Книгодрукування в Миколаєві виникло невдовзі після заснування міста в 1789 р. Вже у 1797 р. миколаївська друкарня під проводом С. І. Селівановського видавала книги гражданським шрифтом, початково як Чорноморська адміралтейська економічна друкарня, з наступного року – як заклад при Чорноморському штурманському училищі. Далі підпорядкування друкарні неодноразово змінювалося.

Видання першого періоду діяльності миколаївської друкарні 1797–1803 рр. зазвичай найбільше цікавлять дослідників. За цей час тут вийшло друком до 40 видань, опублікованих досить значними накладами в 300–1000 примірників. У фонді відділу стародруків та рідкісних видань зберігаються 12 миколаївських видань початкового періоду її діяльності в 15 примірниках: шість видань 1798 р., по три видання 1802 і 1803 рр. Найцікавішими за тематикою є друки 1802–1803 рр., авторами яких є випускники Київської академії та видатні миколаївці Д. Самойлович та Я. А. Рубан.

Данило Самойлович (справжнє ім’я Данило Самійлович Сушковський (Сушківський, Сущковський, Сушинський або Сущинський); 1742–1805) – доктор медицини, всесвітньовідомий чумолог, основоположник епідеміолоrії в Російській імперії. Він народився у родині священника с. Янівка Чернігівської сотні Чернігівського полку. Освіту здобував у Чернігівському колегіумі, з 1756 р. навчався в Київській академії. Саме тоді хлопцю змінили прізвище – його мати Гафія (або Агафія), віддаючи сина до вищого навчального закладу, записала його під прізвищем Самойлович, тобто син Самійла. Під цим ім’ям Данило Самойлович став відомий усьому світу.

З 1761 р. як один із найкращих студентів Д. Самойлович продовжив навчання в Санкт-Петербурзькій адміралтейській шпитальній школі. В 1765 р. він отримав звання підлікаря, в 1767 р. – лікаря.

Після закінчення навчання Д. Самойлович служив у армії. Під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр. він вперше зіткнувся з чумою (інакше «моровицею»), боротьбі з якою присвятив усе своє життя. Результатом його спостережень за перебігом хвороби стало відкриття, яке перевернуло всю систему боротьби з епідемією. Д. Самойлович встановив, що хвороба передається через заражені предмети, а не через повітря, як вважали раніше. Епідеміолог розробив оригінальну та сміливу на той час систему протичумних заходів, у дослідах на собі випробував ефективність деяких дезінфікуючих засобів, уперше застосував обкурювання й обробку одягу, запропонував щеплення медичного персоналу та осіб, які доглядали хворих.

Пізніше Д. Самойлович застосовував свої знання та методи під час ліквідації чуми в Москві в 1771–1772 рр. За результатами боротьби з чумою вчений разом з О. Шафонським, К. Ягельським і О. Масловським видав працю «Описание моровой язвы, бывшей в столичном городе Москве с 1770 по 1772 год, с приложением всех для прекращения оной тогда установленных учреждений» (Москва, 1795). Результативність методики українського лікаря було відзначено наданням йому чину колезького асесора та зарахуванням на посаду штаб-лікаря московських департаментів Сенату.

З середини 1770-х рр. Д. Самойлович навчався у Страсбурзькому та Лейденському університетах, у 1780 р. захистив дисертацію з акушерства та отримав ступінь доктора медицини, після чого упродовж трьох років вивчав організацію медичної справи в Англії, Німеччині, Австрії та Франції. За видатні заслуги в боротьбі з епідемією чуми Д. Самойловича було обрано почесним членом 12 європейських академій, наукових товариств і медичних колегій. Світове визнання видатному епідеміологу принесли публікації його наукових праць «Міркування про щеплення чуми» та «Міркування про чуму, яка спричинила спустошення у столичному місті Москва», надруковані французькою мовою в Парижі, в перекладі німецькою мовою в Лейпцизі в 1781–1787 рр. У Російській імперії Д. Самойлович став почесним членом Санкт-Петербурзької державної Медичної колегії лише в 1792 р.

Російською мовою вийшли друком його праці «Нынешний способ лечения с наставлением, как можно простому народу лечиться от угрызения бешеной собаки и от уязвления змеи, с показанием на таблице гридировальными фигурами, чем, когда и как змея уязвляет, где яд у нее бывает и проч.» (Москва, 1780), «Краткое описание микроскопических исследований о существе яду язвительного, которые производил в Кременчуге Данило Самойлович» (Санкт-Петербург, 1792), «Начертание для изображения в живописи пресеченной в Москве 1771 года моровой язвы, которое предлагает художникам Данило Самойлович» (Санкт-Петербург, 1795) та ін.

Д. Самойлович брав участь у ліквідації дев’яти епідемій чуми у Москві, Києві, Криму, Дубоссарах, Одесі, Кременчуці, Херсоні, Єлизаветграді (нині м. Кропивницький) тощо. З 1784 р. і до кінця життя у 1805 р. його діяльність була пов’язана безпосередньо з Україною. Він обіймав посаду головного карантинного лікаря Катеринославського намісництва та Таврійської області, у липні 1784 р. заснував перше на українських теренах лікарське товариство «Зібрання медичне в Херсоні». З 1800 р. він очолював Чорноморське медичне управління з центром у Миколаєві, у 1801–1805 рр. був там інспектором Чорноморської лікарської управи. Саме в цей час у Миколаївській друкарні Чорноморського штурманського училища вийшли кілька нових фундаментальних праць Д. Самойловича з епідеміології та передруки з попередніх видань.

У фонді відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ зберігаються два примірники передруку санкт-петербурзького видання 1795 р. «Начертание для изображения в живописи пресеченной в Москве 1771 года моровой язвы» (Миколаїв, 1802).

Бібліографічний опис:

Самойлович, Данило Самойлович. Начертание для изображения в живописи пресеченной в Москве 1771 года моровой язвы / которое предлагает художникам Данило Самойлович. – Изд. 2-е. – Николаев : Тип. Черномор. штурман. училища, [1802]. – [4], 17, [1] с. ; 8°.

Один примірник (шифр зберігання Гр_ХІХ 564(6); іл. 1) є частиною конволюта, що складається з шести видань медичної тематики. На форзаці книги міститься напис «Сочинения относящиеся к факультету медицинскому», а також два переліки з 12 позицій кожний: «Врачебные наставления сочинения у Якова Гогорова» (іл. 2; медик Я. І. Говоров (1779–1828) є автором першого твору в конволюті) і «Характеристика или достоинство врача» (іл. 3). Шифри на форзаці засвідчують, що книга зберігалась у бібліотеці Київської духовної семінарії, де і могли бути зроблені ці записи.

Інший примірник книги Д. Самойловича (шифр зберігання Гр 5501) містить посторінковий запис «Кіев. Глав. народ. училища» (іл. 4). У 1809 р. на базі Київського Головного народного училища було засновано київську Першу (Олександрівську) гімназію, тож книжка надійшла до бібліотечного фонду училища у період між 1802 і 1809 рр.

Ще одне миколаївське видання праці Д. Самойловича у фонді відділу – «Способ самый удобный повсемственнаго врачевания смертоносной язвы, заразоносящейся чумы» (Миколаїв, 1802). Це доопрацьований передрук московського видання 1798 р., він став першим із циклу видань, присвячених опису запобіжних заходів для попередження розвитку епідемій чуми (іл. 5).

Бібліографічний опис:

Самойлович, Данило Самойлович. Способ самый удобный повсемственнаго врачевания, смертоносной язвы, заразоносящейся чумы / ко благу всеобщественному предлагает Данило Самойлович. Ч. 1. – Изд. 2-е, испр. – Николаев : Тип. Черномор. штурман. училища, 1802. – [9], XIII, [1], 69, [1] с. ; 8°.

Примірник цього видання у фонді відділу переплетений разом із іншою працею цієї ж тематики «Известие о подаяниях в Императорский Санктпетербургский Воспитательный дом» (Москва, 1772) (шифр зберігання Гр 5498(1–2)). Книжка перебувала у фонді Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря, про що свідчить характерний запис на форзаці: «Из числа Книг Библиотеки Киево-Михайловского Монастыря. Переплетена вновь в 1810 году иждивением Иринея Епи[ско]па Чигиринского» (іл. 6). Іриней (Іван Якимович Фальковський; 1762–1823) – викладач (1783–1804) і ректор Київської академії (1898–1804), єпископ Чигиринський (із січня 1807 р.).

Також із фонду Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря походить конволют із примірників двох видань Д. Самойловича «Способ наиудобнейший ко недопущению первоначально возникнуть оказавшейся где-либо промеж народом смертоносной язве, заражаемой чуме, паче-же-бы усилиться оной, утверждаясь на существенности всеблаготворительнейших средств самых, описал Данило Самойлович» (Миколаїв, 1803) і «Способ самый удобный как предъизберегать язвозачумляющихся на судне мореходном, людей экипаж судна составляющих, не предавая огню и самого судна. Ко облаготворению морем черным и кораблеплавания и торговли производимой. Предлагает Данило Самойлович» (Миколаїв, 1803) (шифр зберігання Гр 5497(1–2); іл. 7–9).

Бібліографічні описи:

Самойлович, Данило Самойлович. Способ наиудобнейший ко недопущению первоначально возникнут оказавшейся где-либо, промеж народом; смертоносной язве, заражаемой чуме, паче-же-бы усилиться оной, утверждаяся на существенности всеблаготворительнейших средств самих / описал Данило Самойлович. Ч. 2. – Николаев : Тип. Черномор. штурман. училища, 1803. – LXXII, 139, [5] с. ; 8°.

Самойлович, Данило Самойлович. Способ самый удобный как предизберегать язвозачумляющихся на судне мореходном, людей экипаж судна составляющих, не предавая огню и самого судна ко облаготворению, морем Черным и кораблеплавания и торговли производимой / предлагает Данило Самойлович. Ч. 4. – Николаев : Тип. Черномор. штурман. училища, 1803. – [11], 45 с. ; 8°.

Крім запису, подібного до провенієнції на попередньо розглянутій книзі (іл. 10), у першому алігаті даного примірника є посторінковий запис «Изъ Числа книгъ Библіотеки Кіево Михайловскаго Монастыря.» (іл. 11).

Данило Самойлович мріяв і все життя працював заради того, щоб чума перестала бути смертоносною пошестю. Сучасники високо оцінювали українського лікаря, називаючи його «справжнім Ескулапом» і «найбільшим благодійником людства». Вибрані праці Д. Самойловича було перевидано в Москві в середині ХХ ст., у 1993 р. в Києві про нього було знято документальний фільм «Він врятував нас від чуми». Д. Самойлович є почесним громадянином Херсона, а в Миколаєві на місці його поховання на території сучасної Миколаївської обласної клінічної лікарні, а також у одному з мікрорайонів, де був облаштований ним госпіталь, встановлено пам’ятники видатному вченому.

Іншим українським вченим, праці якого було опубліковано в першій миколаївській друкарні, був Яків Андрійович Рубан (бл. 1760 – бл. 1806) – історик, математик, педагог, перекладач. Я. Рубан народився в козацький родині, яка в 1783 р. отримала польське шляхетство. Він здобував освіту в Київській академії, з 1782 р. – в Москві у Дружньому ученому товаристві, заснованому М. І. Новіковим та І. Г. Шварцем, яке згодом оплачувало його навчання в Московському університеті. Під егідою Товариства студент Я. Рубан робив переклади праць іноземних авторів для подальшого їх видання в друкарні М. Новікова. Випускну роботу Я. Рубана було опубліковано у московській друкарні О. А. Свєтушкіна (колишня університетська друкарня М. І. Новікова) в 1789 р. під назвою «Рассуждение историческое о возмутительном и насильственном переселении в средних веках варварских северных народов в провинции Римской империи, пришедшей тогда в бессилие, и напоследок ими до основания разоренной; с присовокуплением перемен, воспоследовавших оттуда в народном духе, в нравах, в религии, в науках, в торговле и в образе правления, сочиненное императорского Московского университета студентом Яковом Рубаном», після чого його призначили професором Чорноморського штурманського училища в Миколаєві. В 1803 р. після закриття училища Я. Рубан намагався отримати місце професора в Харківському університеті, але в 1805 р. був змушений звільнитися зі служби.

Однією з найвідоміших праць Я. Рубана є посібник «Математическая география» (Миколаїв, 1802) (іл. 12).

Бібліографічний опис:

Рубан, Яков Андреевич. Математическая география : почерпнутая из достоверных писателей, и в пользу юношества / выработанная Яковом Рубаном. – Николаев : Тип. Черномор. штурман. училища, 1802. – 2, [6], 138 с., [1] л. черт. : табл., формулы ; 8º.

Цей географічно-природничий посібник для молоді містить відомості з астрономії, географії, інформацію про глобуси та знаки Зодіаку, таблицю геометричних креслень (іл. 13). Основний текст книги доповнюють таблиці та формули різноманітних розрахунків (іл. 14–17).

У відділі стародруків це видання представлене трьома примірниками (шифри зберігання Гр 1844, Гр 5496, Гр 5496⁽²). У примірниках Гр 5496 і Гр 5496⁽² на форзацах із блакитного паперу можна побачити фрагменти філіграні з зображенням корабля на хвилях і позначенням року «1797».

Примірник Гр 5496⁽² зберігся без титульного аркуша, проте має чимало провенієнцій. Одна з них містить рідкісну інформацію про ціну книжки: «Сія книга пренадлежитъ Владиміру Атаназевичу 1818 купле за 2 ср [?] и 50 ко» (іл. 18). Можливо йдеться про якогось родича протоієрея Федора Атаназевіча, який служив наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. на Поділлі та на Київщині. Також на примірнику є овальна сажева печатка невстановленого власника з девізом «Victima in Providentia» («Жертва у передбаченні») і вензелем «AS» (іл. 19).

Третій примірник «Математичної географії» (шифр Гр 1844) походить із бібліотеки Київської духовної академії, містить шифри цієї бібліотеки, а також, вірогідно, вказівку на власника з прізвищем «Сменковскій». Цей примірник представлений на сайті НБУВ, URL: https://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?C21COM=F&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21STR=0001833.

Іншою знаковою науковою роботою Я. Рубана став переклад твору Іммануїла Канта «Grundlegung zur Metaphysik der Sitten» (перше видання – в Ризі в 1785 р.) під назвою «Кантово основание для метафизики нравов», який побачив світ у 1803 р. у друкарні Чорноморського штурманського училища (іл. 20).

Бібліографічний опис:

Кант, Иммануил. Кантово основание для метафизики нравов / с нем. яз. пер. Яковом Рубаном. – Николаев : Тип. Черномор. штурман. училища, 1803. – [8], XVII, [1], 3–177, [1] c. ; 8°.

Примірник видання з фонду відділу (шифр зберігання Гр 5420) має багату історію побутування, зафіксовану на його сторінках. Печатка та шифр бібліотеки Київської духовної семінарії вказують на зібрання, з якого книжка у 1920-х рр. потрапила у фонди ВБУ (нині НБУВ). А перед тим вона перебувала у власності декількох приватних осіб.

На верхньому форзаці міститься напис «За превосходные успехи и добронравие студенту богословия Августину Буйницкому в Киевской Академии 1810-го года», підписаний: «Академии Ректор Богословии Учитель Архимандрит Іакинф». Також на верхній кришці оправи книги є квадратна шкіряна наліпка світлокоричневого кольору з тисненим написом такого ж змісту (іл. 21). Йоакинф, у миру Іван Васильович Логановський (1765–1817) – архімандрит Києво-Братського Богоявленського (училищного) монастиря з 1803 р., з наступного року – ректор Київської академії та викладач богослов’я. Про колишнього студента академії А. Буйницького у часописі «Киевские епархиальные ведомости», № 2 (15 березня) за 1861 р., с. 24, знаходимо таку інформацію: «Його високопреосвященством оголошено архіпастирську вдячність і благословення Боже: … 18 березня благочинному Таращанського повіту, с. Любичі Михайлівської церкви протоієрею Августину Буйницькому за піклування про створення нових і підтримку старих училищ у належному стані та благоустрої».

Також маємо відомості про ще декількох імовірних власників книги (іл. 21, 22): «Марко Ветеров», «М. Ветеров из Болгар 1859 Ноябрь 27 год», «Димитрій Паунов». Інші написи мають характер проб пера. На с. 175 міститься запис «читал І. Ф. Якубовскій» (іл. 22), який може вказувати на ще одного користувача – викладача Київського університету Св. Володимира Гната Федоровича Якубовського (1820–1851), який із 1846 р. працював на різних посадах на кафедрі сільського господарства та лісництва.

Примірники миколаївських видань гражданського друку з фонду відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ дозволяють краще висвітлити яскраві постаті видатних українців – випускників Київської академії та миколаївців Данила Самойловича та Якова Андрійовича Рубана.

Підготувала Оксана Петренко-Момотенко