Українська богослужбова книга доби Бароко вирізняється ошатністю та багатством художнього оформлення. Гравюри та орнаментальні прикраси, що оздоблюють численні перевидання стародрукованих книг для церковної відправи, демонструють високий рівень розвитку української книжкової графіки XVII–XVIII ст. та різноманіття інтерпретацій іконографічних образів. Пропонована виставка презентує варіативність образу Ісуса Христа у виданнях українських стародрукованих Євангелій формату in-folio, в оформленні яких використовувалися гравіровані титульні аркуші, фронтиспіси та велика кількість текстових ілюстрацій.

Українські видання кириличних Євангелій систематично перевидавалися в друкарнях Львова, Києва та Почаєва. Першим і основним видавцем Євангелій у XVII ст. була друкарня Львівського братства. Традиція оформлення, започаткована у львівських Євангеліях XVII ст., набула подальшого розвитку в ошатних виданнях XVIIІ ст. друкарень Києво-Печерської лаври та Почаївського Успенського монастиря.

Титульний аркуш першого в українському друкарстві Євангелія 1636 р. друкарні Львівського братства оздоблено гравірованою рамкою (фортою) із іконостасною композицією, що зображає Спаса Вседержителя на престолі та дванадцять апостолів, постаті яких обвито пагонами виноградної лози (іл. 1). Цей титульний аркуш став обов’язковим атрибутом оформлення усіх подальших перевидань Євангелія, що виходили в друкарні Львівського братства протягом XVII – першої половини XVIII ст. Титульний аркуш першого києво-печерського видання Євангелія 1697 р. прикрашено фортою із зображенням постатей чотирьох євангелістів та п’яти ключових сцен із життя Ісуса Христа: Благовіщення, Різдва, Тайної Вечері, Розп’яття та Воскресіння (Іл. 2). Такий самий титульний аркуш спостерігаємо в оформленні київських Євангелій 1712 р. та 1733 р. Титульний аркуш першого великоформатного почаївського Євангелія 1759 р. оздоблює архітектурна композиція із зображенням Бога-Отця (вгорі), що променями Святого Духа осяює постать Христа Вседержителя (ліворуч), Діви Марії (праворуч) та чотирьох євангелістів (внизу) (Іл. 3). У виданні почаївського великоформатного Євангелія 1771 р. на зміну багатокомпонентним зображенням, об’єднаним гравірованою рамкою, в оформленні титульного аркуша використано гравюру із символіко-алегоричним зображенням розгорнутої книги. З чотирьох боків цю книгу тримають тетраморфи (ангел, лев, телець, орел), кожен з яких символізує відповідного євангеліста. На одній стороні розгорту книги вміщено постать Христа, що проповідує Слово Боже, а іншій – цитати, в яких підкреслено проповідницьку місію Спасителя: «Проповідите Євангеліє всей тварі» та «Небо і земля мимо ідет. Словеса же моі не мимо ідут» (Іл. 4).

Іконографія Христа, використана в якості фронтиспісного зображення на зворотах титульних аркушів українських перевидань Євангелій, демонструє тривалу продуктивність та різноманіття образотворчого потенціалу цього образу. Перше львівське видання Євангелія 1636 р. на звороті титульного аркуша експлікує образ Спаса Вседержителя з книгою, доповнений текстом молитви-славлення (іл.5). Образ Спаса Вседержителя повторно актуалізується в оформленні звороту титульного аркуша києво-печерських Євангелій 1746 р. і 1773 р. Сторінковий мідерит із зображенням Христа, що тримає в руках земну кулю, доповнено написом: «Покайтеся і Віруйте во Євангеліє» (Іл. 6, 7). Цікаво, що текст цього напису, за допомогою шрифтових засобів та виливних прикрас, сформував окрему художню композицію для оформлення звороту титульного аркуша у виданні Євангелія 1733 р. друкарні Києво-Печерської лаври (Іл. 8).

Продуктивним варіантом оформлення звороту титульного аркуша для львівських Євангелій XVII ст. стало використання багатопланової гравюри із сюжетом Воскресіння та супровідним поетичним текстом. У перевиданнях львівського братського Євангелія 1644 р. і 1670 р. бароковий поетичний текст до гравюри оспівує Воскреслого Христа, порівнюючи світло від Воскресіння зі світлом євангельського вчення. В заключних рядках цього молитовного вірша висловлюється прохання про добробут і спасіння братчиків як видавців книги (іл.9). Ідентичну композицію, проте з дещо зміненим текстом епіграми спостерігаємо в оформленні звороту титульного аркуша Євангелія Михайла Сльозки 1665 р. В останніх рядках вірша замість молитви за братчиків висловлено прохання про здоров’я, добробут та спасіння раба Божого Михаїла, тобто, – друкаря книги (іл.10).

Продуктивним для оформлення зворотів титульних аркушів видань Євангелія був сюжет Розп’яття. Гравюру Розп’яття із предстоячими Дівою Марією та Іоанном Богословом на звороті титульного аркуша львівського братського Євангелія 1690 р. вербально доповнено цитатою, що апелює до зображення, проте називає інші образи предстоячих – Марію Клеопову та Марію Магдалину (іл.11). Аналогічне зображення спостерігаємо в якості фронтиспісної гравюри на звороті титульного аркуша києво-печерського видання Євангелія 1712 р., супровідний текст для якого наголошує на ролі жертви Христа (Іл. 12). Роздуми над жертвою Христа висловлено і в піснеспіві, який супроводжує багатопланову гравюру із сюжетом смерті Спасителя на хресті, вміщену на звороті титульного аркуша останнього львівського видання Євангелія XVIII ст. – 1743 р. (іл.13). Довершеним витвором книжкової графіки стала гравюра із зображенням Богородиці, що тримає на руках знятого з хреста Спасителя, використана в якості оздоблення звороту титульного аркуша почаївського Євангелія 1780 р. (Іл. 14).

Образ Ісуса Христа займає центральну роль в композиції гравюр із сюжетом Успіння Богородиці, який часто використовувався в оформленні зворотів титульних аркушів українських кириличних стародруків. У виданнях Києво-Печерської лаври та Львівського братства гравюра Успіння використовувалася в якості емблеми друкарні. В київському Євангелії 1697 р. на звороті титульного аркуша спостерігаємо чудотворну ікону Успіння Богородиці, де Христа із немовлям-Богородицею на руках зображено біля труни Пречистої. Ця композиція супроводжується віршем «Чистая і по Рождестві пребившая Діва» (Іл. 15). У львівському контрафактному виданні Євангелія 1704 р., у вихідних даних якого вказано дату 1690 р., зворот титульного аркуша прикрашає гравюра із сюжетом Успіння, де Христос з Богом-Отцем та Святим Духом, зображені на хмарах над труною Богородиці, одягають вінець вічної слави взятій на небо Діві Марії (Іл.16).

Постійним елементом архітектоніки львівських та київських видань Євангелія була молитовна присвята Ісусові Христу. Зокрема, у перше львівське Євангеліє 1636 р. було введено присвяту до Спаса Вседержителя, початок якої виділено по-бароковому розлогим заголовком, сформованим з іменувань-славлень Ісуса Христа (іл.17). Із незначними змінами текст цієї присвяти повторювався у перевиданнях 1670 р., 1690 р. та 1704 р., а у виданні 1722 р. замість повного тексту було використано лише заголовок присвяти до Спаса Вседержителя (іл. 18).

Важливим джерелом вивчення іконографії образу Христа є текстові частини львівських, київських та почаївських Євангелій, ілюстровані великою кількістю сюжетних гравюр. Вони зображають ключові сцени земного життя Ісуса Христа та відтворюють сюжети євангельських притч. У різних перевиданнях Євангелій використано різну кількість ілюстрацій. Найбільш ілюстрованими є київське Євангеліє 1746 р., текстова частина якого містить 78 ілюстрацій. Досить багато ілюстрацій є і в перевиданнях Євангелій XVII ст. друкарні Львівського братства. Текстові частини почаївських Євангелій – менш ілюстровані, проте демонструють високий розвиток книжкової графіки.

На матеріалі ілюстрацій до текстових частин українських Євангелій XVII–XVIIІ ст. цікаво простежити традицію передання мовою книжкової графіки євангельських сюжетів Благовіщення (Іл.19–23), Різдва Христового (Іл.24–26), Обрізання (Іл.27–29), Хрещення (Іл.30–33), чуда перетворення води на вино (Іл. 34–36), порятунку корабля від бурі (Іл. 37–38), притчі про сіяча та митаря і фарисея, в ілюстраціях до яких Христа зображено в якості оповідача (Іл.39, 40), оповіді про Ісуса і самарянку (Іл.41–43), входження в Єрусалим (Іл.44–47) та Розп’яття (Іл.48–50).

Отже, образ Ісуса Христа займає центральне місце в художньому оформленні українських видань Євангелія XVII–XVIII ст. Спасителя представлено в якості творця, автора, патрона й основного персонажа євангельського тексту.

Виставку підготувала с.н.с відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ Олена Курганова за матеріалами монографії «Від образу до художньої структури: стиль бароко в українській богослужбовій книзі XVII–XVIII ст.», з текстом якої можна ознайомитися за посиланням: http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0004691