Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 27.00.03 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2025.

Дисертація присвячена історії та організації книгозбірень 12 католицьких монастирів Луцької/Луцько-Житомирської дієцезії, які належали до п’яти чернечих орденів: Ордену єзуїтів (Луцький, Острозький, Берестейський, Кременецький колегіуми), Ордену тринітаріїв (Луцький, Берестецький, Теофіпольський монастирі), Ордену босих кармелітів (Бердичівський, Вишнівецький монастирі), Ордену реформатів (Дедеркальський, Кременецький монастирі), Ордену капуцинів (Острозький монастир).

Важлива роль бібліотек в історії розвитку суспільства, зокрема й в історії Церкви, недослідженість заявленої наукової теми українськими і зарубіжними дослідниками, елімінація теми книжкової культури католицьких монастирів на етнічних українських землях в історико-бібліотекознавчих і культурологічних дослідженнях обумовлюють її актуальність. Хронологічні рамки дослідження охоплюють XVIІ–XIX ст.: від часу виникнення орденських осередків на теренах Луцької/Луцько-Житомирської дієцезії в контексті руху Контрреформації у лавах Римо-Католицької Церкви і до припинення їхньої діяльності у зв’язку зі скасуванням Товариства Ісусового в 1773 р. і трьома поділами Речі Посполитої. Географічний ареал дослідження обумовлений адміністративно-територіальними межами Луцької/Луцько-Житомирської дієцезії (1798–1925).

У дисертаційній роботі на документальній основі реконструйовано історію досліджених книгозбірень у контексті історії їх монастирів, окреслено основні етапи їхньої історії; висвітлено організацію монастирських бібліотек, правила їхньої роботи, джерела комплектування фондів, засади бібліографічного опрацювання літератури, представлено книгознавчий аналіз складу і змісту бібліотечних фондів, подано їхню бібліометричну характеристику; простежено долю книжкових фондів після закриття монастирів. Дисертація ґрунтується на солідній джерельній базі, яка охоплює документи, що зберігаються в 5 архівах і 3 бібліотеках, та понад 7800 стародруків досліджуваних книгозбірень, які тепер зберігаються у 8 бібліотеках, 4 музеях і 2 архівах в Україні та зарубіжжі.

У роботі продемонстровано важливість комплексного підходу в історико-бібліотекознавчих дослідженнях, зокрема й монастирських книгозбірень, який не тільки підвищує науковий рівень досліджень, але виводить історичне бібліотекознавство на міждисциплінарні зв’язки з іншими галузями історичної науки та гуманітарними дисциплінами.

У дисертаційному дослідженні висвітлено роль і значення провенієнцій при висвітленні комплектування та організації монастирських книгозбірень, продемонстровано їхню першочергову роль у визначенні пертиненції книжок до конкретних бібліотек, фіксації шляхів надходження книжок до фондів та факти переміщення примірників з одного монастиря до іншого, представлено інформацію про розповсюдження і побутування творів духовних авторів.

На основі фактологічного матеріалу висвітлено аспекти книжкової культури, яка панувала в католицьких монастирях Луцької/Луцько-Житомирської дієцезії в XVII–ХІХ ст. (на прикладі досліджених бібліотек), констатовано, що ця книжкова культура мала ті самі риси, що й інші католицькі монастирі на теренах Речі Посполитої. Результати бібліотекознавчого дослідження засвідчили, що вивчені бібліотеки є історико-культурними пам’ятками доби Контрреформації на етнічних українських землях XVII–XVIII ст., тому їхні стародруки повинні бути внесені до Державного реєстру книжкових пам’яток України.