Трагедія планетарного масштабу

Минає 40 років відколи сталась ядерна аварія на ЧАЕС

Найбільша в світі техногенна на АЕС Чорнобильська ядерна катастрофа планетарного масштабу, що за рівнем викидів радіації еквівалентна 300 Хіросімам, набула таких апокаліптичних визначень набагато пізніше за трагічну ніч 26 квітня 1986 року.

Тоді, коли цифри людських жертв – від смертей через гостру променеву хворобу, онкологію, лейкемію до панічних абортів і відкладених планувань батьківства сягнули мільйонів і мільйонів; коли сотні тисяч людей стали ліквідаторами аварії, постраждали через катастрофу, змушені були залишити свої домівки, коли міста і села перетворилися на зону відчуження і невідомості подальших наслідків, прийшло усвідомлення масштабів  аварії.

 А в ніч на 26 квітня, коли на четвертому енергоблоці стався вибух, і караул Володимира Правика за дві хвилини вже був на ЧАЕС і гасив пожежу, що вирувала на даху машинного залу, мешканці навколишніх сіл і міст з тривогою споглядали грандіозну заграву в небі, що не зникала навіть до самого ранку…

То радіаційне жерло ЧАЕС почало роковий смертельний відлік численних жертв. Навіть попри те, що вже наступного дня, 27 квітня о 14-й, годині розпочалась евакуація десятків тисяч мешканців Прип’яті, Чорнобиля, Поліського, Іванкова, Вільчі  та інших навколишніх сіл зі згодом означених 10- і 30-кілометрових зон відчуження. 

Утім, наче в паралельному світі, чи не  в усіх, причетних до влади, а відтак і контролю за правдою, структурах тоталітарної системи, в якій з’явилося слово «гласність», що дозовано мало наповнюватися реальним змістом, «верхи» насправді найбільше боялися не так радіаційного опромінення населення смертельними дозами «мирного атома», як  страшної правди, що призвела б до паніки і протестної ланцюгової реакції. Але правду доніс вітер з України! Як писав Павло Тичина «Регоче вітер з України, вітер з України. Чортів вітер! Проклятий вітер!» Він поніс потужну радіоактивну хмару ближче до  Білорусі, росії, згодом — Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, за кілька тижнів цезій-137, стронцій-90 вже засівали європейські країни. Стійке виверження в атмосферу радіаційного бруду вже неможливо було приховати, як би старалися можновладці, показово вивівши людей на першотравневі демонстрації, проводячи 6-9 травня етап міжнародної «Велогонки миру». Заспокійливою для люду мала стати порада тодішнього міністра охорони здоров’я Анатолія Романенка зачинити кватирки і регулярно мити підлогу.

 Та невдалий, катастрофічний чорнобильський експеримент на РВПК-1000 ( реакторі великої потужності канальному, що вже кілька разів на інших радянських станціях призводив до нештатних ситуацій, які вдавалося зам’яти) запустив не тільки некеровану ядерну ланцюгову реакцію з до кінця непередбачуваними і неусвідомлюваними наслідками. Він таки посилив  каталітичну протестну реакцію відцентрових суспільних настроїв і, зокрема, подвійних стандартів гласності про причини аварії на ЧАЕС. Адже тодішній компартійно-радянський лідер Михайло Горбачов виступив з телезверненням щодо аварії на ЧАЕС лише через 18 днів. І то не оминув звинуватити США і НАТО у навмисному нагнітанні небезпеки, перекручуванні реальних фактів.

Утім , Швеція та інші країни Європи, а також МАГАТЕ били на сполох.

Та протягом перших годин , днів і тижнів після ядерної катастрофи подальшу долю не тільки аварійного четвертого енергоблоку ЧАЕС, а й людства загалом  визначили героїчні ліквідатори — люди сотень професій, яким вдалося тимчасово відвернути непоправне для цілої планети лихо. Вони загинули , щоб убезпечити людство від ще страшніших наслідків катастрофи.

Згодом аварійний енергоблок, над яким звели конструкцію під назвою «Укриття», а потім і саму ЧАЕС було виведено з експлуатації, хоча як проблемний технологічний об’єкт станція , звісно, постійно перебувала і перебуває під наглядом та обслуговується. Однак будівництво п’ятого енергоблоку, зрозуміло, зупинилося.

Країни Великої сімки та ЄС інвестували через Європейський банк реконструкції та розвитку 2.15 мільярда євро в будівництво нового безпечного конфайнменту, розрахованого на надійну захисну експлуатацію протягом 100 років. Так, через 30 років після аварії, 2016-го, цю грандіозну  конструкцію висотою у 108 метрів і вагою 36 тисяч тонн насунули на старий саркофаг «Укриття» над четвертим енергоблоком ЧАЕС.

А за три роки конфайнмент — унікальну інженерну споруду екологічного значення було введено в експлуатацію.

Але російський тоталітарний терористичний режим у ескзистенційній війні проти України в порушення всіх можливих міжнародних правових норм і правил обернув енергетику, зокрема, атомну на предмет ядерного шантажу і загроз фізичного існування людства. Захоплену російськими військами ЧАЕС Збройні Сили України визволили 2 квітня 2022 року. Проте, відступаючи, противник  не тільки розграбував  окупований об’єкт, а й захопив у полон українських нацгвардійців. Декого вдалося повернути з полону лише недавно, крайній раз 11 квітня нинішнього року.

 Та ворог не припиняє цинічні атаки на ЧАЕС. 14 лютого 2025 року російський дрон–камікадзе порушив герметичність конфайнменту. Нині тривають попередньо оцінені в півмільярда євро ремонтні роботи, їх планують завершити до кінця нинішнього року.

А тим часом у заручниках російських окупантів опинилася найбільша в Європі Запорізька АЕС, на якій через ворожу військову присутність та нестабільне зовнішнє живлення, що загрожує ядерною катастрофою, зупинено всі шість енергоблоків.

 Нині в Україні  Рівненська, Хмельницька та Південноукраїнська АЕС завдяки уперше в світі проведеній диверсифікації палива (замість ТВЕЛів російського виробництва) працюють на паливних збірках від американської компанії Westinghouse, виробництво яких планується налагодити в Україні.

Коли 1994 року Україна переживала ядерне роззброєння і наглядачі з різних міжнародних структур ревно стежили за цим процесом, щоб вилучити озброєння і передати його винятково росії, поширеним аргументом на користь роззброєння була теза про те, що як запорукою безпеки Швейцарії є банківська система, так запорукою безпеки України є наявність 15 атомних енергоблоків. Мовляв, вони є гарантією воєнної недоторканності України.

 Як бачимо, для російських воєнних злочинців ,терористів тоталітарного режиму це не є аксіомою. Навпаки. Вони захоплюють АЕС і шантажують ядерним вибухом у центрі Європи. Вони, масованими ракетними і дроновими атаками енергетичних об’єктів намагаються шляхом знеструмлення цивільної інфраструктури, житла  зробити життя людей нестерпним, перетворили енергетику на зброю, ядерні реактори в Україні — на полігон для безглуздих технічних експериментів, пропагандистських погроз ядерного вибуху, і ядерного попелу, об’єкти воєнних злочинів. Вже давно  настав час зупинити їх .

 Світ дуже повільно, але хочеться вірити, усвідомлює це і реагуватиме раніше, ніж його накриє ядерний «вітер з України. Чортів вітер!».