Серед великих імен, вписаних золотими літерами на сторінках історії світової цивілізації, але впродовж тривалого часу забутих або заборонених на батьківщині, почесне місце займає ім’я киянина Сержа (Сергія Михайловича) Лифаря (1905–1986). Він був відомий як унікально талановитий танцівник, хореограф-постановник, вчитель-балетмейстер, а також художник, пристрасний колекціонер, бібліофіл, кавалер ордена Почесного легіону, володар «Золотого черевичка»... У 1923 р. він нелегально виїхав із радянського Києва, прожив значну частину життя й період злету слави у Франції, але не став її громадянином, пам’ятаючи та цінуючи київське походження.

Коло спілкування «бога танцю», як називали С. Лифаря, було неосяжним. Серед його знайомих і друзів були художники, композитори, політики, представники аристократії. Завдяки своїй професійній діяльності він багато подорожував світом. Його особистий архів, бібліотека та колекція предметів культури, які він збирав упродовж десятиліть, весь час поповнювалися фотографіями, афішами, художніми творами, сувенірами,  цінними книжковими пам’ятками, листуванням із відомими сучасниками. Знаючи його пристрасть до колекціонування книжок, друзі та знайомі періодично дарували йому раритетні видання.

Очевидно Серж Лифар був надзвичайно сентиментальною людиною. Впродовж свого життя він турботливо зберігав усі дорогі серцю речі – від творів мистецтва та сценічних костюмів до побутових предметів. Однак обставини життя змусили його продати частину колекції, зокрема частину бібліотеки. Різними шляхами фрагменти його книгозбірні потрапили в Україну, осівши у сховищах київських музеїв і бібліотек.

Згідно з останньою волею С. Лифаря, предмети з його особистого зібрання після його смерті мали бути передані в дарунок його рідному місту. Його вдова графиня Ліліан Алефельдт-Лорвіґ вела перемовини з українськими дипломатами про створення музею С. Лифаря у Києві, проте їй запропонували передати речі до зібрання великого музею для створення постійної виставки. В 1990–2000-х рр. кількома траншами частини його колекцій і особистих речей надійшли до Музею історії Києва та Національного музею історії України. Музей історії Києва отримав загалом близько 1700 книг, аркушів і зошитів із особистого архіву С. Лифаря, зокрема стародруки XVI–XVIII ст., серед яких – раритетні московський Часовник Івана Федорова 1565 р. і московську Азбуку В. Бурцова 1637 р., а також прижиттєві видання класиків світової літератури, паризькі видання праць самого С. Лифаря тощо. До Національного музею історії України було передано близько 1500 предметів: театральні афіші, костюми до найвідоміших ролей, ескізи костюмів і декорацій, фотографії, меморіальні речі, особисті малюнки С. Лифаря та ін. (більше дізнатися про це можна на сайті музею: https://nmiu.org/component/k2/item/20-ikar-povertaietsia-do-kyieva-shcho-vas-vrazyt-na-vystavtsi-pro-serzha-lyfaria)

Понад 800 книжок із колекції С. Лифаря нині зберігаються у відділі мистецтв Публічної бібліотеки імені Лесі Українки (детальніше – на сайті бібліотеки: http://lifar.lukl.kyiv.ua/book_collection.html). Інформацію про обставини, за яких ці книги потрапили до бібліотеки, та друкований каталог вміщено у виданні «Книжкова колекція Сержа Лифаря : каталог» (Київ, 2006; https://dlib.kiev.ua/items/show/669#?c=0&m=0&s=0&cv=0).

У фонді НБУВ, а саме у збірці відділу стародруків та рідкісних видань представлено півсотні книг із провенієнціями С. Лифаря. Ці раритети надійшли до книгозбірні особливим шляхом – у складі колекції барона Едуарда Фальц-Фейна, який купив частину бібліотеки С. Лифаря на аукціоні в Монте-Карло та подарував її НБУВ у 1981 р. разом із невеликим фрагментом власного зібрання. Барон Е. Фальц-Фейн (1912–2018), племінник засновника всесвітньо відомого заповідника «Асканія-Нова» на Херсонщині, все життя збирав історико-культурні пам’ятки, пов’язані з батьківщиною за місцем народження, та значну їх частину повернув у Росію та в Україну.

Книги С. Лифаря у складі колекції Е. Фальц-Фейна нескладно виокремити завдяки його власницьким знакам: печаткам, паперовим наліпкам, автографам, дарчим написам тощо. Майже всі книги танцівника промарковані його печаткою, яка містить напис «Lifar», обрамлений лавровим вінком і увінчаний зображенням арфи.

Два інші круглі штампи, якими він користувався, представлено на сторінках згаданого вище видання «Книжкова колекція Сержа Лифаря». Деякі книжки мають паперову наліпку з написом «Serge Lifar / Maitre De Ballet Opera / Paris, France», а також його автографи «Собрание Сергея Лифаря», «Сергей Лифарь». Власницькі знаки проставлено переважно на форзацних (верхніх або нижніх) і авантитульних аркушах. Очевидно, бібліофіл Лифар дбайливо ставився до своїх книжок і не розміщував печатки чи наліпки на друкованому тексті.

Відомо, що книжкове зібрання С. Лифаря почалося з того, що він викупив у французького уряду особистий архів і бібліотеку іншого яскравого представника мистецького середовища та пристрасного бібліофіла Сергія Дягілєва (1872–1929), антрепренера, засновника Російських сезонів у Парижі та «Російського балету Сергія Дягілєва», солістом якого і був Серж Лифар. Про це він сам писав у книзі «Моя зарубежная пушкиниана. Пушкинские выставки и издания» (Париж, 1966. С. 26 і наст.). Книжки з колекції Е. Фальц-Фейна не містять жодних власницьких знаків С. Дягілєва, тому візуально важко встановити, чи належали вони до його збірки, чи увійшли до колекції С. Лифаря пізніше. Натомість інші власницькі знаки на їх сторінках привідкривають їхню історію побутування.

Загалом книжки С. Лифаря з колекції НБУВ датуються XVII – початком ХХ ст. Серед них переважають російськомовні видання XVIII–ХІХ ст. Крім того, у збірці представлені п’ять кириличних стародруків старослов’янською мовою, одне старообрядницьке видання ХІХ ст., чотири іноземні стародруки нідерландською та французькою мовами.

Визначне місце як у збірці, так і в серці С. Лифаря займала «Пушкініана», його «спадок» від С. Дягілєва. Колекція НБУВ містить семитомник творів О. С. Пушкіна з поміткою «издание общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым, под редакцией и с объяснительными примечаниями П. О. Морозова», надрукований у 1887 р. в Петербурзі в друкарні О. С. Суворіна. Є також прижиттєве видання творів поета – 1835 р. з друкарні Імператорської Російської Академії в Петербурзі, представлене на пушкінській виставці в Парижі в 1937 р., головним організатором якої був сам С. Лифар, про що свідчить спеціальна наліпка на нижньому форзаці примірника.

Подібна наліпка міститься також на примірнику видання антології російської поезії «Anthologie russe» Е. Дюпре де Сен-Мора (Париж, 1823), в якій, серед іншого, опубліковано перший переклад французькою мовою фрагмента поеми «Руслан і Людмила». «Пушкініану» також доповнюють «Очерки к Борису Годунову» К. Шрейдера (СПб., 1842), «Альбом московской пушкинской выставки 1880 года» з фотогравюрами та фотолітографіями М. М. Панова (Москва, 1887) та «Пушкинский сборник» (СПб., 1899), виданий із нагоди столітнього ювілею поета. Примірник «Очерков к Борису Годунову» має наліпку відомої «Библиотеки для чтения П. И. Крашенинникова», яка діяла в 50-х – середині 60-х рр. ХІХ ст., із № 14680 (про петербурзького книгопродавця П. І. Крашеніннікова та його книжковий знак можна почитати у каталозі: Дениско Л. М., Рудакова Ю. К. Книжкові знаки на книгах із колекції рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : каталог. – Київ, 2017. – С. 243–244. – http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0003842).

Належне місце у збірці С. Лифаря займали також видання творів інших російських письменників: вірші В. А. Жуковського (Т. 1–9. СПб., 1849), А. А. Фета (СПб., 1856), М. Ю. Лермонтова (СПб., 1842) , «Московские элегии» М.  О. Дмитрієва (Москва, 1858), байки І. А. Крилова (СПб., 1864), твори Г. Р. Державіна (СПб., 1834).

Примірник елегій містить авторський дарчий напис княгині Аделаїді Михайлівні Баратаєвій (вірогідно дочці відомого масона та нумізмата Михайла Петровича Баратаєва/Бараташвілі), датований у Москві 17 серпня 1858 р. Примірник видання творів Г. Р. Державіна примітний написом на авантитулі «Да Державинъ тоже былъ поетъ», зробленим невідомим читачем, а також екслібрисом «Изъ Библіотеки Анны Александровны урожденной Сталь» (вірогідно з баронського роду Сталь фон Гольштейнів), наклеєним на звороті титульного аркуша. Знайшлося у бібліотеці місце й для видання про Г. Р. Державіна авторства Я. К. Грота обсягом понад тисячу сторінок, виданого в 1880 р. в Санкт-Петербурзі у друкарні Академії наук.

Українська література представлена повним зібранням творів М. В. Гоголя, надрукованим із його життєписом, портретами та ілюстраціями Товариством М. О. Вольф близько 1910 р., а також унікальним двотомним виданням «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя» П. О. Куліша, опублікованим у Санкт-Петербурзі в 1856 р.

Збирав С. Лифар різноманітні художні літографічні альбоми, великоформатні видання з портретами, кресленнями, картами тощо. Примірник одного з таких видань – «Тридцать девять портретов 1808–1815 г. Фототипические воспроизведения с биографическими очерками» Л. де Сент-Обена (СПб., 1902) містить на титульному аркуші дарчий напис: «Дорогому Сергею Михайловичу Лифарю дружески Сергей де [...] Rio IX-1950».

У книжковій колекції С. Лифаря знайшли також місце начерки з російської імперської історії, географії, описи місцевостей, збірники указів. Наприклад, «Физическое описание Таврической области, по ее местоположению, и по всем трем царствам природы» К. Л. Габлиця, надруковане в Санкт-Петербурзі в 1785 р. Цікавим є видання «Вид Всероссийской Империи, показывающий положение и расстояние всех ее городов в разсуждении обеих ее столиц Москвы и Санкт-Петербурга» (СПб., 1801), котре являє собою великоформатну схему з двох частин, наклеєну на картонні кришки.

Церковна тематика представлена декількома примірниками стародруків різними мовами та шрифтами. Гражданським шрифтом опубліковано у Москві в 1784 р. два томи видання популярного твору баварського письменника та проповідника, єзуїта Ієремії Дрекселя «Іліотропіон» у перекладі з латинської мови святителя Іоанна Максимовича, чернігівського архієпископа, пізніше митрополита тобольського та всього Сибіру. Перший том містить наліпку букіністичного магазину петербурзького видавця, книгопродавця та бібліофіла В. І. Клочкова (більше дізнатися про нього можна з каталогу: Дениско Л. М., Рудакова Ю. К. Книжкові знаки на книгах із колекції рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : каталог. – Київ, 2017. – С. 243–244. – http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0003842).

Кириличні стародруки, традиційно оправлені в шкіру з тисненням, мають різний стан збереженості. Старообрядницький Октоїх, вірогідно другої чверті ХІХ ст., є передруком московського видання 1649 р. Два друки московського Друкарського Двору 1645 і 1656 рр., відповідно Мінея святкова та загальна та Тріодь пісна, містять рукописні аркуші на початку, якими замінено втрачені оригінальні початкові аркуші примірників. Київський Псалтир 1715 р. прикрашений традиційною гравірованою фортою з зображеннями Успіння Богородиці та Києво-Печерського Успенського собору. На нижньому форзаці Псалтиря приклеєна бібліотечна марка та проставлений штамп: «Николай Сергеевич Большаковъ. Москва, Старая площадь, у Ильинскихъ воротъ». Большакови були відомими московськими книготорговцями та антикварами. М. С. Большаков у 1906 р. успадкував букіністичну фірму від свого батька Сергія Тихоновича, який своєю чергою продовжував справу свого батька, старообрядця, букініста та антиквара, комісіонера Рум’янцевського музею Тихона Федоровича Большакова (1794–1863). Фірма Большакових закрилася після 1917 р.

Належне місце в колекції займають декілька видань Біблії. Найбільш раннім є перше московське видання 1663 р., підготовлене на основі Острозької Біблії 1581 р. силами києво-печерських книжників під керівництвом українського філолога, перекладача та богослова Єпифанія Славинецького. Форзаци примірника відображають частину багатої історії його побутування. На звороті верхньої кришки оправи, оздобленої багатим високохудожнім тисненням, наклеєно гербовий екслібрис принца Августа Фредеріка, герцога Сассекського (1773–1843), шостого сина англійського короля Георга ІІІ, політика ліберальних поглядів, бібліографа та бібліофіла. Його велика бібліотека відома визначним зібранням видань і перекладів Біблії. Вірогідно під час перебування примірника у складі книгозбірні зазначеного власника на форзацному аркуші було зроблено олівцем напис англійською мовою. Його текст є перекладом силабічного геральдичного шестивірша, озаглавленого «натривенечное», вміщеного на звороті титульного аркуша разом із рядком із 102 псалма та дванадцятирядковими «стихами на герб» і обрамленого фігурною сюжетною заставкою із зображенням Ісуса Христа та Св. Духа, кінцівкою-плетінкою та виливними прикрасами.

Ще одна московська Біблія датується 1761–1762 рр. Це четверте видання так званої Єлизаветинської Біблії, переклад тексту якої, початково взорований на Острозькій Біблії, готувався за різними джерелами, насамперед грецькими кодексами, впродовж першої половини XVIII ст. На форзацному аркуші її примірника є дарчий напис латинською мовою. Дарувальником виступив архієпископ санкт-петербурзький Гавриїл (Кременецький) (1707–1783; з 1770 р. – митрополит київський і галицький).

Нарешті наявний неповний комплект рідкісного видання Біблії, здійсненого в Нідерландах на замовлення російського царя Петра І: два томи Нового Завіту, надрукованого в 1717 р. в Гаазі (видавець – Johannes van Duren), оправлені разом, а також другий і третій томи чотиритомного видання Старого Завіту, надрукованого в 1721 р. в Амстердамі без зазначення видавця. Відомо, що видання планувалося як двомовне у дві шпальти: нідерландською та церковнослов’янською мовами. Незвичною особливістю латинського тексту є друк виключно великими літерами. Кириличний текст повинен був додруковуватися в Росії. Відповідно до англомовного пояснення до аукціонного лоту, наклеєного на звороті верхньої кришки другого тому Старого Завіту, 600 примірників Біблії було відправлено морем в Санкт-Петербург, в результаті велика їх частина зазнала пошкодження від морської води; після смерті Петра І майже весь наклад було знищено православним духовенством. У наявних примірниках немає друку кириличним шрифтом, однак деякі описи в електронних каталогах містять помітки про наявність тексту старослов’янською мовою, тобто вірогідно якась частина накладу все ж була доповнена, як і планувалося, церковнослов’янським текстом.

Були в книжковому зібранні С. Лифаря й інші раритети, зокрема ті, що мають безпосереднє відношення до історії українського книгодрукування. «Відпущені на волю», як висловлювався сам С. Лифар, вони стали надбанням світу. Значна частина книжкової колекції, особистих речей і меморіальних предметів великого танцівника опинилася у київських бібліотечних і музейних збірках. Таким чином, фрагменти його спадщини об’єдналися хоч не у стінах однієї установи, але в межах одного рідного міста цього визначного українського та французького митця, колекціонера та бібліофіла. Ті фрагменти його книгозбірні, які замість нього повернулися в Україну, стали частиною національного надбання, дбайливо зберігаються та здатні відкрити допитливому читачу нові грані особистості свого колишнього власника – нашого великого співвітчизника Сержа Лифаря. Загальний огляд всієї його збірки ще чекає своїх дослідників, і надана нами інформація про рідкісні примірники з найбільшої української книгозбірні знайде там своє належне місце.

Детальніше з раритетами С. Лифаря з колекції Е. Фальц-Фейна можна ознайомитися в нашій публікації в журналі «Бібліотечний Меркурій» за 2021, вип. 2(26), с. 79–90, за посиланням http://vislib.onu.edu.ua/article/view/245122, а також у публікації матеріалів Міжнародної наукової конференції НБУВ 2021 р., с. 706–710, за посиланням http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0004116.

Матеріал підготували співробітниці відділу стародруків та рідкісних видань ІК с. н. с. Ю. Рудакова та м. н. с. А. Бондарчук.