Київ у Х1Х столітті.

На кінець XVIII – початок XIX століття територія Києва простягалася смугою завширшки від 2,5 до 5,5 км майже на 17 км вздовж високого  правого берега Дніпра. Площа міста дорівнювала приблизно 53 кв. км.

На той час Київ ще не мав вигляду єдиного територіального утворення, а складався немовби з трьох частин  – Печерська, Верхнього міста і Подолу,  відокремлених ярами та балками одна від одної, тому сполучення між всіма частинами міста було дуже ускладненим.

´Крім того, що з 1797 р. Київ був губернським містом, а з 1832р. – адміністративним центром Південно-Західного краю, він був ще містом – фортецею, на території якого на початку століття розміщувалися Печерська і Старокиївська фортеці, а з  30-х років 19 ст. – Печерська і Новопечерська, вали Старокиївської фортеці були зриті в 30-40 х роках 19ст. З 1797р. Київ стає ще й ярмарковим містом, сюди з м. Дубно переїздять контрактові ярмарки.

Незважаючи на те, що місто мало тисячолітню історію і виконувало важливі адміністративні функції, воно навіть на початку XIX. мало вигляд типового провінційного містечка. Київ мав, переважно,  одноповерхові дерев´яні будинки (з 3084 будинків міста, мурованих  було лише 12), які часто потерпали від пожеж; незабруковані вузькі і криві вулички, на яких влітку здіймався пил, а після дощу колеса екіпажів в´язли в багнюці.

 На початку століття найбільш заселеною частиною міста був Поділ, тут містилося 2068, з 3072 дерев´яних будинків міста, що становило трохи більше 56% від загальної кількості. Найменш заселеною – Старе місто, де було тільки 506  будинків, на Печерську було 1098 будинків.

Для зручності управління містом ще наприкінці XVIII століття його було поділено на чотири адміністративно-поліцейські дільниці – Печерську, Палацову, Старокиївську і Подільську. Поступово кількість дільниць збільшувалася.

Першим значним поштовхом для перепланування та перебудови міста була страшна пожежа в 1811 році, внаслідок якої вигорів майже весь Поділ (згоріло приблизно 2 тис. будинків, в т. ч. будинок магістрату, кам´яні церкви, від яких залишилися лише стіни). Для відбудови Подолу було розроблено і затверджено новий план забудови, в основу якого було покладено проект архітектора В. Гесте, яким передбачалася ліквідація радіальної системи розміщення вулиць і прокладання прямих вулиць,  які взаємно перетиналися би під прямим кутом і утворювали прямокутні квартали (регулярна система забудови). Реалізацію проекту було покладено на головного архітектора м. Києва А.І. Меленського.  В 1817 р. було побудовано Контрактовий дім, а в 1827 – Гостиний двір.

Другим значним поштовхом для перебудови Києва було будівництво в 30-50х роках XIX ст на Печерську Нової Печерської фортеці з еспланадою, внаслідок чого значна частина населення Печерська залишалася без житла, а місто втрачало значні території. Місто повинно було віднайти інші території для забудови.

В XIXст. було розроблено і затверджено три генеральних плани забудови міста – 1833р. (в 1837 р. був зкорегований), 1861р. та 1887 р.

Генеральний план 1833 (1837р), розроблений відомим архітектором В. Беретті, передбачав – збереження історичної частини міста; злиття трьох частин міста - Печерська. Верхнього міста і Подолу в єдине ціле; забудову міста у відповідності з  спеціально розробленими типовими проектами адміністративних споруд, навчальних закладів, житлових будинків, торгових рядів; розпланування та забудову району, так званої,  «Нової забудови» вздовж р. Либідь, куди передбачалося переселення мешканців з району будівництва Нової Печерської фортеці.

За цим планом було прокладено кілька магістральних вулиць, зокрема вул. Володимирську, Бібіковський бульвар, забудовано вул. Велику Васильківську. В районі новозбудованого університету (1834-1842рр) проклали вулиці – Кузнечну (тепер В. Антоновича), Олексіївську тепер Терещенківську), Шулявську (тепер Гетьмана Павла Скоропадського). На землях колишньої Паньківської дачі були прокладені вулиці – Тарасівська. Паньківська, Жандармська і Велика Жандармська ( згодом дві останні вулиці були об´єднані в сучасну вул. Саксаганського). Тривала забудова Олександрівської  (нині М. Грушевського) вулиці. На Кловському урочищі і в Липках, поряд з Маріїнським і Кловським палацами виросли особняки аристократії - муровані та дерев´яні.

В зв´язку з появою району «Нова забудова» в 1834  році місто було поділено вже на 6 адміністративно-поліцейських дільниць – Печерську, Либідську, Палацову, Старокиївську, Подільську і Плоську.

Значною подією для міста було зведення протягом 1848-1853 рр. першого стаціонарного Ланцюгового мосту через Дніпро, який з´єднав Київ з Лівобережжям та губерніями Центральної Росії.

Місто зростало. Загалом за період 1838-1850рр. в Києві було прокладено 36 вулиць і 4 провулки. В 1856 р. в Києві  налічувалося вже 4873 будинки, з них 361 мурованих. В місті мешкало 56 тис.осіб.

Наступним  генеральним планом 1861р. всі вулиці міста були поділені на чотири  розряди. До першого (вищого) розряду були віднесені вулиці, переважно, центральної частини міста, до четвертого (нижчого), переважно, вулиці околиць. Розряд визначав із яких матеріалів (цегла чи деревина)  повинні були споруджуватися будівлі,  впливав на щільність забудови та висоту будівель. Власники садиб біля своїх володінь зобов´язані були влаштовувати тротуар з міцної цегли.

В 1861 р. чисельність населення міста зросла до 71,4 тис чол..

В 70-х роках XIXт. Хрещатик, який розпочав забудовуватися ще на початку XIX ст, стає головною вулицею міста, в 1876р. тут зводиться будівля міської думи куди переїздить з Печерська адміністрація міста.

До важливих подій, що відбулися в Києві в 70-ті роки XIX ст. слід віднести побудову: залізниці, яка була прокладена в долині р. Либідь,  залізничного вокзалу, головних залізничних майстерень, першого залізничного мосту через Дніпро (на той час він був найдовшим в Європі).

Стрімко розвивалося річкове пароплавство, так якщо в 1859 р.  по Дніпру курсувало 17 пароплавів, а в 1884р. -74, то в1900р - понад 200. Перетворення Києва на потужний транспортний вузол сприяло бурхливому росту промисловості міста.

На кінець XIXст. в Києві існувало 125 (в 1860р. – 45) промислових підприємств, із загальною чисельністю працюючих – 5970. Поряд з традиційними для міста підприємствами по переробці сільскогосподарської продукції (борошномельні, свічкові, пивзаводи та інш) працюють 8  машинобудівних  заводів найбільшими з яких були – «Арсенал», «Головні залізничні майстерні». «Київський машинобудівний і котельний завод Гретера і Криванека і К», «Південноросійський машинобудівний завод»

Третій генеральний план міста, розроблений землеміром В. Бошно було затверджено в 1887 році. Генплан передбачав:

• розпланування та розвиток передмість, що увійшли до території міста;
• розширення території міста вздовж Брест-Литовського шосе, будівництво політехнічного інституту і промислових підприємств

Розвиток промисловості сприяв росту населення (в 1884р. – 155 тис, а за переписом 1897р. – 247 723 чол), що стало поштовхом до стрімкої розбудови міста. У зв´язку зі значною потребою в будівельних матеріалах, з´являються чисельніцегельні заводи (на кінець століття їх було вже 18), що виробляли жовту київську цеглу (переважно в Либідській частині міста). Місто, а особливо його центральна частина,забудовується багатоповерховими (переважно 4-7 поверхи) красивими прибутковими будинками, в проектуванні і будівництві яких часто брали участь відомі київські архітектори.

Піком будівельної лихоманки в XIXст. в Києві вважаються 1898-1901рр. коли було розплановано та забудовано колишню садибу Ф. Мерінга, розташовану в самому центрі Києва. На місці величезної садиби були прокладені 4 вулиці –Миколаївська (тепер Архітектора Городецького), Мерінгівська (тепер Заньковецької), Ольгінська, Нова (тепер Богдана Ступки ) та Миколаївська площа(тепер Івана Франка). В забудові кварталу колишньої садиби Ф. Мерінга прибутковими будинками брали участь відомі київські архітектори Г. Шлейфер, В. Городецький та Е. Брандт, що зробило його вишуканим та надзвичайно красивим. Сучасники у захваті називали його «Київським Парижем». Цей квартал і більш ніж через 100 років є окрасою міста.

Місто розросталося, тому ще в 1879 році Київ було поділено на 8 поліцейських дільниць – Печерську, Палацову, Либідську, Старокиївську, Подільську, Плоську, Бульварну, Лук»янівську.

Якщо на початку 19ст. Київ мав непоказний патріархальний вигляд і, окрім величних мурованих церковних будівель з золотими куполами Києво-Печерської Лаври, Софійського та Михайлівського соборів, монастирів і церков та живописних дніпрових круч нічим не вражав, то в кінці 19ст на початку ХХ ст. сучасники вважали його містом європейського рівня і називали не інакше, як «Красень Київ».

Всього для виставки відібрано 28 карторгафічниї документів і 23 книжкові видання