Івана служив катехитом школи св. Антонія та вікарієм при Соборі св. Юра у Львові. Був він одним із близьких співробітників митрополита Андрея Шептицького. Своїм обом синам прищепив любов до родинних традицій, їх шанування, інтерес до наукової роботи та історії рідного краю.

Початкову освіту Іван разом з молодшим за нього на рік братом Левом отримували вдома, коли родина на чотири роки за розподілом батька переїздила до села Великі Гнилиці Збаразького повіту на Тернопіллі. У 1895–1896 роках Іван навчався у Львові у польській школі Марії-Магдалини, де українською мовою викладали лише релігію.

Під час навчання у IV Львівській гімназії (1896–1904)  він добре оволодів німецькою, латинською, грецькою та польською мовами. У VI класі познайомився з бібліотекарем НТШ – Михайлом Павликом, який відкрив для нього світ української наукової книги.

Вражаючими для свідомості юнака та формування його світогляду стали статті Івана Франка, прочитані ним в «Записках НТШ». Саме тоді він твердо вирішує стати істориком України та бути корисним своєму народові. Листовно він звертається до М.С. Грушевського із запитаннями про те, як вчитися історії та підготуватися до навчання в університеті. Голова НТШ радить простудіювати ряд книжок та запрошує до їх обговорення у стінах Товариства.

У 1904 році, по закінченню гімназії Іван Крип’якевич відвідує вакаційні наукові українознавчі курси, організовані у Львові влітку того ж року Товариством прихильників української науки, літератури і штуки. Товариство було засноване Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Володимиром Гнатюком та Іваном Трушем для проведення освітніх заходів. Майже всі викладачі на курсах були членами НТШ: Михайло Грушевський (історія України), Іван Франко (література), Федір Вовк (археологія), Раковський (антропологія), Микола Ганкевич (історія революційних рухів в Західній Європі), Степан Рудницький (географія України) та ін. Курси стали майданчиком для формування майбутньої наукової спільноти. Серед 135 слухачів курсів були Левко Чикаленко, Володимир і Дмитро Дорошенки та Настя Грінченко.

Навчаючись у групі історії і географії філософського факультету Університету ім. цісаря Франца І у Львові, Іван Крип’якевич прослухав лекції з історії професорів – Людвіка Фінкеля (1858–1930), Броніслава Дембінського (1858–1939), Шимона Ашкеназі, Станіслава Закшевського (1873–1936) та М.С. Грушевського; з української літератури – Кирила Студинського (1868–1941) та Олександра Колесси (1867–1945); з психології – Казімєжа Твардовського (1866–1938); з українського мистецтва – Яна Болоз-Антонєвича (1858–1922).

«Чотири роки університету дали мені багато фактичного знання з різних ділянок науки. Не було системи обов'язкових курсів і самому треба було проходити з підручників цілість матеріалу до іспиту. Але студенти добували глибокі знання деяких епох і це давало нам ключ до розуміння історичних явищ. Не було в університеті одної історичної школи, але різнородність поглядів дозволяла більш талановитим студентам творити собі власний світогляд» –  зауважить він пізніше у спогадах, написаних ним у 1946 році.

У листопаді 1911 року Іван Петрович захистив дисертацію «Козаччина і Баторієві вольності» та отримав ступінь доктора філософії з групи історичних наук.

Студентом Іван Крип’якевич вступив у члени Наукового Товариства ім. Шевченка, що мало велике значення для його наукової праці. Відвідував засідання Історично-філологічної та Історичної секцій, де «обидва видатні учені [М. Грушевський та І. Франко] нічим не виявляли своєї переваги і терпляче слухали початківців, у всьому їм допомагали, справляли їх роботи» (Відділ рукописів Львівської національної бібліотеки України ім. В. Стефаника. Родинний архів І.П. Крип’якевича, папка 323, арк. 23).

За дорученням археографічної комісії НТШ досліджував документи з історії козацтва в архівосховищах Кракова, Варшави і Москви. Так, у 1907 році, студіюючи у Кракові архіви Академії наук, Ягелонського університету та бібліотеки Чарторийських віднайшов листи Михайла Дорошенка, універсал Стефана Баторія та інші документи  часів Хмельниччини. У 1910 році опрацьовував  документи архівів Красінських, Замойських, Пшездзєцьких та університетській бібліотеці у Варшаві, а також – міністерств Юстиції і Закордонних справ та Румянцевського музею у Москві.

«Особливе значення для мого розвитку, як історика мав М.С. Грушевський. Низького зросту, з бородою, в окулярах. Він був тоді привітною людиною, з деяким скептичним гумором, прихильний до молоді… Не знав я другої людини, яка мала б таке велике знання джерел і літератури історії України – від передісторії до ХІХ ст. Він щедро давав студентам потрібні бібліографічні довідки. Особливо цінне було те, що він заохочував студентів публікувати свої роботи, матеріали і рецензії і давав ім місце в записках НТШ, які редагував. Все те було гонороване досить високо і притягувало студентів до роботи» – напише Іван Петрович у своїх спогадах (Відділ рукописів Львівської національної бібліотеки України ім. В. Стефаника. Родинний архів І.П. Крип’якевича, папка 323, арк. 8–9).

Іван Петрович назавжди лишився відданим беззастережним прихильником   М.С. Грушевського. У 1935 році вийшла у світ книга «Михайло Грушевський. Життя й діяльність», яка стала виявом глибокої пошани і вдячності автора до свого великого вчителя.

Час навчання Івана Крип’якевича в університеті співвпав з піднесенням суспільно-політичного руху та боротьби української національно свідомої молоді за український університет у Львові. В ці роки формуються його громадсько-політичні погляди. Юнак із захопленням відвідує збори студентського товариства «Академічної громади», де слухає гострі промови Ярослава Веселовського, Михайла Лозинського, Миколи Цеглинського та ін. Бере участь у демонстраціях за український університет, мріє про визволення українського народу із-під ярма царату, широкий розвиток української культури, політичні зміни.

Деякий час Іван Крип’якевич завідує бібліотекою «Академічної громади», організовує просвітній кружок для роботи на селі. Водночас стає членом товариства «Просвіта» та секретарем «Організації для університетських справ», яка опікувалася захистом прав української молоді та вживанням у стінах університету української мови. У січні 1907 року його заарештовують разом із сотнею інших студентів за участь в університетському заколоті з вивішуванням українського жовто-блакитного прапору у вікні університету. Тоді студентів після триденного голодування у в'язниці за вимогою політичних організацій було відпущено. Але ця «пригода» ще більше зактивізувала студенство.

Близькими товаришами та приятелями Івана Крип'якевича у ці роки були Василь Панейко (1883–1956), Осип Назарук (1883–1940), Ярослав Веселовський (1881–1917), Мирослав Січінський (1887–1979), Федір Замора (?–1937), Володимир Левицький, Микола Цеглинський (1883–1956), Омелян Ревюк, Юліан Балицький (1885–1916). Разом з останнім Іван Петрович у 1912 році зорганізував низку заходів зі збору коштів на відкриття у центрі полонізованого Львова української школи ім. короля Данила.

В екстримальних умовах воєнної доби на теренах звільнених з-під влади російського панування північно-західних українських землях І.П. Крип'якевич як керівник Бюро культурної помочі для українського населення Союзу Визволення України в окупованих військами австро-угорської армії областях Холмщини та Волині у співпраці з Загальною Української Радою активно проводив заходи щодо організації українських шкіл та шкільних бібліотек, залучення до роботи в них свідомих українських вчителів. Зокрема, для українських січових стрільців, яких скеровували у 1916 році до австрійських окружних команд, Іван Петрович розробив спеціальну анкету щодо ведення культурно-освітньої праці. Підготовлені ним та іншими діячами СВУ стрільці виступали перед населенням, поширювали книжки та газети, брали участь у заснуванні шкіл. Спільними зусиллями на Волині було відкрито близько сорока українських шкіл, що мало значний вплив на піднесення національної свідомості населення та залучення його до визвольних змагань у подальші роки у загальноукраїнському масштабі.

Під час Другої світової війни Іван Петрович був одним з головних організаторів українського наукового життя, зв’язковим між українськими науковими колами Галичина та Києва, складав та пропонував для обговорення плани майбутніх тем історичних досліджень, заходів щодо організації інститутів та відновлення роботи Української Академії наук. Працюючи над редагуванням наукових видань в «Українському видавництві» під керівництвом В. Кубійовича, заохочував київських істориків надсилати свої дослідження для друкування у Львові.

Все життя Іван Петрович всю свою енергію віддавав науково-педагогічній діяльності. Працював вчителем гімназії (Рогатин, жовтень 1909 – серпень 1910); бібліотекарем НТШ у Львові (вересень 1910 – серпень 1912); приват-доцентом Українського державного університету (Кам’янець-Подільський, 1918–1919); викладачем курсу історії Української держави ХVIІ–XVIIІ ст. і історіографії, секретарем сенату, керівником семінару Українського таємного університету (Львів, 1922–1923); викладачем історії Філії Академічної [української] (Львів, вересень 1912 – серпень 1925), І [польської] (Львів, серпень 1925 – вересень 1927), ХІІ [польської] (Львів, вересень 1927 – лютий 1928), [польської] (Вонгровець, Польща, лютий 1928 – вересень 1929),[ польської] (Жовква, вересень 1929 – листопад 1934); ІІ-ої ім. Шайнохи [польської] (Львів, листопад 1934 – липень 1937), ХІ-ої ім. Снядецьких [польської] (Львів, липень 1937 – вересень 1939), І [української] (Львів, вересень – жовтень 1939) гімназій; редактором журналу «Дзвінок» (1912–1914), «Ілюстрована Україна» (1913–1914), «Історичний вісник» (1923), «Записки НТШ : праці історично-філософської секції» (1924–1937); співробітником журналу «Політика» (1925–1926), викладачем історії України Богословської академії у Львові (1934–1939); професором, завідуючим кафедри історії України, деканом історичного факультету Львівського університету ім. І.Я. Франка (жовтень 1939 – червень 1941, 1944–1946), одночасно – завідуючим Львівського відділення Інституту історії АН УРСР (1940–1941, 1944–1946); редактором «Українського видавництва» (Львів, лютий 1942 – липень 1944); старшим науковим співробітником Інституту історії АН УРСР (1946–1948), одночасно – завідуючим відділом стародруків Бібліотеки АН УРСР (24 березня 1947 – 4 березня 1948); старшим науковим співробітником Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР (Львів, 1948–1950); завідуючим відділом історії України (1951–1952, 1953–1959), директором (1953–1962) Інституту суспільних наук АН УРСР (Львів).

Іван Петрович Крип’якевич – автор наукових праць та підручників, присвячених  історії міст і сіл, культури, військової справи, освіти, історичній географії та історичній етнографії. Знавець Княжої доби, Козаччини,  минулого Львова, Холмщини, Гуцульщини та Галичини. Дослідник спеціальних історичних дисциплін – історіографії, джерелознавства, археографії, дипломатики, палеографії, сфрагістики, прапорознавства, бібліографії, проблем книгознавства та бібліотекознавства.

В Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського документи Івана Петровича Крип'якевича не відклались у вигляді цілісного комплексу, а розпорошені по різних фондах: ІІІ (Листування видатних діячів України), Х (Архів УАН-ВУАН), 33 (особовий фонд Маслова Сергія Івановича), 284 (особовий фонд Суровцевої Надії Віталіївни), 285 (особовий фонд Попова Павла Миколайовича), 320 (особовий фонд Брайчевського Михайла Юліановича) та ін. 

За складом архівна спадщина вченого в ІР НБУВ поділяється на біографічні документи (особова справа І.П. Крип’якевича), документи науково-організаційної діяльності (плани, звіти), документи творчої та наукової діяльності (статті, рецензії), епістолярій (офіційний, службовий та приватний), дарчі написи на друкованих виданнях тощо. Загальний перелік документів І.П. Крип’якевича в ІР НБУВ складає близько 60 од. зб. за 1920–1963 рр. За повідомленнями дослідниці діяльності академіка І.П. Крип’якевича на посаді керівника відділу стародруків Бібліотеки АН УРСР – Г.І. Ковальчук, документи академіка потрапили до фондів відділу рукописів (нині – ІР НБУВ) з його робочого кабінету після його раптового звільнення. Тоді, разом з директором бібліотеки Ю.О. Меженком, Іван Петрович був вкотре звинувачений в українському націоналізмі.

У 2003 році серед документів Архіву НБУВ було виявлено та виокремлено в окрему одиницю зберігання особову справу академіка І.П. Крип’якевича, котрий працюючи старшим науковим співробітником Інституту історії АН УРСР (1946–1948), з 24 березня 1947 року до 4 березня 1948 року працював за сумісництвом неповний робочий день на посаді завідуючого відділом стародруків Бібліотеки АН УРСР (нині – НБУВ). Справа складається з виписок з наказів по Бібліотеці АН УРСР про прийняття та звільнення з роботи, власноручних заяв вченого з резолюцією тодішнього директора Ю.О. Меженка, автобіографії, особового листка з обліку кадрів з переліком попередніх посад, які займав Іван Петрович, працюючи в 1909–1946 роках у різних освітніх та наукових закладах Рогатина, Жовкви, Львова та Києва.

Як засвідчується у звіті відділу рукописів за друге півріччя 1944 року найбільше постраждали «від хазяйнування німецьких загарбників» відділи рукописів та стародруків, в яких було зруйновано устаткування, документи були засипані розбитим віконним склом, забруднені пилом, через брак опалення в зимовий період опрацювання фондів усіх відділів проводилося в одному загальному для всієї бібліотеки приміщені (Арх. НБУВ, оп. 1, спр. 643, арх. 33–37). Одержували працівники у той рік хлібні картки за нормою 400 гр. на день (арк. 15), виконуючі крім наукової та науково-методичної, виснажливу фізичну роботу з відбудови зруйнованого господарства бібліотеки, облаштування, прибирання неопалювальних незасклених приміщень, переміщення книжок з інших приміщень бібліотеки, відновлення зруйнованого Хрещатика.

За тематичним планом наукової роботи Бібліотеки АН УРСР на 1947 році Ю.О. Меженком було заплановано до 1950 року складання «Каталогу інкунабул і палеотипів Бібліотеки АН» (Архів НБУВ, оп. 1, спр. 682, арк. 7). Отже, припускаємо, що саме для здійснення цього задуму й був запрошений на посаду керівника відділу стародруків Іван Петрович Крип’якевич.

У 1947 році відділ стародруків нараховував близько 300 тисяч книг ХV–XІХ ст. (в т. ч. інкунабул, палеотипів, альдів, етьєнів, плантенів, ельзевірів та ін.). Після перевезення найбільш цінних фондів з Подільської філії бібліотеки відділ під керівництвом І.П. Крип’якевича відкрився для читачів 1 квітня 1947 року. Проводилося упорядкування й інвентаризація розпорошених війною фондів, укладання каталогів, обслуговування читачів, екскурсії та підготовка і проведення виставок. Значною була й науково-бібліографічна робота, проведена у відділі за дев'ять місяців 1947 року, яка складалася з праці над такими темами: «Бібліографія київських друків ХVІ–ХVІІ ст.» (І.П. Крип’якевич), складання каталогу ельзевірів відділу стародруків (А.А. Карамишев), «До питання про перше видання «Путешествия из Петербурга в Москву» Радищева» (О.О. Радзімовський), «Оздоба книг київського друку ХVІІ–ХVІІІ ст.» (О.К. Захвалинський). Було проведено наукові засідання, на яких заслухано доповіді: «Москва в ельзевірах ХVІІ ст.» (А.А. Карамишева), «Початки київського друкарства» (І.П. Крип’якевича), «Про видання Євангелія Віленського друку кінця ХVІ ст.» (М.З. Суслопарова) (Архів НБУВ, оп. 1, спр. 684, арк. 60–60зв.)

До документів науково-організаційної діяльності вченого відноситься й план роботи відділу стародруків на 1948 рік, в якому йдеться про заплановані Іваном Петровичем наукові дослідження за наступними темами: «Бібліографія провінціальних друків ХVІ–ХVІІ ст.» (І.П. Крип’якевич), «Оздоба книг київського друку ХVІІ–ХVІІІ ст.» (О.К. Захвалинський), «Огляд історії київських бібліотек першої половини ХІХ ст.» (О.О. Радзімовський) та підготовка «Опису видань славетних друкарів» (А.А. Карамишев).

Серед документів наукової діяльності І.П. Крип’якевича, які зберігаються у фондах ІР НБУВ – витяг з протоколу № 9 засідання Президії АН УРСР від 4 квітня 1947 року, коли була заслухана доповідь віце-президента АН УРСР О.І. Білецького про «Науковий збірник Бібліотеки АН УРСР. № 1», виданий видавництвом АН УРСР наприкінці 1946 року. Рішенням Президії АН УРСР було заборонено випуск з друку цього збірника через наявність політичних помилок та «буржуазно-націоналістичних концепцій» у статтях Ю.О. Меженка «Бібліографія української книги, її завдання методи її створення», І.П. Крип’якевича «Чергові досліди над діяльністю Івана Федорова» та М.З. Суслопарова» (Арх. НБУВ, оп. 1, спр. 681, арк. 10).

Збереглась в Архіві НБУВ і копія «Докладной записки о научном сборнике библиотеки Академии наук УРСР» на ім’я секретаря ЦК КП(б)У, товариша Л.М. Кагановича, підписана К. Литвином та І.Д. Золотоверхим (Архів НБУВ, оп. 1, спр. 687, арк. 10–12). Останній, до речі, став наступним директором Бібліотеки АН УРСР, змінивши не тільки її назву на «Державна публічна бібліотека УРСР», а й реорганізував її з орієнтацію на масового читача. А от текст доповідної залишив для нас окремі рядки зі знищеної статті І.П. Крип’якевича: «Коли вдалося б довести належність Федорова до гуртка Курбського, можна б говорити про спільну культурну діяльність російських емігрантів на Західній Україні. Тоді постать Федорова піднялась би на вищий рівень» (арк. 11).

Науковий доробок академіка І.П. Крип’якевича 1920–1930-х років в ІР НБУВ представлений рукописами 13 статей: «Вольный порт» в Старім Бихові 1657 р.», «Раймунд Фрідріх Кайндль», «Полуднева Україна в часи Богдана Хмельницького», «Адміністративний поділ України за гетьманства Богдана Хмельницького», «Остафій (Остаматенко) – український посол в Туреччині 1670-их рр.», «Вірша на пошану Богдана Хмельницького», «Голод на Україні ХVI–XVII ст.», «Данило Олівеберг де Грекані – дипломант часів Хмельниччини», «З наукового руху в Галичині», «Палеоліт в Галичині», «Селянські «дорогові» розрухи в Галичині», «Територіальний поділ Забужжа ХVI–XVII ст.», «Найдавніші папірні на Україні ХVI ст.» та рецензіями: «Wotciech Heinosz, Jus Ruthenicale», «Yaroslaw Pasternak. Ruske Karpaty v archeologii». «Kazimierz Tyszkowski. Poselstwo Lwa Sapiehy w Moskwie 1600 r.», «Причинки до словника українських граверів» [на працю П.М. Попова «Матеріали до словника українських граверів»] (ф. Х). Цікавим для дослідників стародруків має бути авторизований машинопис на 62 аркушах під назвою: «Київські друки ХVIІ–XVIIІ ст. Тимчасовий реєстр» (ф. 260).

У фонді Архіву УАН-ВУАН відклалися 13 листів І.П. Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України ВУАН М.М. Могилянського. Навесні 1929 року вчений відвідав цілий ряд наукових установ Києва, засідання Історичної секції, Комісії історії українського права ВУАН. М.С. Грушевський  мав намір рекомендувати свого учня на академіка ВУАН, але розпочаті у той час владою репресії проти науковців, зокрема процес над Спілкою визволення України, стали у тому на заваді. Серед інших фондів зберігаються листи Івана Петровича до С.І. Маслова, С.А. Таранушенка, П.М. Попова, М.Ю. Брайчевського, а також листи до нього від С.І. Маслова, І.О. Гуржія, К.Г. Гуслистого.

Приватний епістолярій академіка представлений двома листами рідної сестри дружини Івана Петровича – Савини Йосипівни Сидорович (05.05.1895–25.11.1972), багатолітньої наукової співробітниці, завідуючої фондами Музею етнографії АН УРСР у Львові та сімома листами самої Марії Йосипівни (28.08.1887–6.02.1967), доньки церковного художника, з якою він побрався 15 липня 1913 року у с. Кудирявці (нині - Бузький р-н Львівської обл.). Листи відображають складний період життя родини у голодний повоєнний період, коли І.П. Крип'якевич був звинувачений в українському націоналізмі, зазнав переслідувань та разом з частиною львівських науковців був депортований до Києва, лишаючи дружину з важкохворим сином у Львові.

Інформаційний та дослідницький потенціал архівної спадщини видатного українського історика є значним для досліджень з історії української науки.

Цілісні комплекси документів І.І. Крип’якевича – його особові архівні фонди зберігаються у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника ім. В. Стефаника та Центральному державному архіві України у м. Львові  (ф. 357). Ім’я вченого присвоєно Інституту українознавства НАН України (1993).

У 2017 році у Львівській національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника започатковано Музей Івана Крип'якевича, куди відома художниця декоративного текстилю, громадська діячка, невістка історика –  Крип'якевич-Цегельська Олександра Артемівна передала меморіальні речі, які належали академікові – Іванові Петровичу Крип'якевичу.

Перелік документів І.П. Крипякевича, які зберігаються в Інституті рукопису НБУВ:

1. Крип’якевич Іван. «Вольный порт» в Старім Бихові 1657 р.». Стаття. Автограф чорнилом. 15 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 15024.
2. Крип’якевич Іван. «Раймунд Фрідріх Кайндль». Біографічна довідка. Стаття. Машинопис. 2 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 15137.
3. Крип’якевич Іван. «Полуднева Україна в часи Богдана Хмельницького». Стаття. Автограф. м. Львів, 1932 р. 99 арк.  – ІР НБУВ, ф. Х, № 15298.
4. Крип’якевич Іван. «Адміністративний поділ України за гетьманства Богдана Хмельницького». Стаття. Машинопис. м. Львів. 42 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17584.
5. Крип’якевич Іван. «Остафій (Остаматенко) – український посол в Туреччині 1670-их рр.». Стаття. м. Львів. Машинопис. 9 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17585.
6. Крип’якевич Іван. «Вірша на пошану Богдана Хмельницького». Стаття. Автограф. м. Львів, 1930 р. 3 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17586.
7. Крип’якевич Іван. «Голод на Україні ХVI–XVII ст.». Стаття. Автограф. м. Львів, 1930-ті рр. 9 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17588.
8. Крип’якевич Іван. «Wotciech Heinosz, Jus Ruthenicale». Рецензія. Автограф. м. Львів, 1930-ті рр. 3 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17589.
9. Крип’якевич Іван. «Данило Олівеберг де Грекані – дипломант часів Хмельниччини». Стаття. Автограф. м. Львів, 1920-ті рр. 29 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17590.
10. Крип’якевич Іван. «З наукового руху в Галичині». Стаття. Автограф. м. Львів, 1929 р. 3 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17591.
11. Крип’якевич Іван. «Палеоліт в Галичині». Стаття. Автограф. м. Львів, 1929 р. 3 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17594.
12. Крип’якевич Іван. «Yaroslaw Pasternak. Ruske Karpaty v archeologii». Рецензія. Автограф. м. Львів, 1929 р. 7 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17595.
13. Крип’якевич Іван. «Kazimierz Tyszkowski. Poselstwo Lwa Sapiehy w Moskwie 1600 r.». Рецензія. Автограф. м. Львів, 1929 р. 7 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17597.
14. Крип’якевич Іван. «Селянські «дорогові» розрухи в Галичині». Стаття. Автограф. м. Львів, 1920-ті р. 89 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17598.
15. Крип’якевич Іван. «Територіальний поділ Забужжа ХVI–XVII ст.». Стаття. Машинопис. м. Львів, 1920 р. 26 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17600.
16. Крип’якевич Іван. «Найдавніші папірні на Україні ХVI ст.». Стаття. Машинопис. м. Львів, 1920-ті р. – ІР НБУВ, ф. 47, № 324, С. 158.
17. Крип’якевич Іван. «Причинки до словника українських граверів». Рецензія. Автограф. м. Львів, 1920-ті р. – ІР НБУВ, ф. 47, № 328, С. 54.
18. Петровський Микола. «Крип’якевич Іван. Студії над державою Богдана Хмельницького». Рецензія. Машинопис. м. Львів, 1920 р. – ІР НБУВ, ф. Х, № 17944.
19. Крип’якевич Іван. «Київські друки ХVIІ–XVIIІ ст. Тимчасовий реєстр». Авторизований машинопис. м. Львів, [1947] р. 62 арк. – ІР НБУВ, ф. 260, № 1366.
20. Крип’якевич Іван Петрович. «Зауваження на М.Ю. Брайчевського «Коли і як виник Київ». Рецензія. Авторизований машинопис. м. Львів, 1963 р. 4 арк. – ІР НБУВ, ф. 260, № 954.
21. Крип’якевич Іван Петрович. «М.Ю. Брайчевський «Коли і як виник Київ», АН УРСР, Інститут історії, Київ, 1963, 163 с.». Рецензія. Авторизований машинопис. м. Львів, 1963 р.  – ІР НБУВ, ф. 260, № 955.
22. Крип’якевич Іван. «Астрономічні явища в українських літописах ХІ–XVIIІ в. (матеріали і доповнення)». Окремий відбиток статті. 1927 р. – ІР НБУВ, ф. 33, № 902.
23. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 22 жовтня 1927 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5325.
24. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 10 грудня 1927 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5326.
25. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 10 грудня 1927 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5327
26. Постійна комісія для складання біографічного словника діячів України. Лист М.М. Могилянського до Управи Академії наук УРСР про виплату гонорару Івану Крип’якевичу за складені біографії. 2 лютого 1928 року. Автограф. 1 арк. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5376.
27. Доручення М.М. Могилянському від Івана Крип’якевича на отримання належної йому виплати за складання біографій для Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України. м. Львів, 15 лютого 1928 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5376.
28. .Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 10 липня 1928 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5335.
29. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 13 жовтня 1928 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5336.
30. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 12 грудня 1928 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5337.
31. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 7 січня 1929 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5338.
32. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 10 липня 1929 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5340.
33. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 12 вересня 1929 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5341.
34. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 27 грудня 1929 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5339.
35. Лист Івана Крип’якевича до керівника Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М.М. Могилянського. м. Львів, 27 грудня 1929 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. Х, № 5342.
36. Лист Івана Крип’якевича до Маслова Сергія Івановича. м. Львів, 19 квітня 1946 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. 33, № 5780.
37. Вітальна телеграма Івана Крип’якевича та колективу Львівської філії Інституту суспільних наук до Маслова Сергія Івановича. м. Львів, 21 грудня 1955 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. 33, № 5781.
38. Лист Івана Крип’якевича до Попова Павла Миколайовича. м. Львів, 15 березня 1960 року. Автограф. – ІР НБУВ, ф. 285, № 4782.
39. Лист Івана Крип’якевича до Брайчевського Михайла Юліановича. м. Львів, 29 серпня 1963 року. Авторизований машинопис. – ІР НБУВ, ф. 320, № 1808.
40. Лист Івана Крип’якевича до Брайчевського Михайла Юліановича. м. Львів, 3 вересня 1963 року. Авторизований машинопис. – ІР НБУВ, ф. 260, № 954, додаток.
41. Записка Петра Івановича Крип’якевича до Брайчевського Михайла Юліановича. м. Львів, 12 жовтня 1963 року. Авторизований машинопис. – ІР НБУВ, ф. 320, № 1811.
42. Лист Івана Крип’якевича до Брайчевського Михайла Юліановича. м. Львів, 1 жовтня 1965 року. Авторизований машинопис. – ІР НБУВ, ф. 320, № 1809.
43. Лист Івана Крип’якевича до Брайчевського Михайла Юліановича. м. Львів, 18 жовтня 1965 року. Авторизований машинопис. – ІР НБУВ, ф. 320, № 1810.
44. Бі [Савина Сидорович (1895–1972), рідна сестра Марії Крип'якевич] – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 15 листопада 1945 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72259.
45. Бі [Савина Сидорович] – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 11 листопада 1947 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72260.
46. Крип’якевич Марія – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 12 жовтня 1947 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72261.
47. Крип’якевич Марія – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 15 жовтня 1947 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72262
48. Крип’якевич Марія – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 26 жовтня 1947 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72263
49. Крип’якевич Марія – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 27 жовтня 1947 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72264
50. Крип’якевич Марія – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 31 жовтня 1947 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72265
51. Крип’якевич Марія – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 3 листопада 1947 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72266
52. Крип’якевич Марія – Крип’якевичу Івану Петровичу. Лист. Автограф. 9 листопада 1947 р. – ІР НБУВ, ф. ІІІ, № 72267
53. Крип’якевич Іван Петрович – Суровцевій Надії Віталіївні. Дарчий напис на книзі «Документи Богдана Хмельницького. Київ, 1961. 740 с.». Автограф. м. Львів, 21 вересня 1961 р.  – ІР НБУВ, ф. 284, № 1785.
54. Крип’якевич Іван Петрович – Суровцевій Надії Віталіївні. Дарчий напис на книзі «Іван Петрович Крип’якевич. Бібліографічний покажчик. Львів, 1966 р. 79 с.». Автограф. м. Львів, 21 серпня 1966 р.  – ІР НБУВ, ф. 284, № 1786.
55. Автобіографія І.П. Крип'якевича. м. Київ, 1947 р. Автограф. – Архів НБУВ, оп. 2-л, спр. 1-а.
56. Заява І.П. Крип'якевича. м. Київ, 1947 р. Автограф. – Архів НБУВ, оп. 2-л, спр. 1-а.
57. Наказ про призначення І.П. Крип'якевича заввіділом стародруків Бібліотеки АН УРСР з 24 березня 1947 року. м. Київ, 1947 р. Авторизований машинопис. – Архів НБУВ, оп. 2-л, спр. 1-а.
58. Особовий листок з обліку кадрів І.П. Крип'якевича. м. Київ, 1947 р. Автограф на бланку. – Архів НБУВ, оп. 2-л, спр. 1-а.
59. Заява І.П. Крип'якевича про звільнення з Бібліотеки АН УРСР з 4 березня 1948 року. м. Київ, 1948 р. Автограф. – Архів НБУВ, оп. 2-л, спр. 1-а
60. Тематичний план наукової роботи Бібліотеки АН УРСР на 1947 рік. м. Київ, 1946 р. Машинопис. – Архів НБУВ, оп. 1, спр. 682, арк. 7.
61. Крип'якевич І.П. Звіт про роботу відділу стародруків у 1947 році. – Архів НБУВ, оп. 1, спр. 684, арк. 60–60зв.
62. Крип'якевич І.П. План роботи відділу стародруків на 1948 рік. – Архів НБУВ, оп. 1, спр. 700, арк. 35–36
63. Витяг з протоколу № 9 засідання Президії АН УРСР від 4 квітня 1947 року. – Архів НБУВ, оп. 1, спр. 681, арк. 10.
64. Литвин К., Золотоверхий І.Д. Доповідна записка щодо наукового збірника Бібліотеки АН УРСР на ім’я секретаря ЦК КП(б)У, товариша Л.М. Кагановича. Копія. Рос. мовою. Машинопис. – Архів НБУВ, оп. 1, спр. 687, арк. 10–12.

Виставку підготувала:

к.і.н., с.н.с. відділу фондів рукописної спадщини

Інституту рукопису НБУВ                                    Л.В. Гарбар