Глузман Семен Фішелевич (10.09.1946 р.) – український лікар-психіатр, правозахисник, колишній політв'язень, дисидент, громадський діяч, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, директор Українсько-американського бюро захисту прав людини та Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни та тоталітарних режимів,  член керівництва Українського інформаційного центру в Голландії, Американської психіатричної асоціації, Королівського коледжу психіатрів Великої Британії, німецького товариства психіатрів та невропатологів.

Народився в м. Києві в родині медиків. Закінчив Київський медичний інститут (1970), працював психіатром в Житомирській психіатричній лікарні (1970 р.), Коростенській лікарні (1971 р.), Київській лікарні швидкої допомоги (1972 р.). 

У листопаді 1971 р. підготував «Психиатрическую заочную экспертизу П.Г. Григоренко» –  незалежну судово-психіатричну експертизу в справі генерала Петра Григоренка, якою генерала було визнано психічно здоровим, всупереч експертизі підготовленій фахівцями інституту судової психіатрії ім. В.П. Сербського та державній точці зору політичного режиму в СРСР, довів незаконність застосування проти генерала методів репресивної психіатрії, і те, що він «психічно хворий». Ця експертиза розповсюджувалася анонімно і викликала різку реакцію в медичних і громадських колах на Заході і завадила радянській владі широко використовувати психіатрію як інструмент каральної політики.

У 1972 році Семен Глузман був заарештований та засуджений (головним чином за вказану незалежну експертизу) судом Київської області за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді» (ст. 62, КК УРСР) на 7 років концтаборів (у Пермській області) та  додатково на 3 роки заслання (у Тюменській області в селищі Нижня Тавда). Покарання відбував разом із Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук'яненком. У таборі брав участь у спільній боротьбі політв'язнів за їхні права і піддавався репресивним заходам внаслідок цього, двічі оголошував голодування, що обидва рази тривало 4 місяці (до нього застосовували примусове годування через зонд ). Двічі, в 1978 р.  і в 1979 р., його поміщали на кілька місяців у внутрішньотабірну в'язницю, так зване ПКТ - приміщення камерного типу. Під час перебування у таборі продовжував займатися науковою та публіцистичною діяльністю, зокрема, у 1974 р. успівавторстві з Володимиром Буковським їм було написано «Посібник із психіатрії для інакодумців».

12 вересня 1975 р. уповноважений КДБ з табору повідомив С. Глузману, що проти нього відкривається нова справа за ст. 70 ч. 2 — «Антирадянська агітація та пропаганда, що вчиняється особою, яка раніше була засуджена за особливо небезпечні державні злочини» з терміном до 10 років, і з утриманням в колонії особливого режиму. Звинувачують: 1) Інформація на волю про літнє голодування 1974 р.; 2) Збір інформації про те, що відбувається в таборі; 3) «Заочна психіатрична експертиза у справі П.Г. Григоренка»; 4) «Посібник  з психіатрії для інакодумців». 16 квітня 1979 р. етапований на заслання на північ Тюменського краю.

Із заслання з таборів С.Ф. Глузман повернувся до м. Києва (1982 р.). Після падіння тоталітаризму створив Асоціацію психіатрів України (займав посаду виконавчого секретаря), Міжнародний медичний реабілітаційний центр для жертв війн і тоталітарних режимів із поліклінікою при ньому, Українсько-Американське бюро захисту прав людини (займав посаду директора).

У1980 р. заочно обраний почесним членом американської Національної психіатричної асоціації.

З 1983 р. – педіатр у дитячій поліклініці, працював у поліклініці кілька років та отримав посаду завідувача відділення. Чотири роки пропрацювавши педіатром, пішов під час перебудови з офіційної роботи, написав сценарії двох фільмів та низку статей. Перша зі статей про зловживання психіатрії в СРСР була опублікована в московському професійному лікарському виданні «Медична газета».

У 1989–1990 рр. – член Експертної групи при Комітеті з питань охорони здоров'я Верховної Ради СРСР, експерт з проблем психіатрії та наркології Комітету конституційного нагляду СРСР.

З 1991 р. – виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, протягом 1993–1995 рр. – керівник проекту «Модель системи інформування та планування для України».

З 1993 року виконавчий директор Українсько-американського бюро захисту прав людини, у 1994 р. на прохання Державного департаменту США виступав перед Конгресом США як експерт з проблем дотримання прав людини в Україні.

У 1996 – 1999 рр. – науковий директор спільного американсько-українського проекту «Психічне здоров'я дітей, які зазнали аварії на Чорнобильській АЕС: досвід епідеміологічного дослідження».

У 1998 – один із авторів Закону України «Про психіатричну допомогу» (прийнятий Верховною Радою України у 2000 р.) та низки законодавчих документів.

Протягом 1998–1999 рр. експерт ООН з прав людини, з 1999 р. – директор Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни та тоталітарних режимів (МРЦ).

У 2000–2002 рр. – член правління Міжнародного фонду Сороса в Україні. Вийшов із правління через свою незгоду з політикою Фонду, згодом у 2000–2003 рр.– науковий керівник спільного американсько-українського дослідження «Алкоголізм та психічне здоров'я в Україні», у 2008 р. брав участь в українській телепрограмі «Свобода Слова».

Ім'ям Семена Глузмана був офіційно названий психіатричний стаціонар у містСен-Дені (1977 р., Франція), 1978 р.  Amnesty International оголосила роком Семена Глузмана.

Лауреат Премії Європейського союзу США «За розвиток демократії та громадянського суспільства» (1998 р.), лауреат загальнонаціональної програми «Людина року» у номінації «Правозахисник року» (1999 р.), лауреат премії Американської психіатричної асоціації «Захист прав людини» за визначний внесок в організацію захисту прав людини та психічного здоров'я у світі (2001 р.).

У 2002 р отримав подяку від Служби безпеки України за значний особистий внесок у справу затвердження та зміцнення державної безпеки України, зокрема за допомогу у виданні журналу «З архівів ВЧК – ГПУ – НКВС – КДБ ».

У 2008 р. нагороджний   Женевською премією з прав людини в галузі психіатрії,яка була вручена на XIV конгресі Всесвітньої психіатричної асоціації в Празі за «виключну мужність і відданість ідеалам гуманізму, за відмову від використання психіатрії проти політичних дисидентів». 

С.Ф. Глузман  автор кількох сотень наукових та суспільно-політичних, а також поетичних та літературних публікацій, які видавалися російською, українською, англійською та французькою мовами, член Громадської гуманітарної ради при Президентові України.

У 1997 р. С.Ф. Глузман передав свій архів до Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (акт № 10 від 8.12.1997 р., запис у книзі надходжень № 83 від 29.11.1997 р.). До цього часу, за сприянням Олени Георгіївни Боннер, дружини Дмитра Андрійовича Сахарова, С.Ф. Глузман передав свій архів на зберігання до міжнародного фонду «Женевська ініціатива в психіатрії», де він знаходився до 1997 р., у поверненні архіву до його власника активну участь брав заступник голови Служби Безпеки України генерал Володимир Пристайко, а також директор Центру «Женевська ініціатива в психіатрії» Роберт ван Воррен. 

В архіві зберігаються творчі матеріали С.Ф. Глузмана: вірші, проза, є деякі біографічні відомості. Основна частина архіву – листи в’язнів сумління з радянських в’язниць і таборів, зон поселення до С.Ф. Глузмана, зібрані і збережені ним. Серед них листи З. Антонюка, М. Горбаля, В. Марченка, Є. Сверстюка, І. Світличного, В. Стуса та інших, а також листи С.Ф. Глузмана до батьків з неволі. 

Ф. 355, 407 од. зб. (Хронологічні рамки фонду 1972–1984 рр.).

Перелік документів, представлених на виставці:

ф. 355, од. зб. 1. The Israel public council for soviet jewry  Soviet Jewish prisoner of conscience Dr. Semen Gluzman [Ізраїльська громадська рада з питань радянського єврейства. Радянський єврейський в’язень сумління Семен Фішелевич Глузман. Біографія]. [1979–1982 рр.]. Машинопис. Англ. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 358. Фото Глузмана С.Ф. під час заслання в селищі Нижня Тавда, Тюменської області. 12.05.1979р.

ф. 355, од. зб. 5. Глузман С.Ф. “А кто, кроме Бога, судья мне?”. [Роздуми]. 1972 р. Автограф.  Рос. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 6. Глузман С.Ф.  “В прошлом”. [Есе]. 1972 р. Автограф.  Рос. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 9. Глузман С.Ф. “Мышиная возня человеческих треволнений”. [Роздуми]. 1972 р. Автограф.  Рос. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб.12. Глузман С.Ф.  “Моя Одесса”. [Есе]. 1973 р. Автограф Рос. мовою..  2 арк.

ф. 355, од. зб. 13. Глузман С.Ф.  “Ночь”.[Есе]. 1973 р. Автограф.  Рос. мовою. 2 арк.

ф. 355, од. зб. 14. Глузман С.Ф.  “Правда костра”. [Роздуми]. 1973 р. Автограф.  Рос. мовою. 2 арк.

ф. 355, од. зб. 15. Глузман С.Ф.  “Страх”. [Есе]. 1973 р. Автограф.  Рос. мовою. 2 арк.

ф. 355, од. зб. 16. Глузман С.Ф.  “...Одесса, мне не пить твое вино!”. [Есе]. 1975 р. Автограф.  Рос. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 29. Лист Глузмана С.Ф. – Глузману Ф. А.(батькові), Мостовій Г.С. (матері) батьків. Без початку. 5.12.1976 р. Копія автографу. Рос. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 31. Лист Глузмана С.Ф – Глузману Ф. А.(батькові), Мостовій Г.С. (матері) батьків. 5.1.1977 р. Копія автографу. Рос. мовою. 2 арк.

ф. 355, од. зб. 34. Лист Глузмана С.Ф. – Глузману Ф. А.(батькові), Мостовій Г.С. (матері) батьків. 19.04.1977 р Копія автографу.Рос. мовою. 2 арк.

ф. 355, од. зб. 37. Звернення Глузмана С.Ф. – Голові Верховної Ради СРСР Брежнєву Л.І. “Заявление” про продовження голодування. 17.04.1979 р. Копія автографу. Рос. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 38. Глузман С.Ф. Лист про продовження голодування. 20.04.1979 р. Копія автографу. Рос. мовою. 3 арк

ф. 355, од. зб. 362. Фото Антонюка  З.П. під час заслання в м. Бодайбо Іркутської області, з дарчим написом Глузману С.Ф. 20.07.1979 р.

ф. 355, од. зб. 52. Лист Антонюка З.П. (українського громадського діяча, перекладача, правозахисника) Глузману С.Ф., в якому згадується В. Стус. 6.08.1979 р. Автограф. Рос. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 175. Лист Кандиби І.О. (українського правозахисника, співзасновника Української Гельсінської групи)  – Глузману С.Ф., в якому згадується В. Чорновол.  22.06.1980 р. Автограф. Рос. мовою. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 373. Фотографія Мармуса В.В. і Мармуса М.В. з дарчим написом Глузману С.Ф. 17.12.1979 р.

ф. 355, од. зб. 198. Лист Мармуса В.В. (українського громадсько-політичного діяча, літератора, правозахисника )  – Глузману С.Ф., в якому згадується В. Івасюк. 24.09.1979 р. Автограф. 2 арк.

ф. 355, од. зб. 203. Лист Мармуса В.В. (українського громадсько-політичного діяча, літератора, правозахисника ) – Глузману С.Ф., в якому згадується В. Івасюк та Г. Тютюнник. 11.05.1980 р. Автограф. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 380. Фотографія Марченка В.В. (українського дисидента-правозахисника, літературознавця, перекладача) з дарчим написом Глузману С.Ф., 27.08 1980 р.  

ф. 355, од. зб. 224. Лист Марченка В.В (українського дисидента-правозахисника, літературознавця, перекладача)  – Глузману С.Ф. 11.08.1979 р. Автограф. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 225. Лист Марченка В.В. (українського дисидента-правозахисника, літературознавця, перекладача) – Глузману С.Ф. 5.09.1979 р. Автограф. 1 арк.

ф. 355, од. зб. 392. Фото Світличного І.О. (українського дисидента-правозахисника, літературознавця, перекладача) з дарчим написом Глузману С.Ф. 16.08.1978 р.

ф. 355, од. зб. 285. Лист  Світличного І.О. (українського літературознавця, мовознавця, лідера ідеології українського національно-демократичного руху, правозахисника) –  Глузману С.Ф. 16.08. 1978 р. Автограф.  Рос. мовою.8 арк.

ф. 355, од. зб. 299. Лист  Світличного І.О. (українського літературознавця, мовознавця, лідера ідеології українського національно-демократичного руху, правозахисника) –  Глузману С.Ф., в якому згадуються В. Стус, Г. Тютюнник та В. Чорновол. 16.04. 1980 р. Автограф. Рос. мовою. 3 арк.

ф. 355, од. зб. 300. Лист Світличного І.О. (українського літературознавця, мовознавця, лідера ідеології українського національно-демократичного руху, правозахисника) –  Глузману С.Ф., в якому згадуються В. Стус та В. Чорновол. 20.05.1980 р. Автограф. Рос. мовою. 2 арк.

ф. 355, од. зб. 304. Лист Світличного І.О. (українського літературознавця, мовознавця, лідера ідеології українського національно-демократичного руху, правозахисника) –  Глузману С.Ф., в якому згадуються В. Стус та М. Коцюбинська.  12.10.1980 р. Автограф. Рос. мовою. 2 арк.

ф. 355, од. зб. 317. Лист Стуса В.С. (українського поета, перекладача, дисидента, політв'язня, Героя України) –  Глузману С.Ф., в якому згадуються  А.Д. Сахаров, І. Світличний та Й. Бродський. 2.07.1979 р. Автограф. 1 арк.

Виставку підготувала:

к.і.н., с.н.с. відділу джерелознавства

Інституту рукопису                                                                       Т.В. Міцан