У грудні 2022 р. світова й українська культурна спільнота широко відзначила 300-ліття від дня народження Григорія Савича Сковороди. Ювілей був відзначений яскравими заходами, виставками, презентаціям, новими дослідженнями й публікаціями. Проте святкування припало на трагічний рік розв’язання повномасштабної військової агресії проти України Російської Федерації. Болісним символом війни стало знищення російською ракетою Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди у Сковородинівці на Харківщині.

Утім, попри несприятливі обставини й умови воєнного стану, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського також долучилася до відзначення знаменної дати кількома науковими й популяризаторськими заходами, зокрема, створенням ресурсу «Сковородіана» на сайті НБУВ, віртуальними виставками, участю в якості одного з партнерів книжкових раритетів на виставку «Світи Григорія Сковороди» в Національному музеї історії України, відвідуванням різноманітних ювілейних заходів. Одна з електронних виставок представила рукописний доробок Григорія Сковороди, зібраний в Інституті рукопису НБУВ. Пропонована виставка «Друкована Сковородіана» сформована з раритетів з фонду відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ,

Твори Г. С. Сковороди набули популярності ще за життя автора. Однак спершу вони не друкувалися, а поширювалися в рукописних списках, авторські пісні ставали народними, увійшовши до репертуару мандрівних лірників і кобзарів. Відомостей про те, чи робив Г. Сковорода спроби подати власні твори до друку, наразі немає. Проте він доволі ретельно ставився до збереження власної творчої спадщини, начисто переписував тексти в охайні зошити, та фіксував місцезнаходження збірників власних творів. Публікації його авторських текстів починаються з журнальних статей. Варто зауважити, що інтерес до літературної спадщини Г. Сковороди, в тому числі й шляхом її публікації, виникає в тогочасних масонських колах, які мали на меті представлення Г. Сковороди як першого самобутнього російського філософа. Одночасно відбувається й маркування доробку атвора в руслі української традиції, зокрема, через друк в «Украинском вестнике», «Утренней звезде» тощо.

Спершу декілька творів Г. Сковороди було опубліковано у російських періодичних виданнях, а з 1837 р. вони починають виходити друком й невеличкими самостійними книжечками. Проте вважається, що принаймні одна пісня на його вірші все ж була опублікована ще за життя автора. Йдеться про текст «Жаль надъ злѣ иждивеннымъ временемъ житія», розміщений у складі почаївського Богогласника 1790 р. друкарні Успенського монастиря отців василіан. Ця пісня також відома під іншою назвою – «Ах, ушли ж мои лѣта, як вихоръ съ круга свѣта», що повторює початкові слова її тексту. Публікація в «Богогласнику», окрім тексту, включає три рядки нот. Пісня, вміщена у першому виданні Богогласника під номером 227, не підписана і не містить акровіршів, авторство її встановлюється на основі тих фактів, що у тогочасних рукописних збірниках вона записана як «сковородининська». Загалом Г. Сковороді приписуються й інші популярні лірницькі пісні «Ангели, знижайтеся», «Пастирі милі» тощо.

У складі «Богогласника» 1790 р. текст і ноти пісні вміщено у частині 4 «Пѣсні благоговѣйныя, покаянныя и оумилителныя, различнымъ нуждамъ служащыя». Усього у книзі зібрано більше 240 популярних релігійних піснеспівів, що виконувалися на різні церковні свята. Текст цієї ж пісні разом із нотами повторено у наступних виданнях Богогласника почаївського друку 1805 р. та 1825 р. вже під номером 228. У змісті наприкінці книги їй помилково присвоєно № 230, і названо за початковим текстом «Ах, ушли ж мои лѣта».

Вперше прозовий твір Г. Сковороди, а саме діалог «Наркісс», без зазначення імені автора, було надруковано 1798 р. в Санкт-Петербурзі у виданні «Библиотека духовная, содержащая в себе дружеские беседы о познании самого себя». Ініціатором видання став Михайло Антоновський (1759–1819), історик, публіцист, перекладач, який багато років працював бібліотекарем перевезеної до Петербурга книгозбірні Залузьких, що стала однією з колекцій в основі Імператорської публічної бібліотеки. Саме він підготував нарис про Україну до видання Й. Георгі «Описание всех народов, обитающих в Россійской империи».

Деякі поезії, листи чи уривки з творів Г.Сковороди час від часу з’являлися на сторінках різних тогочасних часописів «Молодик», «Москвитянин», «Московский наблюдатель», «Сионский вестник», «Телескоп», «Утренняя звезда». У журналі «Сионский вестник» («Сіонской вѣстникъ») за 1806 р., у третій частині за липень, серпень й вересень, було вміщено твір Г. Сковороди «Начальная дверь ко христианскому добронравію». Це конспективний виклад курсу лекцій, прочитаних Г. Сковородою в додаткових класах Харківського колегіуму. Текст був написаний у 1760-х рр., але пізніше український філософ повертався до його редагування. Автограф трактату не зберігся, списки належать до кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.

У змісті випуску «Сионского вестника» автора тексту не вказано, на початку трактату зазначено «Твореніе Г. Cковороды». Ця публікація твору Г. Сковороди стала першою із зазначенням його авторства.

Розпочинає твір передмова від видавців, у якій вказано про необхідність збирання оригінальних творів Г. Сковороди, якого названо «наш Діогенъ и вмѣстѣ Сократъ». Останнє речення вступного тексту таке: «Мы желали бы сдѣлать описаніе его жизни съ показаніемъ и сочиненій его, естьлибъ Особы, имѣющія сіи извѣстія въ рукахъ своихъ, удостоили насъ сообщеніемъ оныхъ». В тексті «Начальной двери» вказано, що її написано «въ 1766 году для молодаго Шляхетсва въ Харьковской губерніи, а обновлена въ 1780 году».

У періодичних виданнях з’являються й перші розвідки про життя й творчість Г. Сковороди. Так, в «Украинском вестнике» 1817 р. за квітень у розділі «Смѣсь» вміщено розвідку «Сковорода, украинскій философъ» (С. 106–131). Розвідку складають спомини Густава Гесса де Кальве та Івана Вернета про жиитя й світогляд українського мислителя. Тут же опубліковано два листи Г. Сковороди до купця Є.Є. Урюпіна 1790 р. з Великого Бурлука, передані до редакції особисто адресатом з метою демонстрації читачам особистого стилю викладу («образ мыслей и способ выражения») Г. Сковороди.

В альманасі «Утренняя звезда: Собрание статей в стихах и прозе» 1833 р. було опубліковано матеріал «Отрывки изъ записокъ о старцѣ Григориѣ Сковородѣ» (С. 67–92), підписаний криптонімом І.С.р.з.н., автором якого був вчений, письменник та педагог Ізмаїл Іванович Срезневський. Перший випуск альманаху вийшов у Москві в друкарні С. Селівановського, другий – у Харкові. Видавцем альманаху був Іван Матвійович Петров, який позиціонував альманах як збірник творів українських авторів. Прикметно, що два випуски «Утренней звезды» включали колоритну підбірку творів діячів української літератури, серед яких І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський.

Розпочинає альманах гравірований портрет Г. Сковороди. На спільному титулі обох випусків вказано «Харків, Въ тип. Линдрота», тут же вміщено зображення Харківського університету. Випуск «Утренней звезды» 1833 р. містить коротку передмову авторства І. М. Петрова, підписану «Харьков, 1 ноября 1833 р.». У тексті розвідки І. Срезневського надруковано й вірш-пісню Г. Сковороди «Всякому городу прав и права», що належить до збірки «Сад божественних пісень». І. І. Срезневський також наводить народні інтерпретації й доповнення цього популярного тексту, оскільки пісня ввійшла до репертуару багатьох сліпців-кобзарів.

Окремі книги творів Г. Сковороди із зазначенням його авторства вперше були надруковані у 1837 р. у Санкт-Петербурзі, видані Московським опікунським комітетом «Человеколюбивого общества». Це «Басни Харьковские», «Беседа двое», «Дружеский разговор о душевном мире». У 1839 р. вийшли друком також видання «Убогий Жайворонок», «Брань архистратига Михаила со Сатаною».

Варто зауважити й той факт, що на початку 1830-х рр. в середовищі харківських поетів-романтиків було оприлюднено план з підготовки до друку семитомної збірки творів Г. Сковороди загальним обсягом близько 50 друкованих аркушів, однак цей задум не втілився в життя. Ініціатива належала Олександру Хашдеу (Гаждеу, Гиждеу, Хиждеу) (1811–1872), молдовському письменнику, вченому, історику, випускнику Харківського університету і члену наукового гуртка І. І. Срезневського.

Серед публікацій творів Г. Сковороди, здійснених О. Хашдеу, варто зазначити друк окремих творів з циклу «Сад божественных песней» у журналі «Телескоп» (1831, № 6). У сковородинознавчому доробку А. Хашдеу найважливішою стала стаття «Григорий Варсава Сковорода. Историко-критический очерк. Отрывок первый», також опублікована у журналі «Телескоп» (1835, № 5–6).

У фондах відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ представлені по одному примірнику видань «Басни Харьковские» та «Беседа двое» й два примірники видання «Дружеский разговор о душевном мире», усі 1837 р.

- Сковорода Г. С. Басни Харьковския / Г. В. Сковороды ; изданные по распоряжению Имп. человеколюбивого общества, Московским попечительным комитетом. Москва : В Типографии Решетникова, 1837. [4], 59 с.

- Сковорода Г. С. Беседа двое / Изд. по распоряжению имп. Человеколюбивого о-ва Моск. попечительного комитета. Москва : Тип. Решетникова, 1837. 50, ІІ с.

- Сковорода Г. С. Дружеский разговор о душевном мире / Издан по распоряжению имп. Человеколюбивого о-ва, Моск. попечительным комитетом. Москва : Тип. Решетникова, 1837. 94 с.

«Басни Харьковския» – це збірка байок Г. Сковороди, що складається з 30 творів, написаних упродовж 1760–1770-х рр. На титулі вказано, що книгу видано за розпорядженням Московського опікунського комітету «Человеколюбивого общества». Перші 15 байок Г.Сковорода написав після того, як залишив Харківський колегіум, приблизно у 1769 р., наступні завершені до 1774 р. у маєтку Щербиніних Бабаях. У тому ж році Г. Сковорода надіслав збірку з листом-присвятою своєму приятелю Панасу (Афанасію) Панкову. А. К. Панков був чиновником, мешкав у Острогозьку.

Лист-присвяту Г. Сковороди «Любезному другу Афанасию Кондратовичу Панкову» опубліковано й у першодруці «Басен Харьковских» 1837 р. з підписом «Любезный пріятель! Твой вѣрный слуга. Любитель Священныя Библіи Григорій Сковорода».

Текст «Басен Харьковскіх», переписаний рукою Г. Сковороди, не зберігся. Відомі кілька списків твору, найраніший з них представлений в Інституті рукопису НБУВ (Ф. 301 326 Л/11 (Муз. 605/2)), походить зі збірки митрополита Філарета, потім І. Миропольського, який передав зошити з творами письменника до фондів ЦАМ при Київській духовній академії. Список складається з 16 аркушів, зібраних у зошит із картонною обкладинкою.

Байки надруковані також у виданні 1894 р. Деякі тексти з циклу «Байки Харківські» публікувалися в 1920 р. у збірці «Григорій Савич Сковорода (український фільософ)», виданій у Харкові; це – перший переклад творів Сковороди українською мовою, здійснений Гнатом Хоткевичем. Окремим виданням у перекладі сучасною українською мовою вибрані байки публікувалися у 1946 р. за редакцією П. Тичини з передмовою С. Чавдарова. Після 1961 р. «Басни Харьковскія» були передруковоні у виданні «Байки в українській літературі XVII–XVIII ст.» (Вид-во АН УРСР, Київ, 1962) за вказаним списком НБУВ.

Першодрук 1837 р. представляє собою книжку невеликого розміру, надруковану просто і без художніх оздоб. Примірник ВСРВ P2158 містить овальну печатку (шрифтовий екслібрис) на аркуші з присвятою «Брахловской библіотеки Лашкевича». Очевидно, примірник належав до спадкового книжкового зібрання Лашкевичів з Брахлова Чернігівської губернії. Шрифтовий екслібрис маркував книги Олександра Степановича Лашкевича (1842–1889), письменника, історика літератури, громадського діяча, мецената, видавця й власника «Киевской старины». Книгозбірня Лашкевичів налічувала 12 тисяч томів: бібліофілами були дід та батько Олександра Степановича – Іван Степанович і Степан Іванович Лашкевичі, до зібрання увійшли також книги й документи інших родичів. Таку ж печатку Брахлівської бібліотеки Лашкевичів містить один із примірників першого видання «Дружеского разговора о душевном мире» Г. Сковороди Р.553. Найімовірніше, хтось із старших родичів О. С. Лашкевича цікавився творчістю Г. Сковороди.

Видання «Дружеского разговора о душевном мире» 1837 р. супроводжується листом-посвятою «Милостивому государю, Владимиру Степановичу, его благородию Тевяшову», і завершується підписом «Милостивій государь! Вашего благородія покорнѣйший слуга, любитель Священныя Библии. Григорий Сковорода». Адресатом твору був Володимир Стапанович Тевяшов (1747 – бл.1810) – син Воронезького та Острогозького полковника Степана Івановича Тев’яшова, в маєтку якого Г. Сковорода періодично проживав. С. І. Тевяшову Г. Сковорода теж присвячував свої твори, наприклад, трактат «Икона Аквиладская».

У пізніших виданнях твір називається «Кольцо. Дружеский разговор о душевном мире». Текст зберігся в єдиному списку збірки М. Ковалинського (зараз у відділі Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ. Ф. 86, № 9). За свідченням дослідників, у виданні 1837 р. твір надруковано з купюрами та без закінчення. За формою «Дружеский разговор» є діалогом, у процесі якого Г. Сковорода витлумачує різноманітні символи зі Святого Письма та міфології, які є втіленням вічності. Саме такими уявляються йому образи предметів та речей, що мають властивість округлості.

Другий примірник «Дружеского разговора» Р754 містить печатки: «Изъ библіотеки для чтенія П. И. Крашенинникова»; «Бібліотека Археографічної комісії ВУАН». Сюжетний літографований екслібрис петербурзького книгопродавця Петра Івановича Крашеніннікова (1820–1864) за формою презентації був характерним для середини ХІХ ст.

Таку ж печатку Бібліотеки Археографічної комісії ВУАН має й примірник «Беседа двое» Р 756, а також один із примірників першої збірки творів Г. Сковороди 1861 р. Р 755.

Твір Г. Сковороди під назвою «Беседа двое» належить до філософського спадку автора. Його повна назва «Беседа, нареченная двое. О том что, блаженным быть легко». Він побудований також у формі діалогу, учасниками якого зазначені Михаїл, Даніил, Ізраіл, Фарра, Наеман. У цьому тексті Г. Сковорода розглядає питання про дві натури, або два начала – вічне (духовне) і тлінне (матеріальне) – як основу для з’ясування того, як людина може досягнути щастя. Автограф твору зберігається у рукописах М. Ковалинського в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАНУ (ф.86, № 9). Відомі й інші списки цього твору.

Публікація твору «Беседа двое» 1837 р. виглядає просто, не містить ілюстрацій. Прикметно, що в кінці тексту розміщено «Погрѣшности», тобто помилки набору, де зафіксовано більше трьох десятків одруківок.

В усіх трьох виданнях творів Г. Сковороди 1837 р. розміщено цензурні дозволи на друк, позначені 13 вересня 1836 р.: в «Дружеском разговоре» – від архімандрита Філарета (Гумілевського), в «Баснях Харьковских» і «Беседе двое» – за підписом «цензоръ, Виванской семинаріи Ректор, архімандрит Агапит» (Введенський).

У 1861 р. в Санкт-Петербурзі вийшло перше зібрання творів під назвою «Сочинения в стихах и прозе Григория Саввича Сковороды. С его портретом и почерком его руки».

Сковорода Г. С. Сочинения в стихах и прозе Григория Савича Сковороды: с портретом и почерком руки автора. Санктпетербург: В Типографи Штаба Отд. Корпуса Внутренней Стражи, 1861. 312, [6] c.

Це видання у повнотекстовій копії представлене на порталі НБУВ в ресурсі «Сковородіана» (URL : http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?S21CNR=20&S21STN=1&S21REF=2&C21COM=S&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21All=%3C.%3EID%3Dukr0000017282%3C.%3E&&S21FMT=fullwebr).

На початку книги на аркуші перед титулом вміщено назву «Сочинения Г. С. Сковороды». На титулі надруковано ширшу назву «Сочинения в стихах и прозе Григория Саввича Сковороды. С его портретом и почерком его руки». Під ними розміщено чотири рядки популярного авторського вірша:

«Всякому городу, нравъ и права,

Всяка имѣетъ свой умъ голова,

А мнѣ одна только въ свѣтѣ дума,

Какъ бы умереть не без ума.».

На шмуцтитулі вміщено портрет Г. Сковороди в овальному обрамленні, під ним підпис «Воля! О несытой Адъ! всѣ тебѣ ядъ: всѣмъ ты ядъ. Старчик, Григ. Сково-рода [Підпис]», знизу цитати з творів Г. Сковороди:

«1-й Ревнитель истины, духовный Богочтецъ,

И словомъ и умомъ и жизнію мудрецъ

2-й Любитель простоты и иситинной свободы,

Безъ лести другъ прямой, довольный всѣмъ всегда;

3-й Достиг наверхъ наукъ, познавши духъ природы,

Достойный для сердѣцъ примѣръ Сковорода».

Вміщене тут зображення Г. Сковороди з підписом походить з рукопису «Життя Григорія Сковороди» авторства Михайла Івановича Ковалинського (1745–1807), учня, товариша, послідовника та автора першої біографії Григорія Савича, що є основним джерелом відомостей про нього. Оригінал тексту зберігається в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАНУ. Вперше його було видано окремою книжкою у 1886 р. силами часопису «Київська старовина».

Житие Сковороды, описанное другом его, М. И. Ковалѣнским / с предисловием Н. Ф. Сумцова; издание редакции «Киевской Старины». Киев: Типография А. Давиденко, аренд. Л. Штамом,1886. 48 с.

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?S21CNR=20&S21STN=1&S21REF=2&C21COM=S&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21All=%3C.%3EID%3D0002232%3C.%3E&&S21FMT=fullwebr

На звороті титулу «Сочинений» Г. Сковороди 1861 р. розміщується дозвіл на друк «Печатать дозволяется», датований 27 грудня 1860 р. за підписом «Ценсоръ, Архимандрит Сергий». На початку передмови зазначено: «Самая же рукопись стариннаго почерка с портретом на полулистѣ, препровожденна, по отпечатании, в библиотеку Императорскаго Харьковскаго университета».

Наприкінці книги після змісту надруковано таку замітку: «P.S. Издатель сочиненій Г. С. Сковороды покорнѣйше просить особъ, имѣющихъ еще какие либо сочиненія этого автора, благоволили бы дать свѣдѣнія объ этомъ в С. Петербургъ, въ книжный магазинъ И. Т. Лисенкова, подь № 3 и 4-мъ въ домѣ Пажескаго Его Императорскаго Величества корпуса, въ С.Петербургѣ».

На наступному аркуші розміщено перелік «Подписавшіеся на полученіе книги». Серед підписників жителі Бердичева, Сум, Харкова, Прилук, Стародуба, Києва, Золотоноші, Кременчука, Хоролу, Новограду-Волинського, Ромнів та інших населених пунктів. Серед потенційних читачів – книгопродавці, науковці, письменники, суспільні діячі. Останнім вказаний «Яровой Мих. Павл, в м.Мошны в Черкасах».

Повнотекстову копію цього видання розміщено на порталі НБУВ в ресурсі «Сковородіана» (URL : http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0006993).

Видання «Сочинений» 1861 р. представлене у фонді відділу стародруків трьома примірниками. Примірник Р755 з печаткою «Б-ка археограф. комісії ВУАН» цінний паперовою блакитною видавничою обкладинкою, зберігся в нерозрізаному вигляді. Примірники Р 755(2 та Р 1726 позначені печаткою «Книготорговля и библиотека М. М. Левченка и Л. В. Ильницькаго в Киеве.». Цікава історія побутування екземпляра Р 1726, оскільки він на аркуші з назвою перед титулом містить підпис «В. Антонович». Це автограф визначного історика, джерелознавця, суспільного діяча Володимира Боніфатієвича Антоновича (1834–1908), відтак книжка походить з його бібліотеки.

У наступний період і надалі триває публікація творів Г. Сковороди й підготовка різноманітних досліджень його доробку. Перше академічне зібрання творів Г. Сковороди вийшло у Харкові до 100-річчя з дня смерті філософа у 1894 р. під назвою «Сочинения Григория Савича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем» (сьомий том «Сборника Харьковского историко-филологического общества»).

Сочинения Григория Саввича Сковороды. Юбилейное издание (1794-1894 год) : с портр. его, видом могилы и снимками почерка / собр. и ред. Д. И. Багалеем. Харьков: Тип. Губ. Правления, 1894. [14], СХХХІ, 132, 352 : ил. (Сборник Харьковского Историко-Филологического общества ; т. 7). Це видання у повнотекстовій копії також представлене в ресурсі «Сковородіана» (URL : http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?S21CNR=20&S21STN=1&S21REF=2&C21COM=S&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21All=%3C.%3EID%3DUKR0002041%3C.%3E&&S21FMT=fullwebr).

Наступною спробою академічного видання творів Г. Сковороди стало «Собрание сочинений Г. С. Сковороды. С биографией Г. С. Сковороды М. И. Ковалинского, с заметками и примечаниями В. Бонч-Бруевича» (Санкт-Петербург, 1912). Із запланованих двох томів друком вийшов лише перший, до якого було включено майже всі філософські твори автора, том з літературними творами опублікований не був.

Активно продовжувалась публікація доробку Г. Сковороди й у радянській час. У 1961 р. було видано друком повне зібрання творів Г. Сковороди, до якого увійшли всі відомі на той час твори письменника. Перший том вже традиційно містив філософські трактати й діалоги, а другий – поетичні твори, байки й листування, тут же було вміщено життєпис Г. Сковороди авторства М. Ковалинського та додаткові матеріали. У 1973 р. співробітниками Інституту філософії АН УРСР на основі попереднього було підготовлено нове видання у двох томах, що мало назву «Повне зібрання творів Г. Сковороди». Воно було доповнене кількома творами, які раніше не публікувалися.

Прикметним стало й видання 1994 р. творів Г. Сковороди у перекладах українською мовою у серії «Гарвардська бібліотека давнього українського письменства». На початку ХХІ ст. зацікавленість доробком самобутнього українського письменника й філософа Г. Сковороди продовжувала зростати. Кілька видань творів, у тому числі повну академічну збірку, підготував український літературознавець, письменник, унікальний фахівець з вивчення давньої української літератури Леонід Володимирович Ушкалов (1956–2019).

Більшість видань творчої спадщини Г. Сковороди та біографічних розвідок про життєвий шлях письменника й філософа на сьогодні є раритетними. Окремі з них представлені й у фонді відділу стародруків. Серед них харківське видання 1926 р., що презентує сковородинознавче дослідження академіка Дмитра Івановича Багалія, або опублікований у Детройті й Торонто 1963 р. другим виданням «Катехізис або початкові двері до християнських чеснот».

Серед нечислених факсимільних перевидань рукописних текстів сковородіани привертає увагу публікація трактату Г. Сковороди «Израильский Змий», підготовлена у 2012 р. за рукописом із фондів Центрального державного історичного архіву у Києві, упорядник Ганна Путова, передмова Ольги Ризниченко. Видання вирізняється ошатністю поліграфії, опубліковане у Харкові у видавництві Харківського приватного музею міської садиби. У факсиміле відтворюється змінений і доповнений авторський варіант твору. Власницькі записи рукопису свідчать про його приналежність до бібліотеки Харківського історико-філологічного товариства.

Представлено у фондах й видання переважно літературних творів Г. Сковороди у перекладі сучасною українською мовою, упорядковане Валерієм Шевчуком. Книга у вигляді ошатного ілюстрованого альбому вийшла у видавництві Апріорі у Львові. У ній в одному томі зібрано художні твори видатного мислителя з додаванням вибраних упорядником із різних текстів авторських афоризмів. Видання містить ґрунтовну розвідку В. Шевчука про письменницьку спадщину Г. Сковороди.

На часі, коли видано критичні збірки творів Г. Сковороди й в авторському написанні, й у перекладах українською й іншими мовами, актуалізується необхідність меморіального факсимільного перевидання оригінальних рукописів і першодруків з критичним аналізом цих пам’яток, а також їх широка презентація в електронному середовищі. Ще більш нагальним стають ці завдання з огляду на вторгнення та повномасштабну агресію Російської Федерації проти України, коли збережені оригінальні рукописи та першодруки творів Г. Сковороди поряд з іншими цінними книжковими пам’ятками потрапляють під загрозу реального знищення, пошкодження, переміщення, викрадення, тому потребують комплексу першочергових заходів із їх збереження для наших нащадків.

Матеріал підготувала Наталія Бондар