Андрій Олександрович Білецький належить до маловідомих і недооцінених діячів на ниві науки України другої половини ХХ століття. Його власне фаховий доробок у текстовому вимірі невеликий і переважно опублікований. Найвагоміші за своїм наукових значенням та інноваційні розробки в царині загального мовознавства, прочитані ним як лекції для студентів-філологів Київського університету імені Тараса Шевченка, ще чекають на своїх дослідників. 

Така не дуже вдала наукова доля Андрія Олександровича знаходить пояснення в його біографії.

Народився Андрій 8 серпня 1911 року в родині харківського філолога й літературознавця, майбутнього професора Харківського університету, згодом академіка АН УРСР та АН СРСР Олександра Івановича Білецького (1884–1961). На жаль, шкільні та юнацькі роки молодого Андрія були почасти спотворені новелами та експериментами радянської педології. Однак ґрунтовна домашня освіта виявилася достатньо стійкою в буремні роки непу, колективізації та індустріалізації і допомогла Андрієві опанувати ті залишки дореволюційної науки, які ще надавалися вченими колишнього Харківського університету своїм студентам. Утім зосередитися на чомусь конкретному в ті роки Андрій не зміг, – завадили надто широкі власні інтереси і дуже вузьке коло можливого застосування вже накопичених знань. Після закінчення Інституту просвіти (так стали називати колишні Університети) пішов працювати редактором, перекладав книжки, викладав латинську мову. Більш-менш стійкі зацікавлення Андрій виявляв до давньої історії – Межиріччя та Єгипту, ієрогліфічного письма. Останнє спонукало до вивчення різновидів письма і навіть до створення власного, таємниця якого залишилися не розкритою й досі.

1941 року родина Білецьких виїхала до Томська, де Андрій разом із батьком викладав в Університеті. Оскільки історичні розвідки поглинуло багаття війни, захистив кандидатську дисертацію з класичної філології. Там само, в Томську, одружився з викладачкою англійської мови. Цей шлюб, як невдовзі виявилося, був не занадто вдалим.

1944 року Андрій із дружиною переїздить до Москви, де він одержав місце в докторантурі. Побутові негаразди спонукали до пошуків роботи, і Андрій пристає на викладання новогрецької мови в дипломатичній школі. Вивчає новогрецьку мову разом зі студентами, а паралельно й турецьку. Загалом, мови давалися Андрієві легко. Змалку знав латину, німецьку та французьку. Решту європейських мов опанував самотужки. За довге життя познайомився з десятками мов, а десь двадцять були для нього досить «прозорі» – міг читати та спілкуватися.

З докторантури Андрія відрахували за неподання матеріалів дисертації. Між тим, батьки та молодший брат Платон облаштувалися в Києві, на вулиці Рейтерській. Узяти направлення до української столиці «на підтримку» Київського університету виявилося нескладно, і вже 1946 року Андрій Білецький стає його викладачем. Захист докторської дисертації 1952 року робить його унікальним для України фахівцем з давньогрецької мови, і в подальшій службовій діяльності він без особливих застережень очолює мовознавчі кафедри Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. А ось співпраця з Інститутом мовознавства АН УРСР не була настільки плідною, до певної міри зв’язок з Академією компенсували дружні стосунки й співпраця з Інститутом археології, в якому Андрій Білецький опікувався епіграфікою. 

Між тим, у 1946–1949 роках на Балканах відбуваються події, які стали знаковими для долі такої нібито далекої від політики людини, як Андрій Білецький. Громадянська війна в Греції запустила радянську пропагандистську машину, відкрила нову актуальну тему й збудила тисячі молодих людей до проведення мітингів на підтримку грецьких «лівих». Не без упливу цих подій Андрій Олександрович відновив свої курси новогрецької мови, тепер уже в Києві. Так трапилося, що на цей курс прийшло молоде дівча з фізичного факультету – вивчити мову та поїхати боронити волелюбних греків від міжнародного імперіалізму. Звали нову студентку Тетяна Чернишова (1927–1993). Отак відбулася перша зустріч цих, без сумніву, видатних особистостей, поєднання двох протилежних характерів, які згодом утворили подружжя «Білочорних», як вони себе називали, і якому судилося стати незвичайним явищем на суспільному тлі України, а, можливо, й усього тодішнього Радянського Союзу.

Тетяна Чернишова вивчила новогрецьку мову. А потому давньогрецьку й латину. А ще студіювала санскрит, корейську і турецьку, не кажучи вже про «легкі» романські, германські та слов’янські мови. Рятувати балканських греків вона так і не поїхала. Проте знайшла «місцевих», які також вимагали порятунку. Від 1952 та до 1977 року разом з Андрієм Олександровичем відвідувала грецькі села Надазов’я, вивчала й описувала їхню мову і звичаї, всіляко сприяла піднесенню діалектів до статусу мови, допомагала румеям та урумам – літераторам і поетам, митцям та історикам – зберегти свою унікальну національну культурно-історичну спадщину.

Так складався один із найвагоміших внесків Андрія Білецького в культуру ХХ століття, яким ми разом з ним вочевидь завдячуємо Тетяні Чернишовій, яка була повсякчасною натхненницею, душею цих румейсько-урумських справ. Науковими студіями опікувався здебільшого Андрій Олександрович. Він же дбав і про видання творів румеїв їхньою рідною говіркою, допомагав з перекладами.

Іншим соціальним досягненням родини було започаткування в Києві наприкінці 1950-х років особливого кругу інтелектуалів, багатьох з яких пізніше «охрестили» диссидентами, «в’язнями совісті». Це середовище однодумців створювалося за часів «відлиги» в авдиторіях Університету, в гуртожитках, потому кочувало з «Білочорними» з квартири на квартиру. Найвідомішою була «ставка» на Русанівці, де Андрій Білецький і Тетяна Чернишова мешкали більшу частину подружнього життя, де жила й живе донині їхня єдина донька Марія.

Серед тих, хто вийшов з кругу Андрія Білецького або співпрацював з ним, низка славетних імен – Юрій Щербак, Віталій Коротич, Іван Драч, Євген Сверстюк, Анатолій Перепадя та багато інших.

А що ж фундаментальна наука? На жаль, поточні справи, майже щорічні літні експедиції до Надазов’я, кафедральна та факультетська робота, екпертні ради й різноманітні засідання, захисти дисертацій, конференції та низка інших занять заважали зосередитися на тому, що, можливо, було найважливішим для фахівця з мовознавства. До того ж, як і колись в юнацькі роки, забагато було різних особистих зацікавлень – вивчення мов, літературознавство, системи письма, переклади, етимологічні й лексикологічні дослідження тощо.

Особливим предметом піклування, окрім греків Надазов’я, стали студенти «новогрецького» відділення, яке Андрій Білецький і Тетяна Чернишова започаткували 1959 року, й загалом новогрецька тема: переклади з новогрецької мови на українську, переклади на новогрецьку творів українських поетів, насамперед Тараса Шевченка й Лесі Українки, літературні й педагогічні зв’язки з Грецією і Кіпром тощо.

Андрій Білецький був віце-президентом товариства дружби «СРСР – Греція», до Києва завітали десятки грецьких культурних і суспільних діячів, писали листи й надсилали вітання найвидатніші грецькі митці: – Еллі Алексіу, Яніс Ріцос, Мікіс Теодоракіс, Галактея Казандзакі, Антоніс Самаракіс. 

В останнє десятиліття життя Андрій Білецький нарешті зосередився на написанні курсів із загального мовознавства для студентів філологічних факультетів. Йому здавалося, що можна створити струнку й логічну систему знань із мовознавства, зокрема за рахунок правильної та зрозумілої термінології, чіткої структури подання матеріалу. Неодноразово курс пропонувався до видання, але Київський університет з цим не поспішав, а в Москві вистачало власних розумників і панували трохи інші погляди на предмет досліджень. Між тим, його лекції змінювалися за контентом і науковими підходами, різні частини видавалися окремими статтями в наукових часописах. Більшість підготовлених матеріалів залишилася в рукописах і зберігається в архіві Андрія Білецького і Тетяни Чернишової в Інституті рукопису НБУВ.

Наприкінці життя вже поза Києвом, у смт Буча, Андрій Білецький, помітно ображений відсутністю студентів і наслідувачів, знову навернувся до елліністики – переклав українською мовою «Історію» Геродота, працював над іншими текстами, писав вірші новогрецькою мовою, редагував старі матеріали, складав записки.

На жаль, більшість із створеного в останні роки життя було втрачено. 

Отже, до найбільших досягнень Андрія Білецького та його особистого внеску в науку та культуру України належать:

1. Соціально-культурна реабілітація надазовських румеїв та урумів як етносу, що несправедливо постраждав від терору 1937–1938 років, фахова оцінка стану новогрецьких діалектів на території України, сприяння відродженню мов і культури надазовських греків.
2. Заснування новогрецьких студій в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка, пропаганда новогрецької мови й культури, зміцнення зв’язків між народами Греції, Кіпру та України.
3. Сприяння розвиткові молодих інтелектуалів, нової генерації, зусиллями й працею якої вибудовувалися підвалини нової незалежної України.
4. Розробка інноваційних підходів до розв’язання педагогічних завдань у галузі викладання основ загального мовознавства на філологічних віділеннях вищих навчальних закладів.

Заслуги Андрія Олександровича не були гідно оцінені й вшановані нашою державою, хіба що - типовими подяками за багаторічну працю й медаллю на 100-річчя від дня народження Леніна… Не заслужив він і на звання академіка, як його батько або ж брат Платон. Навіть за кордон намагалися в різний спосіб не відпускати, що було дуже прикро з огляду на усталені наукові відносини з колегами й палку любов ученого до Ґреції. Наприкінці його життя Грецька держава трохи подбала про старого еллініста й забезпечила йому поїздки до Афін і Салонік. Андрій Білецький самостійно зійшов на Акрополь («єдине місце на землі, де все досконале» – Ернест Ренан) і мав змогу попрощатися з країною своїх мрій.  

Архівна спадщина вченого зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, де з неї сформовано особовий фонд № 364 (Архів українських філологів А. О. Білецького і Т. М. Чернишової у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : Біографічне дослідження. Науковий каталог / Є. К. Чернухін; Т. С. Горбач, О. М. Купченко-Гринчук, В. Е. Лось; Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. – Київ: НБУВ, 2015. – 304 с. : іл. – URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002124).

На виставці представлені окремі документи з архіву А. О. Білецького: фрагменти його праць, а також низка світлин з колекції непересічного вченого ХХ століття.

Список представлених ілюстрацій

1. Посвідка про народження. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1.
2. Автобіографія. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364. № 302.
3. Виїзна справа. Автограф на бланку. ІР НБУВ. Ф. 364. № 18.
4. Перелік праць. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364. № 147.
5. Щоденник. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364. № 305.
6. Зустріч с письменником Темосом Корнаросом. Альбом, присвячений українсько-грецьким зв’язкам. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1343.
7. Вечір пам’яті поета Костіса Паламаса. Альбом, присвячений українсько-грецьким зв’язкам. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1343.
8. Зустрічі з письменником Менелаєм Лудемісом. Альбом, присвячений українсько-грецьким зв’язкам. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1343.
9. Вечір з музикантом Георгосом Хаджинікосом. Альбом, присвячений українсько-грецьким зв’язкам. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1343.
10. Будинок в Одесі, де відбувалися збори таємної організації «Філікі Етерія». Альбом, присвячений українсько-грецьким зв’язкам. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1343.
11. До перебування родини князя Костянтина Іпсиланті в Києві. Альбом, присвячений українсько-грецьким зв’язкам. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1343.
12. Маноліс Глезос. Альбом, присвячений українсько-грецьким зв’язкам. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1343.
13. До ювілею Григорія Кочура. Стаття. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364. № 104.
14. Милий острів за двома морями. Нарис про Кіпр. Машинопис. ІР НБУВ. Ф. 364. № 297.
15. Стаття з грецького мовознавства. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364. № 94.
16. Про грецьку культуру. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364. № 338.
17. Курс лекцій із загального мовознавства. Машинопис. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1761.
18. 150 роковини Грецької революції. Стаття. Машинопис. ІР НБУВ. Ф. 364. № 330.
19. На зустрічі зі знавцями мови ідо. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1341.
20. Вірш. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364. № 302.
21. Лист письменника Антонія Самаракіса. ІР НБУВ. Ф. 364. № 740.
22. Лист румейського поета Леонтія Кир’якова. ІР НБУВ. Ф. 364. № 635.
23. «Заповіт» Тараса Шевченка в перекладі Еллі Алексіу. Альбом, присвячений українсько-грецьким зв’язкам. ІР НБУВ. Ф. 364. № 1343.
24. Зошити з матеріалами діалектичних експедицій до румейських сіл. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364. 
25. Румейська пісня. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364.
26. Румейська казка. Автограф. ІР НБУВ. Ф. 364.

Виставку підготував:

к.і.н., с.н.с. відділу фондів юдаїки

Інституту рукопису НБУВ                                    Є.К. Чернухін