В Українському кризовому медіа-центрі відбулась презентація двотомного видання Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського – науково-бібліографічного покажчика  «Українська революція і державність (1917 – 1921 рр.)».

Власне, презентація пройшла як публічна дискусія на тему «Українська революція і державність (1917 – 1921 рр.) у світлі бібліографії». А головною темою стала саме презентація науково-бібліографічного покажчика «Українська  революція  і державність (1917 – 1921 рр.)», який побачив світ цього року у видавництві «Ліра К».

Двотомник представив завідувач відділу національної бібліографії НБУВ, доктор філологічних наук, професор Сидір Степанович Кіраль. Він зазначив, що це видання – промовистий вияв історичної пам’яті в історії розвитку національної бібліографії як такої, оскільки бібліографічні видання, про котрі йдеться, тісно переплітаються з історією нашої державності. Саме за часів Української революції, Центральної Ради, гетьмана Скоропадського, Директорії  було утворено відповідні наукові інституції й відділи, оскільки розумні очільники держави усвідомлювали важливість фіксації історичних подій та цінність систематизації й описування відповідних творів та досліджень.

Тема Української революції й державності в контексті бібліографії як такої є одним з важливих напрямів бібліографічної роботи й бібліографічних досліджень у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського. Покажчик хронологічно продовжує попереднє видання 2001-го року «Українська  революція і державність», яке містило 6848 записів, але помітно його розвиває, зазначив промовець, доповнивши творами і дослідженнями цієї проблематики упродовж наступних років і донині. Два томи видання – це бібліографічні описи книг, брошур, авторефератів, журнальних статей, тез, рецензій, депонованих праць, присвячених цій проблематиці.  і кожен представляє історію про перебіг національно-визвольної боротьби за незалежність України у неймовірно складних для цього історичних умовах  тих років.

Сидір Кіраль охарактеризував структуру видання, зазначив, що й ньому, крім розширення хронологічних рамок, також систематизовано й збільшено кількість допоміжних покажчиків, їх стало шість, завдяки чому дослідникам буде значно легше розібратися у цьому морі записів. Він зазначив, що 98 відсотків записів зроблені «de vizu», тобто роботи взяті упорядником до рук, переглянуті й описані. Велику вдячність висловив керівник проєкту видавництву, яке, отримавши після тривалої перерви оновлений варіант дослідження, усвідомлюючи його важливість, здійснило видання покажчика власним коштом. Також він подякував присутнім на зустрічі відомим фахівцям автору передмови Валерію Капелюшному та рецензенту Валентині Піскун  за високу оцінку видання, яка надає йому ще більшої ваги в науковому аспекті.

Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Валерій Капелюшний відзначив головну відмінність покажчика від його попередника 2001-го року: значно збільшений обсяг дослідження, адже робота сягає майже 1200 сторінок. Він зупинився на окремих історичних аспектах дослідження, які ще й досі залишаються дискусійними для фахівців. Як позитивний Валерій Капелюшний відзначив той факт, що у презентованому дослідженні немає розділу «Українська радянська соціалістична республіка». Він зазначив, що згадана республіка не мала своєї державності, фактичних кордонів, фінансової системи, власної армії, національної символіки, тому ця частина не може вважатися складовою національно-визвольної боротьби українського народу. Натомість у покажчику з’явився розділ про УНР та її зв’язки з антибільшовицьким «білим» рухом, змінилась термінологія, зокрема вживані в попередньому виданні терміни «гетьманщина», «скоропадщина» замінені на коректні «гетьманат» та Українська держава Павла Скоропадського».

Відповідаючи на запитання модератора заходу кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту біографічних досліджень НБУВ і координатора Українського кризового медіа-центру Ігоря Стамбола, професор також висловив думку, що хронологічні рамки руху українського народу за незалежність варто розширити – від 1914 до 1923 року, вважаючи цей період українським національно-визвольним змаганням, а Українську революцію як найвищий етап, апогей цих подій залищити в рамках 1917 – 1921 року.

Ґрунтовний і почасти конраверсійний виступ доктора історичних наук, професора, завідувача відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України Валентини Піскун викликав особливу зацікавленість аудиторії. Вона насамперед відзначила масштабність здійсненої роботи, зручність користування науково-бібліографічним виданням «Українська  революція  і державність (1917 – 1921 рр.)» завдяки збільшенню кількості й тематики допоміжних покажчиків. Дослідниця також висловила свою переконаність у тому, що реалії того часу позначає саме термін «національно-визвольна боротьба», оскільки слово «змагання» не передає справжньої суті й змісту потужного руху народу в той час, адже це був спротив імперському тиску й поневоленню. Розвал російської імперії в 1917-1918 роках спричинив політичні й суспільні умови, за яких низка поневолених нею народів усвідомила можливість стати вільними державами, і найяскравіше це виявилось на прикладі України.  На думку Валентини Піскун, хронологія Української революції також має бути розширена до березня 1923 року. Адже тільки від цього часу територія України вчергове була розподілена між різними державами у Європі, тому саме 1923 рік є тією важливою датою, щоб зрозуміти, як переможці можуть поділити територію переможеної держави.  Вона нагадала слова зі статті військового діяча минулого століття Михайла Крата «Горе подужаним»: якщо ми не матимемо своєї потужної національної армії, ми ніколи не зможемо протистояти тим тенденціям, які будуть бажати нас розподіляти.

Вона також поділилась думками щодо історичних закономірностей, які діють у суспільстві, у природі й біології, та проявів цих закономірностей у нашій реальності й нашій нинішній боротьбі з сучасною російською імперією. Адже вона ніде не поділась, а конвергувалась із совєтської імперії в чергову російську,  яка не може існувати без України, бо їй потрібна українська історія, аби її привласнити, оскільки своєї історії вона не має, без людності України, бо росіян як таких, чистих, не існує. Тому вона намагається «зденаціоналізувати» українців.

Вагомими словами про значення бібліографії в науковому, історичному та практичному сенсах підсумував цікаву розмову Ігор Стамбол. 

Усі учасники дискусії зійшлися на тому, що наразі маємо професійно підготовлений книжковий дороговказ – двотомник «Українська  революція  і державність (1917 – 1921 рр.)». Тут зібрані посилання на тисячі різноманітних відомостей про ті історичні події, що сприяє глибокому вивченню важливого періоду нашої історії минулого століття – становлення Української держави. Покажчик буде як великим помічником для дослідників, так і провідником для всіх читачів, яких цікавить процес зростання національної свідомості українського народу.

Повний відеозапис події можна переглянути за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=ulywrs7FPTg