Впродовж 1918–1933 рр. історія Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, яка на той час мала назву – Всенародної бібліотеки України (далі – ВБУ), пов’язана з діяльністю багатьох видатних осіб, які закладали засади її діяльності, реальною працею на бібліотечній ниві зробили величезний крок України у бік створення національного бібліотечного фонду та національної бібліографії.

Виставки, присвячені декому з цієї когорти принагідно пропонуємо переглянути на сайті НБУВ за посиланнями наданими у дужках: 

Микола Володимирович Геппенер (http://www.nbuv.gov.ua/node/3580), Олександр Тихонович Дзбанівський (http://www.nbuv.gov.ua/node/5218), Гнат Павлович Житецький (http://www.nbuv.gov.ua/node/3705), Євген Олександрович Ківлицький (http://www.nbuv.gov.ua/node/5435), В'ячеслав Арсенович Камінський (http://www.nbuv.gov.ua/node/4993), Катерина Олександрівна Лазаревська (http://www.nbuv.gov.ua/node/4960), Михайло Миколайович Марковський (http://www.nbuv.gov.ua/node/4913), Сергій Іванович Маслов (http://www.nbuv.gov.ua/node/38), Юрій Олесійович Меженко (http://www.nbuv.gov.ua/node/4856), Степан Пилипович Постернак (http://www.nbuv.gov.ua/node/4349).

Всеволод Олександрович Козловський (1877 – після 1934) – громадський і політичний діяч, педагог, видавець, редактор, перекладач, бібліотекознавець, книгознавець, бібліографознавець, у період розробки у ВБУ теоретичних засад бібліотекознавства,  у 1925 році увійшов до першого складу Науково-дослідного інституту бібліотекознавства (з 1927 мала назву – Науково-дослідна комісія бібліотекознавства, далі – НДКБ), до 1933 р. був членом її Президії. Очолював загальний відділ ВБУ, каталожний відділ ВБУ (1927–1930), увійшов до складу Бюро лекторів, колегії керівників аспірантів тощо. Одночасно брав участь у підготовці та редагувані бібліотечних періодичних видань, зокрема, «Бібліотечного збірника» (1926–1927), «Журналу бібліотекознавства та бібліографії» (1927–1930), «Бібліотечного журналу» (1925–1926).

Тревожний 2022 рік, рік повномасштабного наступу росії на Україну, спонукає частіше звертатися до подій сторічної давнини, коли українці потерпіли фіаско у боротьбі за незалежність Української Держави. Вивчення історії України через призму біографії громадських діячів дозволяє переосмислювати причини й наслідки дій та здобутків кожного громадянина для існування й розвитку демократичної країни. «Добібліотечний період» життєвого шляху В.О. Козловського наповнений подіями громадського життя країни, професійними та особистими відносинами зі знаковими історичними постаттями кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Всеволод Олександрович Козловський народився 1 травня 1877 р. в с. Ланківці Проскурівського повіту на Поділлі у родині сільського священика. Середню освіту одержав в Кам’янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1897 р. І як семінарист, міг вступити тільки до Дерптського, Томського чи Варшавського університетів, в інші університети семінаристів тоді не пускали. У 1904 р. отримав диплом юридичного факультету Юр’ївського університету. Ще зі студентських років став активним учасником різних українських гуртків і жертовно віддавався громадським справам. Він увійшов до складу створеної наприкінці 1898 р. нелегальної Дерптської Української Студентської Громади, засновниками котрої були Федір Матушевський, Андрій Яковлів, К. Редліх та С. Макрі.

З цього часу доля пов’язала його з Федором Матушевським. Громада проіснувала до революції 1917 р. та притримувалася ідеї самостійності української нації та культури. У Статуті Грамади було зазначені наступні політичні засади: конституційний устрій російської держави й національно-теріторіальна автономія України в межах її національної території, право на освіту, літературу та пресу українською мовою.

Головою Громади було обрано Федора Матушевського, і він залишався на цій посаді, з перервами, до закінчення університету у 1904 р. Заступником голови став А. Яковлів, В. Козловський – секретарем, а С. Макрі – скарбником. До складу організації входило 16 студентів, зокрема, Павло Горянський, Максим Синицький, Петро Баскевич, Іван Білінський, Леонід Дложевський, Семен Кравців та інші. Серед її членів був і брат В. Козловського. Члени громади збиралися щосуботи, читали реферати та доповіді з українознавства, готували самодіяльні театральні вистави, концерти, літературні вечори. По традиції, наприкінці лютого конспіративно, в помешканнях членів громади відзначали річницю народження Т. Г. Шевченка.

У 1900 р. у засіданні взяла участь Леся Українка разом з братом Михайлом Косачем, який на той час був асистентом Кафедри фізики університету. В найбільшій залі м. Дерпта Burgermusse восени 1900 р. було поставлено п’єсу М. Кропивницького «Невільник». Головним режисером вистави був Ф. Матушевський, якому допомагав проф. Орест Іванович Остроградський – доцент фінансового права університету. Таким чином Громада намагалася обєднати українські сили студентів університету та Ветеринарного інституту та «проводити українську пропаганду серед чужинців». Як згадував у своїй статті «Українська громада у Дерпті» Андрій Яковлів, знайшлися навіть досвідчені артисти та знавці українського театру, музики та співу. Організували невеликий жіночий хор. Адже Ф. Матушевський та А. Яковлів мали подібний досвід ще з Черкас, де брали участь у постановках п’єс, які ставив за участю М. Заньковецької у 1896–1897 рр. військовий лікар доктор Цис.

Зі студентських часів починається журналістська діяльність В.О. Козловського. У 1901 році публікує у «Літературно-науковому віснику» дві хроніки у рубриці «З громадського життя» – про Товариство ім. В. Соловйова (1901. Т. 13) та «Українська колонізація на Схід» (1901. Т. 14).

На початку 1902 р., коли студентські заворушення прийняли відверто політичний характер, В. Козловський, Ф. Матушевський, М. Синицький та ще кілька членів Громади були відраховані на рік з університету за те, що брали участь у студентських сходках. Це був період становлення національної свідомості та громадської позиції В. Козловського.

В 1902–1905 рр. він працював у Києві у Відділу розбору претензій Південно-Західної залізниці. Ця робота дозволяла підтримувати існування платнею, однак, після запрошення Ф. Матушевського, він перейшов працювати секретарем редакції «Громадська думка».

Тут у Києві, у період революційних подій 1905–1907 рр. та активізації політичного життя, продовжувалася його громадсько-політична діяльність. У 1905 р. В. Козловський приймає активну участь у спробі створення Української сілянської спілки як член комітету та його секретар, а також у спробі проведенні селянського з’їзду у Києві, про що згадує у своїх спогадах «Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 роки)» Дмитро Дорошенко. Партія не була створена, київський губернатор заборонив проведення з’їзду, а наприкінці 1905 р. були проведені арешти, коли було захоплено кілька членів селянської спілки, хоча В. Козловський уникнув ув’язнення.

Тоді ж, у грудні 1905 р. Є. Чикаленком, В. Симиренком та В. Леонтовичем була створена щоденна українська газета «Громадська думка». На посаду редактора був запрошений Ф. Матушевський. Він долучив В. Козловського до роботи у газеті, де той почав працювати секретарем у складі редакційного комітету разом з Б. Грінченком, С. Єфремовим, М. Левицьким, М. Грінченко. Аналіз редакційних примірників «Громадської думки», які зберігаються в Інституті рукопису НБУВ, показує кропітку щоденну роботу В. Козловського як секретаря газети, редактора відділу хроніки.

Зберіглися архівні документи, які свідчать, що В. Козловський мав намір видавати власну газету, але через політичні обставини, що трапилися впродовж 1906 р. цей намір не був здійснений. Так, за документами Центрального державного історичного архіву м. Києва (далі ЦДІАК), 24 березня 1906 р. управляючий канцелярії київського губернатору повідомляв київського окремого цензора про те, що ним було видано свідоцтво на право видання в м. Києві щоденної газети на «малорусском языке» під назвою «Українская газета» “потомственному почетному гражданину м. Києва” Всеволоду Олександровичу Козловському, де останній мав виконувати також обов’язки відповідального редактора. За програмою часопис планувалося друкувати за наступними розділами: керівні статті з питань політичних та загальних; фельєтони з предметів науки та літератури; бесіди «на злобу дня»; огляди друку; щоденник подій в Росії та в Києві (хроніка); огляд подій за кордоном; провінційний відділ; телеграми; довідковий відділ; оголошення; бібліографія. Друкувати свою газету В. Козловський мав намір у друкарні Н. А. Гирича у м. Києві, Трьохсвятительська, 14. Наступні політичні події не дали можливості розпочати реальну роботу з газетою.

У цей час В. Козловський долучився й до створення Київського товариства «Просвіта». В травні 1906 р. В. Козловський, разом з такими видатними просвітниками як М.В. Лисенко, Б.Д. Грінченко, М.М. Грінченко, Ф.П. Матушевський, М.М. Старицький, Ф.С. Красицький, М.І. Павловський, М.С. Синицький, подали прохання до Київського губернатору про дозвіл заснувати у Києві «загальнокультурне товариство «Просвіта» в пам'ять Т.Г. Шевченка». Підпис «потомственного почетного гражданина» Всеволода Олександровича Козловського стоїть першим під наданим на розгляд губернатору статутом товариства (ф. 114, № 1). Вже в неділю, 25 червня, В.О. Козловський публікує у 146 номері «Громадської думки» розлогу інформацію про проведення перших установчих зборів. За власними твердженнями В.Козловського у цей період – 1905–1906 рр., він належав до Української радикальної партії, організаторами та лідерами якої були Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський та ін.

Подальші події у житті В. Козловського були пов’язані із початком репресій царського уряду проти українського руху, який супроводжувався закриттям українських періодичних видань, культурно-освітніх й громадських організації. Вже, 18 серпня 1906 р. в редакції газети «Громадська думка» поліцією був здійснений обшук, знайдено «компрометуючий» матеріал, серед якого була відозва членів розпущеної 8 липня 1906 р. І Державної Думи, протоколи Московського з’їзду «Селянського Союзу». Під час обшуку в редакції були заарештовані С. Єфремов, Ю. Квасницький, К. Хохлич. В. Козловський не був заарештований, йому пощастило своєчасно покинути редакцію газети та емігрувати за кордон до Львову, де він почав працювати у Науковому товаристві імені Т.Г. Шевченка.

У 1907 р. його разом з І. Джиджорою та О. Колессою було обрано до членів Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка у Львові.  

У цей період він працював як член Української Видавничої спілки та з 1909–1911 рр. – член правління Бібліотечної комісії НТШ та член Дирекції Видавничої спілки. На початку 1907 р. В. Козловський стає помічником та довіреною особою М. Грушевського в справах фінансових та господарчих НТШ. В ЦДІАК зберігаються його листи до М. Грушевського за період 1907–1911 рр. З 1911 р. Всеволод Олександрович – фінансовий директор НТШ. Листи є важливим джерельним матеріалом щодо львівського періоду життя В. Козловського, виконання ним дуже складних обов’язків людини, якій довірялися секретарські та фінансові справи та інші особливі доручення.

Це свідчило про деяки риси особистості В. Козловського, про які можна говорити навіть без згадок про це з боку його друзів, колег, побратимів, лише простежуючи його життєвий шлях. Його завжди рекомендували на посаду відповідального секретаря як людину, яка вміє працювати з документам, кропітка, відповідальна, надійна, патріотична. Його організаторські здібності та редакторський хист відчутно проявився в його роботі в редакціях газет та видавництв. Хоча від того періоду життя В. Козловського майже не залишилося його праць, відомо, що він займався перекладами для «Записок НТШ», зокрема, праці Володимира Розова «Трильогія проф. А. Кримського».

У 1908–1909 рр. В. Козловський послухав курс лекції з історії польської та української літератури у Львівському університеті; 1912 р. – закінчив однорічні курси абітурієнтів у Торговій академії у Відні. В 1912–1918 рр. він правював у Відні у Товаристві «Hollindischer Lloyd».

У період Першої світової війни громадська діяльність В. Козловського була пов’язана зі створеною у першій день війни – 1 серпня 1914 р. у Львові «Головною Українською Радою», до складу якої увійшли представники всіх трьох тодішніх українських партій: національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. У Відні на початку травня 1915 р. «Головна Українська Рада була реорганізована у «Загальну Українську Раду», яка мала бути єдиною й найвищою репрезентацією українського народу в Австро-Угорщині на весь час війни. Головою Президії Ради було обрано К. Левицького, його заступниками – М. Василька, Л. Бачинського, Є. Петрушевича, М. Ганкевича і Олександра Скорописа-Йолтуховського. До Секретаріату увійшли Всеволод Козловський, Осип Назарук, Ілля Семак, Володимир Темницький, Лонгін Цегельський.

Одночасно, в 1914–1918 рр. В. Козловський приймає активну участь у діяльності Союзу визволення України (СВУ), також створеного на початку війни у Львові, програмою якого було утворення самостійної Української держави з конституційною монархією, демократичним устроєм, свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою.

В 1915–1918 рр. СВУ розгорнув активну культурну та видавничу роботу в таборах для військовополонених у Польщі. Для підготовки видань СВУ 9 грудня 1914 р. було створено Редакційний комітет, до складу якого увійшли: Омелян Бачинський (голова), Володимир Дорошенко (заступник голови), Всеволод Козловський, Микола Троцький. Секретарем комітету призначили В. Козловського. На першому організаційному засіданні Редакційного комітету обов’язки було розподілено таким чином: О. Бачинському доручалося редагування «Ukrainishe Nachrichten»; В. Дорошенку – редагування «Вісника СВУ»; В. Козловському – огляд кореспонденції редакції. О. Бачинський та В. Козловський – мали право підписувати листи, що виходили від редакції.

В січні 1915 р. В. Дорошенку та В. Козловському було доручено наглядати за друкарнею та упорядковувати вихід «Вісника Союзу визволення України». Спочатку «Вісник» виходив два рази на місяць. В 1916 р. – щотижня по неділях. «Ukrainishe Nachrichten» виходила на правах рукопису щотижня, в розмірі одного газетного піваркуша, друкувалася в числі 3 тис. примірників та розсилалася безкоштовно першорядним органам преси в Австро-Угорщини, Італії, Швейцарії, Швеції, Норвегії, Данії, Голандії, Америки, крім того ученим, політикам, громадським діячам цих держав, щоб дати європейській суспільності основну інформацію про суть української проблеми та її значення в Першій світовій війні. Друкувалися матеріали про переслідування українців на території Росії та цілий ряд публікацій інформативного характеру, а крім того видавали випусками статті німецьких учених і політиків, присвячені українській справі.

СВУ розгорнув значну роботу в таборах інтернованих частин Армії УНР у Польщі та Чехії, налагодив випуск національно-патріотичної періодики. Наявність у середовищі еміграції потужного інтелектуального потенціалу в особі високоосвічених письменників, військових журналістів, дозволила заснувати низку видавничих центрів, налагодити цілеспрямовану пропагандистську діяльність у державно-соборному процесі творення незалежної України.

В. Козловський брав у часть і в агітаційній роботі СВУ в таборах інтернованих українских війск. Зокрема, під час створення на Волині українських військових з’єднань – Сірожупанної та Синьожупанної дивізій, 13 лютого 1918 р. в таборі Зальцведель було скликано надзвичайні збори Генеральної старшини, на яких було вирішено сформувати перший транспорт добровольців з числа членів товариства «Вільне козацтво». 20–23 лютого до табору прибули 51 старшина-українець та представники СВУ Андрій Жук і Всеволод Козловський, які взяли участь у табірному віче, яке одностайно підтримало пропозицію розпочати формування двох відділів, які згодом переросли у піхотні полки. 1 березня 1918 р. В. Козловський разом з А. Жуком в Роштаті виступив з промовою на загальнотаборному прощальному віче, присвяченому відправці на українські землі «Січового куреню ім. Гетьмана Виговського».

Після Лютневої революції СВУ, за словами А. Жука, перетворився з «політичної репрезентації» українців з Наддніпрянської України за кордоном у «просвітню організацію для полонених і виселенців та добровільним заступництвом інтересів сих жертв війни й окупованих країв перед центральними державами».

Після набуття Україною незалежності та відкриття українських посольств в Центральних державах, «Союз визволення України» обмежив свою роботу «культурною поміччю полоненим», а після від’їзду 20 тисяч українських вояків, майже повністю припинив свою діяльність. У березні 1918 р. А. Жуком і В. Козловським було розроблено «Ліквідаційний план СВУ», де пропонувалося до кінця червня продовжувати видавничу та просвітню діяльність під особистим контролем ліквідаторів СВУ (А. Жука, В. Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського і В. Козловського). Після юридичної ліквідації (1 липня 1918 р.) Союзу як політичної організації, його члени ще деякий час продовжували працювати в таборах полонених українців у Австро-Угорщині. 1 серпня 1918 р. було створено «Комітет культурної помочі», завданням якого було провадити просвітню роботу у таборах. За кожним членом Комітету (В. Козловський, В. Левицький, В. Сімович, Р. Смаль-Стоцкий, Б. Лепкий) було закріплено один з українських таборів. Слід зазначити, що є відомості, що В. Козловським було організовано видання українського літературного таборового часопису «Тернистий шлях» у м. Петркові (сучасна Польща).

Під час Української революції та створення українського національного уряду в Україні В. Козловський набуває дипломатичного досвіду. У період зовнішньополітичної діяльності гетьманського уряду Закон «Про посольства і місії Української Держави» від 6 листопада 1918 р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни. Дипломатичні зносини існували з 12 країнами Європи. Влітку 1918 р. Андрій Жук, який на тої час був радником українського посольства в Австрії, звернувся до міністра закордонних справ Української Держави Д. Дорошенка з проханням призначити до українських посольств і місій за кордоном відомих діячів, більшість з яких були членами СВУ. «Просив би Вас дуже, – пише він у своєму листі до Д. Дорошенка, – щоб Ви оставили зглядно запросини до Посольств у Берліні Козловського, у Відні – Троцького, в Швейцарії – Олександра Коваленка. Всі вони будуть дуже добрими Секретарями посольств. Кращих з Українців не найдете» (ЦДАВО України. Ф. 3677. оп. 3. спр. 1. арк. 101–101зв.) І надалі у різних обставинах він клопотав за В. Козловського, писав, що «заслужений ветеран українського визвольного руху Всеволод Козловський, людина до того дуже добре обзнайомлена з німецькими відносинами і тому спеціяльно корисна для нашого посольства» (Матяш І. Ad fondes // Зовнішні справи. – 2008. – С. 10).

З 1 липня 1918 В. Козловський був призначений секретарем Посольства Українського Уряду в Німеччині, яке очолював барон Ф.Р. Штейнгель. На дипломатичний посаді він працював майже рік, потім, після остаточного встановлення радянської влади, повертається в Україну.

Є відомості, що він працював короткий час бібліотекарем в «Книгоспілці» під керівництвом Миколи Миколайовича Стасюка, який в 1917 р. був одним із засновників Української Центральної Ради, а після приходу гетьманської влади в листопаді 1918 р. повернувся до кооперативної праці. У той період «Книгоспілка» видавала книжки з художньої літератури, природознавства, науково-популярну літературу, шкільні підручники. Однак, після приходу більшовиків М. Стасюк припинив діяльність «Книгоспілки» та на певний час емігрував. В 1919 р. В. Козловський починає працювати секретарем Видавничої секції Київського губземвідділу. З осіні 1919 р. і до кінця 1920 р. був секретарем Видавничого товариства «Час» у Києві, фундаторами якого були В. Королів-Старий, М. Синицький, М. Левицький та ін. Товариство існувало з перервами з 1908 року та було найбільшим українським видавничим товариством у Києві: видавало художні твори, підручники, словники, календарі, плакати, поштівк; мало дві власні друкарні та книгарню в Києві.

У 1921 р. В. Козловський перейшов працювати до Всенародної бібліотеки України (нині – Національна бібліотека України імені В.І, Вернадського), де за 12 років роботи зарекомендував себе як видатний бібліографознавець, який, разом з іншими співробітниками ВБУ, зазкладав головні засади національної бібліотекознавчої школи, зокрема у галузі каталогізації та системи каталогів наукових бібліотек. Тут, у ВБУ В. Козловський повністю змінює профіль діяльності. Його величезний секретарський та редакційний досвід роботи у видавництвах, громадських організаціях, спілках, знання європейських мов стали дуже корисними для організаційного періоду і для налагодження діяльності Національної бібліотеки.

Українське біліотекознавство у цей час тільки переживало процес становлення, вивчало історію та практику бібліотечної справи, аналізувала світовий досвід організації та бібліографічного опису фондів, каталогів наукових бібліотек. До цьому процесу у той період долучилося багато талановитих вчених, громадських та культурно-просвітницьких діячів, письменників, які почали розвиток національної науки. Серед них був й Всеволод Козловський, який все своє життя присвятив справі відродження національної культури та державності України. Його діяльність була тісно пов’язана з різними періодами життя країни, подіями, які визначали початок ХХ ст. і які круто змінювали його суспільно-політичну діяльність, місця перебування, зміст діяльності: як державного службовця, відповідального редактора газет та редакційно-видавничої справи, бібліотечного працівника. Хоча це покоління українських діячів, не змогло реалізувати свої задуми, а їх доля була трагічною, доробок вчених заклав підвалини у розвиток цієї науки сьогодні.

Упродовж роботи у Всенародній бібліотеці України Козловський В.О. був членом Президії НДІБ-НДКБ, бюро лекторів, педагогічної ради бібліотечних курсів, колегії керівників аспірантів ВБУ (1925–1933); керівником занять практикантів (з 1925) та аспірантів (з 1926) ВБУ; членом Українського бібліологічного товариства (1929), Бібліотечного комітету Будинку вчених (Київ, 1929); секретарем каталожної комісії Секції наукових бібліотек м. Києва (1924); секретарем Комісії для складання «Української каталографічної інструкції (1927); членом каталожної підкомісії Бібліогріографічної комісії ВУАН (1928), за дорученням якої підготував зведений покажчик параграфів шести каталографічних інструкцій (англ.-амер., італ., фр., прус., чес., польс.). Делегат І Конференції наукових бібліотек УСРР (Київ, 1925); ІІ конференції наукових бібліотек РРФСР (Ленінград, 1926). Працював над питаннями бібліотекознавства в галузі каталогізації та бібліотечної класифікації. У своїх доповідях на І конференції наукових бібліотек поставив питання про уніфікацію роботи наукових бібліотек – уніфікацію каталографії; проблему обслуговування читачів за допомогою предметного та систематичного каталогів. Підготував для англійського бібліотечного щорічника бібліографію бібліотечної справи на Україні за 1928 рік, де дав короткий огляд бібліотечної справи та бібліотекознавства в радянській Україні (1929); на замовлення Українського товариствава зв’язків з закордоном написав для вміщення в одному із закордонних часописів статтю «Всенародна Бібліотека України» (1929); переклав працю Живного Л.Я. «Бібліологічна класифікація» (1929).

В серпні 1933 р. В.О. Козловського в ході так званих «чисток», разом з 42 співробітниками, які працювали з 20-х років у ВБУ у галузі наукової діяльності, звільняють з роботи.

Як склалася подальша доля В.О. Козловського, невідомо. У своїх спогадах Дмитро Дорошенко згадує, що В. Козловський у 30-х роках виїхав до Казахстану. У 1954 році у літературно-публіцистичній статті Є в україномовній газеті «Народна воля» (США), присвяченій Всеволоду Козловському вказується, що на початку 1934 року на Схід була відправлена уся родина Козловського. Останні відомості за 1935 рік, що проливають світло на його долю за межами України, це офіційний запит з Узбекистану до керівництва ВБУ про вимогу переслати особову справу вченого до контори споживчої кооперації, де він на той час працював співробітником посівнокультурної і агролісомеліоративної станції в Ташкенті.

***

Козловський В.О. залишив значний бібліотекознавчий доробок. На жаль окремого особового фонду серед фондів Інституту рукопису НБУВ не відклалося. Документи вченого розпорошені серед документів різних фондів ІР НБУВ, зокрема у фонді С.І. Маслова (ф. 33) та С.П. Постернака (ф. 52), а також у фонді Архіву НБУВ. Для розуміння особливого шляху української бібліотечної науки в 20-х роках ХХ ст. в експозиції даної виставки представляємо документи, які розкривають В.О. Козловського як книгознавця, бібліотекознавця та біблографознавця. Серед експонатів – підготовлені вченим  неопубліковані праці, виголошені доповіді на бібліотечних форумах. З документів біографічного характеру репрезентовано автобіографію та анкету вченого.

Науково-організаційну діяльність вченого представляють «Виписка з протоколу засідання Президії Укрнауки від 22 березня 1926 р. про утворення наукової Комісії для розроблення проекту «Української каталографічної інструкції», до складу якої увійшли С. Постернак (ВБУ), Ю. Годкевич (Українська Книжкова палата), В. Козловський (ВБУ), С. Рубінштейн (Одеська наукова бібліотека), Ю. Меженко (Український науковий інститут книгознавства) та представник від Укрполітосвіти; резолюція на доповідь В.О. Козловського «Основні питання при складанні «Української каталографічної інструкції» Першого пленуму Комісії для складання Української каталографічної інструкції, який відбувся 13–14 квітня 1927 р.; Програма з бібліотекознавства для аспірантів ВБУ; плани роботи каталожного відділу, яким керував В.В. Козловський тощо.

До експозиції виставки долучений лист В.О. Козловського до С.О. Єфремова від 18 січня 1910 р. з повідомленням про важкий стан здоров’я Б.Д. Грінченка (ф. 317, № 597), а також Статут Товариства «Просвіта» в м. Києві, заснованого в пам'ять Тараса Шевченка (ф. 114, № 1).

Під кожним зображенням документа розташовано анотацію до нього, що включає: заголовок, дату документа, спосіб відтворення, місце зберігання документа.

Список використаних джерел:

Дорошенко Дмитро. Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 роки): науково-популярне видання. – К., 2007. – 271с.; Животко А.  Історія української преси. – К., 1999. – 368с.; Гирич І.Б. Організація М.С. Грушевським археографічної роботи у львівський період життя й діяльності (1894-1914) // Український історичний журнал. – 1997. – № 1. – С. 76; Срібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914-1920 рр.). – К., 1999. – 296с.; Патер І. Андрій Жук і Союз визволення України // Молода нація. – № 3 (24). – 2002. – С. 58-82; Даниленко К. Видавниче товариство ім. Івана Франка // Союз визволення України у Відні (1914-1918). – Нью-Йорк, 1979. – С. 169; Сидоренко Н. Козловський Всеволод Олександрович // Українська журналістика в іменах. Вип. 9. – Львів, 2002. – С. 135-136; Розгін Є. Всеволод Козловський // Народня воля. – 1954. – № 1. – С. 4; Яковлів Андрій. Українська студентська громада в Дорпаті // З минулого. Збірник. Том ІІ. Український студентський рух у російській школі. – Варшава, 1939. – С. 162-174. – (Праці Українського наукового інституту. – Том XLIX. Серія праць Комісії для дослідження українського руху. Книга 8); Товариство «Просвіта» у м. Києві // Громадська думка. - № 115. – 1906. – 20 травня; Перші загальні збори Київської «Просвіти» // Громадська думка. - № 146. – 1906. – С. 3-4; Євген Чикаленко. Спогади (1861-1907). – К., 2003. – С. 319-323; Записки НТШ. – Львів, 1907. – Т. LXXVII. – Кн. ІV. – С. 146–171; Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923.– К., 2002. – Т. І. – 320c.; Перша й друга відправка на Україну відділів українського війська з полонених українців німецьких таборів // Вісник політики, літератури і життя. – Відень, 1918. – 17 квітня. – Ч. 16 (199). – С. 237; Дубровіна Л.А., Онищенко О.С. Історія національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. 1918–1941. К., 1998. 335с.

Бібліотекознавчі праці В.О. Козловського (опубліковані):

1. Козловський В.О. Видавничий фонд «Бібліотечного журналу // Бібліотечний журнал. – № 1. – 1925. – С. 46-47.
2. Козловський В. Уваги про предметовий каталог // Бібліотечний журнал. –1925. – № 1. – С. 3–7; № 2–3. – С. 1–5;
3. . Козловський В. Нью-Йоркська публічна бібліотека // Бібліотечний журнал. – 1925. – Ч. 2-3. – С. 35;
4.  Козловський В. Російська публічна бібліотека в Ленінграді й польські домагання // Бібліотечний журнал. – 1925. – № 2-3.– С. 35-36.
5. Козловський В. ВБУ в американській пресі // Бібліотечний журнал. – 1925.  – № 2–3.– С. 37;
6. Козловський В. Предметовий каталог на порядку дня // Бібліотечний журнал.– 1925. – № 4. – С. І-ІІІ;
7. Балика Д., Козловський В. Бібліографія [предметного каталогу] // Бібліотечний журнал.- № 4-5. – 1925. – С. IV.
8. Козловський В. Термінологічні уваги до предметоваго каталогу // Бібліотечний журнал. – № 4–5. – 1925. – С. V.
9. Георг Шнайдер. Правила вибору предметових понять // Бібліотечний журнал.– 1925. – № 4–5. – С. 3-16. – (Переклад В. Козловського); Ганс Шляймер. Правила для складання предметового каталога Університетської бібліотеки у Градці (Грац) (1923 року) // Бібліотечний журнал.– 1925. –№ 4–5.  – С. 35-47. – (Переклад В. Козловського);
10. Козловський В.О. Створення бібліографічного апарату по бібліотекознавству //Бібліотечний журнал– 1925. . - № 6-7. – С. 20-11;
11. Козловський В.О. Книгознавство як наука //Бібліотечний журнал. – 1925.  - № 6-7.– С. 31-34
12. Козловський В. Справа класифікації у американських бібліотекарів //Бібліотечний журнал. - № 6-7. – 1925. – С. 39-49.
13. Козловський В.О. Географічні індекси України в десятковій системі // Бібліотечний журнал. – № 8–10. – 1925. – С. 33–41.
14. Козловський В.О. Зводний каталог закордонних періодичних видань по медицині, що одержані в бібліотеках Києва за 1922–1925 рр. // Бібліотечний журнал. – № 8–10. – 1925. – С. 44-48.
15. Адольф Мейер. Систематичний і предметовий каталоги // Бібліотечний журнал.– 1925. – № 11–12. –  С. 26-45. – (Переклад В. Козловського); Франц Шмід. Уваги про абетковий реальний каталог (уривки) // Бібліотечний журнал.– 1925. – № 11–12. – С. 46–49. – (Переклад В. Козловського); Карл Бойзен. Систематичний чи предметовий каталог (уривки) [з листа К. Бойзена до Фріца Лилкау з приводу цієї статті] // Бібліотечний журнал. – 1925. – № 11–12. С. 50–52. – (Переклад В. Козловського);
16. Козловський В. О. Бібліографія [про систематичний та предметовий каталоги] // Бібліотечний журнал.– 1925. – № 11-12. - С. 52-53.
17. Козловський В. О. Реальні каталоги в наукових бібліотеках // Бібліотечний збірник. – Ч.1. Праці Першої конференції наукових бібліотек УРСР. – 1926. – С. 112-121;
18. Козловський В.О. Єдина каталографічна інструкція // Бібліотечний збірник. – 1926. – Ч. 1. – С. 122–127.
19. Козловський В.О. Класифікація книжок в наукових бібліотеках та предметний каталог // Бібліотечний збірник. – 1926. – Ч. 1;
20. Козловський В. О. Центральний каталог наукових бібліотек в краях німецької мови при Публічній бібліотеці Ротшильда у Франкфурті над Майном. Конспект. // Бібліотечний журнал. – 1926. - № 2-3. – С. 25-26;
21. Козловський В.О. Бібліотечні курси в Києві: (доповідь, прочитана на прилюднім засіданні НДІБ 17 травня 1926 року) // Бібліотечний журнал.– 1926. – № 4. – С. 31-43.
22. Козловський В.О. Термінологічні уваги // Бібліотечний журнал. – 1926. – № 6–8.– С. 17–25.
23. Козловський В.О. Спільні каталоги // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. – 1927. – Кн.1. – С. 14-41; 1928. –  Кн. 2. – С. 35-49.
24. Козловський В.О. Підготування та перепідготування робітників наукових бібліотек // Бібліотечний збірник. – 1927. – Ч. 2. – С. 106–113;
25. Козловський В.О. Бібліотекознавство в УРСР за період 1917–1927 років // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. – 1928. – № 2. – С. 3–14.
26. Козловський В. Десяткова система і книжкові палати // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. – 1929. – Кн. 3. – С. 34-42;
27. Козловський В.О. Каталографічна підкомісія Бібліографічної комісії ВУАН // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. – Кн. 4. – 1930. – С. 92–93.
28. Козловський В.О., Полулях О.І. Бібліотекознавча література українською й російською мовами // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. – Ч. 2.
29. Українознавчі видання РАН // Бібліотечний журнал. – № 6–7. – 1925. – С. 48.

     Виставку підготувала:

к.і.н., с.н.с. відділу фондів

рукописної спадщини ІР НБУВ                                            Л.В. Гарбар