Україна і Ліван стають  ще ближчими завдяки спільній духовній спадщині 

Саме відчуття спорідненості духовних начал, культур та історичної спадщини двох країн – України й Лівану – панувало  3 вересня в  Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського. Відбулась презентація  низки книг, що стали результатом спільного пошуку й роботи трьох «флагманів» такого зв’язку між цими країнами – Посольства України в Лівані, Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського та Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира. Ця подія стала ще однією цікавою й знаковою в низці заходів, присвячених 30-річчю Незалежності України. 

Євангеліє від гетьмана й мецената Івана Мазепи

Першою і головною книгою на цій зустрічі стало, звичайно ж, факсимільне видання Євангелія арабською мовою, видрукуваного  1708 року в сирійському місті Алеппо коштом видатного українського гетьмана Івана Мазепи.

Цю дивовижну історію – розвідки книги, її пошуку та відродження для сучасників – розповів Надзвичайний і Повноважний Посол України в Лівані Ігор Осташ.

Посольський стаж у пана Осташа досить поважний, але, розповідаючи про історію Мазепиного Євангелія, він з дипломата перетворювався на захопленого дослідника та радісно схвильованого результатами пошуків поціновувача історії, культури й книги.

- Бібліотека Вернадського для мене як храм. І назагал, і з огляду на цю непересічну подію, яка сьогодні нас зібрала. Адже саме тут ми віднайшли примірник унікального Євангелія, про який майже ніхто не знав. І не випадково ми сьогодні багато будемо говорити про духовне і про цікаві відкриття. Тож почнемо з найголовнішого нашого подарунка до 30-річчя незалежності України – це видання Євангелія, яке спонсорував гетьман Іван Мазепа.

Ця унікальна книга була  надрукована в січні 1708 року в Алеппо, друкарем книги був ліванський першодрукар, яким його вважають, Абдалла Захер. Передмову тоді до цього Євангелія написав Антіохійський патріарх Афанасій Даббас ІІІ на п’яти  сторінках арабською мовою, і це був панегірик на честь гетьмана Івана Мазепи. На першій сторінці після заголовку було вміщено герб Івана Мазепи, на другій сторінці – короткий  виклад цієї передмови грецькою мовою, але ось яка його унікальна особливість: цей грецький текст викладений у формі хреста, і це був хрест Івана Мазепи! Фактично патріарх цією формою і своєю передмовою, в якій підкреслив величність постаті Івана Мазепи і його внеску у видання Євангелія арабською мовою, вклонився Мазепі від імені всього антіохійського християнського світу.

За історичними даними, Мазепа надав на видання цього Євангелія 3 тисячі золотих і ще 3 тисячі – на підтримку Антіохійської церкви. Ця робота й його діяльність якраз є свідченням того, що наш гетьман Іван Мазепа був надзвичайно мудрим політиком, стратегом і розумів важливість Близького Сходу для зовнішньої політики України.

Пан Посол розповів надзвичайно цікаву історію пошуків книги та шляху до її перевидання.

- Розпочавши місію посла України в Лівані, я шукав мости для налагодження зв’язків з багатьма інституціями, товариствами, громадянами. І ця історія з Мазепинським Євангелієм стала одним з таких мостів. Ми знайшли в Лівані 14 різних примірників Євангелія в такому ж корпусі. Отже, вони цінувалися в країні, було видно, що передавалися різними поколіннями, від монастиря до монастиря, були зачитані й затерті, такою була потреба в них. Але ці примірники не містили передмови патріарха Афанасія Даббаса ІІІ. До того ж було відомо, що після надрукування Євангелія патріарх вирішив подарувати оце титульне видання самому гетьману Іванові Мазепі. Тож ми продовжили пошуки.

Сьогодні у світі існує лише кілька одиниць збережених примірників цього Євангелія. Точно відомо було про Бухарестське, Петербурзьке, є також думки вчених, що один з них, можливо, знаходиться у Ватиканських сховищах, але ми поки що не знайшли цьому підтвердження. Та якась інтуїція вченого не давала мені спокою, я думав – невже не збереглося такого примірника в Україні? І я зробив запит уже з Лівану до Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, маючи завдяки нашому видатному вченому Сергію Маслову, який описав це Євангеліє в 1925 році, шифр цієї книги. Перша відповідь з Вернадки була – поки що не знайшли, але шукаємо. Та вже наступного дня надійшла радісна звістка: є арабське Євангеліє з гербом Івана Мазепи у відділі історичних колекцій! Уявляєте мої почуття?

Отак спільними зусиллями ми знайшли цю реліквію, і так само спільно вирішили його зробити це перевидання. У нас з Бібліотекою з’явилися ще чудові партнери – Фонд пам’яті Блаженнішого Патріарха Володимира і його очільник Митрополит Переяславський і Вишневський Олександр (в миру – Олександр Миколайович Драбинко), який надав потужну фінансову підтримку. Завдяки нашим іншим партнерам, майстрам палітурно-реставраційної майстерні Темнишева, була створена ще й чудова шкіряна палітурка із золотом – точно така, як три століття тому. Надзвичайно красива вийшла репліка, ви можете це бачити.

Ігор Осташ розповів також про мандрівку кількох примірників цієї книги після її виходу за бажанням патріарха Афанасія Даббаса ІІІ до України, до гетьмана Мазепи. Історія цієї місії дуже непроста. З Алеппо гінці вирушили до Бухареста,  там примірник Євангелія був подарований ще одному меценату князю Константіну Бринковяну. Потім помандрували до Батурина, але через пожежу в Батурині 1708 року делегація, яка мала потрапити до Івана Мазепи, зупинилася в Ніжині. Там перебувала спеціальна місія патріарха Антіохійського, тож  саме там очікували на самого Мазепу, але така зустріч не відбулась. Книга потрапила до Михайлівської грецької церкви в Ніжині і там зберігалась досить довго, поки аж у 1884 році  професор Київської духовної академії Дмитрієвський і знайшов цю незвичайну реліквію. Його стараннями Євангеліє потрапило до Києва і перебувало в музеї Київської духовної семінарії до 1923 року. Тоді з відомих причин семінарію було розформовано, і фонди потрапили до Центральної бібліотеки України. Це якесь щастя і Боже провидіння, зазначив пан Посол.

Тему продовжив ще один основний партнер проєкту Митрополит Переяславський і Вишневський Олександр (Драбинко). Він відзначив, що ідея факсимільного видання київського примірника Мазепинського Євангелія арабською мовою йому дуже сподобалася. Адже ще за життя Блаженнішого Митрополита Володимира тому постійно закидали обвинувачення за його зважене ставлення  до пам’яті Івана Мазепи. Тож, на думку Олександра Драбинка, добре те, що після Помаранчевої революції було відновлено історичну справедливість: відтворено герб Івана Мазепи, за участі Фонду пам’яті Блаженнішого Патріарха Володимира побачила світ реліквія – нове видання «Пересопницького Євангелія», яке сьогодні доступне для вивчення в багатьох українських навчальних закладах, факсимільна копія зберігається також у музеї Блаженнішого Митрополита Володимира, де кожен, хто бажає, може прийти, покласти руку на фоліант, сфотографуватися. І таке прагнення людей до скарбів духовності надихає.

- Коли бачиш таку картину, усі фінансові питання відходять на другий план, - вважає Митрополит Олександр. – І нині я спозираю, який інтерес викликають презентовані видання в контексті взаємовідносин України і Лівану і наших відносин з Антіохійським патріархатом, що, я сподіваюся, стане однією із складових наших позитивних взаємин. І в майбутньому ми можемо довидати фоліант Мазепинського Євангелія для богослужбового вжитку у храмах Антіохійського патріархату або інших, де використовують арабську мову.

Митрополит Олександр подякував долі за те, що мав можливість долучитися до відновлення історичної справедливості щодо Івана Мазепи і висловив сподівання, що здійснене факсимільне видання, потрапивши до близькосхідних ієрархів, нагадає їм про початки підтримки Україною в особі українського гетьмана Івана Мазепи православних Близького Сходу.

Після Києва плануються наступні презентації цієї книги в нашій країні та ще в багатьох містах і релігійних центрах за її межами, Вона має стати духовним надбанням України та світу. Це буде відновленням славного імені й постаті мецената Івана Мазепи та відновленням історичної справедливості, відзначали учасники презентації.

«Український Ліван»

Та проєкт «Український Ліван», презентований на зустрічі, включав не лише Мазепине Євангеліє. Він продовжився цікавим переглядом  однойменної української документальної стрічки (автор – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Лівані Ігор Осташ, режисер – Станіслав Литвинов), яка розповідає про історичні пам’ятки Лівану.

- У 2016 році, на початку моєї дипломатичної місії в Лівані, я зрозумів, що там мало знають про Україну, - розповів Ігор Осташ. - І з перших днів почалися мої історичні дослідження. Я поставив собі за мету – все, що стосується України, показати ліванцям. Згодом прийшла думка ці матеріали екранізувати. Перші ж відкриття мене вразили, особливо коли ми віднайшли ліванський маршрут київського мандрівника Василя Григоровича-Барського, його описи XVIII століття ліванських міст і монастирів.

Уявіть собі – в  1728 році, через 20 років після видання Мазепиного Євангелія,  на берег антіохійських земель зійшов з корабля ще один українець, Василь Григорович-Барський. І він пройшов пішки всі святі місця – Ліван, Сирію, Палестину, а потім ще й Грецію, Кіпр, Єгипет, і описав це все у своїх фантастичних мандрах. На нашу думку, це несправедливо, що ліванці, сирійці та інші місцеві мешканці ніколи не знали, що був колись такий Василь Барський з Києва, який яскраво описав  протягом 1728-1735 років їхню історію, міста, церкви й монастирі, музеї, людей, побут тощо.

Тож ми вирішили зробити подарунок цим народам і видали частину його подорожей, яку назвали «Левант», арабською мовою.  Це ще одне наше спільне дітище – Посольства, Бібліотеки Вернадського та Фонду пам’яті Блаженнішого Патріарха Володимира. До того ж воно збагачене ілюстраціями самого Василя Григоровича-Барського, його малюнками.

Автори фільму показали описи святинь і пам’яток раннього християнства на території Лівану, які згадав Григорович-Барський у записках. Серед них – біблійний Сидон, доісторичний Баальбек, гай біблійних кедрів, церква, де зустрічалися апостоли Петро і Павло, греко-католицькі монастирі, Баламандський монастир, що тепер є центром Антіохійського патріархату, місце, де святий Георгій переміг змія. Й до всього додаються цитати із записок Барського.

Зважаючи на те, що жодного прижиттєвого портрету Василя Григоровича-Барського не залишилося, цілком органічно в цей контекст «вписалася» картина, автором якої є художник Петро Бевза. Це полотно, в якому автор відобразив своє бачення київського паломника й письменника.

- Мене зацікавила ліванська тематика, – розповів художник. – Я написав дві роботи, в яких намагався відтворити образи людей, котрі наче випромінюють світло, – «Свята Варвара» і «Василь Григорович-Барський». Мені хотілося створити образи саме тих, хто несе в собі світло для інших. До того ж, постаті святої великомучениці Варвари і Григоровича-Барського близькі як ліванцям, так і українцям.

У фільмі «Український Ліван» відкриваються також нові сторінки життя ще однієї унікальної  особистості – академіка Агатангела Кримського. Як відомо, його ім’я занесене ЮНЕСКО до найвидатніших постатей світової науки. Чимало часу вчений і письменник прожив у Лівані, захоплювався цим краєм.  Тож автори прагнули якомога повніше відтворити перебування Агатангела Кримського в історичному місці, де він майже два роки жив і творив, – у ліванському Шуейрі, розповідь торкається також деталей створення його «Бейрутських оповідань» і «Пальмового гілля».

- Наші дослідження в процесі пошуків і зйомок фільму сприяли багатьом відкриттям щодо життя ліванських постатей, які мали українське коріння, й українських діячів, легендарні твори яких були натхненні їх перебуванням у Лівані, – пояснив Ігор Осташ. – Так, ми видали дві книги Кримського арабською мовою – «Бейрутські оповідання» і «Пальмове гилля» (так писав сам автор – «гилля»).  Це також буде відкриттям для ліванців, бо він надзвичайно красиво описав природу, видатні місця Лівану. До речі, перше видання «Бейрутських оповідань» уже майже розлетілося серед читачів, нині плануємо друге. Тобто і цей видатний українець дуже потужно прийшов нині на арабську землю.

Загалом на Близькому Сході є 300 мільйонів арабських читачів, зазначив пан Посол, і ми нині спільними зусиллями відкриваємо їм Україну. Так, крім згаданих попередньо книг,  видано також арабською  мовою «Історію України», твори Лесі Українки (поки що перший том), збірку Івана Франка «Зів’яле листя» – це особлива, двомовна книга, українською та арабською, ілюстрації до якої зробив наш відомий український художник  Олександр Мельник.

Під час презентації примірник факсимільного видання Мазепинського Євангелія «Книга Чесного  Непорочного Євангелія,  Світильника, що сяє й освітлює» українською та арабською мовами з відповідним сертифікатом було урочисто передано генеральному директору НБУВ Любові Дубровіній.

Вона, приймаючи реліквію та інші названі книги,  передані Посольством України в Лівані в дар Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського, висловила глибоку вдячність насамперед тим людям, які працювали над цими творами, а також спонсорам, котрі фінансували цю роботу.

- Сьогодні взагалі дивовижна й хвилююча подія,  – зазначила  Любов Дубровіна. – Складаю всім велику подяку за те, що ми спільно зробили цей подарунок Україні і світові, зокрема й духовенству.  Такі ґрунтовні дослідження в царині історії й культури, які здійснив за час своєї роботи в Лівані пан Ігор Осташ – це та глибина, яка дає можливість розповісти світові про українську державу, українську культуру, видатних українців у світі. Ці імена, які ми сьогодні згадуємо – це є частина великої світової культури, і вони гідно  представляють світові Україну, її величну історію і велику духовність.

         В обговоренні представлених видань та фільму також узяли участь режисер фільму «Український Ліван» Станіслав Литвинов, завідувач відділу Близького та Середнього Сходу Інституту Сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України Олексій Хамрай,  очільниця Громади українців Лівану в Києві  Ірина Висота-Жарамані,  дипломат Микола Ярмолюк, завідувачка відділу бібліотечних зібрань  та історичних колекцій НБУВ Олена Заєць. Загалом же презентацію відвідали багато шанованих гостей, серед яких – представники  посольства Лівану в Україні, засновники Ліванського культурного центру в Україні, фахівці, які зробили значний внесок у народження фільму «Український Ліван», науковці, дослідники, студенти.