Харків: погляд з минулого
(образи міста на поштових листівках початку ХХ ст.)
Своєрідний екскурс в історію улюбленого багатьма, славнозвісного міста Харкова початку ХХ ст. можна здійснити, переглянувши невеличку збірку поштових листівок, що зберігаються у фондах відділу образотворчих мистецтв Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Листівки зі світлинами розмаїтих краєвидів Харкова, що випускалися відомими вітчизняними та закордонними видавництвами і друкарнями, серед яких Фототипія Шерер, Набгольц і Ко, Акціонерне товариство Гранберг, Контрагенство «Друку», Контрагенство О. С. Суворіна і Ко, Община Св. Євгенії, Фототипія і типографія А. Ф. Дреслера, зберегли для нащадків іконографічну інформацію про урбаністичне середовище. На поштових листівках, презентованих на виставці, постають харківські вулиці й площі, адміністративні та приватні будівлі, учбові заклади, музеї й театри, сакральні споруди, міст через річку Лопань – все те. що у своїй сукупності передає особливості місцевого колориту, визначає неповторність і своєрідність давнього міста. Світлини на листівках часто уміщують атрибути повсякденного життя дореволюційного міста – вуличні сцени з типажами міських і сільських жителів, рекламні вивіски приватних магазинів, юридичних контор та ремісничих лавок, які рясніють іменами їх власників, типовий для тих часів кінний та електричний транспорт тощо.
Переглядаючи старі листівки, що зберегли відлуння епохи, що відійшла в історію, ми маємо можливість простежити часові зміни або ж кардинальні трансформації багатьох відомих місць та знакових споруд Харкова.
На поштівках початку ХХ ст. зафіксоване зображення важливого стратегічного об`єкта міста – харківського залізничного вокзалу. Історія його виникнення і побутування розпочалася 1869 року, коли поблизу підніжжя Холодної гори на Архієрейській леваді розташувалася перша споруда вокзалу, зведена архітектором А. А. Тоном. Пізніше, з розвитком залізниць у 1896–1901 роках, коли вокзал було розширено й модернізовано за проектами архітектора І. І. Загоскіна, а згодом – Ю. С. Цауне, він став одним з найбільших на той час у Російській імперії. Із плином часу будівля вдосконалювалася, поступово розширювалася територія вокзального комплексу, при якому у 1912 році функціонувала навіть школа з підготовки майбутніх залізничних телеграфістів. (іл. 1, 2)
Одночасно зі спорудженням станції й вокзалу розпочалося формування Привокзальної площі, в центрі якої упродовж 1885–1886 років було побудовано Олександрівську каплицю (архітектор С. І. Загоскін), знесену в роки радянської влади. Відомо, що на початку XX ст. у Харкові існувало більше десяти каплиць, жодна з яких не збереглася до нашого часу. (іл. 3)
Дореволюційне місто на старих поштівках вирізняє неповторна своєю архітектурною забудовою, камерна атмосфера харківських вулиць і площ. Приваблює своєю панорамністю загальний краєвид міста з Холодної гори, який прагнув побачити кожен, хто відвідував Харків у ті часи. (іл. 4).
Листівки із зображенням Миколаївської площі (нині – Майдан Конституції) знайомлять нас із виглядом площі, яка виникла одночасно з харківською фортецею. У XVII столітті вона мала назву Ярмаркова, адже на ній щорічно проводився серпневий ярмарок. Від 1804 року площа отримала офіційне найменування – Миколаївська, на честь Миколаївської церкви, що бере свій початок із дерев'яного скиту, збудованого ще до заснування Харкова. На цьому місці у 1894–1896 рр. був збудований у російсько-візантійському стилі п'ятибанний храм Святого Миколая Чудотворця (архітектор В. Х. Немкін), який був зруйнований 1930 року. (іл.5, 6)
Саме від Миколаївської площі беруть свій початок багато вулиць Харкова. На виставці презентовано листівку зі світлиною вулиці Сумської, що отримала назву від дороги, котра прямувала у XVII столітті до міста Суми. Від 1880-х років вулиця почала активно розвиватися, як одна з головних вулиць міста, а з 1882 року через неї проходила міська кінно-залізнична дорога, по якій невеликі відкриті вагони рухалися з допомогою двох коней. (іл. 7) Із розвитком торгівлі й промисловості, коли зросла роль фінансових установ, вулицю прикрасили респектабельні будинки банків. Так, на початку Миколаївської площі з боку вулиці Сумської, з’явився двоповерховий Земельний банк (архітектор О. М. Бекетов), побудований упродовж 1896–1898 рр. в стилі неоренесансу з пишною скульптурною оздобою. Ініціатива заснування цього банку належала відомому професору І. В. Вернадському та талановитому фінансисту, промисловцю й меценату О. К. Алчевському. Під час Другої Світової війни будівля сильно постраждала, проте в 1948–1953 роках відбулася її реконструкція.
На листівках з видами Сумської вулиці бачимо й чотирьохповерховий будинок Північного (Русько-Азійського) банку (архітектори: О. Р. Мунц та А. К. Шпігель), зведеного у 1908–1910 роках в стилі модерн з елементами класицизму. Власне, сам банк розміщувався на перших поверхах будівлі, у той час, як на верхніх поверхах знаходилися жіночі медичні курси. (іл. 8). На цій же вулиці 1841 р. коштом антрепренера Л. Ю. Млотковського був побудований у стилі класицизму перший у Харкові кам'яний Драматичний театр (архітектор А. А. Тон). У кінці ХІХ століття споруда була капітально перебудована архітектором Б. Г. Михайловським, який надав фасаду неоренесансних рис. У 20-х роках ХХ ст. у цьому приміщенні перебував славнозвісний театр «Березіль». Збережений дотепер фасад будівлі майже не змінився. (іл. 9)
Неодноразово на листівках зображалася одна з трьох головних вулиць міста – Катеринославська (нині – Полтавський шлях). Вона виникла в останній чверті ХVII ст., як дорога, що вела від міста Харкова до Полтави й Новоросійська, згодом – до Катеринослава, що й спричинило неодноразову зміну її назв. У першій половині ХІХ століття на Катеринославській вулиці починають з`являтися різні заклади та контори, прибуткові будинки, безліч магазинів, кафе, казино, зводяться приватні будинки купців, чиновників, дворян та й навіть генерал-губернатора. На світлині з виглядом вулиці можна детально розгледіти й новий вид транспорту – електричний трамвай, який почав курсувати містом з 1906 року паралельно з кінним трамваєм, що зник із міського середовища лише 1918 року.
Поява багатьох будинків на Катеринославській вулиці Харкова пов'язана з культурним розвитком міста Так, на листівці, що подає вигляд вулиці зі сходів Університетської гірки, видніється розкішна будівля Художньо-промислового музею, відкритого 1886 року. При цьому музеї певний час діяла міська художня школа, створена на основі учбового закладу Марії Раєвської-Іванової, яка разом з чоловіком Сергієм Раєвським сприяла створенню цього музею. Під час Другої Світової війни будинок музею було зруйновано. (іл. 10, 11, 12)
Витоки історії Московської та Старомосковської вулиць (нині –Проспект Героїв Харкова, який об`єднує декілька вулиць) починалися зі старої дороги на Москву, уздовж якої велася забудова. Московська вулиця проходила від Миколаївської площі до моста через річку Харків, Старомосковська вулиця пролягала від Харківського мосту до Кінної площі. (іл. 13, 14)
Привертають увагу поштові листівки, що подають знані архітектурні об`єкти на вулицях Харкова великим планом, адже на них спостерігаємо найдрібніші деталі тієї чи іншої споруди на момент її зйомки. На Старомосковській вулиці знаходився будівля Народного дому (архітектор А. А. Венсан) відкриття якого відбулося 1903 року. Культурно-просвітницький заклад мав два зали й бібліотеку-читальню, там працювали вечірні школи та драматичний гурток, яким керував видатний український письменник Г. Хоткевич. Вигляд цього будинку, що був знищений пожежею у 1930-х роках ХХ ст, маємо унікальну можливість споглядати нині на листівці з фондів НБУВ. (іл. 15).
На правому березі річки Харків, у будинку колишнього Поштового казенного двору після його капітальної реконструкції 1845 року функціонувала Перша харківська чоловіча гімназія (архітектор М. І. Ашитков), історія якої розпочалася у 2-й чверті XVIII століття, ще при заснуванні Колегіуму. Двоповерхова цегляна будівля неодноразово піддавалась реконструкціям, проте зберегла свій вигляд, характерний для класицизму. (іл. 16). Листівки зберегли пам’ять про справжню окрасу тогочасної Воскресенської площі (нині – І. Бугримової) – споруду Другої жіночої гімназії (Олександрівської), яка вважалася найбільшою серед харківських жіночих навчальних закладів. По закінченні цієї гімназії видавався атестат на звання вчительки початкової школи або ж домашньої вчительки, який надавав можливість вступу без іспитів на Вищі жіночі курси. На поштівці, презентованій на виставці, зафіксовано вигляд будівлі гімназії (архітектор Б. Г. Михаловський), збудованої у стилі неоренесансу в 1882 – 1885 роках. Під час Другої Світової війни гімназія була вщент зруйнована, а її залишки використані для будівництва Державної академії залізничного транспорту. (іл. 17).
Історичне зображення одного з важливих комерційних осередків міста відтворюють листівки зі світлинами Купецького провулку (нині – Соборного). Відомо, що на початку ХІХ століття у тій частині міста з'явилися невеликі дерев'яні торгові будинки. Згодом на розі спуску й Університетської вулиці були збудовані кам'яні торгові ряди, що й визначило назву провулку. За проектом інженера-архітектора Д. С. Черненка 1875 року там було зведено найбільший тогочасний торгівельний центр – Пасаж мільйонера Пащенка-Тряпкіна, після чого узвіз почали називати ще й Пащенківським. Саме тому на листівках зустрічаємо обидві назви спуску. На листівці недалеко від Пасажу можна побачити один із найкрасивіших монументальних храмів Харківщини – новий Свято-Благовіщенський собор. (архітектор М. І. Ловцов), закладка якого відбулася 1888 року, а освячення здійснене 1901 року. П'ятибанний храм, щедро оздоблений великою кількістю декоративних елементів, зачудовує оригінальним зовнішнім виглядом. Собор виник поблизу місцини, де попередньо знаходилися спочатку дерев’яна, а згодом стара камінна церкви. Подальша доля собору є характерною для культових споруд у радянські часи, адже після 1930 року в його стінах були розміщені стайні та нафтосховище.У нинішній час собор було пошкоджено унаслідок обстрілів міста російською армією. (іл. 18, 19).
На виставці представлені й листівки зі світлинами Торгової площі (нині – Павлівський майдан), історія якої сягає корінням у ХVІІ ст. За козацьких часів вона була Базарною, згодом Проїздною, а в 1840-і роки отримала назву Торгової, оскільки на ній містився ринок. Листівки є підтвердженням того, що Торгова площа мала й інше найменування – Павлівська, що було пов`язане з купецькою родиною Павлових, які вели тут торгівлю, адже на поштівках відтворено обидві назви площі. Відомо, що на Торговій площі у 1830-х рр. купцем Я. Павловим було побудовано Торговий дім, окрасою якого став двоповерховий кам’яний будинок, де розмістився готель «Європейський». У 1840-х роках надбудовано ще один поверх готелю, який з 1880-х років готель отримав нову назву – «Гранд-готель». На той час, це був один із найрозкішніших готелів міста, в якому зупинялися представники вищого світу, а на початку ХХ століття оселилося французьке віцеконсульство. На жаль, цю перлину архітектури сьогодні ми можемо бачити лише на старих світлинах і поштівках, оскільки у роки Другої Світової війни будівля була повністю зруйнована. (іл. 20, 21)
Атмосферу минулої епохи вдало передають світлини на листівках з виглядом легендарного місця Харкова – Університетської Гірки на Університетській вулиці – центральній та найдревнішій частині міста. (іл. 22, 23). Саме тут в середині XVII століття було засновано стародавню фортецю Харків. Свою назву вулиця отримана на початку ХІХ ст. у зв'язку з відкритям на території колишньої Харківської фортеці університету. У зимовий час на Університетській вулиці влаштовувалась висока крижана гірка для катання на санчатах. Будівництво університету передбачало й зведення домової церкви. Свято-Антоніївська університетська церква займала частину будівлі, яка об’єднала зал святкових засідань, обсерваторію та бібліотеку. Ця будівля була зведена 1831 року в стилі класицизму за проектом архітектора Є. О. Васильєва. Університетський храм приваблював багатьох прихожан і славився чудовим співом церковного хору. (іл. 24). Нині будівля храму постраждала унаслідок обстрілу міста Харкова російською армією.
У центрі Харкова на Університетській Гірці й донині височіє старовинний собор Успіння Пресвятої Благородиці. Свято-Успенський собор є найдавнішим православним храмом серед харківських святинь. Храм, зображення якого бачимо на листівці, зведений у 1771–1777 рр. у стилі бароко на місці знесених спочатку дерев`яної, а згодом і кам'яної церков. Дзвіниця собору (архітектори: Є. О. Васильєв, А. А. Тон) побудована в 1821–1848 роках у стилі класицизму. За радянської влади собор було закрито, знято всі куполи та дзвони. Дзвіниця собору з 20-х років ХХ ст. почала використовуватись в якості радіовежі, а в приміщенні храму надовго розмістилися різноманітні державні установи, складські приміщення та цехи. Під час Другої Світової війни собор уникнув знищення, хоча навколо нього було зруйновано багато споруд. У післявоєнний час у приміщенні собору перебували промислові цехи. Свято-Успенський кафедральний собор постраждав вже у наш час через його обстріл російськими військами. (іл. 25).
Навпроти Свято-Успенського собору поблизу Університетської гірки 1785 року постала будівля для адміністративних установ міста – Присутніх місць. Цей архітектурний об`єкт неодноразово підлягав реконструкції, допоки упродовж 1850–1854 років на його місці не постав новий триповерховий будинок Присутніх місць, зведений за проектом інженера-підполковника Петровського (іл.26). У 1930-х роках будівля була реконструйована з додаванням елементів радянського конструктивізму, а під час Другої Світової війни вщент зруйнована.
Масштабний і величний триповерховий будинок Судових установ (архітектор О. M. Бекетов, за участю Ю. С. Цауне, В. В.Хрустальова) у стилі неоренесансу було споруджено у 1899–1902 роках на Скобелєвській площі (нині – майдан Героїв Небесної сотні). На листівках зображення цієї споруди подано в незвичному ракурсі, що надає можливість в деталях розгледіти її головний фасад, що вражає багатими елементами декоративної оздоби. У часи Другої Світової війни будинок отримав значні пошкодження, згодом був відновлений з максимальним збереженням первозданного вигляду. Нині в результаті обстрілів Харкова російськими військами колишній будинок Судових установ (нині – Апеляційний суд Харківської області), що дивував своєю величчю, приголомшує обсягами руйнувань. (іл. 27)
Саме в Харкові було створено перший вищий технічний учбовий заклад на українських землях Російської імперії. На поштівці, презентованій на виставці, уміщено зображення фізико-хімічного корпусу Технологічного інституту (нині – Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»; автор проекту архітектор Р. Р. Генріхсен, за участю інженера В. В. Потресова) – одного з п`яти корпусів, що виникли на вулиці Каплунівській (нині – вулиця Кирпичова). Відкриття Інституту відбулося 1885 року, а його першим директором став відомий вчений В. Л. Кирпичов. На початок ХХ ст. це вже було справжнє студентське містечко з 12 корпусів, споруджених в єдиному стильовому вирішенні. (іл. 28)
На поштівках бачимо й одне з головних природних надбань міста – річку Лопань, на берегах якої розпочиналася історія Харкова. Світлини на листівках реконструюють тодішній вигляд набережної річки з Лопанським мостом в обрамленні неймовірного архітектурного міського пейзажу. Міст неодноразово зазнавав руйнувань унаслідок численних повеней. Новий залізний Лопанський міст, зведений у 1887–1888 роках на кам'яних опорах, був першим, який успішно переживав щорічні повені. Проте, під час Другої Світової війни міст був зруйнований, а відбудований тільки 1958 року. (іл. 29, 30)
Тож запрошуємо здійснити захоплюючу віртуальну подорож у часопросторі та зануритися в давню атмосферу міста Харкова початку ХХ століття, помилуватися його архітектурними краєвидами, ознайомитися з багатою архітектурною історичною спадщиною. Старі листівки, дбайливо збережені в бібліотечних фондах, презентують зображення унікальних архітектурних об'єктів, які нині, на жаль, є втраченими. Відновлюючи історичну пам`ять, раритетні поштівки дарують ще й естетичну насолоду від їх споглядання.

Література:
1. Історія Великого Лопанського мосту. Kharkov-future. URL: https://kharkov-future.com.ua/uk/eternal-istoriya-velykogo-lopanskogo-mostu. (Дата звернення: 03.11.2024).
2. Історія вулиці Сумської в Харкові. Kharkov-future. URL: https://kharkov-future.com.ua/uk/eternal-istoriya-vulyczi-sumskoyi-u-harkovi. (Дата звернення: 03.11.2024).
3. Лейбфрейд А. Ю. , Полякова Ю. Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. Харьков: Фолио, 2001. 336 с.
4. Під час війни будівлю зруйнували до основи: яким був один з найрозкішніших готелів Харкова. Українська правда. URL:https://ukr-pravda.in.ua/uk/aktualno-2/vo-vremya-vojnyi-zdanie-razrushili-do-os-1. (Дата звернення: 15.11.2024).
5. Почав свою діяльність Харківський акціонерний земельний банк (1871). Calenday. URL: http://day.calendar.org.ua/uk/events/history/3049-pochav-svoyu-diyalynisty-harkivsykiy-akcionerniy-zemelyniy-bank-1871/. (Дата звернення: 15.11.2024).
6. Прогулянки Харковом: фотоальбом. За ред. В. А. Оглобліна. Харків : Рекламна агенція «ІРІС», 2024. 208 с. : іл.

7. Розенфельд М. Харьков. Ретрогеография : фотоальбом. Харьков : Фолио, 2013. 159 с. : илл.
8. Харьков в открытках. Сост.: Г. Михайлов, В. Бысов, М. Рябчинская, А. Навроцкий. Харьков : Дом Рекламы, 2015. 64 с. : илл.
9. Харьков. Прошлое и настоящее = Kharkov. The past and the present. Авт идеи и сост.: Г. Михайлов, В. Бысов ; текст: Е. Елагина, М. Розенфельд, В. Бысов. Харьков : Дом Рекламы, 2014. 224 с. : илл.
10. Харьков: путеводитель. Рук. проэкта Н. Позднякова ; авт.: С. Посохов, О. Денисенко, И. Байда, Д. Долгополов ; фото В. Бысова, Л. Литвина. Харьков : Золотые страницы, 2004. 176 с. : илл.
11. Яцина О. А. Архітектурна симфонія Харкова. Харків: Колорит, 2008. 176 с. : іл.

Гутник Л. М., Галькевич Т. А.