Цьогоріч у січні прекрасне литовське місто Вільнюс відсвяткувало 700-ліття, ознаменоване першою його згадкою у документальних джерелах. Місто здавна було провідним культурним, освітнім і мистецьким центром, відомим осередком книжкової справи. Тут функціонували книгописні майстерні, пізніше друкарні та видавництва, працювали фахівці граверської справи, формувалися потужні монастирські та світські бібліотеки, функціонували школи й академії. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (далі НБУВ) містить у своєму складі рідкісні та цінні пам’ятки, пов’язані з давнім історичним Вільнюсом, увагу до яких актуалізувало сьогодення, в якому дружня Литва на чолі зі своєю столицею Вільнюсом під час російської агресії міцно та непохитно тримає руку допомоги та підтримки України й українців.

Розвиток давньої книжкової й освітньої справи Вільнюса базувався на гуманістичних просвітницьких ідеях. При цьому місцеві культурні й освітні осередки представляли широкий спектр християнських конфесій: католиків, протестантів, греко-католиків, православних, старообрядців, – і віддзеркалювали складні стосунки та протиріччя між ними, утиски та конфлікти, які позначалися на їхній діяльності та видавничій продукції.

Як відомо, книговидання у Вільнюсі започаткував 500 років тому уродженець Полоцька Франциск Скорина. Надрукувавши книги Біблії та Псалтир у Празі в 1517–1519 рр., він переїхав до Вільнюса, де у 1522 р. опублікував збірку Акафістів і Канонів, відому під белетристичною назвою «Мала подорожня книжка», а у 1525 р. видав Апостол або «Діяння та Послання святих апостолів». Вільнюські видання Ф. Скорини у фонді НБУВ, на жаль, не представлені, проте його празькі друки є окрасою фонду. Натомість у НБУВ зберігаються цінні ранні рукописні копії вільнюських скорининських видань, створені на українських теренах: Радивилівський і Четвертинський Апостоли.

Стале книговидання розвинулося у Вільнюсі вже в останніх десятиліттях ХVІ ст. Найпродуктивнішою місцевою кириличною друкарнею стало підприємство Мамоничів (Мамонічусів), яке діяло від початку 1570-х до 1620-х рр. Започаткувалось воно з видань, позначених іменами Івана та Семена Зарецьких, Петра Мстиславця, які разом із братами Кузьмою та Лукою Мамоничами долучилися до запровадження місцевого кириличного книговидання. Після конфлікту П. Мстиславця з Мамоничами та відходу від видавничої справи Зарецьких друкарня запрацювала у власності Кузьми та Луки Мамоничів. Її первістком став Служебник 1583 р. Видавництво набуло популярності як численними кириличними друками переважно літургійного вжитку, що видавалися значними тиражами й активно побутували в тому числі на українських теренах, так і багатьма підробками та контрафакціями, час друку яких складно, а часто й неможливо встановити. Для друкарні поширеною була практика перевидань без зміни року або взагалі без вказівки на час друку, внаслідок чого сформувалася група поліграфічних близнюків або двійників, наприклад Четвероєвангелія без сигнатур і з сигнатурами, обидва позначені 1600 р.

Одним із віхових видань Мамоничів вважається Статут Великого князівства Литовського 1588 р., який зберігав значення законодавчого джерела на українських теренах до ХVІІІ, а подекуди й до ХІХ ст. Статут представлений у фонді НБУВ примірниками усіх трьох кириличних видань, позначених цим роком, а також численних польськомовних перевидань ХVІІ–ХVІІІ ст., зокрема видання Л. Мамонича, датованого 1619 р., а насправді опублікованого дещо пізніше, також видань академічної друкарні 1693[–1694], 1744, 1786 рр. тощо.

Діяльність видавництва Мамоничів останніх десятиліть ХVІ ст. прикметна також полемічними та підручниковими виданнями. Ряд друків демонструють пов’язаність видавничої діяльності вільнюських кириличних друкарень із українськими, зокрема Львівською братською та Острозькою. Мамоничі працювали під протекцією державного діяча та дипломата, канцлера Великого князівства Литовського (далі ВКЛ) Льва (Леонаса) Сапіги. Видання «Казанье святого Кирилла патріаръхи Іерусалимъского, о антіхристy и знакох его» авторства Стефана Зизанія Тустановського (1596) містить на звороті титулу герб Льва Сапіги. Текст книги подано паралельно кириличним і латинським шрифтами, відповідно українською та польською мовами.

Активною видавничою діяльністю у Вільнюсі з кінця ХVІ ст. до середини ХVІІ ст. займалася й друкарня православного Святодухівського братства, публікації якої також прикрашають збірку кириличних стародруків НБУВ. У репертуарі братської друкарні представлені видання, пов’язані з українським культурним і суспільно-політичним середовищем. Тут виходили твори авторів, доля яких була тісно пов’язана і з українськими, і з литовськими теренами. Серед таких – українські письменники, педагоги, богослови брати Лаврентій і Стефан Зизанії, письменник, український мовознавець і церковний полеміст Мелетій Смотрицький. Оскільки православне книговидання у Вільнюсі на початку ХVІІ ст. зазнавало утисків і гонінь, частину книг братчикам доводилось друкувати в Єв’є (Вевісі), в маєтку їхнього покровителя Богдана Огінського при місцевому Успенському монастирі.

Серед братських видань прикметні Новий Завіт із Псалтирем 1611 р., «Діоптра» 1612 р., проповідь Леонтія Карповича «Казанье двое. Одно на Преображеніе… Ісуса Христа, другое на Успеніе… Богородицы» 1615 р. (всі три надруковано у Вевісі), рідкісний панегірик Мелетія Смотрицького «Казанъє на честный погреб... Леонтія Карповича» 1620 р., «Вертоград душевний» Фікарія Святогорця 1620 р., «Духовныи беседы» Макарія Єгипетського 1627 р. (останні три надруковано у Вільнюсі)

У Вевісі в 1616 р. вийшло друком примітне для українців Євангеліє учительне у перекладі з церковнослов’янської тогочасною українською (руською) мовою. Переклад твору приписується М. Смотрицькому, цей же текст було перевидано у Києві в 1637 р. у друкарні Києво-Печерської лаври за часів митрополита Петра Могили.

В 1619 р. у друкарні братства у Вевісі був опублікований найавторитетніший підручник для освоєння церковнослов’янської мови «Грамматіки cлавенския правилное синтагма» авторства М. Смотрицького. Видання представлене у фонді НБУВ двома примірниками, обидва відзначаються зачитаністю. До однієї з граматик долучено давній рецепт приготування чорнил і рукописний словник української мови «Синоніма славенороськая» невідомого автора ХVІІ ст. Текст підручника доступний також у факсимільному перевиданні 1979 р.

Одночасно з кириличним у Вільнюсі в останніх десятиліттях ХVІ ст. постає і розвивається латиношрифтне книговидання. Відлік литовська книга розпочинає з протестантського Катехізису (Catechismusa prasty szadei) Мартінаса Мажвідаса (Martynas Mažvydas), опублікованого в 1547 р. в Кенігсберзі в друкарні Г. Вайнрайха на кошти герцога Альберта Бранденбурзького. Це рідкісне видання відоме усього у трьох примірниках. Першу литовську книгу у Вільнюсі видав у 1595 р. Микалоюс Даукша (Mikalojus Daukša). Це був литовськомовний католицький Катехізис, унікальний примірник якого зберігається у Бібліотеці Вільнюського університету. З Катехізисами М. Даукши та М. Мажвідаса можна ознайомитися у фотовідтвореннях оригінальних першодруків 1995 та 1997 рр., представлених у збірці відділу стародруків НБУВ.

Загалом у фонді НБУВ зберігаються сотні латиношрифтних видань останньої чверті XVI – першої третини ХІХ ст., виготовлених у різних друкарнях Вільнюса. За тематикою це теологічні трактати та полемічні твори, проповіді – як одиничні з нагоди якоїсь події, так і у збірниках, панегірики з різних нагод, молитовники, збірники світських і церковних документів, видання конституцій і Литовського статуту, сеймові та судові промови, пастирські листи, релігійні оповіді, житія, твори краєзнавчої тематики, також тексти, пов’язані з навчальним процесом у Віленській Академії: тези доповідей, підручники та посібники з різних предметів, зокрема астрономії, філософії, математики, історії, світського та церковного права, риторики, граматики, словники, програми вистав, а також художня література як із античного класичного репертуару, так і сучасні поетичні збірки, прозові та драматургічні твори тощо.

Найраніше вільнюське латиношрифтне видання, представлене у фонді відділу стародруків НБУВ, – це трактат єзуїтського теолога, письменника та проповідника Петра Скарги «O jedności Kościola Bożego» 1577 р., виданий у друкарні Миколая Кшиштофа Радзивілла, заснованій при єзуїтському колегіумі (пізніше Академії) у 1575 р.

У фонді книгозбірні наявні й видання цього ж періоду, опубліковані в типографії Яна Карцана, яка діяла у Вільнюсі впродовж 1580–1611 рр. Ян Карцан за віросповіданням належав до протестантів, працював початково у Кракові та Лоську. В умовах гострої релігійної конфронтації він видавав у Вільнюсі твори і протестантських, і католицьких авторів. Серед її видань збірник проповідей єзуїтського теолога, професора догматичної теології Віленської Академії Станіслава Гродзицького «O iedney osobie w używaniu Sakramentu Ciała Pańskeigo, w kościele bożym zwyczayney» 1589 р., також твір популярного голландського гуманіста та філософа Юста Ліпсія «O stalości» (De Constantia) 1600 р. у польському перекладі.

Заслуговує на ретельне дослідження добірка вільнюських видань невстановленої друкарні полемічних творів Мелетія Смотрицького 1608–1623 рр. Поки що в бібліографічних джерелах праці М. Смотрицького, одного з найосвіченіших інтелектуалів середовища православних і греко-католиків Речі Посполитої, вказуються переважно без вихідних відомостей, тож вони потребують книгознавчої атрибуції з метою встановлення місця їхнього друку та друкарні.

Декілька невеликих за обсягом латиношрифтних видань, у більшості проповідей із нагоди поховання різних осіб, вийшли у друкарні Леона Мамонича в 1615–1617 рр. Серед них проповіді єзуїта Марчіна Віджевича, виголошені під час поховальних церемоній підканцлера ВКЛ Габріеля Войни (1615) та його брата вільнюського єпископа, примаса ВКЛ Бенедикта Войни (1616), також проповідь домініканця Войцеха Лауданського на похованні мстиславського воєводи князя Олександра Головчинського (1617). Крім того, Л. Мамонич долучився до видання полемічних праць, створених у рамках міжконфесійного, переважно православно-католицького діалогу, що на початку XVII ст. був у самому розпалі.

Переважна більшість вільнюських латиношрифтних видань із кінця XVI – до кінця XVIII ст. публікувалася у друкарні Віленської Академії – першого на теренах Литви вищого навчального закладу, який постав у 1579 р. шляхом перетворення єзуїтського колегіуму (заснованого в 1570 р.) на університет (академію). Після скасування ордену єзуїтів у 1773 р. навчальний заклад був підпорядкований Едукаційній комісії (Komisja Edukacji Narodowej) і перетворений у світський, із 1781 р. він діяв під назвою Основної Литовської школи (Szkoła Główna Litewska, Academia et Universitas Vilnensis) з польською та литовською мовами викладання, з 1795 р. – Основної Віленської школи, з 1803 до 1832 р. – Імператорського Віленського університету.

Серед найдавніших видань академічної друкарні – твори вже згадуваного Станіслава Гродзицького «Prawidło Wiary Haeretyckiey To iest okazanie iż wodzowie Kacerscy nie Pismo S. ale własny mozg swoy za Regułę albo prawidło wiary sobie maią» 1592 р., а також польського філософа, логіка, єзуїтського теолога Марчіна Сміглецького «Disputacia nowogrodzka ... o Przedwiecznym Bostwie Syna Bożego» 1594 р., «Dysputacya Wileńska ... o iedney widomey głowie kościoła Bożego» 1599 р.

У першій половині XVII ст. у друкарні опубліковано низку праць викладача теології та проповідника, єзуїта Якуба Ольшевського, зокрема проповіді, виголошені при похованні великого литовського писаря Кшиштофа Міхала Сапіги під назвою «Grono winne pod zodyakiem Sapieżyńskim w młodem wieku doyrzałey cnoty» (1631), королеви Речі Посполитої та Швеції Констанції Австрійської (Konstancja Habsburżanka; 1588–1631), її чоловіка короля Сигізмунда ІІІ (Zygmunt III Waza; 1566–1632) під назвою «Snopek Naiaśnieyszego Zygmunta III. Króla Polskiego y Szwedzkiego ... od śmierci pożęty», а також цикл проповідей із нагоди виборів наступного короля Владислава IV (Władysław IV Waza; 1595–1648) «Harmonia nieba y ziemie na szczęśliwą elekcyą Naiasnieyszego Władysława IV», виголошених у трьох вільнюських костелах у грудні 1632 р. і надрукованих не раніше 27 січня 1633 р.

Перлиною серед видань XVII ст. є тримовний латинсько-польсько-литовський словник литовського лексикографа, одного із засновників литовської писемності, професора Віленської Академії Константінаса Сірвідаса (Konstantinas Sirvydas). У збірці він представлений четвертим доповненим виданням 1677 р. Серед друків XVIIІ ст. виділяється катехізис литовською мовою «Pamoksłas Krikscioniszkas Trumpay Izgulditas» 1725 р. Примірник НБУВ цікавий розташованими на форзацах рукописними маргіналіями литовською мовою з настановами віруючому перед і після першого причастя (komunii).

У фонді НБУВ наявні також численні панегірики, різноманітні повчання та проповіді різних авторів, видання хрестоматійних для єзуїтських навчальних закладів творів античної літератури авторства Саллюстія та Сенеки в перекладах польською мовою.

На початку ХІХ ст. університетська друкарня видавала продукцію під іменем Юзефа Завадського, котрий, з’єднавши її з власною друкарнею, заснованою в 1803 р., за підтримки князя Адама Казимира Чарториського перетворив на передове та процвітаюче підприємство, забезпечене шрифтами різних алфавітів, іншими друкарськими матеріалами високої якості та висококласними спеціалістами. За цей період у фонді наявні видання підручників із фізики, античної літератури, загальної історії, ботаніки тощо, а також двотомник творів великого польського поета Адама Міцкевича, надрукований у 1822–1823 рр. з автографами українського історика, етнографа, археографа Володимира Боніфатійовича Антоновича.

Одночасно з університетським випускали продукцію латинським шрифтом інші вільнюські друкарські осередки при церковних інституціях, зокрема друкарні Свято-Троїцького василіанського монастиря (діяла з 1628 р.), францисканського монастиря (діяла з 1667 з перервами до 1781 р.). Серед їхньої продукції – панегіричні та агіографічні твори, проповіді, теологічні трактати тощо. Окремі примірники прикметні своїми провенієнціями вільнюського походження. Так, у примірнику твору «Żywot przedziwny zachwyconego męża błogosławionego Jozefa Dezy z Kopertynu» (житіє беатифікованого в 1753 р. італійського монаха-францисканця Джузеппе Дези з Копертіно; друкарня францисканців, 1754) міститься напис «B. Przewielebney Siestrze Giertrudzie Radziwiłłownie Mistrzyni Now. Dobrodzieyce [...] BKSB». Тут йдеться про Марію Гертруду Радзивілл (бл. 1720–?) – черницю монастиря візиток у Вільнюсі, доньку новогрудського воєводи, історика та письменника, власника, крім інших маєтностей, українського Бердичева, князя Миколая Фаустина Радзивілла та Барбари Францішки, уродженої Завіші-Кезгайло.

Із середини XVIII ст. до освітнього та видавничого процесу у Вільнюсі долучилися піари. Їхню друкарню було засновано в 1754 р. зусиллями ректора (керівника) вільнюського осередку піарів, педагога, історика права Мачєя Догеля. У фонді НБУВ представлені два томи збірника дипломатичних документів «Codex diplomaticus Regni Poloniae et Magni ducatus Lituaniae» М. Догеля 1758–1759 рр., підручник латинської мови чеського теолога, педагога та письменника Яна Амоса Коменського «Janua Aurea Reserata Duarum Linguarum» 1768 р., два томи промов Цицерона в перекладі польською мовою 1778–1793 рр. та інші видання.

На початку ХІХ ст. у Вільнюсі з’явилися нові приватні друкарні: А. Марчіновського (Antoni Marcinowski; 1781–1855), Манеса та Цимеля (Manes Romm i Zymel Nochimowicz), Б. Неймана (B. Neumann), поодинокі видання яких зберігаються у збірці НБУВ. Серед їх продукції варто назвати видання граматики литовської мови з паралельним титулом литовською та латинською мовами «Pamokimas kałbos lituwyszkos arba żemaytyszkos = Grammatica linguae lituanicae seu samogiticae» (B. Neumann, 1829).

Звичайно, у фонді найбільшої української книгозбірні представлені й більш сучасні видання, що вийшли з-під верстатів друкарень Литви аж до сьогоднішнього дня. Але завершимо екскурс по стародрукованим і рідкісним пам’яткам, пов’язаним із Вільнюсом, публікацією творів великого українського поета, художника, мислителя Тараса Шевченка, а саме польськомовним виданням «Кобзаря», надрукованим у Вільнюсі в 1863 р. У 2023 р. виповнилося 160 років з часу виходу цієї книги, опублікованої в перекладі білоруського та польсько-литовського поета, драматурга, літературного критика, краєзнавця Владислава Сирокомлі (Уладзіслаў Сыракомля (Кандратовіч)). Згадуючи це видання польськомовного «Кобзаря», варто зазначити й той факт, що з Вільнюсом була тісно пов’язана й біографія самого Т. Шевченка, який перебував тут ще в юнацькому віці у 1828–1831 рр., мріяв повернутися, але не судилося, але й зараз присутній у міському середовищі – згадками Вільнюса у поезіях і щоденникових записах, виданнями своїх творів, назвою вулиці, пам’ятником і меморіальною дошкою, духом вольності та свободи, притаманним сучасним литовцям, українцям і полякам.

На сторінках стародрукованих пам’яток, представлених у фонді НБУВ, натрапляємо й на візуальний образ давнього Вільнюса. Його зображення знаходимо серед багатьох європейських і світових столиць у знаменитій «Книзі хронік» (Liber chronicarum) німецького лікаря, історика та гуманіста Гартмана Шеделя, опублікованій у 1493 р. у Нюрнберзі в друкарні Антона Кобергера, ілюстрованій гравюрами Міхаеля Вольгемута і Вільгельма Плейденвурффа. Гравюру, підписану Літуанія (Lituania), вміщено на звороті аркуша 279. Даний образ Вільнюса є міфічним, таке ж зображення використано ще п’ять разів на інших аркушах книги. Перше з них підписано від руки Трір (Treneris), над наступними надруковано назви Падуя (Padua), Марсель (Massilia), Мец (Metis) і Ніцца (Nicea urbs). В одному із примірників давнього читача, певне, стривожило зображення найбільшого храму Вільнюса з мусульманською символікою у вигляді півмісяця на шпилі, і він перемалював його в хрест. Примірник, згідно із маргінальним записом 1621 р., походить зі збірки вільнюських бернардинів.

З урахуванням факту перебування примірника у Вільнюсі стає зрозумілим, чому на гравюрі підписано й окремі об’єкти, серед яких костел св. Казимира (Ecclesia S^ti Casimiri) (перший храм у місті в стилі раннього бароко, побудований за зразком римської базиліки Іль-Джезу у 1596–1604 рр.), міські ворота, серед яких Остра брама (Ostra Brama) з позначеною чудотворною іконою Богородиці, а також інші, які не збереглися до сьогодні, – Пречиста (S. Preczysta), Порта Сальваторіс (Porta Salvatoris, Ворота Спасителя). Споруду на горі над містом підписано «Високий замок» (Arx Superior). Позначено ріку Вілна (Vilna), так само підписано всю гравюру (Vilna). Цікаво, що книга надалі опинилася у збірці Києво-Печерської лаври.

Найвідоміше зображення Вільнюса, яке відтворює справжню міську забудову, вміщено на гравюрі у виданні нідерландського картографа та видавця Йоганна Янсоніуса «Illustriorum principumque urbium septentrionalium Europae tabulae», опублікованому близько 1660 р. Загалом ця знаменита, дещо схематична ілюстрація-мідерит була створена для першого в історії світової картографії атласу міст світу «Civitates Orbis Terrarum», що друкувався в Кельні впродовж 1572–1618 рр. Авторами атласу були німецький теолог, географ, картограф і видавець Георг Браун і фламандський графік, гравер і картограф Франц Хогенберг. Панорамне зображення міста представлене у манері документальності та точного відтворення деталей, яскраво розфарбоване аквареллю (зображення можна роздивитися за посиланням: http://www5.kb.dk/maps/kortsa/2012/jul/kortatlas/object62371/en/).

Пов’язують українців зі столичним містом Вільнюсом і персоналії вітчизняних діячів. Серед них гравери, що працювали у Вільнюсі та у Києві: визначні майстри брати Олександр і Леонтій Тарасевичі, Інокентій Щирський, Лаврентій Кщонович. Вони склали основу художньо-мистецького осередку Києво-Печерської лаври рубежу ХVІІ–ХVІІІ ст., активно втілюючи у працях київського періоду тодішні провідні європейські надбання естетики бароко. Вільнюс нерозривно пов’язаний із постаттю неодноразово згаданого полеміста, богослова, мовознавця Мелетія Смотрицького. Тут він проживав, тут були надруковані його твори та підготовлені ним видання.

Також Вільнюс із його єзуїтською академією був популярним місцем здобуття подальшої освіти студентів Києво-Могилянської колегії, пізніше академії. Зокрема, тут продовжили навчання майбутній церковний діяч, богослов, поет і проповідник, чернігівський архієпископ, один із провідних діячів київського наукового осередку другої половини ХVІІ ст. Лазар Баранович, богослов, філософ і письменник Стефан Яворський, один зі сподвижників гетьмана Івана Мазепи, автор першої української конституції, поет, гетьман у вигнанні Пилип Орлик.

Із Вільнюсом українців історично пов’язують також імена та діяльність представників українських князівських і шляхетських родів, які відігравали помітну роль у політичному та воєнному житті Литовсько-Руської держави. У шерегу цих постатей варто відзначити віленського каштеляна, трокського воєводу, великого гетьмана ВКЛ князя Костянтина Івановича Острозького, його сина, київського воєводу князя Василя Костянтина Костянтиновича Острозького, великого гетьмана ВКЛ, канцлера ВКЛ, віленського воєводу князя Михайла Серватія Вишневецького тощо.

Аналіз провенієнцій книг вільнюських друкарень із фонду НБУВ показує, що вони в різний час потрапили до збірок різноманітних навчальних закладів, монастирів, публічних книгозбірень, приватних бібліотек. Зокрема, вільнюські друки опинилися у львівських книгозбірнях отців василіан, Церковного музею, Оссолінеумі, київських бібліотеках Києво-Софійського собору, Київської духовної семінарії, Київського університету св. Володимира, Колегії Павла Галагана. Також вони увійшли до збірок ряду єзуїтських колегіумів, Подільської та Луцько-Житомирської духовних семінарій, бібліотек межирицьких і дубровицьких піарів, бердичівських босих кармелітів, острозьких і вінницьких капуцинів, городищенських взутих кармелітів, дерманських василіан тощо. Серед найбільших приватних книгозбірень варто назвати бібліотеки ординації Красинських, Вишневецьких-Мнішків, Любомирських, Мікошевських, Шодуарів, Стецьких, Монтрезорів, Загінецької збірки Стажинських, книгозбірні відомого житомирського бібліофіла Жигмунта Славошевського тощо.

Фонди найбільшої української книгозбірні поєднують зі столицею Литви й місцеві литовські збірки, книги з яких унаслідок різних історичних перипетій опинилися в Києві. Кілька примірників із колекції палеотипів, тобто видань першої половини ХVІ ст., представляють збірку вільнюських кармелітів. Серед них твір Овідія «De arte ama[n]di et de remedio amoris», опублікований у Венеції у друкарні Д. Такуіно в 1506 р. Книжка має записи Павла Тишкевича, вільнюського монастиря босих кармелітів, бібліотек Віленської Академії та Університету св. Володимира.

Найбільше представлена серед інкунабул – книг другої половини XV ст. – збірка Вільнюської єзуїтської академії. Серед видань твір «Корабель дурнів» (Stultifera navis) С. Бранта у базельському виданні Й. Бергмана 1498 р., праця Цицерона «De Officiis» у венеціанському виданні Ф. Пінці 1500 р., «Гербарій» (Herbarius), опублікований у Лувені в друкарні Й. Вельденера в 1486 р., переплетений разом із кулінарним твором гуманіста та бібліотекаря Ватиканської бібліотеки Б. Платіни «De obsoniis ac de honesta voluptate  et valetudine», надрукованим також у Лувені в друкарні Йохана з Вестфалії між 1484 і 1487 рр. Також медичні твори ассирійського лікаря Юханни ібн Масаваїха у венеціанському виданні Б. Локателло 1495 р., медичний твір Д. М. Савонароли «Practica medicinae, sive De aegritudinibus» у венеціанському виданні А. Бонетті 1486 р., рідкісний примірник латинсько-голландського словника, виданого в 1500 р. у Девентері в друкарні Якоба з Бреди та ін. Найдавнішим є твір «Діалог» (Dialogus creaturarum moralisatus), приписуваний Ніколі з Бергамо, а також міланському лікареві Майно де Майнері, надрукований у Кельні у К. Вінтерса в 1481 р.

Окремі примірники книгозбірні вільнюських єзуїтів мають записи, пов’язані з Вільнюсом. Наприклад, у виданні двовіршів Катона (Disticha Catonis. Лейпциг : Konrad Kachelofen, 1494) – популярного посібника для вивчення латинської мови з короткими віршами та афоризмами, приписуваними Діонісію Катону, є численні давні маргіналії. Один із записів містить вірш, присвячений вільнюському єпископу Євстахію Волловичу.

Стародруки зі збірок Вільнюса надходили до українських сховищ різними шляхами. Було й кілька організованих переміщень книг упродовж першої половини ХІХ ст. Зокрема йдеться про книжкові пам’ятки з академічної бібліотеки вільнюських єзуїтів. Про долю цього навчального закладу вже йшлося вище в контексті видань її потужної друкарні, зокрема про перетворення єзуїтської академії у світську школу після скасування Товариства Ісуса, і потім у Віленський університет.

Після закриття університету у Вільнюсі внаслідок масової участі його студентів у польському повстанні 1830–1831 рр. і створення на його базі Медико-хірургічної та Духовної академій, цінні фонди університетської бібліотеки було розподілено між різними установами Російської імперії. Частину книг було передано до новоствореного Київського університету св. Володимира. У 1842 р. у зв’язку з революційними настроями слухачів російська влада закрила Вільнюську медико-хірургічну академію. Її спеціалізовану книгозбірню в кількості понад 12 тисяч примірників було також переміщено до Київського університету св. Володимира. Зараз її частина зберігається цілісною колекцією, у її складі налічується більше 7 тисяч книг. Частину книг збірки Віленської Академії було повернуто у другій половині 1950-х рр. до Вільнюса. Про перебування книг у Києві нагадують лише давні печатки на примірниках «Київський університет св. Володимира».

Викладений матеріал яскраво демонструє багатство та різноманітність стародрукованої літуаніки у фонді найбільшої української книгозбірні, проявляє давні тісні контакти українського та литовського книжкового середовища. Наведені факти ілюструють побутування видань різних друкарень Вільнюса, починаючи від найдавніших, у фондах монастирських, приватних, інституційних бібліотек на українських теренах. Ці книги надруковано латинським і кириличним шрифтами польською, латинською, литовською, церковнослов’янською мовами. Описані примірники засвідчують різну інформаційну наповненість стародрукованих пам’яток із фонду НБУВ, пов’язаних із давньою столицею Великого князівства Литовського, через візуальне представлення, фонди монастирських і магнатських книгозбірень, доля яких пов’язана з Вільнюсом і Києвом.

Більше про вільнюські видання можна почитати в статті, на основі якої підготовлено виставку: Бондар Н. П., Рудакова Ю. К., Ціборовська-Римарович  І. О. Стародавньому Вільнюсу – 700: історія книговидання, книжкові раритети, історичні бібліотеки // Бібліотечний вісник. 2023. № 2. С. 28–53. URL: http://bv.nbuv.gov.ua/doc/bv_2023_2_6

Підготувала Ю. Рудакова, с. н. с. відділу стародруків та рідкісних видань ІК НБУВ