Однією з найбільш пошанованих святих жінок в українській християнській культурі можна назвати святу Варвару, прославлену в лику великомучениць. За переказами, які лягли в основу її житія, вона походила з міста Іліополя (Геліополь, Баальбек, теперішній Ліван), а мученицьку кончину прийняла в часи панування римського імператора Максиміана.

Частина мощей великомучениці, як вважають, була привезена до Києва ще у часи середньовічної Русі та покладена в новозведеному Михайлівському соборі.

Особливого поширення на українських теренах культ великомучениці набуває в XVII ст. Настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря Феодосій Софонович у своїй «Повісті о преславных чюдах святой великомученицы Варвары» (1669 чи 1670 рік) наводить приклади шанобливого ставлення до мощей святої своїх сучасників – як світських можновладців (коронного канцлера Єжи Оссолінського), так і духовних осіб (Антіохійського патріарха Макарія). Святитель Димитрій Туптало (Ростовський), який вважав Варвару своєю небесною покровителькою, розмістив житіє святої та розповідь про її чудотворні мощі у написаних ним Четьїх Мінеях на день 4 (17) грудня.

Варвару здавна вважали захисницею від наглої, неочікуваної смерті. Під час однієї з моровиць, що сталася в Києві в 1710 р., хвороба оминула Михайлівський Золотоверхий монастир, де зберігалися мощі Варвари, що стало для вірян ще одним доказом їхньої чудотворності та сили заступництва великомучениці.

Наприкінці ХVІІ ст. в Україні було створено Акафіст, присвячений святій Варварі. Його автором, ймовірно, є Йоасаф Кроковський (?–1718), ректор Києво-Могилянської академії, лаврський архімандрит, а з 1708 р. – київський митрополит.

Уперше текст Акафіста було надруковано в 1691 р. в чернігівській друкарні Троїцько-Іллінського монастиря у складі «Треакафистного молитвослова», що містить, як випливає з назви, три Акафісти – пресвятій Трійці, великомучениці Варварі та страстям Христовим.

У 1697 р. там же виходить інше видання «Треакафистного молитослова» (іл. 1), цього разу оздоблене гравюрами із зображеннями, відповідно, Святої Трійці, Варвари з пальмовою галузкою і маленькою вежею в руках (іл. 2) та Ісуса з хрестом і чашею для Євхаристії. Утретє ця ж збірка виходить друком у Чернігові уже в 1712 р. під новою назвою «Вінец в честь тревінчаному Богу»; в її оформленні використано гравюру з Пресвятою Трійцею авторства Никодима Зубрицького.

Окремою книжкою Акафіст уперше видано у друкарні Києво-Печерської лаври у 1698 р. Протягом наступного століття він витримує десятки перевидань у Києві, Чернігові, Почаєві. Крім того, Акафіст великомучениці входить до збірника «Пречестныи акафисты всеседмичныи», що був надрукований у Києво-Печерській лаврі в 1706 р. за архімандритства його автора Йоасафа Кроковського. Акафісти святій Варварі почаївського друку поширювалися як окремими книжками, так і у складі видавничих конволютів (див. про це детальніше статтю Н. Заболотної «Почаївські видання акафістів у XVIII ст.: приклад компонування видавничих конволютів» у збірнику «Рукописна та книжкова спадщина України», 2009, вип. 13). Інтерес до постаті святої у Почаєві, можливо, пов’язаний із тим, що в монастирі, разом із іншими реліквіями, зберігалася й частинка мощей святої Варвари, привезена з Києва.

Різні видання дещо варіюються за структурою – можуть містити, крім власне Акафіста, одну чи дві молитви до святої, передмову та післямову, житіє та розповідь про мощі Варвари, віршований текст – «вінець», присвяченій великомучениці. Також видання можуть суттєво відрізнятися ілюстраціями, виконаними різними майстрами – граверами Іллею, Софронієм (іл. 3), Никодимом Зубрицьким (іл. 4, 5, 6, 7, 8), Яковом Кончаківським (іл. 9), Михайлом Чернявським (іл. 10), Самійлом Адамантом (іл. 11). Зображення святої Варвари трапляється на фортах видань, фронтиспісах, гравірованих заставках, невеликих за розміром сюжетних гравюрах, які супроводжують текст Акафіста. Сюжетні гравюри розкривають основні події з житія Варвари. На фронтиспісних гравюрах, вміщених у ряді видань, Варвару, як правило, зображують пишно вбраною, з вінцем чи короною на голові. Подібним чином образ Варвари представлено на українських іконах того часу, створених за канонами барокової естетики. У сакральному мистецтві святих часто малюють разом із символами їхніх страждань – зокрема і Варвара на фронтиспісах тримає у руці або наступає ногою на меч, що символізує її страту – обезголовлення власним батьком за віру в Христа. Також, як правило, свята тримає хрест чи пальмове гілля – інші символічні вказівки на її муки. Присутньою на гравюрі може бути й чаша причастя. Як вважається, вона відсилає до поширеного у Західній і Східній церквах вірування, згідно із яким християни, що вшановують святу Варвару, не помруть наглою смертю без сповіді та причастя Святими Дарами.

Характерною ознакою гравюр зі святою Варварою є зображення вежі з трьома вікнами – цей графічний елемент відсилає до одного з епізодів у житії Варвари, у якому свята, щоб засвідчити свою віру в триєдиного Бога, наказує зробити в мурованій башті не два, як спершу планувалося, а три віконні отвори. Окрім того, на задньому плані фронтиспісних гравюр трапляється сюжетна житійна сцена: батько Варвари Діоскор замахується мечем, щоб відсікти голову своїй дочці. Відтворюючи кульмінаційний момент житія святої, ця сцена на гравюрі слугує повторенням мотиву мученицької смерті святої Варвари.

Барокова стилістика позначилася на оздобленні шат святої на гравюрах із Акафістів. Як правило, це багатий, пишний одяг, часто декорований квітковим орнаментом. Майстри зображають Варвару у час її небесного тріумфу, щедро винагородженою Христом за всі страждання. Рослинні елементи на вбранні виконують символічну функцію: квітка означає духовну та тілесну чистоту Варвари, яка відкинула перспективу шлюбу із земним чоловіком, щоби стати небесною нареченою Христа. Її відмова поклонятися язичницьким богам також є своєрідною обітницею вірності, котру Варвара дає своєму божественному Коханому – Христу. Прикметно, що на гравюрі з першого київського видання 1698 р. Варвара тримає в руці не пальмове віття, а квітку на довгій стеблині (іл. 12). Дуже подібне зображення святої із квіткою можна побачити на гравюрі зі «Сказанія или повісті о обрітеніи честных мощей святыя Іуліаніи дівицы», надрукованого в Києві у 1705 р. (іл. 13). Юна княжна Юліанія Ольшанська (Гольшанська) померла не мученицькою, а власною смертю, проте за цнотливе та сповнене чеснот життя була удостоєна від Господа святості. Отже, квітка у руці святої мала символізувати цноту та чистоту діви – як Юліанії, так і Варвари. Очевидно, що для книги про Юліанію Ольшанську було дещо підправлено гравюру із зображенням Варвари, зокрема з-під ніг дівчини прибрано меч.

Графічне зображення Варвари в українській книжковій культурі того часу трапляється не лише як ілюстрація до видання Акафістів. Дуже подібною до фронтиспісних ілюстрацій є гравюра Івана Мигури, на якій можна побачити постать святої Варвари в овальній рамці із в’юнких рослин (іл. 14, див. про неї, зокрема, статтю Н. Бондар «До історії побутування книжкових ілюстрацій у якості самостійних естампних гравюр наприкінці XVI–XVII ст.» у збірнику «Рукописна та книжкова спадщина України», 2005, вип. 10). Під рамкою – дескриптивні вірші, що описують малюнок на гравюрі, зокрема розкривають символізм чаші причастя, що її тримає великомучениця: «Высоко змій пекельній дерзнул ся коснути / Єгда Варвару мечем в шію усікнути / Аки жалом досягнул, но за дерзость тую / паде ся он Варварі под ногу святую. / Се бо Варвара стоит на змієвой главі / Меч сей жало уст єго сказуєт то яві / А чаша в руці єя то свідетелствуєт / Яко благодать сію Христос єй даруєт. / Да всяк іміяй любов до святой Варвари / Пріймет з Христовои чаши Пресвятыя Дари / отходячи на той світ з храмини тілесной / І там причасник будет трапезы небесной. / Дажд же и мні в час смерти моєй чашу сію / О Варваро! Да тую спасенно испію». Водночас у віршах ідеться про дракона – уособлення диявола та гріха, – що впокорено лежить під ногами Варвари. Проте на гравюрі немає зображення цієї міфічної істоти, натяком на якісь дияволічні сили може слугувати хіба що маскарон, який прикрашає нижню частину рамки. Імовірно, Іван Мигура, створюючи гравюру, орієнтувався на певний взірець, де дракон таки був присутній. Зображення Варвари, яка попирає дракона, трапляється у деяких інших українських граверів, зокрема на сюжетній ілюстрації до Акафісту – деревориті різця Никодима Зубрицького (іл. 8). Можливо, на наслідувальний характер роботи Івана Мигури вказують і латинські написи на гравюрі: поруч із хрестом, що його Варвара тримає у лівій руці – «gloriari absit» (що можна перекласти як «хвалюся хіба тільки [хрестом]» – див. Гал. 6:14), поряд із чашею у її правій руці – «ex utro[que] vita et salu[te]» (що означає «від обох життя та здоров’я» – маються на увазі Святі Дари). Варто зазначити, що в західній іконографії дракона традиційно зображували поруч зі святою Маргаритою, тож можемо висловити припущення, що одним із джерел натхнення для Івана Мигури та інших українських майстрів слугувало зображення саме цієї святої.

Ймовірно, збережений до сьогодні мідерит авторства Івана Мигури був призначений для тиражування та розповсюдження його окремими відбитками. Подібна практика друку зображень святих була досить поширена в ранньомодерній Україні; трапляється вона і у Почаєві, де лаврська друкарня продукувала гравюри із зображенням великомучениці та розповсюджувала їх, зокрема у розфарбованому вигляді, серед вірян (іл. 15). Однак на сьогодні відомо лише про один збережений відбиток гравюри Івана Мигури, вклеєний до книжкового блоку примірника видання «Трубы на дни нарочитыя» (1674) Лазаря Барановича, що зберігається у відділі стародруків та рідкісних видань НБУВ за шифром Кир. 44. Аркуш із гравюрою вміщено між аркушами видання 83 і 84, перед «Словом на святую великомученицу Варвару». Початок цієї проповіді прикрашає невелика сюжетна гравюра, що виконує функцію заставки (іл. 16). На ній зображено сцену страти Варвари, однак вона відрізняється від тих, які можна побачити на гравюрах із Акафістів та на гравюрах із житійними клеймами (композиціями, які розміщувалися по периметру основного зображення та були присвячені основним подіям житія святого чи святої). Найперше впадає в очі те, що тут кат-Діоскор уже відтяв голову дівчині, проте продовжує стояти з високо піднятим мечем, немов лише замахується для удару. Тіло святої все ще перебуває у молитовній позі, тож створюється враження, що Варвара досі жива, хоча з її шиї струменіє кров, а голова святої падає долу. Отже, гравер поєднав у своїй роботі два часові виміри – за мить до і одразу після страти. Друга відмінність від традиційного сюжету полягає в тому, що поруч із Варварою зображено Христа, який, нахилившись, підбирає її відтяту голову. З метою продемонструвати, що Варвара одразу ж потрапила на небеса, маючи особливу ласку в Бога за свої страждання, майстер відтворив дещо сюрреалістичну сцену, де поєдналися обидва світи – видимий, земний, і духовний, потойбічний.

Ця гравюра роботи анонімного штихаря була спеціально створена для видання «Труб» Лазаря Барановича. Проповідник особисто замовляв дереворити для оздоблення своєї збірки, однак через те, що вони були зроблені невчасно, перший варіант видання, який вийшов під заголовком «Трубы словес проповідних», проілюстрували гравюрами з дощок, що вже були в розпорядженні лаврських друкарів. Проповідь, присвячена святій Варварі, у першому варіанті видання також містить гравюру, на якій зображено великомученицю (іл. 17), однак рисунок на цій ілюстрації сильно різниться від того, який було підготовлено для видання Лазаря Барановича та вміщено у пізнішому варіанті його «Труб». Більш рання гравюра створена за іконографічним взірцем: на ній бачимо поясне зображення святої з незворушним ликом, на голові Варвари – корона, у правій руці – хрест. Ані чаші з причастям, ані вежі немає, так само відсутні Діоскор і Христос. Це типове зображення, яке могло бути використане для ілюстрування текстів, присвячених іншим святим жонам. Навіть у тому самому початковому варіанті видання «Труб» Лазаря Барановича ця гравюра використовувалася двічі – не лише перед казанням про Варвару, а й перед словом на святу Параскеву П’ятницю.

Очевидно, що майстер, який вирізьбив гравюру для другого варіанта видання Лазаря Барановича, переосмислив ілюстрацію в новому, бароковому ключі: на зміну статичному, подібному до ікони зображенню Варвари приходить динамічний сюжет, що корелює з текстом житія; взаємодію зображення та тексту посилюють слова святої, представлені на гравюрі у вигляді «стрічок», що виходять з її вуст.

Образ святої Варвари з’являється також як важливий елемент панегіричних композицій авторства ряду українських граверів. Наприклад, його можна побачити на панегіричних гравюрах і гравірованих тезах, створених Іваном Мигурою, Іваном Стрельбіцьким та Григорієм Левицьким (детальніше про це див. у статті Г. Юхимця та І. Цинковської «Образ св. великомучениці Варвари в українській графіці XVIІ–XVIІІ ст.», опублікованій у збірнику «Рукописна та книжкова спадщина України», 2020, вип. 25). Зокрема, Григорій Левицький підготував гравіровану композицію тези диспуту, що відбувся в 1739 р. у Києво-Могилянській академії; теза була присвячена архієпископу Рафаїлу Заборовському (з 1743 р. – київський митрополит). Гравер розмістив фігуру Варвари як безпосередньої покровительки Рафаїла Заборовського на небесах, поруч із іншими святими, які тримають архіпастирські регалії (див. цифрову копію тези за посиланням: https://dlib.ukma.edu.ua/document/502#?c=&m=&s=&cv=&xywh=-442%2C31%2C1509%2C740). Можливо, це вказує на те, що святу вважали патронкою київської кафедри, яку обіймав владика Рафаїл.

Отже, Варвара як одна з найбільш шанованих в Україні святих неодноразово з’являлася на сторінках українських стародруків XVII–XVIII ст., насамперед у різних виданнях Акафіста, створеного на її честь Йоасафом Кроковським. В ілюстраціях до Акафіста та на інших гравюрах із українських книжкових видань того часу Варвару часто зображують у момент її небесного тріумфу, у пишних шатах і короні, що символізують даровану Богом славу як винагороду за перенесені муки. На графічних зображеннях трапляються також сцени з житія та страстей святої, зокрема сцена загибелі Варвари. Непоодиноким є використання українськими граверами мови символів (тривіконна вежа, Святі Дари) для того, щоб пов’язати рисунок із житієм святої та поширеними віруваннями про її заступництво. Багате декорування одягу великомучениці, динамічні житійні сюжети, що розкриваються на гравюрах, демонструють тенденцію опрацьовувати образ Варвари передовсім у бароковій стилістиці. Огляд ілюстрацій в українських кириличних стародруках засвідчив значний інтерес до постаті святої у вітчизняній культурі XVII–XVIII ст. та використання граверами упізнаваних графічних деталей для відтворення образу Варвари та композиційного вирішення малюнку.

Виставку підготувала н. с. відділу стародруків та рідкісних видань ІК Ольга Максимчук.