У 2022 р. святкується 300-ліття від дня народження українського філософа, просвітителя, поета, педагога Григорія Сковороди, ім’я якого давно посіло своє почесне місце в пантеоні найвизначніших мислителів усіх часів і народів.

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї селянина-козака Сави та його дружини Пелагеї. Вже з дитинства він виявляв надзвичайні розумові здібності, багато читав, тонко сприймав поетичне слово та музику. Закінчив чотирирічну дяківську школу, в якій перебував у привілейованому становищі – співав у церковному хорі. У 12 років став студентом Києво-Могилянської академії.

Його вчителями були Г. Кониський, С. Тодоровський та М. Козачинський. У фондах ІР НБУВ зберігається низка курсів лекцій, прослуханих Сковородою в академії, зокрема курс риторики С. Ляскоронського «Institutiones oratoriae» (ф. 306, № 323) та курси філософії М. Козачинського «Cursus philosophicus» (ф. 306, № 126, 127), «Syntagma totius Aristotelicae philosophie» (ф. 306, № 128) та «Philosophia Aristotelica» (ф. 305, № 171).

Під час навчання в Києво-Могилянській академії, в 1741 р., юнака зарахували співаком до придворної хорової капели. У Петербурзі він прославився виконанням музичних творів, зокрема і своїх власних, володіючи чудовим басом та майстерно граючи на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці. Постійні репетиції забирали у хлопця багато сил і часу, але компенсувалися тим, що Сковорода перебував у своєму звичному оточенні – у петербурзькій капелі було багато земляків і лунала рідна мова. 29 серпня 1744 р. Григорій отримав звільнення, повернувся до Києва в чині придворного уставника, тобто регента, який керував хором та досконало знав порядок церковних служб, і нарешті продовжив перерване навчання в Києво-Могилянській академії.

У 1745 р. генерал-майор Ф. Вишневський разом з Токайською комісією запросили Г. Сковороду «як компаньйона, що міг і розважити меломана, і виступати перекладачем <…>, і просто бути розумним співбесідником» в подорож до угорського міста Токай (ф. І, № 695, арк. 5). Сковорода використав закордонні мандри для опанування нових знань, набуття життєвого досвіду та знайомства з ученими людьми з різних країн: був в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі, Чехії, Німеччині, Італії. Повернувшись в Україну в 1750 р., деякий час жив у Києві, згодом відправився до Переяславського колегіуму, де почав читати курс поетики «Разсужденіе о поезіи и руководство к искусству оной», який сам склав. Така сваволя молодого викладача не сподобалось єпископу, отож Г. Сковорода був звільнений. У 1751 р. він знову повернувся до академії і продовжив навчання в богословському класі, де, зокрема, слухав курс Г. Кониського «Christiana orthodoxa theologia» (ф. 301, № 90–94).

Не закінчивши повного курсу академії, Г. Сковорода, уклавши договір на один рік, став домашнім учителем Василя Томари, старшого сина поміщика Степана Томари і Анни Кочубей. До 1759 р. філософ жив у селі Коврай, занурившись у народну українську стихію. Може саме тому цей період творчості Г. Сковороди вирізняється найбільш щирим українським словом та образністю. У Ковраї він написав низку поезій, які згодом скомпонував у найвідомішу свою збірку «Сад божественних пісень», а також вірш латинською мовою на день народження Василя Томари.

У 1759 р. Сковороду запросили до Харківського колегіуму для читання лекцій з поетики (їхні тексти, на жаль, не збереглися). Тут він подружився зі своїм учнем Михайлом Коваленським, який на довгі роки став його вірним другом, а паралельно й першим біографом. Саме М. Коваленському, в якому знайшов чутливу, розумну та щиру душу, Сковорода розкрив свої думки, передаючи власний життєвий досвід та знання.

По закінченню 1763/1764 навчального року Г. Сковороду за його виступи проти неправедного життя чернецтва було знову відраховану з колегіуму. Тільки в 1768 р. він повернувся на посаду вчителя катехізису, але не надовго – до чергового звільнення. Відтак у Харкові Сковорода пробув 10 років, і практично весь цей період був доволі несприятливим для його викладання в колегіумі – доноси, обмови, непорозуміння отруювали життя молодому чоловікові, якого вважали за «єретика», «богохульника», «мізантропа». Це було останнє офіційне місце роботи Григорія Сковороди. З Харкова він перебрався до Гусинки Ізюмської округи – в маєток поміщиків Розальйон-Сошальських. Але й тут довго не затримався, часто міняючи місце проживання і виправдовуючи славу «мандрованого філософа» – мешкав то в Києві, то на Вороніжчині, то в селі Великий Бурлук, то в селі Бабаї, то в селі Іванівка, а то й в самому Харкові, де мав багато друзів.

Подорожуючи Україною, Сковорода цікавився звичаями, культурою, релігією; навчав і навчався, творив, користувався великою популярністю і прихильністю різних верств населення і заслужив собі славу народного вчителя. Завжди був усім задоволений, а побачене втілював у своїх творах: завершив збірку «Сад божественних пісень», написав основні філософські трактати і діалоги, зокрема «Наркіс. Розмова про те: Пізнай себе» (до 1767 р.) (ф. 301, № 326 Л/1), «Бесіда, названа двоє: про те, що легко бути блаженним» (1772 р.) (ф. 301, № 326 Л/2), «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» (1773–1774) (ф. І, № 377), «Розмова, названа Алфавіт. Або буквар миру …» ( 1774 р.) (ф. 301, № 326 Л/10), «Ікона Алківіадська» (1775–1776 рр.) (ф. І, № 939).

Роздуми Г. Сковороди над суттю людського щастя оформилися в постулат: джерелом щастя є не багатство та розкоші, а лише вищі моральні якості людини і суспільства. У 24-й пісні «Саду божественних пісень» поет і філософ підсумував: «Вас Бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть, А мой жребий з голяками, но Бог мудрости дал часть». Так, Григорій Сковорода був бідняком, але ніколи не жебракував і не ставав нахлібником у багатих, завжди оберігаючи власне почуття гідності. Його любили і поважали за скромність, простоту та працьовитість. А Сковорода, своєю чергою, проповідував: кожна людина повинна здобути собі місце в суспільстві у відповідності до своїх природних здібностей, тому спершу слід пізнати саму себе. Він же ніколи не розлучався з Біблією та своєю сопілкою, все життя був самотнім, проте знав, що таке кохання, і навіть хотів одружитися …

Літа і хвороби давалися взнаки, і в 1774 р. філософ поїхав до свого найближчого друга М. Коваленського в село Хотетово на Орловщині. Проте, погостювавши у нього близько трьох тижнів, Сковорода попросив відпустити його «в любимую им Украину, <…> что дух его велит ему ехать» .

Свої останні дні Григорій Савич зустрів в селі Іванівка, неподалік від Харкова, у давніх знайомих Ковалевських, в яких він раніше гостював. Сковорода передбачив свою смерть: «исполнил все по уставу обрядному и скончался октября 29 числа поутру на разсвете 1794 года. Перед кончиною завещал предать его погребенію на возвышенном месте близ рощи и гумна и следующую сделанную им себе надпись написать: Мір ловил меня, но не поймал». Село, де упокоївся Г. Сковорода, на його честь і на пошану було перейменоване в Сковородинівку.

Твори Григорія Сковороди спочатку поширювалися рукописним шляхом. Прихильники просвітителя переписували їх, пересилали один одному, дарували таким чином розповсюджуючи по всій Україні, Румунії, Молдавії, Кавказі, Росії. Рукописні списки з творами філософа проникали не тільки в панські маєтки, а й в убогі хати. (ф. 285, № 390). Архівна спадщина Г. Сковороди зберігається як в Україні, так і поза її межами – в Румунії, Угорщині, Росії.

Фонди Інституту рукопису НБУВ є одними з найбільш репрезентативних в Україні відносно наявної в них Сковородіани.

Так, у фонді «Зібрання історичних документів та колекцій Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії» (ф. 301, № 326 Л/1-12) зберігаються зошити з філософськими творами Григорія Сковороди. За описом О. Лєбєдєва, це твори кінця ХVІІІ ст., у 12 томах, писані скорописом, отримані від С. Миропольського. Зошити оправлені у твердий мармуровий картон. У кожному зошиті стоять штампи: «Из библиотеки С. И. Миропольского» та «Киевской Духовной Академии. Библиотека», а також екслібрис [М.І. Миропольського ?].

І-й зошит – «Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе» [1767 р.], 50 арк. + І вклеєний (у процесі нумерації пропущено арк. 15), отож у наявності 49 арк. Автор називає цей твір своїм «первородним сином», тобто першим філософським опусом: «Сей есть Сын мой Первородный, рожден в седьмом десятке века сего. Наркіс нарицается некій цвет и некій Юноша» (ф. 301, № 326 Л/1). Для Сковороди образ закоханого в себе Наркіса є символом самопізнання людини: «чи хочеш бути задоволений собою і залюбитися в самого себе? Тоді пізнай себе!».

2-й зошит – «Бєседа, Нареченная, Двоє: о том, что Блаженным быть легко» [1770-1780-ті рр.], 17 арк. + І вклеєний арк. (ф. 301, № 326 Л/2). Тема твору: сирени зачаровують своїм співом мореплавців, символізуючи примарні блага, що зводять людей із праведного шляху, змушуючи їх забути про обов’язки, про батьківщину. Точної дати написання встановити не вдалося – одні дослідники датують твір 1772 р., інші – початком 1780-х.

3-й зошит – «Брань, Архистратига Михаила с Сатаною, О Сем: Легко быть Благим. Написана 1783 Года», 17 арк. + І вклеєний арк. (ф. 301, № 326 Л/3). «Я цю книжечку розпочав у Бурлаках, закінчив у Бабаях, – писав Сковорода до М. Коваленського. – Якщо ти прийняв ім’я Михайлове, то прийми і серце його». У цьому творі Сковорода замислюється над тим, що саме є джерелом добра і зла на землі, чому люди частіше нещасні, аніж щасливі, про дві натури, або про два начала кожної людини: «книжка ця витягає на піднебесне видовище два серця: ангельське й сатанинське, що борються між собою».

4-й зошит – «Книжечка о чтеніи священного писанія нареченная Жена Лотова», 27 арк. (авторська нумерація) + арк. ІІ – титул з назвою твору, 28 арк. чистий, арк. І вклеєний. На арк. 1 – дарчий напис: «Его превосходительству Господину Генерал майору, Государственной военной коллегіи прокурора Михайле Ивановичу Коваленскому» (ф. 301, № 326 Л/4). Трактат присвячено проблемі алегоричного тлумачення Біблії. Образи й постаті Святого Письма утворюють особливий символічний світ. З їхньою допомогою можна знайти й пізнати вічне начало в макрокосмі. Сковорода критикує моральні вади своїх сучасників, охоплених жадобою і користолюбством, протиставляючи їм образ духовної людини, що досягла повної свободи і досконалості.

5-й зошит – «Израильскій змій, или Картина нареченная: день схожа на икону, называемую Еллински: Пестун Алкивіадов. И на Египетскую Льво-деву: Сфинкс. Написана 1776-го Года поновлена 1780-го», 45 арк. + арк. ІІІ з назвою твору та дарчим написом: «Поднесена Господину Полковнику Степану Ивановичу Тевяшову» + арк. ІІ вклеєний, на звороті обкладинки – текст невідомого автора про «странный стиль речи Сковороды» (ф. 301, № 326 Л/5). У творі філософ формулює свою концепцію двох натур – видимої й невидимої та тлінної й вічної – і трьох світів: макрокосму – природи, мікрокосму – людини і світу символів – Біблії. Трактат відомий у двох редакціях, що мають різні назви. Перша редакція – «Ікона Алківіадська …», друга – «Ізраїльський змій». Відомо сім рукописних копій цього твору кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.

6-й зошит – «Диалог имя ему Потоп Зміин. Беседуют Душа и Нетленный Дух. 1791 Года. Августа 16 дня», 40 арк. + І вклеєний (ф. 301, № 326 Л /6). У листі до М. Коваленського від 1791 р. Г. Сковорода зазначає: «Цю книжечку я написав у Бурлуці, потішаючи бездіяльність. Її викрали, та я, натрапивши на список, виправив, розширив і завершив». Оновлений список зберігається в ІЛ НАНУ .

7-й зошит – «Діалог или разглагол о древнем мире», 15 арк. + І арк. вклеєний + арк. 1а – фотолітографія портрета Г. Сковороди з написом: «Ревнитель истинны духовный Богочтец, И словом, и умом и жизнию мудрец, Любитель простоты, и от сует свободы, Без лести друг прямой, доволен всем всегда Достиг наверх наук, познавши дух природы Достойный для сердец пример.Сковорода. … 1788 год …». На арк. 1 дарчий напис: «Любезному Другу: Михаилу Івановичу Коваленскому. Писан 1772 (Го!) Года. Дан в Дар 1788. (Го!).» (ф. 301, № 326 Л/7). У «Діалозі» автор відкриває свій погляд на вічну невидиму сутність речей, відображену в постійності законів буття. З листа до М. Коваленського: «Возлюбленный Друже Михайле! Прійми от мене сей Дарик. Дарую тебе мою Забавочку. Она Божественная. Разглагол о Древнем Мире».

8-й зошит – «Разговор Дружескій о Душевном Мире. Яков, Афанасій, Григорій» (70-ті роки ХVІІІ ст.), 43 арк. + І арк. вклеєний (ф. 301, № 326 Л/8). Твір про духовний світ людини.

9-й зошит – «Симфонія» [1771 р.], 32 арк. (авторська нумерація) + І арк. вклеєний (ф. 301, № 326 Л/9). Твір присвячений роздумам над проблемою пізнання людиною своєї духовної сутності. М. Коваленський згадував: «Продолжая <…> свое пустынножительство, написал он другое сочиненіе, под именем: книга Асхань, о познании себя самого, которое приписал другу своему». Проте сам Сковорода в листі до друга повідомляє, що спалив свою працю, але зберігся доповнений та виправлений автором список Я. Правицького, який він назвав «Асхань». Збереглося кілька списків ХVІІІ ст.

10-й зошит – «Разговор, Называемый Алфавит: или Букварь Мира» [70-ті рр. ХVІІІ ст.], 46 арк. + І арк. вклеєний (ф. 301, № 326 Л/10). На арк. 1: «Песня, Сложена 1761 Года, о том: что концом жизни нашей, есть Мір: А вождь к нему Бог: и о людских распустіях». Ця пісня є варіантом 9-ї пісні «Саду божественних пісень» і завершує цикл роздумів про щастя. Головна ідея трактату «Разговор, Называемый Алфавит: или Букварь Мира» про спільну працю як умову досягнення щастя в житті. На арк. І стоїть дата «1775 р.». На арк. 2 зв. дарчий напис: «Милостивому Государю, Владимир(а!) Степановичу: Его благородію Тевяшову». На арк. 3: лист до [В. Тевяшова]. На арк. 37 зв. – 46 до тексту додані малюнки.

11-й зошит – «Басни харьковскія», 1774 р., 21 арк. Автограф не зберігся, відомо про три списки (ф. 301, № 326 Л/11). До харківського періоду життя Сковороди належать його відомі «Байки харківські» – 30 прозових творів 1769–1774 рр. Перші 15 байок були написані автором після його звільнення з Харківського колегіуму, коли він усамітнювався в різних місцевостях Харківщині, останні «басни» завершував у селі Бабаї. На арк 1–2: лист Г. Сковороди до свого приятеля П. Панкова 1774 р. На звороті обкладинки твору С. Миропольський подав бібліографію видань про Г. Сковороду.

12-й зошит – «Переводи з книг римскаго Сенатора Марка Цыцерона: о Старости. Он сію Книжку посвятил Другу своему Кавалеру Аттику: до котораго пишет следующее предисловіе!», 30 арк. + арк. 1а + І арк. вклеєний (ф. 301, № 326Л/12). Переклад не є дослівним, Сковорода подає оригінальне, цілком самостійне трактування твору античного автора. На арк. 1а дарчий напис: «Его Высокородию: Милостивому Государю, Степану Ивановичу: Господину Полковнику Тевяшову». На арк. 1–2: лист Г. Сковороди до [С. Тевяшова].

В ІР НБУВ під різними назвами містяться декілька списків [кін. XVIII – поч. XIX ст.] твору Г. Сковороди «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» (1773–1774). Так, у комплексному фонді «Літературні матеріали» (ф. І), в архіві В. Науменка, є рукопис «Разговоръ пяти путниковь о истинном щастьи въ жизни» (ф. І, № 377). В інвентарному описі спочатку стверджувалося, що це оригінал, проте пізніше запис був закреслений. На палітурних аркушах збереглися маргіналії, що засвідчують авторство твору – «Сочиненіе Г. Сковороды» (арк. 2) та власника рукопису – «Василія Семперовича» (арк. 1а). Список написаний гарним каліграфічним почерком, має 54 арк., списані з обох сторін. Документ важливий тим, що тільки в ньому наявний початок «Разговора …». У цьому творі Сковорода ясніше ніж будь-де обґрунтовує тезу про розділення тодішнього суспільства на два антагоністичні класові табори: з одного боку багаті, які користуються всіма матеріальними благами життя, з іншого – бідняки, приречені на те, щоб жити «з крупиць, які падають з панського столу» (ф. 285, № 380, арк. 55). У 2002 р. у відділі реставрації НБУВ рукопис було оправлено у тверду палітурку, а після списку вкладено 8 аркушів, витягнутих зі старої паперової палітурки (на деяких з них написано текст, наприкінці якого стоїть дата – 1776 рік).

Ще один список згаданого твору зберігається у фонді «Зібрання історичних документів та колекцій Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії». Він має назву «Разговор дружеский о душевном мире», 44 арк., і відповідає 8-му зошиту із 12-ти описаних у каталозі О. Лєбєдєва (ф. 301, № 326 Л/8). Автограф твору не зберігся, наразі відомо про його шість списків [13, с. 497].

У фонді «Літературні матеріали» (ф. І) міститься збірник творів Г. Сковороди «Икона Алкивиадская» (ф. І, № 939), що надійшов з паперами професора Ставровського. Це рукописна копія, 12 арк., без кінця, яка включає: 1) «Дух украинского філософа …», 1776 р.; 2) «Баснь пустинника и друг его» та «Обращение басни к Богу».

Важливою часткою спадщини Григорія Савича є його листи. З них отримуємо автентичну інформацію біографічного характеру, вони містять історичні свідчення про події сучасної діячеві епохи та відбивають літературний стиль Сковороди-письменника. Його епістолярна спадщина становить понад 100 листів до різних осіб. Найбільше листів (79 од.) адресовані М. Коваленському.

У комплексному фонді «Листування» ІР НБУВ зберігається копія ХVIII ст. листа Григорія Савича до невстановленого Івана Григоровича, надісланого з Бурлука Ізюмської провінції 20 листопада 1778 р. В документі – роздуми філософа про буття і смерть, про те, що слід задовольнятися малим у житті: «Живу, яко ничтоже имущій, а вся содержащій, малимь симь быть научився. І будьто мореходець пливу, виглядивая, не видать ли сладчайшаго оть всех бед пристанища – смерти …» (ф. ІІІ, № 72075).

У фонді «Зібрання історичних документів та колекцій Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії» (ф. 301, № 876 Л) у збірнику латинських і польських шкільних вправ «Occupationes et exercitiae variae» (1715-1716 рр.), складеному в Київській академії, на арк. 61–62 міститься копія листа Г. Сковороди [         ] Василю Максимовичу без кінця, скорописом другої половини ХVІІІ ст., очевидно переписана певним студентом. У листі філософ спростовує злостиві наклепи на нього з боку його недругів. У цьому ж збірнику на арк. 306–309 є й список початку його твору «Жена Лотова». О. Лєбєдєв описав ці документи як автографи, проте П. Попов спростував це припущення і визначив їх копіями ХVІІІ – поч. ХІХ ст.

У фонді «Колекція рукописів з історії літератури 1763–1985 рр.» зберігається фотокопія списку твору Г. Сковороди «Разговоры о самопознании», 126 арк. (ф. 260, № 859).

Серед понад півмільйонного національного писемного надбання, репрезентованого у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, наявний значний за обсягом комплекс рукописних та друкованих джерел, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з постаттю Григорія Сковороди. Окрім автографів та списків різножанрових праць українського Генія, в особових архівних фондах, а також в архівних фондах різних установ та організацій містяться документи, присвячені дослідженням наукового та творчого спадку діяча, ґрунтовне та фахове вивчення яких значно поглибить українське сковородинознавство.

Виставку підготували:

О.П. Степченко,  к.і.н., с.н.с., директор Інституту рукопису

Т.В. Коваль, к.і.н., завідувач відділу джерелознавства ІР

І.С. Корчемна, к.і.н., завідувач відділу фондів рукописної спадщини ІР

О.П. Бодак, к.і.н., завідувач відділу кодикології та кодикографії ІР