Дев’ять десятків пройдених життєвих літ… Дев’яносто років.

Саме такий неординарний і видатний ювілей відзначає сьогодні наш Патріарх – Олексій Семенович Онищенко.

Перелік його життєвих сходинок, місць навчання й роботи, наукових і творчих пошуків, організаторських здобутків і керівних посад такий вагомий і потужний, що займе не один абзац тексту. Але за 90 років він, безумовно, того вартує.

Академік Національної академії наук України, радник Президії НАН України, академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України (до квітня 2015 року), генеральний директор Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (до 2013 року), а нині почесний генеральний директор Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, президент Асоціації бібліотек України, віце-президент Товариства «Знання» України; заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік  Європейської академії наук, мистецтв і літератури, доктор філософських наук, професор. Кавалер орденів «Знак Пошани», «За заслуги» ІІІ і ІІ ступенів, князя Ярослава Мудрого V-ІІІ ступенів, лауреат Золотої медалі імені В.І. Вернадського Національної академії наук України.

Народився Олексій Онищенко 17 березня 1933 року в селі Рудці Гребінківського району Полтавської області в сім’ї хліборобів Семена Івановича та Лукії Лаврентіївни Онищенків. Родина, в якій були ще один син і дві дочки, жила скромно. Як їм вдалося витримати часи голодомору, знають тільки батьки …

У 1941 році Олексій пішов до школи, але через війну до 1943 року програму початкових класів проходив самотужки. З дитинства хлопець захоплювався читанням. Серед улюблених книжок першим був «Кобзар» Тараса Шевченка, багато віршів з якого він знав напам’ять. Після закінчення семирічної школи намагався продовжити навчання в Києві, вирушив до столиці босоніж, на даху вагону потяга. Але спроба вступити до Вищого військового училища зв'язку не вдалася, і хлопчина повернувся додому. Бажання стати військовим не полишало, тож після закінчення 8 класу він знову намагався вступити до артилерійського училища – та не підійшов за віком. Не була вдалою й спроба стати залізничником – юнак не пройшов медкомісію.

Можливо, ці сфери діяльності і втратили фахівця в особі Олексія Онищенка, але наука – точно здобула невтомного, допитливого й самовідданого дослідника.

О.С. Онищенко з відзнакою закінчив історико-філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Кілька років працював власним кореспондентом тернопільської обласної газети «Вільне життя». Саме ця сфера діяльності викликала бажання глибше пізнавати принципи й закономірності розвитку історії, суспільних процесів, тож 1959 року він вступив до аспірантури Інституту філософії АН УРСР, після закінчення якої залишився працювати молодшим науковим співробітником Інституту. Так почався його шлях у науку – довжиною в понад 60 років.

У 1975 році в Інституті філософії АН УРСР молодий дослідник захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філософських наук, отримав учене звання професора. Згодом став заступником директора з наукової роботи Інституту філософії АН УРСР, далі обіймав посаду директора Міжреспубліканської філії Інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук у м. Києві, очолював відділення релігієзнавства Інституту філософії АН УРСР.

З 1992 року Олексій Семенович Онищенко – генеральний директор Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (до 1996 року вона мала назву «Центральна наукова бібліотека імені В.І. Вернадського АН УРСР»). З нашою бібліотекою пов’язано понад 20 років його трудової та наукової діяльності, власне – нашої спільної діяльності. Це роки розквіту його наукового і творчого потенціалу, організаторських здібностей, дерзновенних мрій ученого, спрямованих у майбутнє. І колективу під його керівництвом.

Багато хто називає «епоху Онищенка» в НБУВ часом розквіту «Вернадки», коли відбулися повернення бібліотеці статусу національної, перетворення найбільшої скарбниці знань на потужний загальнодержавний науково-інформаційний і дослідницький центр. За концепцією О.С. Онищенка, у XXI століття бібліотеки України мають увійти «як інфополіси – науково-дослідні, інформаційні, бібліотечні, видавничі й культурно-освітні комплекси з розвиненою інфраструктурою формування й аналітико-синтетичного опрацювання документних потоків для інформаційного забезпечення науки, виробництва, освіти й культури». Під його керівництвом на базі бібліотеки імені В.І.Вернадського було створено технологічний парк «Інтелектуальні інформаційні технології», засновано систему інтегрованих та національних наукових електронних інформаційних ресурсів, які забезпечують розвиток науки і культури в сучасному світі.

Озирнувшися на роки роботи в бібліотеці, Олексій Семенович може побачити ще й великий загін учнів, послідовників, однодумців, багатьом з яких він дав путівку в науку, вчасно підтримав, повірив, переконав, став науковим керівником. І його думки та наукові проєкти втілюються й нині, вже його наступниками, в нових формах і тенденціях.

Увага Олексія Семеновича Онищенка як ученого протягом усієї дослідницької діяльності зосереджена на вивченні соціокультурних процесів, тенденцій формування в Україні інформаційного, громадянського суспільства. Він брав участь у розробці концепцій ідеології державотворення, розвитку гуманітарної сфери, реформи політичної системи, державної інформаційної політики.

У новому інформаційному середовищі Олексій Семенович закладає підвалини інноваційних напрямів розвитку комплексу бібліотечних наук – бібліотекознавства, книгознавства, бібліографознавства, документознавства, інформацієлогії, інформаційно-аналітичної діяльності наукових бібліотек як науково-інформаційних центрів. Під науковим керівництвом та за участю О.С. Онищенка підготовлено та видано величезну кількість наукових праць, зокрема багатотомну «Історію Національної академії наук України», кілька томів «Історії Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського», серії довідників «Національна бібліографія України», вибрані праці В.І. Вернадського, монографії, присвячені видатним ученим НАН України, а також численні монографії та науково-прикладні дослідження з історії науки та діяльності академічних учених, президентів НАН України, в тому числі й Б.Є. Патона. Значне місце серед праць Олексія Семеновича посідають публікації джерел історико-культурної спадщини України. У період його керівництва в НБУВ відкривається спеціалізована вчена рада, починається процес підготовки кадрів вищої кваліфікації, кандидатів та докторів наук, засновуються фахові журнали, проводяться щорічні міжнародні конференції, створюється Асоціація бібліотек Україні та розгортається потужна громадська діяльність.

Кажуть, людина обирає свою долю. Але цілком вірогідно, що й доля обирає «свою» людину, яка має відповідне призначення на землі й обов’язок те призначення виконати сповна. Стосовно ювіляра щасливо поєднались обидва вибори – людини та долі, аби йти вперед у пізнанні, продовжувати відкрите попередниками й створювати нове.

Допитливий розум не знає віку – він у пошуку нового. Олексій Семенович й сьогодні починає свій день з робочого столу, він завжди на передовій академічної науки, і його завжди молода душа прагне нових знань і відкриттів.

Тож бажаємо нашому дорогому ювіляру активного наукового життя, сили духу, здоров’я та натхнення, миру, родинного затишку!

З повагою й любов‘ю Колектив НБУВ