Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 029 Інформаційна, бібліотечна та архівна справа. – Національна академія наук України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ, 2026.

У дисертації здійснено комплексне дослідження теоретико-методологічних, нормативно-правових та організаційно-технологічних засад бібліотечно-інформаційного забезпечення охорони, збереження та використання нематеріальної культурної спадщини (НКС) України в умовах розвитку цифрового суспільства. Актуальність дослідження зумовлена посиленням ролі цифрових технологій у процесах документування культурної спадщини, трансформацією функцій бібліотек як інституцій пам’яті та необхідністю інтеграції українського досвіду у світовий інформаційно-комунікаційний простір.

У межах аналізу нормативно-правового забезпечення охорони нематеріальної культурної спадщини на міжнародному та національному рівнях встановлено, що визначальну роль у формуванні глобальної політики у цій сфері відіграє Конвенція ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 року, яка заклала концептуальні засади ідентифікації, інвентаризації, збереження та популяризації елементів нематеріальної культурної спадщини. Водночас встановлено, що національне законодавство України формує базові організаційно-правові механізми обліку та охорони нематеріальної культурної спадщини, однак потребує подальшого вдосконалення з урахуванням вимог цифрового середовища.

В роботі розкрито процес конвергенції документальної та нематеріальної культурної спадщини, який проявляється у формуванні гібридних інформаційних середовищ, де НКС одночасно виступає як соціокультурна практика, об’єкт фіксації та цифровий інформаційний ресурс. Така конвергенція зумовлює зміну традиційних підходів до класифікації культурної спадщини, оскільки межі між документом, артефактом і живою практикою поступово розмиваються. У цьому контексті цифрові платформи, електронні бібліотеки, мультимедійні архіви, репозитарії та віртуальні музеї формують нові умови для багатовимірного представлення НКС, забезпечуючи її текстову, візуальну, аудіальну та інтерактивну репрезентацію.

Узагальнення досвіду українських бібліотек засвідчило, що вони поступово трансформуються у важливі інституції цифрового збереження, документування та популяризації нематеріальної культурної спадщини. У межах їхньої діяльності реалізуються ініціативи зі створення віртуальних музеїв, цифрових колекцій, електронних каталогів, мультимедійних архівів та спеціалізованих вебплатформ, які забезпечують відкритий доступ до культурних ресурсів широкому колу користувачів. Водночас встановлено, що розвиток таких проєктів характеризується певною нерівномірністю, що зумовлено як інституційними, так і ресурсними обмеженнями, а також недостатнім рівнем стандартизації опису цифрових об’єктів НКС та фрагментарністю координаційних механізмів між бібліотеками, музеями й архівами.

Здійснений порівняльний аналіз цифрових колекцій НКС у європейських та українських вебінформаційних середовищах за інформаційно-комунікаційними критеріями дозволив виявити суттєві відмінності у рівнях їх технологічного розвитку. Зокрема, українські ресурси характеризуються високим змістовним наповненням, автентичністю культурного матеріалу та значним науково-етнографічним потенціалом, однак поступаються європейським платформам за рівнем мультимедійності, інтерактивності, використання семантичних технологій, масштабом цифрової взаємодії з користувачами та ступенем інтеграції у міжнародні інформаційні системи. Встановлені диспропорції свідчать про необхідність подальшого розвитку технологічної інфраструктури, уніфікації стандартів опису культурних об’єктів та розширення цифрових комунікаційних практик у сфері НКС.

У дисертації розроблено та науково обґрунтовано модель бібліотечно-інформаційного забезпечення охорони, збереження та використання нематеріальної культурної спадщини України в умовах цифрового суспільства. Запропонована модель має системний, багаторівневий характер і включає взаємопов’язані суб’єктний, ресурсний, технологічно-інформаційний, комунікаційний та результативний блоки, що відображають ключові компоненти функціонування цифрової екосистеми НКС.

Узагальнено, що цифрова трансформація бібліотечно-інформаційної сфери відкриває нові можливості для збереження та популяризації нематеріальної культурної спадщини, водночас актуалізуючи потребу в удосконаленні нормативно-правового, технологічного та організаційного забезпечення цієї діяльності. Результати дослідження мають теоретичне та практичне значення для розвитку бібліотекознавства, інформаційної діяльності та культурології, а також можуть бути використані у процесі формування державної політики у сфері культурної спадщини та цифровізації гуманітарної сфери України.

Ключові слова: нематеріальна культурна спадщина, культурна спадщина, збереження, оцифрування, бібліотечно-інформаційна діяльність, музей, архів, бібліотека, електронна бібліотека, національне надбання, суспільне надбання, інформаційні технології, цифрові колекції, цифрові платформи, проєктна діяльність, віртуальна реальність (VR), доповнена реальність (AR) Europeana, історико-культурні колекції НБУВ.

Інформація про склад разової спеціалізованої вченої ради по захисту дисертації Курасової С. І. на тему « Охорона та збереження нематеріальної культурної спадщини України в умовах розвитку цифрового суспільства: бібліотекознавчий аспект»  на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 029 – Інформаційна, бібліотечна та архівна справа:

Голова разової спеціалізованої вченої ради:

Удовик Володимир Миколайович, доктор наук з соціальних комунікацій, старший науковий співробітник, директор Фонду Президентів України НБУВ.

Рецензенти:

Ковтанюк Юрій Славович, кандидат історичних наук, старший дослідник, заступник генерального директора Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського з наукової роботи.

Офіційні опоненти:

Біловус Леся Іванівна, доктор історичних наук, професор, професор кафедри інформаційної та соціокультурної діяльності Західноукраїнського національного університету;

Горбань Юрій Іванович, кандидат культурології, професор, завідувач кафедри інформаційної діяльності та зв’зків з громадськістю Київського національного університету культури і мистецтв;

Вовк Наталія Степанівна, кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри соціальних комунікацій та інформаційної діяльності Національного університету «Львівська політехніка».