Антарктика – географічна територія, що включає материк Антарктиду, Південний океан (південні частини Тихого, Атлантичного, Індійського океанів.) та групи островів: Південна Джорджія, Південні Сандвічеві, Південні Оркнейські, Південні Шетландські, Крозе, Кергелен, Баллені тощо. В останній час за межі Антарктики вважають зону антарктичної конвергенції, тобто зону збіжності полярних вод з водами помірних широт, яка розташована між 48° та 55° південної широти. В англомовних джерелах Антарктида та Антарктика часто синоніми. Запаси нафти у Антарктиці складають більше 100 мільярдів тонн, а запаси газу — близько 15 трильйонів кубометрів. Також цей світовий резерв має в своєму розпорядженні великі запаси золота та інших корисних копалин.
Антарктида – шостий материк нашої планети, він був відкритий останнім з континентів й до цього часу залишається найменш вивченим. Назва його походить від грецьких слів αντι — проти та αρκτικος — північний, «протилежний Арктиці», знаходиться у Південній півкулі навколо географічного південного полюса, охоплює приблизно 10 % суходолу, впливає на клімат Землі. Площа Антарктиди близько 14 млн. кв.км. Льодова поверхня займає 98% її території. Вважається, що найдавніші зображення невідомої південної землі - Антарктиди першими відображали античні картографи, ці карти зберігались в легендарній Олександрійській бібліотеці (Єгипет). Ходили чутки, що частина їх вціліла й коли Османська Імперія в 16 ст. захопила Єгипет, серед скарбів були й вцілілі раритети. Ніхто не знає чи було це правдою, але на карті легендарного картографа та полководця Пірі Рейса, створеній у 1513 році, чудово впізнаються й обриси Південної Америки, й узбережжя Антарктиди.
Вчені підрахували, що лід в Антарктиді накопичується вже понад 20 мільйонів років. Найбільша товщина льоду - 4800 м, його об’єм - 30 млн.км3. Це 90% льоду та близько 70-80% прісної води нашої планети. За розрахунками вчених танення льодовиків Антарктиди призведе до підвищення рівня Світового океану на 60 – 80 метрів, під водою опиняться значні прибережні території материків, зникнуть майже всі острови, загине значна кількість фауни планети, безліч видів рослин. При нинішній швидкості потепління Антарктида може «розтанути» за 200-800 років. А цього року в Антарктиді можна побачити рідкісне явище – квітнення льоду. Лід стає кольоровим під дією мікроводоростей, які розмножуючись, надають льодовому покриву незвичайне забарвлення.
Друга значна небезпека полягає в тому, що колись Антарктида була в зоні дуже жаркого клімату, тут росли типово південні рослини, текли теплі річки, багато було всякої живності. У міру дрейфу континенту на північ клімат змінився на холодний, сніг став перетворюватися на багаторічний лід. Але під товщею льоду, в самому грунті, як і раніше, існують мікроорганізми. Вони живуть за рахунок древніх біомас, що розкладаються, і виділяють метан. Цього газу там вже накопичені декілька мільярдів тонн. Але він "законсервований" потужним крижаним щитом. Що станеться з атмосферою планети, якщо цей газ потрапить в неї? Наслідки виявляться дуже сумними для людства.
Антарктида - гористий континент, але оскільки він вкритий величезним шаром льоду, гір вище 3000м не видно, лід створює майже рівну поверхню. Найвища точка - Vinson Massif – 5140 м. Під товщею льоду знаходяться десятки вулканів. Є ознаки того що вони прокидаються і підігрівають знизу крижаний покрив (льодотруси, що почастішали).
На материку зареєстровано найбільшу на Землі швидкість вітру - 300 км/год та найнижчу температуру мінус 90оС. Там немає земних тварин, тільки морські – кити, тюлені, пінгвіни та птахи. Немає дерев та кущів, немає населення, яке постійно проживає тут. Снігу в Антарктиді майже немає – лише до 2 см завтовшки.
Антарктида також найсухіший континент – опадів над полярним плато ¬за рік випадає близько 50 мм. - менш, ніж у пустелях.
В Антарктиді знаходиться Південний полюс – скельова порода заввишки майже 30 м над рівнем моря , а над ним шар льоду завтовшки 2800 м. Середньорічна температура мінус 50оС. У Південному полюсі «сходяться» всі «довготи» і всі часові зони (пояси). Кожна з 12 часових зон займає 15о довготи.
Південний полюс був відкритий 14 грудня 1911 р. норвезьким полярним дослідником Руалем Амундсеном, а 18 січня 1912 р. ще один полярник з Великобританії - Роберт Скотт досяг Південного полюсу. На їх честь було названо Американську полярну станцію, що знаходиться на Південному полюсі. Експедиція Скотта ставила за мету досягнути полюсу першими, аби честь цього грандіозного звершення нового століття належала Британській імперії.
"Норвежці випередили нас і досягли полюса першими. Для нас це жахливе розчарування, мені шкода моїх вірних товаришів […] Завтра ми повинні дійти до полюса, а тоді повертатись додому якомога швидше. Зараз уже не час для ілюзій; повернення буде виснажливим." - писав Скотт.
Експедиція Амундсена вдало повернулась додому, а Роберт Скотт та його супутники загинули на зворотному шляху від полюса до узбережжя. Знайдені через 8 місяців щоденники Скотта зробили його героєм Британії, його слава затьмарила навіть славу першовідкривача полюсу Амундсена. Ця ситуація певний час ускладнювала відносини Великобританії та Норвегії.
Цікавий факт: у складі експедиції Скотта був українець, уродженець Полтавщини – Антон Лукич Омельченко (1883 – 1932рр.). Він народився в с. Батьки Зінківського повіту в багатодітній родині хлібороба, був молодшим з 7 дітей. Змалечку чудово вправлявся з кіньми. На Далекому Сході, куди закинула хлопця доля, він познайомився з В. Брюсом, який прибув туди закуповувати для полярної експедиції Скотта витривалих маньчжурських поні. Й оскільки хлопець був вправним вершником, розумівся на цих тваринах й мав добре здоров’я – його було включено до складу експедиції англійців. По закінченню експедиції в якій він вижив, оскільки лишався у таборі на узбережжі й не ходив на Південний полюс, його разом з іншими мандрівниками було внесено до списків членів Королівського географічного товариства Великої Британії. Омельченко А.Л. одержав з рук королеви медаль на честь подвигу першопроходців Антарктиди і право на довічну пенсію, яку отримував до 1927 р., доки між СРСР та Великобританією не розірвались дипломатичні стосунки. Повернувшись додому - воював на фронтах Першої світової та Громадянської воєн, потім працював листоношею. Мріяв написати книгу про свої пригоди в Антарктиці. Загинув на порозі власного будинку від блискавки. Та на цьому історія не закінчилась. Його онук – Віктор Іванович Омельченко у 1998-1999рр. як дизеліст приймав участь в Третій Українській Антарктичній Експедиції, а правнук – Антон Олександрович в якості механіка приймав участь в Двадцятій (2015-2016рр.) та Двадцять четвертій (2019-2020рр.) Українських Антарктичних Експедиціях.
На честь Антона Омельченка названо бухту на Березі Оутса, відкриту дослідниками Антарктиди 1958 року [3],[4]. 2012 року, в рамках відзначення сторіччя експедиції Роберта Скотта, на його честь також назвали кліф (скелю) на острові Росса, що на північному узбережжі Землі Вікторії у Східній Антарктиді. 2019 року портрет дослідника розміщено в історичному коридорі української антарктичної станції «Академік Вернадський».
Територіальні претензії на Антарктиду мають 7 країн: Великобританія (з 1908р.), Нова Зеландія (з 1923р.), Франція (з 1924р.), Норвегія (з 1929 і 1939рр.) , Австралія (з 1933р.), Чілі (з 1940р.), Аргентина (з 1943р.).
У 1957-1958 роках відбувся Міжнародний геофізичний рік, наслідком якого стало рішення домовитись про подальшу долю Антарктиди. Це було вкрай важливо, оскільки в світі активно проводились випробування ядерної зброї й низка країн мала намір провести їх саме в Антарктиді. Першого грудня 1959 р. у Вашингтоні (США) був підписаний Антарктичний Договір. 23 червня 1961р. він набув чинності після його ратифікації 12 державами - підписантами, які брали активну участь в антарктичних дослідженнях впродовж Міжнародного геофізичного року (Аргентина, Австралія, Бельгія, Чилі, Франція, Японія, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканський Союз, СРСР, Велика Британія, США).
Основними положеннями Договору про Антарктику є такі: Антарктика, в інтересах всього людства, використовується тільки в мирних цілях (стаття I); Договір гарантує свободу наукових досліджень в Антарктиці і співробітництво з цією метою (стаття II); договірні сторони здійснюють обмін науковим персоналом, даними i результатами наукових досліджень в Антарктиці та забезпечується вільний доступ до них (стаття ІІІ); забороняються будь-які заходи військового характеру, зокрема, створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, випробування будь-яких видів зброї. Забороняються будь-які ядерні вибухи і зберігання радіоактивних матеріалів (стаття V); задля гарантування мирного використання Антарктики, усі райони Антарктики, включаючи всі станції, установки та устаткування у цих районах, а також усі морські і повітряні судна у пунктах розвантаження i завантаження вантажу або персоналу в Антарктиці, завжди відкриті для інспекції будь-якими уповноваженими спостерігачами (стаття VII). З часу набуття чинності Договору до нього приєдналось 54 держави, у тому числі Україна.
1998 року було підписано угоду про заборону на 50 років (до 2048р.) розвідування та видобування корисних копалин . Усі питання щодо Антарктики мають вирішуватися спільно країнами – учасницями Антарктичного договору.
З 1996 року незалежна Україна має в Антарктиді власну Антарктичну станцію «Академік Вернадський», розташовану на мисі Марина острова Галіндез за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова. Вона працює постійно і є метеорологічною та географічною обсерваторією. Заснована в 1947 році як британська станція «Фарадей»[2]; 1954 перенесена на острів Галіндез; в лютому 1996 року була передана Британією Україні та перейменована на честь видатного українського вченого, академіка Володимира Вернадського, першого президента НАН України. Перша Українська Антарктична Експедиція (1996—1997 рр.) під час передачі станції сплатила за неї символічну ціну в один фунт стерлінгів. «Між тим, останній бейзкомандер «Фарадея» жартома зажадав символічної плати за станцію. «Я дістав з кишені монету в один фунт стерлінгів і віддав Хейгу. Він побіг до майстерні, вхопив інструменти і «вмурував» монету в дерев’яну стільницю бару «Фарадей», – згадує керівник Першої Української Антарктичної Експедиції Геннадій Міліневський.
6 лютого 1996 року о 18.45 за місцевим часом, над антарктичною станцією, що отримала назву «Академік Вернадський», замайорів прапор України.
Цій даті передували три роки колосальної роботи «чиновників від науки», дипломатів, вчених, завдяки ентузіазму та патріотизму яких Україна стала антарктичною державою. Це насамперед вчений-біохімік, на той час посол України у Великій Британії Сергій Комісаренко та весь склад – усього двоє осіб – утвореного в 1993 р. Центру антарктичних досліджень (ЦАД): його директор, член-кореспондент НАНУ Петро Гожик, заступник директора Юрій Оскерет (з весни 1994 р. до ЦАД приєднався геофізик Геннадій Міліневський, який стане керівником Першої української експедиції на станції «Академік Вернадський»).
Спонсором проекту «Повернення України в Антарктиду» став Міжнародний фонд «Відродження», який виділив 12 тисяч доларів.
Ще за часів СРСР низка наукових установ Української республіки працювали на радянські антарктичні програми, чимало українців брали участь в полярних експедиціях СРСР, літаки Антонова транспортували вантажі радянських антарктичних експедицій (РАЕ), всюдиходи “Харьковчанка” були розроблені спеціально для підкорення Південного полюсу тощо. Координати станції 65°14′44″ південної широти 64°15′28″ західної довготи.
У 2019-2020 рр. населення станції складало 12 осіб. На станції працює найпівденніший у світі - бар «Фарадей». З березня 2011 року станція має каплицю святого рівноапостольного князя Володимира. Її освятив архієпископ Львівський і Галицький Августин. Капличка є найпівденнішою культовою спорудою у світі, належить до Православної Церкви України.
6 лютого 2021 року, до 25-ї річниці роботи української Антарктичної станції “Академік Вернадський” президент України вручив державні нагороди тим, хто зробив значний внесок у розвиток полярних досліджень України. Зокрема, всім учасникам українських антарктичних експедицій, які шість і більше років проводили цілорічні дослідження на станції “Академік Вернадський”. Церемонія нагородження відбулася в Офісі Президента.
Державними нагородами відзначені:
Орденом Князя Ярослава Мудрого ІІІ ст. - Сергій Комісаренко, директор Інституту біохімії імені О. В. Палладіна Національної академії наук України, у 1990-х – перший Посол України у Великій Британії, який проводив переговори та підписав Меморандум про передачу Україні британської станції «Фарадей» (нині "Академік Вернадський") ;
Орденом Князя Ярослава Мудрого V ст. - Петро Гожик (посмертно), академік НАН, засновник та перший директор Центру антарктичних досліджень (зараз НАНЦ), організатор 1-ї Української антарктичної експедиції. За нього орден отримав син Андрій Гожик;
Орденом “За заслуги” ІІ ст. - Геннадій Міліневський, керівник 1-ої Української антарктичної експедиції Микола Старинець, учасник восьми річних експедицій, у двох із них був начальником станції;
Орденом “За заслуги” ІІІ ст. - Роман Братчик, учасник 1-ї, 2-ї та 8-ї річних експедицій, єдиний полярник в Україні, який провів в Антарктиці понад два роки безперервно;
Олег Буданов, учасник шести річних експедицій;
Богдан Гаврилюк, учасник восьми річних експедицій, керівник майбутньої, 26-ї Української антарктичної експедиції;
Євген Дикий, директор Національного антарктичного наукового центру;
Віктор Лук’ященко, учасник шести річних експедицій, у двох із них був начальником станції;
Юрій Отруба, учасник шести річних експедицій, керівник нинішньої, 25-ї Української антарктичної експедиції;
Орденом княгині Ольги ІІІ ст. - Світлана Краковська, учасниця 2-ї Української антарктичної експедиції.
Також президент України подякував Великій Британії, яка чверть століття тому передала Україні свою дослідницьку станцію «Фарадей», за цей дружній крок, що дав змогу українцям продовжити свою наукову історію в Антарктиді.
Посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс своєю чергою зазначила, що їй дуже приємно представляти свою країну на святкуванні 25-річчя передачі Україні британської станції «Фарадей» та появи станції «Академік Вернадський».
До 25-ї річниці роботи української антарктичної станції «Академік Вернадський» в Музеї Науки, що в Національному Експоцентрі України (колишня ВДНГ) за адресою: Київ, вул.Глушкова, 1 павільон №23 працює фотовиставка. Антарктична фотовиставка працюватиме в Музеї науки до 21 березня 2021 року. Вона розміщена на другому поверсі біля сходів та в залі «Астрономія». Виставка складається з 20 великих фото (зокрема, від зимівників 25-ї УАЕ, що зараз працюють на станції), 3D-фотозони, відеороликів, полярних артефактів тощо. А в холі Музею всіх зустрічає пінгвін дженту – збільшена копія тих пінгвінів, які останніми роками активно заселяють територію навколо станції.
До 25-ліття передачі Україні антарктичної станції від Великої Британії Укрпошта випустила художній конверт та на замовлення НАНЦ виготовила “Власну марку”, лист з якою можна буде відправити зі станції “Академік Вернадський”. На “Власній марці” зображено станцію “Академік Вернадський” та впізнаваний в усьому світі її символ: напис “Vernadsky” з пальмами та знаком “Victory”. Цей малюнок на резервуарі для пального, побудованого вже Україною, зробив зимівник 14-ї Української Антарктичної Експедиції (УАЕ) 2009-2010 років Павло Малов. На марковому аркуші також є найулюбленіші жителі антарктичного континенту – пінгвіни. У дизайні використані фото учасниці 24-ої Української Антарктичної Експедиції Оксани Савенко.
20 січня 2021 р. рішенням уряду України на три роки продовжено Державну цільову науково-технічну програму досліджень в Антарктиці.
16 лютого 25-та Українська Антарктична Експедиція прибула на станцію "Академік Вернадський". В експедицію увійшло 18 учасників – науковці, що проводитимуть дослідження та відбір зразків, і технічні спеціалісти, які займатимуться модернізацією станції. Науковий загін продовжить дослідження: реакції наземних та морських екосистем на зміни клімату в регіоні; унікальних судинних рослин Антарктиди – щучника та перлинниці; динаміки зростання старожилів регіону – кількатисячолітніх мохових банків. Також вчені на станції отримають нові можливості для дослідження озонової діри. Буде встановлено програмне забезпечення, яке дозволить проводити попередній аналіз отриманих даних щодо концентрації озону безпосередньо на “Вернадському”. Це суттєво прискорить отримання кінцевих результатів досліджень.
І на завершення - кілька цікавих фактів про
«Крижаний континент»:
На виставку сектором картографічних видань надані: картографічні документи в кількості – 7 од., книжкові - у кількості 12 од.
КАРТОГРАФІЧНІ ВИДАННЯ:
КНИЖКОВІ ВИДАННЯ:
Підготували:
головний бібліотекар Мельничук В.В.
молодший науковий співробітник Єфимищ Н.М.
провідний бібліотекар Козякова О. В.
провідний бібліотекар Рубльова В.А.
провідний бібліотекар Сагетдінова Н.В.
Всі права захищено ©
2013 - 2024 Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Працює на Drupal | За підтримки OS Templates
Ми в соціальних мережах