«Тауфік Гаврилович Кезма був людиною високої моралі, справжнім гуманістом як у громадському, так і в особистому житті…»

А.П. Ковалівський

У 2022 році виповнюється 140 років від дня народження відомого українського сходознавця, арабіста, іраніста, тюрколога, перекладача, педагога; кандидата богослов’я та історичних наук (1906), професора (1948) – Кезми Тауфіка Гавриловича (справж. ім’я – Кезма Тауфік Джубраїль; 07.07.1882, Дамаск, Османська імп. – 09.04.1958, Київ) – помітної постаті в українській науці, сподвижника, вірного помічника і учня академіка А.Ю. Кримського, автора першого в Україні підручника арабської мови.

Тауфік Гаврилович Кезма народився у м. Дамаску (Сирія) в християнській православній родині купця і арабська мова була рідною мовою для нього та його батьків. У той час у цій країні було чимало російських шкіл, відкритих Російським імператорським православним палестинським товариством (далі – Товариство). Існували у Палестині також дві російські учительські семінарії, де готували для шкіл Товариства учителів російської мови та літератури з місцевого арабського населення. Старший брат Тауфіка Гавриловича – Олександр був керівником таких шкіл у Назареті (Палестина). З ним і потрапив хлопчиком майбутній вчений до Назарету, став вихованцем народної російсько-арабської школи, а в 1896 році закінчив учительську семінарію Товариства. Крім арабської, Т.Г. Кезма добре володів турецькою та перською мовами. У тому ж році Товариство направило його для подальшого навчання до Київської духовної семінарії. На той час це було звичайним явищем. Чимало учнів згаданих шкіл продовжили навчання в Росії. Деякі з них, згодом, після навчання у російських університетах, стали авторами російсько-арабських підручників і словників та викладачами російських вищих навчальних закладів у Києві, Москві, Ленінграді, Казані, Баку. Це, зокрема відомі сходознавці – М.О. Аттая (1852–1924), П. К Жузе (1871–1942), К.В. Оде-Васильєва (1892–1965).

На межі ХІХ–ХХ століть Тауфік Гаврилович назавжди перебрався в Україну, яку назвав своєю другою батьківщиною. Закінчив Київську духовну семінарію (1902); зі ступенем кандидата наук Київську духовну академію (1906). Написав кандидатську дисертацію: «Положение раскольников при Екатерине ІІ». У Київській духовній академії Тауфік Гаврилович добре опанував старослав’янську, грецьку, латинську та староєврейську мови.

Після закінчення духовної академії Т.Г. Кезма присвятив себе викладанню східних мов у вищих навчальних закладах м. Києва. З грудня 1907 року був помічником проректора імп. Університету св. Володимира у Києві. В 1912–1928 роках викладав арабську мову в київських вузах: працював приватним викладачем арабської мови та загально-освітніх предметів (до 1913); одночасно – викладачем арабської та турецької мови Київського комерційного інституту (25.10.1913–16.09.1916, 1919), Близькосхідного інституту (1913–1919), Інституту зовнішніх зносин (верес. 1918–верес. 1924), Торгово-промислового технікуму (1924–1925).

Незадовго до початку Першої світової війни, в 1914 році Т.Г. Кезма був відряджений Комерційним інститутом у Києві для удосконалення знань в перській мові та вивчення економіки країни до Персії (Ірану) у м.Сабзевар.

Виявляв вчений жвавий інтерес і до питань, пов’язаних з Туреччиною. Досконале знання турецької мови дозволило йому викладати турецьку у київських вишах. Входив до Тюркологічної комісії при історико-етнологічному відділі Київського філіалу ВУНАС, де були заслухані його доповіді про побут та освіту тогочасної Туреччини. Пізніше, в 1928 році надрукував у Києві коротку турецьку хрестоматію зі словником «Сборник турецьких рассказов и пословиц со специальным словарем. Пособие для чтения студентам Киевского Ближне-восточного института», яку склав разом із Володимиром Щербиною ще у 1918 році. Це видання не мало аналогів в Україні.

Близько двадцяти років вчений під керівництвом академіка А.Ю. Кримського провадив роботу у галузі арабської філології, зокрема займався розробкою арабських джерел для історії давньої Русі, працюючи на посаді постійного нештатного, згодом – штатного наукового співробітника Всеукраїнської академії наук при Кабінеті арабо-іранської філології (11.12.1924–06.08.1930), позаштатним (з 1930) старшим науковим співробітником та бібліотекарем арабського відділу Кафедри східного письменства та культури УАН. Став співорганізатором та заступником голови Київської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (1925). Був делегатом з’їзду арабістів (Ленінград, 1935, 1937).

В 1941 році у своєму поданні до Вченої ради філологічного факультету Київського державного університету на присвоєння Т.Г. Кезмі звання професора орієнталістичних наук без захисту дисертації його багаторічний науковий керівник, академік Агатангел Кримський писав: «Він виконує роботу, яку окрім мене на всій Україні виключно він один може провадити, як єдиний знавець арабської мови в повнім обсягу, а також як знавець арабського письменства та культури» (ІР НБУВ, ф. 173, № 13).

У 1919 році за дорученням А.Ю. Кримського, Т.Г. Кезма першим в Україні і другим у Росії почав перекладати «українські» розділи визначної пам’ятки історії України часів Козаччини з колекції східних рукописів Кабінету арабо-іранської філології ВУАН – «Опис подорожі Макарія Антіохійського … у Волощину, Україну і Росію … у ХVІІ ст.», написаний сином Макарія – Булосом ібн аз Заїмом (архідияконом Павлом Халебським). Літературний твір містить свідчення про контакти Богдана Хмельницького і митрополита Сильвестра Косіва з арабами, описи Св. Софії у ХVІІ ст.; згадки про боротьбу православних і уніатів в Україні, про Україну як землю козаків, а не частину Росії.

Т.Г. Кезма активно працював як перекладач арабської прози поч. ХХ ст. та середньовічних авторів, досліджував класичну арабську літературу епохи перших аббасидів часів Харуна ар-Рашида (786–809), зокрема поему арабського поета Абана Лагикі (VІІІ ст. – поч. ІХ ст.), переклад якої вважається найскладнішим в арабській літературі. Переклав декілька праць єгипетського новеліста Мухаммеда Теймура(1892–1921) та ліванського письменника Михаїла Нуайме (1889–1988), «Оповідання арабського історика Абу-Шоджи Рудраверського ХІ ст. про те, як хрестилась Русь».

За підручником Т.Г. Кезми «Элементарные основы грамматики арабського языка в популярном изложении. Из лекций, читаннях членами Киевского Отделения Всеукраинской Ассоциации Востоковедения. Киев. 1928» Українська Академія наук. Збірник Історично-філологічного Відділу № 70. Кабінет Арабо-іранської філології під головуванням академіка Агатангела Е. Кримського» арабську мову вивчали професори, академіки й студенти.

Підручник дістав чимало найприхильніших рецензій видатних вчених-арабістів, зокрема академіка І.Ю. Крачковського, академіка А.Ю. Кримського, наукового співробітника Ленінградського східного інституту й професора Ленінградського державного університету, відомого арабіста Н.В. Юшманова, Д.В. Семенова та ін.

Єгипетський письменник й перекладач з російської мови на арабську Селім Кобейн, редактор журналу «Аль-Їха» («Братерство», Єгипет) у своїй рецензії визнав велику користь цієї граматики для всіх, кому доведеться вчити арабську мову. В ній рецензент, між іншим, писав: «Ми високо оцінюємо цю велику працю, де кожний рядок свідчить про великі труднощі та шукання, що мали місце при складанні цього твору».

Вчений прагнув наблизити культуру своєї другої батьківщини до арабських країн. Мало не сорок років Т.Г. Кезма був співробітником єгипетського журналу «Аль-Іха» та інших арабських часописів, де з’являлись його статті про діяльність сходознавців на теренах СРСР, зокрема статті про життя і діяльність А.Ю. Кримського, І.Ю. Крачковського, В.В. Бартольда, С.Ф. Ольденбурга. У 1928 році, коли ВУАН втратила будь-яку самостійність у вирішенні наукових і кадрових питань, Т.Г. Кезма надрукував у каїрському журналі статтю на підтримку опального академіка А.Ю. Кримського, звільненого з посади Неодмінного секретаря ВУАН.

Хвиля сталінських репресій, котра прокотилася Україною наприкінці 1920-1930-х роках, не оминула і Тауфіка Гавриловича. Як і більшість науковців, він був звільнений з Академії наук УРСР «за відсутністю наукової кваліфікації». Декілька років талановитий педагог не мав можливості займатися й викладацькою діяльністю, азмушений був працювати препаратором (1934–1936; 1938–1939), старшим препаратором (1936–1937), лаборантом (1937–1938) Київського індустріального інституту.

Лише наприкінці 1939 року, за рекомендацію академіка А.Ю. Кримського, повернувся до улюбленої справи та майже десять років життя віддав навчанню аспірантів Київського державного університету, сподіваючись відродити розвиток сходознавства в Києві, занепале в 1932–1938 рр. Працював на посаді старшого викладача студентського гуртка арабської мови історичного і філологічного, а згодом і факультету міжнародних відносин Київського державного університету (20.10.1939–11.07.1941; 1945–1951).

Т.Г. Кезма був одним з найактивніших діячів у справі розвитку сходознавства та наприкінці 1940 на початку 1950-х років – фактично єдиним фахівцем цієї галузі знань у столиці України.

За довгий час педагогічної діяльності (близько сорока років) Т.Г. Кезма підготував цілу плеяду активних діячів в галузі орієнталістики. Його учні працювали в Українському товаристві культурних зв’язків із закордоном, лекторами з міжнародних питань, в Інституті археології АН УРСР, Київському державному університеті тощо. Учнями вченого були український поет і перекладач М.П. Бажан, директор Інституту сходознавства Киргизії І.А. Батманов; викладач багатьох київських вузів С.Г. Майлис, відомий історик східного мистецтва М.І. Вязьмітіна, завідувач відділу орієнталістики Бібліотеки АН УРСР Л.Р. Рубінзон, перший директор Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв УРСР Л.А. Проценко та ін. Навіть академік Д.О. Граве наукові твори арабських астрономів студіював виключно під керівництвом Т.Г. Кезми.

Під час окупації Києва в період Другої світової війни працював завідуючим бібліотеки Київського народного видавництва (1942).

9 січня 1948 року Вчена рада Київського державного університету одноголосно присудила Т.Г. Кезмі вчене звання професора

Після виходу на пенсію працював головним бібліотекарем відділу рукописів Державної публічної бібліотеки УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, де упорядковував та описував східні рукописи з особового архіву акад. А.Ю. Кримського (з 10.08.1950).

Протягом довгих років Т.Г. Кезма не припиняв своїх зв’язків з арабськими країнами, листувався з письменниками та вченими Сирії, Лівану, Єгипту. Після його смерті залишилася значна рукописна спадщина, яка зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ф. 173, 184 од. зб.) та в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України (ф. 2).

Особовий фонд Т.Г. Кезми (ф. 173) містить документи біографічного характеру, його наукові праці, епістолярій, зокрема листи вченого до А.Ю. Кримського, характеристику його наукової діяльності, цікаві фотодокументи, зокрема фото його родини, учнів - аспірантів та студентів Київського державного університету, фотопортрети академіків А. Ю Кримського та І.Ю. Крачковського тощо.

З праць та перекладів Т.Г. Кезми постає не лише арабський світ, описаний арабськими письменниками, а й різні періоди історії України.

Обставини особистого життя вченого, відбиті в архівних документах, свідчать, що Тауфік Гаврилович був напрочуд працелюбною і скромною людиною, який в роки тоталітарної системи прожив нелегке, сповнене поневірянь життя.

Виставку підготувала:

к.і.н., с.н.с. відділу фондів рукописної спадщини ІР    Л.В. Гарбар