Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія – творців слов’янської писемності. В Україні свято встановлено згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року.

Кирило створив спеціальну азбуку для мораван, разом з Мефодієм переклав перші тексти з Євангелія й Псалтиря. З дитинства обоє добре знали давньоболгарську мову, тому що були родом з м. Солуні, де поряд з греками проживало багато болгар. Це пояснює, чому в основу слов’янської мови брати поклали солунсько-македонський говір староболгарської мови, доповнивши новотворами з інших мов. Саме цю мову згодом назвуть старослов’янською. За свідченням болгарського монаха Чорноризця Храбра, це сталося 863 року. Цей рік і вважається початком слов’янської писемності.

Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Шлях становлення слов’янської писемності був складним, адже кирилиця і глаголиця різні за своїм характером, графічно відрізняються одна від іншої, але мають певні аналогії в зображенні та назві букв, однаковий порядок розташування літер, що свідчить про взаємовплив однієї азбуки на іншу. Кирилиця – одна з найдавніших систем слов’янського письма, що відома за книжковими пам’ятками XI ст., її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності. Глаголиця ‑ одна з двох слов’янських абеток. Назва походить від старослов’янського «глаголъ» – слово, мова. Майже повністю збігаючись з кирилицею за алфавітним складом, розташуванням і звуковим значенням літер, глаголиця різко відрізнялася від неї формою букв. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах. Поширення у східних слов’ян набула кирилиця і згодом витиснула глаголицю, як більш проста й зручна азбука, що, ймовірно, еволюціонувала з грецької протягом довгого часу та була остаточно закріплена в кінці IX ст. учнем Кирила в Болгарії. Протягом історії кирилиці мінявся тип письма. Першим з’явився устав. З XIV ст. поширився півустав. Поява півуставу була зумовлена прискоренням процесу писання, оскільки потреба в книгах та ін. текстах збільшувалася. Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення в кін. XIV ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив – сучасне ручне письмо з пов’язаними буквами. Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У сучасному світі більше 70-ти національних мов побудовано на кириличній абетці.

Брати Кирило та Мефодій дали слов’янам писемність рідною мовою, поклавши початок не тільки церковній, але й світський літературі. Вони перші організували богослужіння слов'янською мовою, переклавши на цю мову всі необхідні у церковному ритуалі службові книги: Апостол, Псалтир, Чотириєвангеліє, Требник тощо. Імена Кирила і Мефодія на віки увійшли в історію слов’ян. Вони створили першу слов’янську письмову мову, яка в подальшому вплинула на формування літературних мов багатьох слов'янських народів, яку в науці прийнято називати старослов’янською.

Список джерел:

1. Брайчевський М. Походження слов’янської писемності / М. Брайчевський., Київ, 1998. 154 с.

2. Огієнко І. І. Історія українського друкарства / І. І. Огієнко., Київ: Либідь, 1994. 448 с. («Пам’ятки історичної думки України»).

 3. Українська мова : енциклопедія / ред. кол. : В. М. Русанівський [та ін.]. – 3-є вид., зі змінами і доп., Київ: Українська енциклопедія імені. М. П. Бажана, 2007. 856 с : іл.