У 2024 р. виповнюється 350 років з дати заснування Лазарем Барановичем у Новгороді-Сіверському друкарні, що пропрацювавши упродовж 1674–1679 рр., була перенесена до Чернігова і продовжила там своє існування уже на новому місці. Отже, можна стверджувати, що це – один видавничий осередок, що діяв у різних містах, однак зберіг тяглість книжкового «ремесла». Створений в умовах конкуренції з київською лаврською друкарнею, він став другим після Києва видавничим центром, що існував на території козацької Гетьманщини. Попри значні перерви в роботі, друкарня продовжувала функціонувати аж до початку XIX ст., видавши упродовж більш ніж століття своєї діяльності десятки назв книжкової продукції богослужбового та світського вжитку.

І в новгород-сіверський, і в чернігівський періоди свого існування друкарня видавала книжки як кириличним, так і латинським шрифтами. Відповідно, її продукція виходила різними мовами – церковнослов’янською, українською, польською, латинською, що забезпечувало потреби полілінгвального світу тогочасної української еліти та ширшого кола освічених читачів. Тут ми приділимо увагу насамперед кириличним виданням, що вийшли друком у цій типографії.

Фонд відділу стародруків та рідкісних видань налічує понад 70 новгород-сіверських і чернігівських видань XVII–XVIII ст., друкованих як кириличним, так і латинським шрифтами.

Варто зазначити, що друкарська справа у Чернігові веде свій початок ще з 1646 р., коли український проповідник та інтелектуал Кирило Транквіліон Ставровецький видає у власній (мандрівній) друкарні «Перло многоцінне» – збірку своїх творів релігійного та дидактичного змісту. Ставровецький, що 1626 р. перейшов із православ’я до унії, на час виходу у світ «Перла» обіймав посаду ігумена Єлецького монастиря у Чернігові, що у першій половині XVII ст. перебував під юрисдикцією унійної церкви. Через кілька місяців після публікації першого чернігівського друку Ставровецький помирає, і книговидавництво у цьому місті на деякий час припиняється (більше про це видання див. статтю А. Адруга «Перша друкована книга в Чернігові та Лівобережній Україні»). Утім, пам’ять про «Перло многоцінне» та підвалини видавничого процесу продовжували існувати у культурному середовищі Чернігова аж до появи нової друкарні в 1680 р., забезпечуючи неперервність традиції у книжковій справі.

У ВСРВ зберігається єдиний примірник видання «Перла многоцінного». Хоча титульний аркуш книжки було втрачено, вона цікава провенієнціями (власницькими записами), які засвідчують її належність Курязькому Преображеньскому монастирю на Харківщині, що демонструє: видання «уніата» Ставровецького тримали та читали у православній обителі (іл. 1).

У подальшому відродження чернігівського друкарства нерозривно пов’язане з діяльністю архієпископа Лазаря Барановича – визначного православного ієрарха, культурного та політичного діяча та письменника другої половини XVII ст. Плідний автор, зокрема віршованих творів і проповідей, Баранович шукав можливості друкувати на постійній основі власний доробок. Перше видання його творів – збірка казань «Меч духовний» – вийшло у світ із друкарні Києво-Печерської лаври в 1666 р. Однак публікація наступного збірника проповідей через різні причини зайняла значно більше часу, ніж очікував автор; зрештою, він був надрукований у 1674 р. у тій-таки печерській друкарні у двох варіантах під назвами «Труби на дні нарочиті» та «Труби словес проповідних». Затримки із друком стали причиною того, що чернігівський архієпископ вирішив заснувати власну типографію. Це дозволило б значною мірою впливати на видавничий процес на території Гетьманщини через підпорядковану йому друкарню.

Уже в 1671 р. Баранович робить перші кроки, доручивши облаштування майбутньої друкарні своєму писарю Семену Ялинському та виділивши для неї місце у новгород-сіверській єпископській резиденції при Спасо-Преображенському монастирі. Оскільки Ялинський спершу поїхав учитися друкарській справі до Вільнюса, що зайняло певний час, тож перші книжки у Новгород-Сіверському з’явилися лише через кілька років: це були видання проповідей Барановича «Слово на Благовіщення» та «Слово на Святу Трійцю», які дослідники датують 1674 чи 1675 рр., а також «Слово на Воскресіння» 1675 р. (детальніше про історію створення та функціонування друкарні у Новгород-Сіверському див., наприклад, відповідний розділ у праці Я. Ісаєвича «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми»).

Єдине новгород-сіверське видання 1675 р., яке зберігається у ВСРВ, – це Псалтир. Книжка прикрашена гравірованою фортою у вигляді архітектурної арки, увінчаної сюжетом коронування Марії Святою Трійцею, та двома архангелами по боках (іл. 2), сторінковою ілюстрацією, яка зображує царя Давида (іл. 3), та іншими елементами художнього оформлення. Примірник Псалтиря з фондів відділу унікальний численними нотатками на його берегах, зробленими одним із попередніх власників. Маргіналії стосуються тлумачення тексту псалмів; у своєму прочитанні автор коментарів покликається, зокрема, на екзегезу отців Церкви та інших богословів (більше про цей примірник див. статтю Т. Лозової «До історії біблійної книжності в Україні: аналіз маргіналій стародрукованого Псалтиря 1675 р.»).

Серед пізніших новгород-сіверських видань у фонді відділу є як богослужбова література – Анфологіон (Мінея святкова та загальна) 1678 р., так і авторські твори – наприклад, самого Лазаря Барановича («Nowa miara starey wiary», «Księga śmierci», «Zodiak w narodzeniu pańskim» – усі 1676 р.), а також його сучасників: «Чуда Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії» 1677 р. Димитрія Туптала (іл. 4, 5), «Stary kosciol» 1678 р. і «Łabędź z piórami swemi» 1679 р. Йоаникія Ґалятовського. Прикметна також висока частка саме авторської літератури серед її видавничої продукції. Як випливає з листування Барановича, друкарня видавала також багато навчальної літератури – як кириличних, так і латинських «граматик», що дозволяло Ялинському, у співдії з преображенським архімандритом, забрати собі частину накладу.

Для оздоблення книжок у друкарні Новгорода-Сіверського використовувалися як нові гравіровані елементи, так і гравюри з дощок, створених раніше на замовлення Лазаря Барановича для публікації лаврських «Труб на дні нарочиті» (прикладом цього може бути гравюра на сюжет Преображення Господнього, розміщена на звороті титульного аркуша Анфологіона 1678 р. як вказівка на місце друку видання в Преображенському монастирі – іл. 6). У подальшому деякі ілюстрації з «Труб» повторювалися також і у виданнях чернігівської друкарні (детальніше про це див. у праці Т. Каменєвої «Чернігівська типографія, її діяльність і видання»).

Після пожежі 1679 р. у Новгороді-Сіверському друкарню було переміщено до Чернігова та розташовано на території Троїцько-Іллінського монастиря. Матеріали, що були у власності друкарні, перейшли до нової типографії.

Перший період діяльності чернігівської друкарні – до смерті Барановича – характеризувався тією ж настановою на видання значної кількості авторських творів. Насамперед власну творчість публікував сам архієпископ: він видає польськомовні збірники «Notiy pięć, ran Chrystusowych pięć» (1680 р.), «W wieniec Bozey Matki ss. oyców kwiatki» (1680 р.), прозове «Слово на Різдво» (1682 р.), панегірик «Благодать і істина» (1683 р.), збірку «Carica nieba i ziemie» (1683 р.). Також у чернігівській друкарні продовжують публікуватися колишній учень Барановича, його товариш і однодумець, настоятель чернігівського Єлецького монастиря Йоаникій Ґалятовський (наприклад, його трактати «Гріхи розмаїті» 1685 р. – іл. 7, «Боги поганські» 1686 р. – іл. 8), молодший сучасник архієпископа, майбутній святитель Димитрій Туптало (кілька видань збірки богородичних оповідань «Руно орошене» – 1683, 1689, 1691 рр.), а також виходять друком праці інших представників києво-чернігівського інтелектуального кола – Лаврентія Кщоновича, Стефана Яворського, Івана Величковського, Івана Богдановського, Івана Орновського. Крім того, друкарня традиційно видавала богослужбову літературу: Октоїхи, Псалтирі, Часослови, Тріоді (іл. 9), Молитвослови. Маючи претензії до роботи друкаря Ялинського, Баранович спершу звільнив його, але згодом поновив на роботі. Після смерті архієпископа у 1683 р. друкарня перейшла у власність Троїцько-Іллінського монастиря, продовжуючи свою діяльність.

На початку XVIII ст. особливістю видавничої продукції друкарні став вихід перекладів західноєвропейських авторів, підготовлених під керівництвом чернігівського архієпископа Йоана Максимовича. Мова іде про «Феатрон» 1708 р. – переклад книги італійського богослова Амброджо Марліані «Theatrum politicum» (іл. 10, 11), «Царський путь Креста Господня» 1709 р. – переклад праці бенедиктинця Бенедикта ван Гефтена «Regia via Cruсis» (іл. 12, 13, 14), «Богомисліє» 1710 і 1711 рр. – переклад видання «Meditationes sacrae» лютеранського теолога Йогана Ґергарда та «Іліотропіон» 1714 р. – переклад праці німецького єзуїта Єремії Дрекселя «Heliotropium, seu conformatio humanae voluntatis cum divina» (іл. 15). Видавав чернігівський владика і власні поетичні твори, серед яких «Алфавіт собранний, рифмами сложенний» 1705 р. та «Богородице Діво» 1707 р. (іл. 16).

Після підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху в 1686 р. почалося поступове впровадження цензури у процес книгодрукування на підконтрольних Росії українських теренах. Позначилося це і на функціонуванні чернігівської друкарні. Згідно з указом Петра I 1720 р., чернігівській, як і київській, друкарні було заборонено випускати у світ нові книги; дозволялося лише передруковувати уже видані книжки церковного вжитку після їх звіряння та виправлення за московськими друками. Приводом до таких обмежень стало видання у Чернігові перекладу праці лютеранина Й. Ґергарда та друкування у 1718 р. старообрядницького Місяцеслова. У 1721 р. чернігівській, як і київській, друкарні заборонили друкувати книги без дозволу російського священного синоду. Подібні цензурні обмеження унеможливили появу і публікування нових творів авторів із Гетьманщини, зокрема і тодішньою книжною українською мовою. Через доноси та звинувачення у невиконанні наказів на чернігівську друкарню накладалися штрафи, поставала загроза конфіскації накладів видань. Тому книгодрукування у Чернігові фактично припиняється до 1743 р.

Після поновлення своєї діяльності чернігівська друкарня публікувала переважно богослужбові книги та деякі передруки київських видань, зокрема «Алфавіт духовний» Ісаї Копинського (1747, 1751, 1761, 1760-ті рр.), «Православне сповідання віри» Петра Могили (1745, 1752 рр.) чи Акафіст святій Варварі Йоасафа Кроковського (1749, 1758, 1783 рр.). Також у світ вийшла праця Феофана Прокоповича «Первоє ученіе отрокам» – передрук із петербурзького видання (1743, 1760 рр.). У 1785 р. чернігівську друкарню було перенесено з Троїцько-Іллінського монастиря до архієрейського дому, однак до кінця століття вона вже не випускала жодної продукції.

Прикметно, що чернігівська друкарня публікувала значну кількість церковно-богослужбових видань малого формату. Це вказує на те, що видавці дбали про зручність для потенційного читача. Так, у друкарні виходять малоформатні Молитвослови, Часослови (розміром в одну восьму і одну дванадцяту аркуша) та інші подібні видання, розраховані насамперед для індивідуального вжитку. Наприклад, у відділі зберігаються Триакафістні молитвослови 1691 р. (іл. 17) і 1697 р. (іл. 18) у форматі 12° і 8°, а також їхній передрук 1712 р. під назвою «Вінец в честь Тревінчаному Богу» (іл. 19, 20) у форматі 8°; фрагмент Молитвослова 1749 р. у форматі 24°, Молитвослов 1767 р. у форматі 8°, Часослов 1762 р. у форматі 8°. Невеликим розміром вирізняються деякі чернігівські Служебники, наприклад видання 1697 р. (8° – іл. 21, 22), 1704 р. (8° – іл. 23, 24, 25, 26), 1754 р. (8°).

Розміром у чверть друкарського аркуша виходять у світ чернігівські Євангелія (наприклад 1717 р. – іл. 27, 28, 29, 30, 31; 1759 р.). Чернігівські Октоїхи  та Шестодневи також виходять у форматі 4°, що робить їх зручними у користуванні під час служби (у відділі наявні Октоїхи 1682, 1715 рр. та Шестодневи 1749, 1762 рр.). На відміну від них Октоїх 1757 р. виходить у половину друкарського аркуша, прикрашений двома великими сторінковими гравюрами на міді із зображенням Старозавітної Трійці та Йоана Дамаскина роботи майстра Іліодора (іл. 32, 33).

Окрім того, невеликими за розміром є деякі книжечки з авторськими творами Йоана Максимовича та його перекладами західних богословів, зокрема «Осм блаженств євангельських» (1709 р. – 8°), «Молитва Отче наш» (1709 р. – 12°); «Богомисліє» (1710 р. – 8°).

Зменшення формату може свідчити про загальні зміни «модусу» читання – воно стає все більш індивідуалізованою, інтимною практикою. Окрім того, сприяв цій тенденції в чернігівському книговиданні також фінансовий чинник: невеликий формат книжки потребував меншої витрати паперу, а тому сприяв економії коштів друкарні. Утім, варто зазначити, що частина чернігівських друків все ж виходить великим форматом ін-фоліо (у половину друкарського аркуша), наприклад панегірики, «солідний» розмір яких мав, очевидно, додавати виданням більшої урочистості.

Книжкова графіка новгород-сіверських і чернігівських видань демонструє переважно ті ж тенденції в художньому оформленні, що й продукція інших українських друкарень того часу. Якщо наприкінці XVII – на початку XVIII ст. титульні аркуші видань часто оздоблено гравірованими композиціями-фортами, що можуть мати складну алегорико-символічну структуру, то у середині та другій половині XVIII ст. оформлення титулів назагал спрощується. Утім, сторінкові гравюри прикрашають чернігівські друки протягом усього періоду функціонування типографії. Серед граверів, чиї роботи ілюструють видання чернігівської друкарні, є як відомі імена на кшталт Никодима Зубрицького (іл. 13, 20, 28–31), Леонтія Тарасевича, Інокентія Щирського (зокрема проілюстрував польськомовний панегірик «Redivivus Phoenix» Лаврентія Кщоновича), Івана Стрельбицького (іл. 14), так і менш знані майстри, наприклад Георгій (іл. 34), Никон Фігурський (іл. 23–26), Яків Таляревський, у чернецтві Іліодор (іл. 32, 33, 36), Самійло Адамант (іл. 41), Інокентій Піддубний (іл. 10, 11). Деяких майстрів можна встановити лише за монограмами на їх роботах, приміром гравер на дереві П. Т., або Петро Т., що ілюстрував чернігівські друки 1750–1760 рр. (іл. 37). У деяких виданнях сюжети гравюр копіювалися з лаврських книжок. Так, сторінкова гравюра з алегоричним зображенням Христа у потирі зі Служебника 1697 р. композиційно подібна до гравюр із київських Акафістів 1695 р. і Псалтиря 1697 р. Перекладне видання «Царський путь Креста Господня» особливе тим, що його прикрашено копіями з гравюр, що ілюструють латиномовний оригінал, надрукований в Антверпені в 1635 р.

Визначальною рисою чернігівських друків є те, що багато з них ілюстровані зображенням Святої Трійці, адже типографія розташовувалася на території монастиря, що мав назву Троїцького. При цьому, крім Трійці Новозавітної (іл. 10, 20, 23, 33, 34, 35, 38), зображення у книжках можуть бути пов’язані з такими іконографічними сюжетами, як коронування Богородиці (характерний для західного сакрального мистецтва – іл. 17, 27, ймовірно 33) чи Трійця Старозавітна (поширений насамперед у православному світі, зображує відвідини Авраама трьома ангелами, що уособлюють три іпостасі Бога – іл. 18, 24, 32, 36, 37). Інколи замість Святої Трійці гравери зображають трикутник, що також символічно відображає три божественні особи (іл. 15, 19).

На деяких фортах та інших ілюстраціях чернігівських друків можна побачити деталізоване зображення самого храму – іл. 9, 11, 18, 27 (подібним чином новгород-сіверський Анфологіон має на титулі зображення архітектурного ансамблю Спасо-Преображенського монастиря). Окрім того, звороти титульних аркушів подеколи прикрашалися гравірованими гербами покровителів друкарні або інших осіб, яким присвячено видання, – як-от самого Лазаря Барановича, гетьманів Івана Мазепи та Івана Скоропадського тощо. На особливу увагу заслуговує ілюстрування видань гравюрами з Іллінською Богородицею (іл. 5, 11, 40) – образом, що шанувався як чудотворний і зберігався в цій обителі (такі гравюри знаходимо ще у новгород-сіверських друках; більше про це див., наприклад, статтю О. Травкіної «Лаврентій Крщонович – «значна й учена персона» чернігівських Атен»). Приміром, майстерно виконаним мідеритом із зображенням Богородиці (іл. 40) прикрашений єдиний примірник «Руна орошенного» Димитрія Туптала 1696 р., що зберігається у ВСРВ (іл. 38; це видання має варіанти друку, у фондах відділу представлено примірник, що містить присвяту Іванові Мазепі та гравірований герб гетьмана – іл. 39). Прикметно, що рамка на гравірованому титульному аркуші, в яку вміщено назву видання, за формою нагадує енколпіон – рівнораменний хрест; це може бути ремінісценцією до ще одного шанованого в тогочасній Україні богородичного образу, а саме Куп’ятицької Богородиці, що була рельєфно зображена на хресті-енколпіоні. Видання «Руна орошенного» 1702 р. містить іншу гравюру з Іллінським образом, відтиснуту з дерев’яної дошки (іл. 41).

Діяльність новгород-сіверської та чернігівської друкарень є яскравою сторінкою в історії українського книгодрукування ранньомодерної доби. Створений Лазарем Барановичем на противагу київській лаврській друкарні, цей видавничий осередок довгий час разом із Києвом був монополістом книжкової справи на Лівобережній Україні. Продукція типографії, що спершу належала особисто Лазарю Барановичу, а пізніше перейшла у власність Чернігівської архієпископської кафедри, демонструє оригінальні взірці вітчизняного книгодрукування другої половини XVII та XVIII ст., значна частина яких представлена у фонді ВСРВ і потребує детальнішого опису та дослідження.

Виставку підготувала Ольга Максимчук, науковий співробітник відділу стародруків та рідкісних видань ІК НБУВ