Презентація метабібліографічного довідника «Бібліографічні джерела українського літературознавства» у рамках науково-просвітницького форуму «Витоки українського літературознавства» в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського  25 червня 2026 року стала знаковою подією в гуманітарній, соціо-культурній сферах сучасності й  майбутнього.

—Для фахової спільноти зрозуміло, наскільки важливу працю  представляє сьогодні колектив науковців, — зазначила, вітаючи учасників заходу і винуватців події, заступник генерального директора з наукової роботи НБУВ Юлія Миколаївна Половинчак. – Важливою —з кількох причин:  вона свідчить про інституційну агентність нашої культури, бо за такими скрупульозними речами, що забезпечують інфраструктуру роботи для науковців, стоїть дуже важливий чинник впливу в самій культурі; ця праця також є символом тяглості нашої культури і нашої літератури, і вона засвідчує їхню системність.

Метабібліографічний довідник «Бібліографічні джерела українського літературознавства» побачив світ під орудою відомих вчених – доктора наук із соціальних комунікацій, старшого наукового співробітника НБУВ Тетяни Василівни Добко і наукового редактора та автора концепції, доктора філологічних наук, професора, завідувача відділу національної  бібліографії  НБУВ Сидора Степановича Кіраля.

Довідник охоплює літературознавчі дані 2003-2021 років, містить 16 розділів, 2223 записи, 60 сторінок іменного покажчика по дві колонки. У ньому представлено відомості про бібліографічні покажчики і словники, а також списки літератури з питань вітчизняного літературознавства, виданої впродовж  майже 20 років, електронні ресурси, що є унікальними даними, а також шифри зберігання в основному книгосховищі та спецфонді НБУВ. Видання містить бібліографічні покажчики досліджень давньої, нової та новітньої української літератури; дитячої літератури, а також видань діаспори, розвідок про українських письменників, перекладачів та літературознавців. Представлено розділ видань закладів вищої освіти, де є літературознавчі кафедри, а також  розділ «Літературні премії та конкурси».

Це  справді  титанічна  праця.

Лейтмотивом презентації метадовідника, яку представила аудиторії Тетяна Василівна Добко, була думка про те, що сучасна бібліографічна наука, грунтуючись на методологічних засадах попередників, постійно оновлюється й удосконалюється, завдяки чому демонструє новизну, продуктивність та  практичність.

Саме з історичними витоками української бібліографії науковиця грунтовно знайомить читачів у вступній статті метадовідника. Та, розповідаючи про роботу над виданням, пані Тетяна згадала про видатних бібліографів, які працювали в Бібліотеці, тоді Центральній науковій бібліотеці Академії наук України. Це Лев Ізраїльович Гольденберг, Лілія Вікентіївна Бєляєва, Рона Станіславівна Жданова, відома як авторка методичних засад української бібліографії, розроблених нею в НБУВ, і запроваджених в інших бібліотеках.

—І коли 1992 року Лев Ізраїльович, автор численних праць, видатний книгознавець, дарував мені свою бібліографію, він мені її підписав: «Моїй молодій колезі з надією, що вона продовжить мою справу»,– поділилася спогадами пані Тетяна.— Це був такий далекий рік, я ще така молода і юна і, відверто кажучи, думала, мовляв, де я, а де літературознавча бібліографія…

Та згодом  постала  нагальна потреба бібліографів-практиків у підготовці такого видання. Адже, працюючи з читачами, бачимо, що є дуже багато запитів. І в нашому науково-бібліографічному відділі фіксувався весь потік бібліографічних ресурсів, логічно було  задокументувати їх, — каже Т. Добко.

—У довіднику відображені всі області України, включно з Кримом. Також ми, користуючись досвідом Рони Станіславівни Жданової, включили деякі посібники, нею пропущені, і також декілька посібників 2022-го року, які продовжували попередні видання, або мали вийти 2021-го року. Тож маємо вдвічі більше бібліографічних записів, ніж містило попереднє видання, укладене під орудою Рони Станіславівни.

 Наша праця припала на роки ковіду, потім війни, змінювалися склад колективу, умови праці, але не зважаючи на це, наші співробітники працювали дуже ретельно.

Складність полягає в тому, що бібліографічна продукція видається малими тиражами. І вона не потрапляє до фондів навіть найбільших бібліотек України. За даними дослідження Книжкової палати, ця установа отримує обов’язковий примірник тільки 70 відсотків продукції. Тож ми вишукували, писали листи до бібліотек, просили  відділ комплектування, який дуже активно з нами працював, безпосередньо зверталися до видавців, щоб якомога повніше  відобразити бібліографічні дані.

Протягом досліджуваних років,— веде далі Тетяна Добко,– виходило багато  поліграфічної продукції, а також чимало видань покажчиків. Деякі з них демонструються на  виставці. За статистикою, рекордсменом є Тарас Шевченко, за цей період йому було присвячено більше як 90 бібліографічних посібників, Ліні Костенко – 10, Василю Симоненку –15, виходили бібліографічні матеріали, присвячені Олесю Гончару, Василю Стусу, видано чимало покажчиків і в Донецьку, й у Вінниці. Упродовж майже 20 років виходило чимало серій, наприклад, «Повернені імена». Миколаївська бібліотека веде серію «Імениті письменники сучасної України», в якій вийшли покажчики, присвячені Оксані Забужко, Юрію Андруховичу, іншим постатям.

У презентації Тетяна Добко представила співробітників відділу науково-бібліографічної інформації, котрі працювали над виданням. Це Тетяна Гришина, Аліна Колесніченко, Вікторія Радченко, Павло Штих, Олена Шумілова, Віталіна Шкаріна. Літературне редагування видання здійснювала Зоя Кирилівна Шарикова, прессекретар, заслужений журналіст України, член НСЖУ.

Доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки Сидір Степанович Кіраль, науковий редактор і автор концепції метадовідника «Бібліографічні джерела українського літературознавства»,  представляючи видання, зауважив:

—Коли ми говоримо про літературознавство зазвичай уявляємо яскраві монографії, літературні дискусії чи аналіз художніх текстів. Проте за кожним направду глибоким дослідженням, за кожною успішною дисертацією завжди постає невидимий, але глибокий пласт. Це — бібліографія, яка є фундаментом будь-якої галузі науки як такої. Пригадую, як колись світлої пам’яті академік, літературознавець Віталій Григорович Дончик ув одному зі своїх інтерв’ю наголосив на тому, що кожного разу, коли розпочинав роботу над новою темою,  укладав робочу бібліографію відповідних джерел, як і годиться це робити справжньому науковцеві. Хочу також згадати вчених-літературознавців Івана Денисюка, Ніну Калениченко, Леоніда Коваленка, архів яких мав щастя опрацьовувати. Кожен із них залишив раритетну авторську картотеку, тобто бібліографію, за якою можемо відстежувати, які саме джерела вони опрацьовували.

Видання, яке ми презентуємо нині — це не просто перелік книг, не лише взірцева метабібліографія, це — особливий навігатор, який охоплює колосальний і надзвичайно динамічний період розвитку нашої гуманітаристики з 2003 по 2021 роки. Потреба в такій праці назріла давно. Тим більше в епоху, коли цифрові бази даних змішуються з традиційними друкованими виданнями, досліднику дуже важливо мати надійний орієнтир. І саме таким орієнтиром, сподіваємося,  буде наш довідник.

 Як науковий співредактор, а водночас і керівник наукової теми, в рамках якої виконувалася ця праця, я мав унікальну нагоду — і водночас велику відповідальність — першим побачити цей масив інформації як єдине ціле. І сьогодні хочу сказати про деякі епізоди нашої спільної «редакторської кухні». Головним нашим завданням з Тетяною Василівною було забезпечити методологічну точність, струнку архітектоніку довідника та чітку логіку групування матеріалу. Чи вдалося нам це зробити? Чи були проблеми? Так, адже за означений хронологічними рамками 2003–2021 період відбулися кардинальні зміни: науковці у своїй роботі перейшли від суто друкованих покажчиків до складних електронних ресурсів, інтернет-порталів та цифрових репозитаріїв. Отож, довелося  уніфікувати описи, аби традиційна паперова книга та вебресурси мирно співіснували.

 Особливу увагу під час редагування ми приділили персональному блоку — біобібліографії українських письменників, класиків та сучасників, а також наших видатних вчених-літературознавців. Перевірка кожної позиції, усунення лакун, верифікація дат і назв потребували колосальної концентрації уваги. Укладачі і ми як редактори  прагнули, аби кожний опис слугував користувачеві тим орієнтиром, який  веде точно до мети.

 Отож, у чому наукова та практична цінність презентованого видання. Чому цей довідник є направду подією в українській науці та культурі загалом?

По-перше, він продовжує фундаментальні праці наших попередників, про що вже йшлося. Водночас він повертає в активний науковий обіг десятки забутих або малодоступних регіональних видань.

По-друге, ця праця має колосальний інструментальний характер. Вона зберігає найцінніший ресурс сучасного вченого — час. Тепер аспіранту, докторанту чи закордонному україністові не потрібно витрачати час на пошук першоджерел чи наявних покажчиків. Достатньо розгорнути цей довідник.  

По-третє, праця вперше охоплює як друковані покажчики, так і цифрові електронні ресурси, бази даних. У цьому новизна.

По-четверте, тут описано джерела від давньої літератури до сучасної, залучено видання, котрі вийшли поза межами України, тобто діаспорні видання, а також видання, що стосуються національних меншин в Україні.

По-п’яте, цей покажчик стане унікальним плацдармом для нових відкриттів,  переосмислення нашої літературної спадщини.

Хочу сказати про найголовніше — про людей, завдяки яким ця книга тримає у своїх руках наше наукове майбутнє. Ця праця є результатом самовідданої роботи згаданих уже фахівців відділу науково-бібліографічної інформації Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Це також консультування, здійснюване Світланою Дзюбич. Особливу вдячність хочу висловити керівнику колективу укладачів, доктору наук із соціальних комунікацій Тетяні Василівні Добко, яка безпосередньо координувала підготовку цього фінального, друкованого варіанту.

     Окремо хочу подякувати працівникам видавництва -- пану Олегу Копотеві та його колективу. Окремо хочу сказати щире слово вдячності нашій очільниці Бібліотеки, члену-кореспонденту НАН України Любові Андріївні Дубровіній, яка, глибоко розуміючи сучасні проблеми в науці, її технологізації, стоїть на сторожі бібліографії як важливої наукової гілки. Любов Андріївна нас підтримала, щоб це видання  в поліграфічному аспекті було таким, яким воно є – його приємно взяти до рук. Дякую, Любове Андріївно, за нинішнє наше  бібліографічне свято.

Отож, те, що цей довідник вийшов друком, попри всі надскладні виклики сьогодення, є свідченням нашої стійкості. Українська академічна наука не просто виживає — вона формує надійний інформаційний тил, фіксує наші культурні кордони та готує ґрунт для майбутнього відродження.

Найщиріші слова подяки нашим воїнам на передовій, які тримають стрій і роблять все можливе, щоб ми працювали в тилу і щоб українці були українцями. Слава ЗСУ, слава Україні!

Заступник директора Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, кандидат наук з соціальних комунікацій Лариса Олександрівна Пономаренко як рецензент зазначила, що презентоване видання  є не лише грунтовним інформаційним ресурсом, а й  своєрідною картою пам’яті розвитку українського літературознавства.

--Вражає масштаб опрацьованої джерельної бази, завдяки чому це видання є надзвичайно вичерпним і вагомим, — підкреслила Л. Пономаренко. -- А вступна стаття Тетяни Василівни Добко не лише вводить читача в тематику, вона гідна для дослідження не тільки бібліографами, а й літературознавцями, книгознавцями, перекладознавцями, фахівцями усіх, суміжних з літературознавством, галузей.

 Л. Пономаренко також відзначила чітку структуру видання, високий рівень науково-бібліографічного опрацювання джерел, бібліографічний опис, анотації, що вичерпно характеризують представлені видання.

—Мені дуже приємно відзначити, що у виданні представлені покажчики, які готує Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В.О. Сухомлинського. Це, зокрема, покажчики, присвячені педагогу і письменнику Василю Олександровичу Сухомлинському, педагогу і літературознавиці Софії Федорівні Русовій, а також  педагогу і письменнику Янушу Корчаку.

Лариса Пономаренко подарувала Бібліотеці примірник довідника

 «Василь Сухомлинський і його кореспонденти. Епістолярна спадщина на тлі доби».

Високу оцінку презентованому виданню дала відома літературознавиця, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, лауреатка премії ім. О. Білецького, лауреатка Державної премії з науки і техніки 2017 року за роботу «Шевченківська енциклопедія» Роксана Борисівна Харчук:

—Мені було дуже цікаво ознайомитися з презентованим сьогодні унікальним виданням. Бо в своєму житті мала щастя працювати над «Шевченківською енциклопедією», «Історією української  літератури» у 12 томах і ось рецензувати фундаментальне повнотою метабібліографічне видання. Воно відзначається, практичністю використання, синтетичністю поєднання електронних джерел з паперовими виданнями. Це такий своєрідний місток до нової бібліотеки. І вступна стаття видання показує, як поступово розвивалася бібліографія як частина становлення національної свідомості й української нації.

Це безцінна книжка для літературознавців.

У нас в Інституті вийде, скоріше за все, тільки в електронному вигляді, «Українська літературна енциклопедія». Не продовжуване видання, а спочатку, від першого тому. На мою думку, своєрідний вибух потужних літературознавчих видань це є певною мірою мобілізацією. Оцей натиск війни спонукає кожну людину здійснити найкраще те, що вона може зробити як внесок у нашу перемогу. Думаю, що це прекрасне видання і є таким внеском. Що українська нація займе своє гідне місце і стане суб’єктом у світовій історії.

Доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки Микола Іванович Степаненко зауважив:

— Ми одержали духовну поживу для нас, хто намагається спізнати царину літератури, занурюється у мовознавчу сферу, кого цікавить і перебуле, і сучасне. Збити в єдиний тугий сюжет невеликий фрагмент нашого літературного, краєзнавчого, публіцистичного буття — отаку книгу це — подвиг. Маємо досить солідне, фундаментальне, потрібне видання, яке просвітлює і висвітлює, подає культурний, літературний, мистецький розвій. Це така поліфункційна праця, в якій зібрано гуманітарний набуток України чітко окресленого періоду.  

Це книга дня не теперішнього, а більше це книга майбутнього,  путівник для літературознавців, мовознавців, хто досліджуватиме історію України у повному її вимірі. Колективові авторів вдалося з’єднати класику й модерн. І в цьому пріоритет книги. Це справді знакова подія.

 Громадська діячка, журналістка, заступник головного редактора журналу «Український тиждень», голова Асоціації «Українська бібліотека імені Симона Петлюри» в Парижі Алла Лазарєва коротко представила бібліотеку, членами наукового комітету бібліотеки є Тетяна Добко і Марина Палієнко, присутня  на івенті.

Алла Лазарєва розповіла, що Українська бібліотека імені Симона Петлюри починає святкувати своє сторіччя. Колекція бібліотеки налічує близько 40 тисяч книжок, збиралася вона впродовж століття, але була пограбована під час Другої світової війни. Книжки в ній ті, що видавалися в діаспорі, частково – в Україні. У бібліотеці всі працюють на волонтерських засадах.

Алла Юхимівна Лазарєва передала в дар НБУВ кілька книжок, виданих зусиллями активістів, які працюють в паризькій бібліотеці, або самою знигозбірнею. Це, зокрема, книга, автором якої є Алла Лазарєва «П’ять ключів до розуміння спротиву українців», а також книжка поезії українських воїнів, перекладена Аллою Лазарєвою,  книга-свідчення про те, як починалася війна в Україні. Також передано книгу з історії бібліотеки імені Симона Петлюри, яку редагувала Марина Палієнко, це вже третя її книга з історії цієї бібліотеки. Натомість Алла Лазарєва отримала в дар паризькій  бібліотеці презентоване видання.

Марина Геннадіївна Палієнко, доктор історичних наук, професор, завідувачка кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка підкреслила надзвичайну затребуваність презентованого видання, адже для науковців і студентів важливо вивчати  джерела.  І вони містяться саме в бібліотеках, орієнтиром в яких є презентований довідник.

— Для мене як фахівця цікавою була б, наприклад, праця з бібліографії архівознавства,—зазначила промовиця і припустила можливість здійснити такий спільний проєкт.—Архівознавча  кафедра також має свій доробок — синтетичне дослідження, присвячене інформаційно-аналітичним студіям, архівознавству, джерелознавству та історіографії. Обов’язково передамо це видання до фондів НБУВ, —пообіцяла Марина  Палієнко.   

Сергій Іванович Ткаченко, відомий перекладач, поет, літературознавець, дипломат, кандидат філологічних наук зосередив увагу аудиторії на літературознавчому процесі, творенні антологічної  вартості художнього твору.

—Нині, коли Україна нарешті скинула з себе вікові пута і виходить на обшири Європи і всього світу, українська література має розвиватися вшир. Чи можемо ми сказати, що вона захопила якісь плацдарми, що про нашу літературу говорять, що книги наших письменників перекладаються й читаються в усьому світі? Так, в Німеччині й Франції  є книжки Андруховича й Забужко. А чи є українські автори в книгарнях чи бібліотеках в США?  

Без літературного руху вшир неможливо говорити про авторитет культури.

Другим напрямом розвитку є рух ввись, до інших мистецтв. Бо література не може існувати й пояснюватися тільки мистецтвом слова. Яке відображення твір знайшов у живописі, музиці, театрі, кіно – все це варто досліджувати.

 Третім рухом, вважаю, має бути  рух вглиб. Здається, після досліджень Олександра Потебні, куди вже копати глибше. Але вірші виникають завдяки мовленнєвому апарату, артикуляції. Цей та інші озвучені ним  напрями розвитку літературного процесу Сергій Іванович проілюстрував зразками творів Емілі Дікінсон, Артюра Рембо, Вільяма Шекспіра, перекладів поезії.

Організатори презентації подарували Сергію Івановичу Ткаченку  спеціально укладений покажчик  його праць.

Директор Наукової бібліотеки Університету Григорія Сковороди у Переяславі, заслужений працівник культури Ольга Іванівна Шкира розповіла про співпрацю з НБУВ, зокрема, в галузі бібліографії і подарувала видання «Григорій Сковорода в Переяславі», підготовлене з нагоди святкування 300-ліття від дня народження філософа, і видання, що побачило світ з нагоди 180-річчя написання у Переяславі «Заповіту» Тараса Шевченка, а також художні альбоми асоціативних дитячих малюнків, створені  за віршами пані Ольги.

Сидір Кіраль, підбиваючи підсумок обговорення бібліографічної проблематики, нагадав присутнім, що за радянських часів бібліографія перебувала під прискіпливою увагою кадебістів, котрі пильнували, щоб, бува, не проскочили згадки про заборонених авторів, книги яких або трималися під замком у спецфондах, або й зовсім знищувалися. І не тільки книги, а й самі автори. І тепер Україна повертає своїх літераторів до життя.

Сидір Кіраль подякував Сергію Ткаченку за цікавий виступ і підтримав думку про те. що справжній твір, шедевр, якщо він глибокий, зацікавлює представників інших видів мистецтва, які, так би мовити, розкодовують те, що не могли розшифрувати літературознавці.

Юрій Йосипович Пероганич, відомий вікіпедист закликав популяризувати видання у Вікіпедії:

-- Хотів би сказати про популяризцію цієї надзвичайної книжки, вона вже є на сайті Бібліотеки. Я займаюся вже майже 20 років Вікіпедією, створив організацію Вікімедіа Україна, яка популяризує Вікіпедію, навчає людей.  

На основі цієї книжки можна зробити  окремий бібліографічний портал, сайт, де кожна енциклопедична стаття в Вікіпедії буде розділом оцього бібліографічного довідника. Вікімедіа в Україні багато працює з бібліотеками. З Бібліотекою В.І. Вернадського можна створити такий марафон чи конкурс на кшталт: «2000 бібліогрфічних записів – 2000 створених або покращених статей  у Вікіпедії». І сам довідник гідний статті в Вікіпедії, як і  наш шановний Сидір Степанович Кіраль, мій  земляк зі Сколівщини.

Грунтовні наукові праці створюють методологічну рефлексію і спонукають до поглиблення і розширення тематики соціо-гуманітарних досліджень,— справедливо констатував доктор історичних наук, професор Анатолій Іванович Павко. — І як наслідок  в ході спілкування пролунало чимало досить продуктивних ідей, пропозицій, порад, рекомендацій, які можна узагальнювати і творчо використовувати.

І в цьому, врешті, також полягає ще один вагомий імпульс розвитку наукового і культурного процесів.