Фотографія – це мистецтво побачити те, що інші не бачать. І донести до людей.

Нещодавня презентація фотовиставки робіт Олександра Харвата і Антоніо Арагона Ренунціо зібрала 23 квітня у конференц-холі Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського численних гостей, багато з яких  не тільки добре пам’ятають трагічні події 26 квітня 1986 року, коли сталася аварія на ЧАЕС, подальші тривожні дні, тижні, роки життя в Україні, а й об’єднані спільними інтересами як фотохудожники.

Відкриваючи виставку молодший науковий працівник відділу соціокультурної діяльності НБУВ Тетяна Середа представила заслуженого художника Міжнародної федерації фотомистецтва (EFIAP), члена Національної спілки фотохудожників України, Національної спілки журналістів України, Національної спілки краєзнавців України Олександра Харвата. У його творчому доробку – участь у  понад 250 вітчизняних та міжнародних виставках,  понад 160 персональних виставок в Україні та за кордоном, численні нагороди. Як бігун і фотограф, Посол миру Олександр брав участь у міжнародних проектах, зокрема, чотирьох континентів – Європи, Азії, Африки та Австралії.

«Чорнобиль. Чорна биль, чорний біль...» – така назва виставки сповна відображає враження українського фотохудожника з Рівного Олександра Харвата та іспанського  фотографа-документаліста з Сантандера Антоніо Арагона Ренунціо, якими вони сповнилися під час  творчої поїздки до 30-кілометрової зони відчуження 2018 року. Іспанський колега, який спеціалізується на драматичній документалістиці, запропонував Олександрові Харвату разом відвідати Чорнобильську зону,  побувати в районі бойових дій на сході України , а також місці нелегального видобутку бурштину на українському Поліссі.  І фотомайстри відвідали всі ці знакові, трагічні для України локації. Творча поїздка Україною Олександра Харвата і Антоніо Ренунціо започаткувала тісну співпрацю, спільні  виставкові проєкти.

Утім, Олександр Харват у перші ж дні після аварії 26 квітня 1986 року був у  Прип’яті  в складі підрозділу зі школи міліції, де він навчався. Група мала підтримувати громадський порядок, допомагати з евакуацією, ніхто не думав, що назавжди. Єдиним засобом захисту, – згадує нині Олександр, – тоді була марлева маска...

Як любитель фотографувати Олександр мав при собі фотоапарат «Зеніт», робив знімки.  Але після  тривалого перебування в зоні радіаційного ураження під час дезактивації вилучали не те що фотоапарат , а й одяг з білизною, переодягалися вже у захисні костюми,– згадує Олександр Миколайович.

Тож, знімків 1986-го року він не має. Та представлені на виставці роботи за своїм драматичним наповненням є неспростовними документами трагічних гуманітарних наслідків техногенної катастрофи. А свідчення людей, котрі нині живуть у зоні, їхні фотопортрети сповнені болем відчуження самоселів і водночас своєрідного філософського ставлення до буття.

– Це не просто знімки на чорнобильську тематику, це картини, справжні високохудожні фотороботи, — так оцінив у виступі на презентації експозиції майстрів мистецтва фотооб’єктива член Національної спілки фотохудожників України, народний депутат України третього скликання Верховної Ради Олександр Сергієнко.

– Це ще раз підтверджує, що наші фотомитці кращі в світі. Коли з’явилася українська спілка фотохудожників, нас прийняли до організації фотохудожників ЮНЕСКО. І з першого конгресу,в якому ми взяли участь, привезли срібні та золоті медалі. Молода організація, яку в світі ніхто не знав, отримала найвищі нагороди. І це не зважаючи на те, що в нас не було такого обладнання, як в представників інших країн. Наприклад, на конгресі в Китаї місцеві колеги представили фотокартини розміром до трьох метрів. Але золоті медалі дісталися нам, бо фотомистецтво – це не технології чи обладнання, це – мистецтво побачити те, що інші не бачать. І донести те, що побачив до людей. І сьогодні ми таке бачимо.

Народний депутат України першого–четвертого  і шостого скликань Верховної Ради України Іван Заєць зосередив увагу на історичній ретроспективі Полісся, його становищі як зони техногенної катастрофи і потреби осмислення подальшого розвитку краю.

– Це виставка про незагоєну для України рану, – зазначив промовець. – А вражена техногенною аварією земля – це місце , де творилася слов’янство, творилася українська нація. І нині міста прадавньої доби зникли з лиця землі або вкрай  понівечені, вирвані з українського контексту творення нації.  Наш погляд має бути спрямований у майбутнє, у перспективу. Бо опікуються 30-кілометровою зоною, а що далі, що відбувається  навколо зони відчуження? Нічого не робиться для розвитку. Поля заростають. Як повернути до життя ці землі? Це ж історичні землі! Тут були городища, кургани за часів V-VI століть. Це свідчення того, наскільки щільно була заселена ця земля. Тож завдання , попри тяжку війну, яку переживає Україна ,повертати до життя ці землі, – зауважив Іван Заєць. І закликав до єдності, висловив вдячність авторам фоторобіт, працівникам Бібліотеки, які організували виставку, й усім присутнім за підтримку проєкту.

Директор Інституту дизайну і реклами Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, народний депутат України третього і четвертого скликань Борис Андресюк поділився спогадами про те, як працював у «Київметробуді»,  і метробудівці були у перших рядах  першотравневої демонстрації на Хрещатику, а вже  2 травня 1986 -го були на ЧАЕС, працювали на машинах, бульдозерах, екскаваторах, і метал натягував радіацію, ніхто не знав, наскільки це небезпечно і як захищатися. Багатьох людей вже нема з нами,констатував Б. Андресюк. І зазначив:

– Виставка робіт талановитих фотохудожників це потужне нагадування всім нам про страшну техногенну катастрофу, наслідки якої ще довго переживатиме Україна і світ.

З успішною експозицією привітав Олександра Харвата й Антоніо Ренунціо і колега Андрій Чекановський, друзі, численні гості.

Тож, запрошуємо відвідати галерею Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського на Голосіївському проспекті,3.