Калістрат Романович Анищенко (псевдоніми, криптоніми – Кухар, К. Л-ко, К.А., К. Дальницький, К. Романов, К. Вижне, Новий, Тифлісець) народився 14 вересня 1885 р. у с. Красне Обухівського району Київської області у багатодітній сімʼї селянина. Початкову освіту отримав у церковно-приходській школі, продовжив навчання у Суворовській школі 62-го піхотного Суздальського полку. 1902 р. екстерном склав іспити у 5-ту Одеську гімназію і отримав право на вступ до військового училища. У 1903–1904 рр. служив добровольцем II розряду у 61-му Володимирському піхотному полку міста Білостока, де брав активну участь у діяльності підпільного Білостокського військово-революційного комітету. Тоді ж вийшло перше його оповідання «Агашка», опубліковане у «Западной окраине». У 1905 р. зарахований юнкером 1-го спеціального класу Казанського юнкерського училища, але не закінчив через участь в антиурядовому юнкерському повстанні, У своїй автобіографії 1918 р. він писав: «При загальному трусі у мене було знайдено дві «недозволенные» книжки: «Что такое констітуція?» Лассаля та «Спартак» Джованіолі. За це оправлено мене з великою компанією других «неблагонадежных юнкеров» на спокуту в полки Царства Польського, нарешті весною 1906 року опустили».

З 1906 р. і до загальної мобілізації 1914 р. К. Анищенко перебував у стані людини, яка мала «свідоцтво про політичну неблагонадійність». Згадуючи цей час у листі до Григорія Косинки у 1916 р., він писав:  «18 років теліпання по ріжним світам викрутили у мене душу, попередчасно состаріли тіло ... А тут ще война ухопила і почала кидать сюди-туди».

Ховаючись від переслідувань поліції, Калістрат Романович опинився на Кавказі, працював у тбіліській пресі. У фондах Одеської національної наукової бібліотеки зберігаються листи К.Р. Анищенка до М.Ф. Комарова, які дають уявлення про життя письменника у 1912–1913 рр. Цей період характеризується активним підйомом творчості Калістрата Романовича [Мороз-Стрілець. Літературна Україна, 1970, 6 жовтня].

Період першої світової війни був для К. Анищенка тяжким життєвим випробуванням, яке знайшло своє відображення в одному з найкращих його творів – повісті «Дезертир». Письменник був призваний до армії і відправлений у складі маршової роти на фронт, де пробув три з половиною роки. У 1916 р. був контужений. Почались поневіряння по госпіталях, які Анищенко використовував для творчої діяльності. Лаконічні і ретельно відточені воєнні сюжети оповідань «Чечевица», «Мед», «Мироносицы», «Мать» відтворюють моменти фронтового побуту, який, незважаючи на всю свою протиприродність людській натурі, трагічність та антигуманність, вкорінюється у психологію людей як явище повсякденне. Перша збірка оповідань воєнних років побачила світ у 1918 р. у Києві.

У 20-ті роки Анищенко працював у різних редакціях та видавництвах. Це був час бурхливого творчого злету та активного плідного життя. У листі до Григорія Косинки Калістрат Анищенко з торжеством повідомляє: «Так, я працюю. Перекладаю на українську мову «Пʼять днів» Мстиславського, і ще спереду багато книжок для перекладу, потім завідую українським відділом «Денниці». В ці роки літературна, публіцистична та організаційна діяльність звела Анищенка і згуртувала дружбою та діловими стосунками з відомими українськими вченими, письменниками, поетами, артистами, як: П. Тичина, О. Вишня, О. Варава, П. Панч, А. Кримський, М. Майський та ін.

У 1925 р. К.Р. Анищенко працював у київських, одеських, харківських журналах та видавництвах. Опубліковане того часу у журналі «Червоний шлях» оповідання «Мироносицы» дістає перший схвальний відгук на Всеукраїнському літературному конкурсі, після чого Калістрат Романович стає популярним. Автор розповідає про свою творчість: «Балансуючи 43-х літне життя, яко письменник, можу сказати, що написав дуже мало і незначні річі. Причин тому безліч. Тепер умови праці наче поліпшали, але здоровʼя зле». Останні роки життя Калістрата Романовича пройшли у м. Харкові, там він і помер у березні 1929 р., не доживши до 44 років.

Архівний фонд Калістрата Романовича Анищенка надійшов до відділу рукописів (нині – ІР НБУВ), імовірно, наприкінці 30-х – початку 40-х років ХХ ст. і нараховує 116 од. зб. Документи К. Анищенка зберігаються і в інших фондах Інституту, зокрема у ф. I, ф. Х, ф. 54 та ф. 274. Переважну більшість фонду складають наукові і творчі документи, а саме: «Откуда? (Из русско-японской войны 1905 г.)» (1908), «Кулина» (1920), «Ткачихи», «Сверчек», «Ночь в саду», «Чечевица» (1923), «Мать» (1924–1925), «Логическая машина» (1925), «Мироносицы» (1925–1926) та ін. (частина з них не опублікована); статті, фейлетони, нотатки, робочий щоденник за 1926 р., бібліографічні і біобібліографічні записи (1918–1928) та документи його літературної діяльності – договори про видання творів з різними видавництвами.

Серед невеликої кількості біографічних матеріалів Анищенка: автобіографія, документи про освіту, послужний список, службові посвідчення.

К.Р. Анищенко був тонким психологом, наділеним гострою спостережливістю та вмінням аналізувати різноманітні явища життя.

Література:

1. ІР НБУВ, ф. 55, од. зб. 91, 94, 116, 102, 108.
2. ІР НБУВ, ф. 55, од. зб. 21, 55.
3. ІР НБУВ. ф. Х, од. зб. 4809.
4. Особові архівні фонди Інституту рукопису : путівник / [О. С. Боляк, С. О. Булатова, Т. І. Воронкова та ін. ; редкол.: О. С. Онищенко (відп. ред.) та ін.]; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. Київ: [б.в.], 2002. С. 13–14;
5. Степченко О.П. Архів письменника К.Р. Анищенка (1885–1925) // Рукописна та книжкова спадщина України. Київ, 1994.  Вип. 2. С. 169–173.

Виставку підготувала:

молодший науковий співробітник відділу фондів рукописної спадщини

Інституту рукопису НБУВ

Л. С. Щерба