Я безмежно люблю свій народ,

люблю свою землю

 і, якби мені довелося народитися вдруге,

я жадала би народитися лише українкою ...

Людмила Проценко

Під цими словами відомої української історикині та краєзнавиці Людмили Андріївни Проценко у мирний час, а особливо, у час лихоліття нової російської навали на нашу багатостраждальну землю, у час нищення російськими нелюдами українських дітей та старших немічних людей у власних домівках, впевнена, підпишеться кожна українка. І та, що зі зброєю у руках захищає Україну на фронті, чи медикиня, котра закриває власним тілом від куль ворога поранених у прифронтовій операційній чи рятуючи з-під завалів решток будинків після прильотів мирних співгромадян. І та, що вже назавжди втратила найближчу людину у цій війні, і та, котра ще чекає на зелений вогник надії у телефоні.

Як і кожна попередня, ця війна відбирає найдорожче – життя людей, котрі і надалі могли би творити і розбудовувати нашу країну. Але пам'ять людських сердець вічна завдяки традиціям вшановування і поховання.

Рештки сотень тисяч людей знайшли свій останній притулок у землі київських кладовищ. За минулі століття  розбудови та перебудови Києва велика кількість надгробків та останків була перенесена на нові кладовища, ще більша – зруйнована і щезла безслідно.

Саме завдяки ентузіазму та невтомній праці Людмили Андріївни Проценко імена тисяч людей Київського некрополю ніколи не зникнуть із пам’яті наступних поколінь українців.

Людмила Проценко була прямим нащадком родів Богдана Хмельницького та Павла Тетері. Їй доля судила стати найвизначнішим дослідником історії некрополів України. Саме вона знайшла точне місце поховання Героїв Крут.

Майбутня дослідниця з’явилася на світ у Києві 19 квітня 1927 року у музично-театральній родині – фундатора української школи флейтистів, професора Київської консерваторії Андрія Федоровича Проценка (1902, Ніжин Чернігівської губ. – 1984, Київ) та оперної співачки Клавдії Кузьмівни Демидової (Демиденко) (1898, Санкт-Петербург – 1970, Київ).

Батьки Клавдії Кузьмівні – співак та хоровий диригент Кузьма Прохорович Демиденко (1868–1931) та співачка Анастасія Андріївна Кузьміна (1872–1946) виступали в театральних трупах М.Л. Кропивницького та О.Л. Суходольського у Києві, Одесі, Тифлісі, Москві, Петербурзі.

Дід Людмили Андріївни по батьківській лінії – Федір Данилович Проценко (1866, Ніжин Чернігівської губ. – 1942, Ленінабад Таджикської РСР) – колезький асесор, викладав спів та музику у Ніжинському історико-філологічному інституті імені князя І.А. Безбородька. Увесь свій вільний час віддавав розвитку духовного життя рідного міста та зміцненню національної української культури. Був знайомий з Марком Кропивницьким, Михайлом Старицьким, Іваном Тобілевичем, Михайлом Коцюбинським, товаришував з Марією Заньковецькою, Миколою Садовським. В 1893 році заснував Народний будинок в Ніжині, де сконцентрував все музичне та театральне життя міста. Двоє з чотирьох синів Федора Даниловича були розстріляні у 1937 році.

Бабуся Людмили Андріївни – дружина Федора Даниловича, мати Андрія Федоровича Проценка – Усата-Проценко Олександра Миколаївна (1872, Чернігів – 1965, Чернігів) – з родини волелюбних запорізьких козаків, виростила та дала освіту не лише своїм дітям, але й брату Семену й сестрі Олені, які рано лишилися без батьківського піклування. Семен Миколайович Усатий (1875, Седнів — 1944, Санкт-Петербург) став першим професором електротехніки росії та вчителем майбутнього академіка АН СРСР, засновника радянської атомної науки – Ігоря Васильовича Курчатова.

У 1949–1954 роках Людмила Андріївна, паралельно з навчанням на історико-архівному відділенні історичного факультету Київського державного університету, розвиває свій співочий талант та опановує майстерність на вокальному факультеті вечірнього відділення Київської державної консерваторії у класі української оперної співачки і педагога, професора Марії Едуардівни Донець-Тессейер (1889–1974). Під керівництвом останньої на випускному іспиті Людмила Андріївна блискуче виконує партію Джильди в опері Дж. Верді «Риголетто».

У 1951 році Л.А. Проценко після закінчення університету призначають на посаду наукового співробітника відділу давніх актів Центрального державного історичного архіву УРСР (ЦДІАК УРСР). У 1962 році вступає до заочної аспірантури Інституту історії АН УРСР та під керівництвом начальника Архівного управління УРСР Семена Даниловича Пількевича готує до захисту кандидатську дисертацію на джерелознавчу тему: «Актові книги як джерело до вивчення спеціальних історичних дисциплін».

У 1952–1967 роках працює на посаді завідувачки відділом давніх актів ЦДІАК УРСР. Перебуваючи на цій посаді саме вона приймає на державне зберігання документи родини М.С. Грушевського, а пізніше її звільнять з посади директорки Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР (ЦДАМЛіМ) – за прийняття на державне зберігання серед документів інших заборонених на той час цензурою імен українських діячів й документи з архіву подружжя відомих істориків М.П. Василенка та Н.Д. Полонської-Василенко. Цікавим є той факт, що у 1966 році колегою Людмили Андріївни в ЦДІАК УРСР був майбутній видатний український поет Василь Семенович Стус (1938–1985).

У 1966 році в Києві засновується Товариство охорони пам’яток і культури України (УТОПІК), де Л.А. Проценко бере активну участь у роботі секції «Некрополі України» та комісії із заснування Київського некрополю. Саме тоді Людмила Андріївна розпочинає вивчення українських некрополів. З часом ця тема стає провідною в її дослідницькій праці.

1 серпня 1967 року за сприяння С.Д. Пількевича Людмилу Андріївну призначають на посаду першої директорки заснованого за Постановою Ради Міністрів УРСР № 357 від 4 травня 1966 року Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР. Перші три роки, до 1 вересня 1970 року, установа не мала свого приміщення, а займала кілька кімнат в ЦДІАК УРСР.

Праця над заснуванням некрополю допомагає у роботі над формуванням фондів Архіву-музею. Під керівництвом Людмили Андріївни до фондів ЦДАМЛіМ були придбані серед інших рукописних документів репресованих та на той час ще не реабілітованих – документи композитора Віктора Косенка та щоденники актриси театру «Березіль», дружини письменника Ю.І. Яновського – Т.Ю. Жевченко-Яновської.

У серпні 1972 року Л.А. Проценко бере участь у роботі Міжнародного конгресу архівістів, де зустрічається з колегами з Польщі, Чехословакії.

9 травня 1973 року з приходом на посаду нового керівника Архівного управління УРСР О.Г. Мітюкова Л.А. Проценко була змушена звільнитися з посади директорки ЦДАМЛіМ через його звинувачення в закупівлі літератури релігійного характеру та рукописів людей із «сумнівною репутацією».

У висновках комісії сектору науки ЦК КПУ, до складу якої входив З.О. Сендик (згодом – заступник директора ЦДАМЛіМ) зазначалося, що Людмила Проценко не забезпечила [далі мовою оригіналу] «надлежащего руководства архивом-музеем из-за беспринципности и притупления политической бдительности в организации комплектования архива-музея, допустила отступление от классовых партийных критериев в оценке материалов, которые поступали».

Її покарали за збирання унікальних документів Надії Суровцової, Леся Курбаса, Віктора Косенка, Миколи Аркаса, Бориса Лятошинського, Кирила Стеценка, Марії Примаченко та ін.

Незважаючи на звільнення і неможливість працювати в наукових установах, Л.А. Проценко не залишає свої дослідження. Чотири роки до пенсії працює вчителем історії у київських середніх школах. Згодом, повністю віддається меті – зібрати і видати багатотомний довідник, присвячений Київському некрополю.

Після здобуття Незалежності України представляє українську школу некрополістів та власні напрацювання на Міжнародному конгресі у Вроцлаві (1993). Меценати фінансують видання її книг.

Результатами наполегливих 40-річних копітких студій вченої стали 85 наукових робіт, зокрема відома книга «Київський некрополь», картотека на 40 тисяч персоналій, три документальних фільми: «Київський некрополь», «Митрополит Липківський», «Михайло Донець», знятих за сценаріями Л. А. Проценко та карта «Пам’ятки Києва, знищені у ХХ столітті».

Л.А. Проценко – активна і багаторічна почесна членкиня Українського товариства охорони пам’яток, членкиня колегії Київського міського та заступниця голови Шевченківського районного товариств охорони пам’яток міста Києва, ініціаторка створення меморіалу на Лук’янівському кладовищі.

Померла Людмила Андріївна Проценко 7 вересня 2000 року. Похована на Лук’янівському цивільному кладовищі. У 2016 році вдячні кияни назвали ім’ям Л.А. Проценко одну з вулиць міста.

***

Особовий фонд № 343 «Проценко Людмила Андріївна (19.04.1927, Київ – 07.09.2000) – історик-краєзнавець, архівіст» сформовано з документальних матеріалів, котрі були відібрані й передані до Інституту рукопису НБУВ в дар особисто фондоутворювачкою та її помічником Іваном Володимировичем Дивним.

Упродовж 2020–2025 рр. здійснювалося науково-технічне опрацювання документів фонду. У 2023 році з огляду на великий обсяг документів, присвячених провідній темі досліджень Л.А. Проценко – Київському некрополю, цей масив документів був виділений в окремий опис.

За результатами роботи був складений опис № 2 «Наукові праці, присвячені Київському некрополю та робочі матеріали до них (1905–1999)», який налічує 2265 одиниць зберігання за 1905–2006 рр. і складається з трьох книг.

Книгу № 1 опису № 2 складають: наукові праці та науково-популярні публікації у періодиці, присвячені Київському некрополю; робочі матеріали до наукових праць (926 од. зб. за [1923–2003] рр.

Книгу № 2  опису № 2 складають: колекція біографічних документів, зібрана вченою; картотеки осіб Київського некрополя (1174 од. зб. за [1905–1997] рр).

Книгу № 3 опису № 2 складають: документи інших осіб; фотодокументи (фото історичних пам’яток міста Києва; фото церков та монастирів; фото кладовищ та могил); картографічні документи (плани земельних ділянок кладовищ, карти міста Києва) (165 од. зб. за [1958–2006] рр.).

До трьох книг опису № 2 фонду № 343 складено загальні іменний і географічний  покажчики, покажчик місць поховання, покажчик втрачених пам’яток, які розміщені наприкінці книги № 3.

При науково-технічній обробці фонду виділені такі основні групи документів:

Наукові праці та науково-популярні публікації у періодиці, присвячені Київському некрополю, а саме монографії та довідники, підготовлені вченою одноосібно та за її участі, зокрема: Київський некрополь; Пантеон Героїв : до історії військових поховань у Києві; «История Киевского некрополя за 1500 лет»; «Некрополь «Аскольдовая могила»; «Некрополь Киево-Выдубицкого Михайловского Чудовского Всеволожского монастыря»; Квіти шани: розповідь-путівник по місцях Київського некрополя письменників; Некрополь Лук’янівського кладовища; Пам’ятники історії та культури, знищені в Києві в ХХ ст.; «Некрополь Ближних и Дальних пещер. Путеводитель по некрополям Ближних и Дальних пещер Киево-Печерской лавры»: Київський некрополь : путівник-довідник про місця поховання українських письменників; Історія Київського некрополю; науково-популярні публікації у періодиці, присвячені Київському некрополю

Робочі матеріали до наукових праць та енциклопедичних видань: «Київський некрополь» (в т.ч. облікові книги реєстрації поховань на кладовищах м. Києва та збірка біографічних довідок; «Київський некрополь. Історія та особи, поховані у Києві (в т.ч. списки осіб за місцями поховань, описи могил, збірка біографічних довідок); «Пантеон Героїв : до історії військових поховань в Києві»; «Путівник-некрополь по місцях поховань відомих осіб на території Шевченківського району (Старий Київ, Лук’янівка, Сирець, Берківці»; «Київ: енциклопедичний довідник»; «Історія Київського некрополю за 1500 років: дисертація»; «Мистецтво України: енциклопедія»; тому «Київ» енциклопедії: «Звід пам’яток історії та культури України» (в т.ч. вирізки з друкованих джерел щодо історичних місць міста Києва); «Аскольдовая могила»; «Байкове кладовище»; «Квіти шани: розповідь-путівник по місцях Київського некрополя письменників»; «Некрополь Лук’янівського кладовища» (в т.ч. інвентарні книги обліку поховань на кладовищі та картотека осіб, похованих на кладовищі); «Пам’ятки Києва, знищені у ХХ сторіччі»; «Некрополь Ближних и Дальних пещер. Путеводитель по некрополям Ближних и Дальних пещер Киево-Печерской лавры» (в т.ч. виписки з архівних документів Центрального державного історичного архіву з відомостями про духовних осіб Києво-Печерської лаври); «Купці, поховані у Києві»; «Німці, поховані в Києві з кінця XVII–ХХ ст.»; «Представники вищого дворянства, поховані у Києві»; «Історія Київського некрополя» (в т. ч. збірка біографічних документів, виписки з архівних та друкованих джерел за темою: «Історія Київського некрополя», вирізки з друкованих джерел щодо історії київських кладовищ, церков та монастирів, вирізки з друкованих джерел щодо репресованих осіб)

Розділ містить зібрані фондоутворювачкою впродовж тридцяти років підготовчі документи до вищезгаданих наукових праць, зокрема біографічні відомості про окремих осіб, похованих на території міста Києва; інформація про історію формування некрополю; пам’ятні місця міста Києва, пов’язані з життя та діяльністю цих осіб; фотодокументи.

Книги реєстрації персоналій, внесених до «Київського некрополю», котрі увійшли до наукової праці «Київський некрополь (відомі діячі Києва Х–ХХ ст., включаючи 1967 р.)», містять відомості про роки життя, місце народження, професію, місце роботи, титули, увічнення, джерело інформації, виконавця анотації (од. зб. № 69–81).

Підготовчі матеріали до наукової праці «Киевский некрополь. История и лица, погребенные в Киеве» містить списки осіб за місцями поховань (од. зб. 135–211) та описи могил (од. зб. 212–226), зроблені Л.А. Проценко, як на підставі вивчених нею облікових книг з 1942 р. кладовищ м. Києва, так і зафіксованих нею надгробних написів.

Серед підготовчих матеріалів до наукової праці «Історія Київського некрополю» відклалися біографічні довідки на окремих осіб, а також підготовчі матеріали до їхнього укладання, зокрема виписки, зроблені Людмилою Андріївною при дослідженні фондів архівів Міністерства оборони СРСР, Київського обласного партархіву, Київського обласного воєнкомату, Київського обласного державного архіву, Київського міського архіву, Центрального державного архіву Жовтневої революції УРСР, Центрального державного історичного архіву УРСР в м. Києві, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтв УРСР, Центрального державного архіву кінофотофонодокументів УРСР, рукописного відділу Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР, архіви інститутів Академії наук УРСР, фондові матеріали музеїв м. Києва, відомчі архіви університетів, інститутів, установ, заводів, а також документи, які зберігалися в родинах нащадків видатних осіб.

До цієї групи документів увійшли й виписки Л.А. Проценко з наукових та науково-популярних часописів, які видавалися у Києві з 1830-х років («Київських єпархіальних відомостей», «Киевлянина», «Пролетарська правда» тощо); довідників, енциклопедій («Енциклопедія міста Киева», «Словник художників», «Українське золотарство» тощо), путівників та монографій.

Колекція біографічних документів, зібрана вченою (біографічні довідки, некрологи, архівні виписки щодо окремих осіб). Це біографічні довідки та архівні виписки, написані рукою фондоутворювачки. Частина довідок була складена та написана родичами та співробітниками осіб. До колекції увійшли вирізки з газет зі статтями про цих осіб та некрологи. Колекція сформована за алфавітом прізвищ персоналів. Описові статті розділу починаються з прізвища, ім’я, по-батькові особи, дат життя та дефініції. Автор документів зазначений у дужках в археографічні частині описової статті.

Картотеки осіб Київського некрополя: загальна картотека персоналій  та картотека осіб за публікаціями в газеті «Киевлянин». Весь набутий у центральних державних архівах професійний та дослідницький досвід вкладала Л.А. Проценко в поповнення картотеки по Київському некрополю та збирання біографічних відомостей на осіб похованих на території київських кладовищ. Так, в результаті опрацювання архівівних та друкованих джерел Л.А. Проценко була зібрана загальна картотека більш як на 40 тисяч осіб (од. зб. №№ 1929–1984) та картотека осіб за публікаціями в газеті «Киевлянин» (од. зб. №№ 1985–2001).

Документи інших осіб (газетні та журнальні вирізки статей, привячених Київському некрополю). Цікавими для києвознавців та усіх, хто цікавить історією міста Києва будуть підбірки Л.А. Проценко зі статей знаних києвознавців – С.І. Білоконя, присвячені Колегії Павла Галагана, театру, олімпіаді, університету, Паньківщині; Р.І. Бондаренко, присвячені Андріївському узвозу та Володимирській вулиці; І.Б. Гирича про руйнування київських храмів частинами під командуванням М. Муравйова; М.Г. Дегтярьова, присвячені Києво-Печерській лаврі, Братському монастирю, Андріївській церкві, Старокиївській горі; Л.П. Засєди з історії Андріївського спуску, Замкової гори, Будинку вчителя; І. Ігнаткіна, присвячені Хрещатику, Володимирській вулиці, Кловському палацу; М.І. Кальницького про будинку Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого, київським адресам М.О. Врубеля, М.В. Нестерова, А.В. Прахова, М. Терещенка, П.Г. Тичини, В.В. Городецького, Літературно-артистичного товариства, Українського клубу, альтанкам Кокорєва; П.І. Позняка, присвячені історії вулиць міста Києва; Т. Слюдікової та П.П. Толочка, присвячені стародавньому Києву; Ю. Цюпи про Липки, Маріїнський парк, київські церкви та вулиці; М. Шулькевича про Андріївський узвіз, Володимирську вулицю.

Фотодокументи (фотознімки історичних пам’яток (вулиць, пам’ятників, будинків тощо) м. Києва, фотознімки церков та монастирів фотознімки кладовищ, фотознімки могил). Фотодокументи були зібрані нею для ілюстрування власних видань, зокрема фото історичних пам’яток міста Києва, фото церков та монастирів, фото кладовищ та могил. Деякі фото атрибутові самою фондоутворювачкою та мають написи на звороті. Більшість немає таких написів та були атрибутовані укладачкою даного опису.

Картографічні документи (плани земельних ділянок кладовищ, карти міста Києва).

Більшість документів опису залишилися в авторській систематизації. Збірки біографічних довідок відклалися в різних розділах як підготовчі матеріали до наукових праць.

***

Вже традиційно в останню неділю травня кияни щороку відзначають День міста. Колекція документів, зібрана Л.А. Проценко дозволяє вивчати історію архітектури столиці, її величних монастирів та церков, розбудову вулиць та проспектів центральної частини міста та окремих житлових масивів; зазирнути та дослідити сторінки біографій сотен киян, чия доля була нерозривно пов'язана з Києвом, суспільно-політичними рухами, різноманітними культурно-мистецькими подіями, війнами і революціями, що прокотилися містом.

На даній виставці представленні документи, які зацікавлять не лише істориків, краєзнавців, досвідченних екскурсоводів нашого міста, а й усіх, хто любить наше місто так само, як любила й віддано служила його славній історії усе своє життя Людмила Андріївна Проценко.

Виставку підготувала:

канд. іст. наук, с.н.с. відділу фондів рукописної спадщини

Інституту рукопису НБУВ                                         Л.В. Гарбар