Михайло Олександрович Максимович (1804–1873) – видатний учений-енциклопедист, природознавець, фольклорист, етнограф, історик, письменник, поет, магістр фізико-математичних наук (від 1827 р.), доктор слов’яно-російської філології (від 1871 р.), ординарний професор кафедри ботаніки (з 1833 р.), кафедри російської словесності (з 1834 р.), декан 1-го відділення філософського факультету (у 1834 р. і 1837 р.) та перший ректор (1834–1835 рр.) Київського університету св. Володимира.

Різнобічні інтереси М. Максимовича в галузі ботаніки, історії, філології, фольклору, етнографії втілилися в його численних наукових працях, яких учений за своє життя написав і опублікував понад 260. У фонді відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського зберігаються численні видання творів науковця, в тому числі більше 30 прижиттєвих.

Перший період наукової діяльності М. Максимовича був присвячений ботаніці. У 1823 р. він закінчив Московський університет, у 1833 р. одержав ступінь доктора і професора кафедри ботаніки. У своїх природознавчих працях М. Максимович опублікував низку положень щодо клітинної будови організмів, походження живих клітин та еволюції тваринного світу, ввів у науку нову ботанічну термінологію.

У колекції рідкісних видань зберігається вирізка з журналу «Новий магазин» за 1823 р. зі статтею «О системах растительного царства». Цю статтю М. Максимович присвятив своєму діду Івану Івановичу Максимовичу. Козацьке минуле родини Максимовичів починається від гетьманування Івана Мазепи. Прадід М. О. Максимовича – Іван Леонтійович був сотником Бубнівської сотні, а потім предводителем Золотоніського дворянства. Дід Іван Іванович Максимович мав звання секунд-майора, після відставки придбав земельну ділянку біля села Прохорівка (нині лівобережна Черкащина), де заснував родинний маєток. У Прохорівці пройшло дитинство Михайла, тут на своєму хуторі Михайлова Гора він багато років прожив із родиною, помер і похований.

Вирізка статті «О системах растительного царства» переплетена в тверду обкладинку, на форзаці розміщено дарчий напис М. Максимовича двоюрідному діду: «Его Выс[ок]облагородию Милостивому Государю Василию Ивановичу Максимовичу Въ знакъ истинного моего почтения и преданности. Михаил Максимовичъ. 1823. Іюля 5 дня Москва». (Дениско Л. М. Автографи на книгах із колекції рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Київ, 2007. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0001841).

Також вартий уваги власницький конволют із дев’яти алігатів (шифр зберігання Р 681). Конволют повністю складається з праць М. Максимовича з ботаніки та зоології. Серед них «Главные основания зоологи или науки о животных» 1824 р., «О ситемах растительного царства» 1827 р., «Список растений московской флоры» 1828 р., також вирізки статей із журналу «Новий магазин» за 1828 р. На форзаці написаний можливо рукою самого М. Максимовича уривок із вірша Є. Баратинського «На смерть Гете».

З юності Михайло Максимович поєднував зацікавлення природничими науками з літературними, етнографічними та філологічними студіями. Зокрема, активно записував зразки української народної творчості – пісні, прислів’я та приказки. У 1827 р. в Москві М. Максимович підготував і видав першу в Російській імперії збірку «Малороссийские песни», яка містила 127 пісень історичного та побутового характеру з коментарями. Примірник видання з фонду відділу містить напис на форзаці «Из Костомаровской библиотеки», тобто походить зі збірки видатного українського науковця, історика, етнографа, фольклориста й товариша М. Максимовича – Миколи Івановича Костомарова (1817–1885). Після смерті М. Костомарова його дружина А. Л. Костомарова за його заповітом перевезла книгозбірню до Києва і передала до бібліотеки Київського університету св. Володимира.

У 1834 р. вийшло друге видання збірки «Украинские народные песни», в якому М. Максимович продовжив своє дослідження і зібрав вже понад дві з половиною тисячі пісень. Він планував видати їх чотирма частинами, але світ побачила лише перша з них із козацькими піснями. Один із трьох примірників, що зберігаються у відділі (шифр Р 1622), походить з книгозбірні українського історика, археолога, етнографа та музейного діяча Юхима Йосиповича Сіцинського (1859–1937), що разом із М. О. Максимовичем був членом Історичного товариства імені Нестора Літописця. Судячи із записів, пізніше цей примірник був куплений в 1934 р. у Ю. Сіцинського бібліофілом з Кам’янця-Подільського Петром Антоновичем Божицьким. Другий примірник належав до бібліотеки відомого українського літературознавця, мовознавця, історика книги та фольклориста Павла Миколайовича Попова (1890–1971). Відомо, що П. М. Попов цікавився творчістю М. Максимовича, у 1962 р. він підготував і випустив фототипічне перевидання книги «Українські пісні, видані М. Максимовичем 1827 р.», в передмові він відзначив велике наукове та художнє значення цього збірника. Це перевидання з дарчим написом П. М. Попова «До Відділу рідкісної та цінної книги ДПБУ. П. Попов. 9 ІІІ 1963» теж зберігається у фонді. З колекції П. М. Попова також походить примірник збірника «Малоросийские пословици и поговорки», виданого М. Максимовичем в 1834 р., в якому зібрані українські прислів’я та приказки, розміщені за алфавітом.

Тексти українських пісень М. Максимович публікував і в наступний час. Так, у 1849 р. було видано його «Сборник украинских песен». Стосовно цього збірника М. Максимович мав великі плани. Він прагнув видати шість частин, де були б зібрані близько двох тисяч пісень, але видати вдалося тільки першу частину. У фонді відділу стародруків зберігаються два примірники видання. Один із них походить зі згаданої бібліотеки П. М. Попова. Інший належав до бібліотеки видатного українського письменника, етнографа, історика, літературознавця Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910), який також збирав і писав українські пісні, які згодом стали народними.

М. Максимович прагнув зробити освіту доступною для різних верств населення, тож у 1833 р. в Москві він видав природознавчу «Книгу Наума о великом Божьем мире», де виклав у зрозумілій для широкого загалу формі основні знання про будову Землі, Сонячної системи, всесвіту. Книга стала настільки популярною серед читачів, що до 1876 р. перевидавалася дванадцять разів. З метою поширення освіти М. Максимович у 1859 р. випустив «Краткий букварь». На той момент науковець вже не одне десятиліття працював над розробкою системи українського правопису, побудованою на етимологічних принципах, яка отримала назву «максимовичівка».

У 1834 р. М. Максимович був призначений професором російської словесності та деканом першого відділення філософського факультету Київського університету, а пізніше затверджений на посаді ректора. В багатьох його працях відобразилася його зацікавленість історією, філологією, літературою, а особливо етнологією та походженням української мови. Аналізуючи тексти «Повісті минулих літ», «Слова о полку Ігоревім» та інших давньоруських пам’яток, М. Максимович відзначав їх яскраво виражений давньоукраїнський характер. Думку про це він оприлюднив у працях «Песнь о полку Игореве, критический разбор из лекций о русской словесности чит. 1835 года в университете Св. Владимира» 1837 р., «Критико-историческое исследование русского языка» 1838 р., «История давней русской словесности» 1839 р., «Начатки русской филологии» 1848 р. та інших.

У цих працях М. Максимович намагався довести давніше походження української мови порівняно з російською. На прикладах із фольклорних творів та «Слова о полку Ігоревім» дослідник показував самостійність української мови, про що свідчать численні українізми у давніх текстах. Багато років М. Максимович присвятив вивченню «Слова о полку Ігоревім», підготував україномовний переклад цього твору.

Примірник видання «Начатки русской филологии» 1848 р. містить автограф українського історика, архівіста, джерелознавця та палеографа Івана Михайловича Каманіна (1850–1921), багаторічного директора Київського архіву давніх актів.

У 1837 р. було проведено урочистий університетський захід, під час якого М. Максимович виступив із промовою «Об участии и значении Киева в общей жизни России». Ця подія започаткувала дослідження київської старовини. У своїх працях науковець опрацював і описав історію створення багатьох київських архітектурних та інших пам’яток. Серед робіт із історичної тематики у фонді відділу представлені видання «Письма о Киеве и воспоминания о Тавриде» 1871 р., «О первых временах Киевского Богоявленского братства» 1869 р. На обкладинках обох цих книг розміщені дарчі написи М. Максимовича, адресовані його колезі по університетській діяльності, завідувачу кафедри ботаніки, професору та директору Ботанічного саду Київського університету Опанасу Семеновичу Роговичу (1812–1878): «Афанасію Семеновичу Роговичу въ приветъ съ Новымъ годомъ и въ памятъ прежнихъ отъ М. Максимовича». Поруч із дарчим написом М. Максимовича міститься автограф і самого Роговича «Въ библіотеку Юго-западного отдела Русск. Геогр. Общества отъ Роговича. 1873 г.», за яким можна прослідкувати подальшу долю книги

Серед книгознавчих праць М. Максимовича заслуговує на увагу публікація «О начале книгопечатания в Киеве мнимом и действительном (1872)» з ґрунтовним дослідженням історії книгодрукування в Києво-Печерській лаврі. Продовжуючи дослідження історії України та Києва, М. Максимович у 1830–1834 рр. видав три випуски альманаху «Денница». У 1840 і 1841 рр. в Києві та 1850 р. в Москві було опубліковано три випуски історичного альманаху «Кіевлянинъ», у 1859 р. та 1864 р. у Москві – два випуски альманаху «Украинец». У цих виданнях М. Максимович публікував власні історичні розвідки, наукові статті, літературні твори українських письменників, серед них Є. Гребінка, П. Куліш, Г. Квітка-Основ’яненко та ін.

У фонді відділу, окрім прижиттєвих видань М. Максимовича, представлені й сучасні перевидання його праць. Серед них збірник під назвою «Киев явился градом великим» 1994 р., присвячений 160-річчю заснування Київського університету та 190-річчю М. Максимовича.

У 2003 р. з нагоди 200-річчя від дня народження було видано ошатну ілюстровану збірку «У пошуках омріяної України», до якої увійшли вибрані українознавчі праці М. Максимовича.

Михайло Максимович завдяки різнобічності свого обдарування залишив помітний слід у галузях природознавства, філології, етнографії і етнології, історії, археології, залишився в пам’яті нащадків як організатор науки та популяризатор наукових знань. Без сумніву, численні праці М. Максимовича справили визначний вплив на становлення вітчизняної науки та створили міцний фундамент для її подальшого розвитку.

Підготувала А. В. Бондарчук, м. н. с. відділу стародруків та рідкісних видань