До історії пожежі 1964 року в Державній публічній бібліотеці у Києві

Днями дехто із засобів масової інформації чомусь згадали та поквапились і нам нагадати про особливу й із зрозумілих причин болісну для нашої бібліотеки дату – 60 років з дня жахливої пожежі в тодішній Державній бібліотеці Академії наук УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського).

Важко зрозуміти, чому так достеменно хочеться в наш і без того нелегкий час розворушувати рани давно минулих подій, тим більше що історія ця вже досліджена, як правоохоронними органами, так і істориками,  й описана в документах.

Зокрема, ознайомитися з нею можна за посиланнями http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0001887

Як не дивно, для багатьох ця сумна сторінка історії НБУВ є притягальною саме в сенсі «смаженого факту». Людей, які були свідками тих подій, зокрема й працівників бібліотеки, уже не лишилось, документально викладені факти є у наведених попередніх посиланнях. Пожежа була описана у монографії Л.А. Дубровіної та О.С. Онищенка «Історія Національної бібліотеки України імені  В. І. Вернадського. 1941–1964» (Київ, 2003, сторінки 305–319). У цій монографії було детально розкрито причини і наслідки пожежі, уточнено обставини й реалії, спростовано завідомо неперевірені або сфальсифіковані факти та домисли щодо втрат фонду, які безпідставно наведені у деяких публікаціях Бориса Рогози, Романа Іванчука та інших. Зокрема про те, що згоріли фонди  стародруків та рідкісних видань, історичних колекцій, рукописів, архіви, зокрема називалися архів Б. Грінченка, «Київської старовини», газети «Рада» (Б. Рогоза помилково вважає, що це був архів Центральної ради, який насправді й сьогодні зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління), а також фонд «україніки». Усі ці архіви й стародруки були тоді терміново евакуйовані з бібліотеки і збереглися повністю, про що можна довідатись, відвідуючи нашу установу. Ці фонди й сьогодні активно використовуються дослідниками, які з нами працюють.

Що стосується фонду «україніки», то слід мати на увазі, що це була дублетна частина  книжок і періодики, яка починала виокремлюватися в середині 20-х років відділом «україніки», але не набрала великого обсягу у зв’язку з рішенням зробити це у бібліографічному репертуарі, тому відбір книжок було припинено, а надалі – остаточно закрито (з 1930 року) у зв’язку з розгортанням репресій проти української культури і національної бібліографії. Дублетність визначалася 5-м примірником, чотири було залишено в основному фонді, який не горів.

Однак ще й тепер для створення «особливого» враження називають, зокрема в соцмережах, нічим не підтверджені цифри і факти про те, що, мовляв, у полум’ї згорів майже весь відділ україніки та понад 500 тисяч стародруків.  Ще раз наголошуємо – ці чутки далекі від істини. Так, це була, безумовно, трагедія, коли втрачено майже 10 % основного фонду, але змістовно цей фонд був поповнений упродовж кількох років, коли значну кількість знищених фондів було відновлено завдяки переданню відповідних видань із резервного фонду та з допомогою інших бібліотек.

І це дійсно вражаючий факт варварства щодо культури, з якого суспільство має зробити висновки, аби не повторювались жодні геростратові замахи на історію.

Але цю посилену нині увагу привертаємо не ми, а комусь іншому з незрозумілих причин хочеться роздмухувати вугілля пожежі шістдесятилітньої давнини, оскільки до нас звернулися з трохи дивним проханням – показати для оприлюднення місце, звідки почалась пожежа (!)…

Цілком зрозуміло, що місце те давно відремонтовано, приміщення переплановано, сенсу показувати його людям немає жодного. Значна частина фондів тепер зберігається у будинку на Голосіївському проспекті, 3. Зате ми могли б запропонувати для оприлюднення інше місце руйнації у нашому храмі науки і культури. Наприклад, показати, що бібліотека перебуває у небезпеці руйнування під  час воєнного стану з багатьох причин. Серед них – руйнування від конкретних уражень.

10 жовтня 2022 року російська ракета, яка спричинила людські жертви й руйнацію об’єктів національної культури на вулиці Володимирській та бульварі Тараса Шевченка, вразила й нашу Бібліотеку. Постраждали вікна і дах нашого корпусу на вулиці Володимирській, 62, будівлі, яка має майже 100-літню історію та статус пам’ятки архітектури й духовної спадщини. Руйнувань і протікання даху від падіння осколків снарядів зазнала також і фундаментальна будівля на Голосіївському проспекті, 3. Ми повідомляли про це на офіційному сайті й у соцмережах, спілкувались на цю тему з деякими ЗМІ. Однак варварство ХХІ століття не настільки здалось їм важливим для оприлюднення… Бо прохань відзняти факти руйнувань та підтримати нас зверненнями до донаторів не спостерігалось.

Можливо, черга настане, як у випадку з давньою пожежею, аж через кілька десятиліть?