У дзеркалі пам`яті: Світодив Василя Лопати

 «Про мистецтво Василя Лопати можна сказати і дуже розлого, і дуже коротко: воно хвилює, бентежить і болить, бо кожен твір – це жива тканина нашої історії, нашого сьогодення, адже мистецтво пензля і різця – це вічна загадка кожного майстра».

          Андрій Булах

Цьогоріч виповнилося 85 років від дня народження та рік по смерті одного з визначних українських діячів сучасності – графіка й книжкового ілюстратора, живописця й майстра прози – Василя Івановича Лопати.

Василь Лопата належить до тих митців, які присвятили свою діяльність переважно одній великій меті – художньому переосмисленню та візуалізації історії й культури України.

Віддаючи шану непересічному Майстру, пропонуємо для перегляду електронну виставку, яка різнобічно презентує його життя і творчість.

Василь Лопата – член Національної спілки художників України (1971), Національної спілки письменників України (2006), лауреат міжнародної премії з екслібрису (Англія, 1989), лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1993), народний художник України (2001), лауреат літературної премії імені Олеся Гончара (2007), лауреат літературно-мистецької премії імені Лесі Українки (2008).

Творчий доробок митця нараховує більше 700 графічних і малярських робіт, понад 70 оформлених видань української і світової літератури. Учасник численних персональних і групових виставкових проектів, автор першого дизайну української гривні (1996), дипломатичного (1991) та українського паспортів України (1993). Залишив по собі Василь Лопата й  літературний спадок.

Народився Василь Іванович Лопата в селянській родині, в селі Нова Басань на Чернігівщині. Його раннє дитинство було обпалене війною та лихоліттям. Батько, який працював директором будинку культури, загинув 1942 року на війні, мати, Ганна, самотужки виховувала двох синів, один з яких, Андрій, став письменником, а інший, Василь, – відомим художником.  

Природний хист та нестримне бажання малювати виявилися в хлопчини ще в ранньому дитинстві. Сам митець згадував, як напередодні свята мати побілила хату, а білий комин був схожий йому на величезний аркуш паперу: «Велика незаймана білизна комина нестерпно манила… Мені так хотілося малювати, аж руки свербіли. Тоді я вуглинкою намалював вершника на коні… » (посилання). Малий художник був дуже гордий з того і з нетерпінням чекав визнання близьких. І хоча хлопцеві й перепало від матері, це не відбило в нього бажання малювати. Василь просто не бачив для себе іншої дороги у житті. Зрозумівши, що ніщо не зупинить потребу хлопця у творчості, мати більше не ставала йому на заваді [9, С.103]

Та все ж після закінчення школи, за наполегливою порадою дядька, Василь Лопата вступив 1955 року до Майнівського зоотехнічного технікуму. Не уявляючи свого життя поза мистецтвом, по закінченні технікуму, став учнем Київського училища декоративного і прикладного мистецтва (1959 – 1961).

За рік до закінчення художнього училища Василь Лопата був мобілізований до лав радянської армії. Проте й під час служби не полишав творчість, він малював портрети товаришів тощо. Після армійської служби прагнення професійної освіти привело його до Київського державного художнього інституту (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де з 1964 по 1970 рік він здобував фах на графічному факультеті в майстерні Василя Касіяна. Блискуче захистивши дипломну роботу циклом дереворитів на тему українських народних дум, упродовж 1970 – 1972 років  продовжив збагачувати свій досвід у творчих майстернях при Академії мистецтв під керівництвом видатного українського художника Миколи Дерегуса. Згодом у пам’яті Василя Лопати зринали тодішні емоції: «Здійснилася моя заповітна мрія: я став художником. Навіть якби я жив сотню разів, я б повторив цей вибір. Я люблю цей процес, повний пристрасті та напруження, безпосередності, інтуїції та художнього розрахунку, радості та розчарування, досади» [9, С. 218.]. Саме відтоді й розпочалася професійна діяльність графіка та активна експозиційна робота на республіканських та всесоюзних виставках.

Василь Лопата працював переважно в галузі книжкової та станкової графіки, станкового живопису в багатьох його жанрах – тематична картина, пейзаж, натюрморт, портрет. У графічній творчості найчастіше звертався до технік ксилографії та ліногравюри.

Слугуючи органічним доповненням літературного твору, графічні образи митця вражають не лише віртуозністю техніки виконання, а й емоційною глибиною, філософською метафоричністю та національним духом.

У 1994 році Василь Лопата виїхав до США на лікування. Попри життя за межами країни, його серце назавжди залишилося з Україною, а творчість   нерозривно пов'язувалося саме з нею. Митець продовжував плідно творити, розширивши обрії своєї діяльності, захопився живописом та спробував себе в прозі.

Про неабиякі здобутки Майстра свідчать високі українські відзнаки: звання народного художника України (2001) та літературна Премія імені Олеся Гончара (2007). Академік, відомий художник Г. Якутович надав таку оцінку його творчості: «Василь Лопата – чудовий художник і прекрасний гравер, один з найкращих у країні. Його гравюри крім глибини змісту, яскравості почуття, мають ще й витончену красу, виконані з блискучою віртуозністю. В них хочеться вдивлятися, милуватися красою ліній, плям. Вони завжди дають високу естетичну насолоду глядачам»[2, С. 14].

Мистецька доля Василя Лопати – це роки безперервних пошуків, сміливих експериментів та надзвичайної працездатності. Його творче обдарування найповніше розкрилася в ілюстраціях до української прози, поезії, драматургії та фольклору. Глибоко відчуваючи літературний твір, художник крізь призму власного світовідчуття завжди блискуче відтворював задум майстрів слова.

Знаними є його роботи до «Українських народних дум» (1970), творів «Побратими» В. Шевчука (1971.; Іл.2), «Людолови» З. Тулуб (1973; Іл.3), «Украдені гори» Д. Бедзика (1974), «Таврія» О. Гончара (1980; Іл. 4), «Сон князя Святослава» (1968; Іл.5) та «Каменярі» І. Франка (1975), «Прапороносці» О. Гончара (1978), «Полтава» О. Пушкіна (1979), «Тополя» (1980),  ілюстрації до «Українських балад» (1981), «Українських народних казок» (1982), «Слова о полку Ігоревім» (1986),  «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» А. Кащенка (1989), видань «Кобзар» (1992, 1993) Т. Шевченка, «Маруся  Чурай» Л. Костенко (2000), «Тарас Бульба» М. Гоголя (1999, 2006; Іл.6)  та ін.

Талант митця виразно проявився в серіях станкових творів до «Поезії Лесі Українки» (1971), «Життя і творчість Г. Сковороди» (1972) Іл.7, «Сільські будні» (1984), «Київські і галицькі митрополити» (1990– 1992), «Українські святі» (1993), «Папа Іван-Павло II» (1993; Іл.8), а також у портретах матері (2001; Іл. 9), В. Чорновола (2008), автопортреті (2009). У фондах НБУВ відсутні оригінали станкових творів митця, тож презентуємо їх зображення за репродукціями з видання  «Василь Лопата: Життя і творчість» [3].

Невтомно працював Василь Лопата над осмисленням української історії та духовності. Частиною такого доробку є знакова станкова серія кольорових ліногравюр на біблійну тему «Хресний шлях України», створена упродовж 1992 – 1995 рр. Серед робіт даної серії – «Щоб чужих богів не було у тебе» (1993; Іл. 10), «Хвилі смерті мене оточили», «Почуй, о Господи, голос мого благання», «Споглянь на мо горе й на труд мій» (1993; Іл.11), «Над праведником сходить сонце» та ін. Митець з глибоким філософсько-релігійним осмисленням відобразив історичну долю українського народу. Через поєднання історичного та релігійного художник символічно відобразив драматичні сторінки історії України. Роботи, сповнені образів, що втілюють трагічну долю українського народу – Голодомор, репресії, – водночас транслюють віру у вище заступництво й надію на духовне відродження. Чорно-білі лінорити з серії «Маруся Чурай» (2000—2001) є незеперечним свідченням зацікавлення В. Лопати до героїко-романтичних та глибоко національних тем.

Працював В. Лопата й у галузі прикладної графіки, зокрема, книжкового знака [8] Іл.12,13.

Про непересічний талант митця свідчать його живописні твори, сповнені глибокого символізму та духовно-поетичного змісту: «Я знаю шлях» (1995) «Вічний поклик», «Моління про чашу» (обидва – 1996), «Благовіщеня» і «Таємна вечеря», «Крик» (1998), «Викрадення Європи» (усі – 1998), «Моління про чашу» (1999), «Мрія» (2004), «Річка Снов» (обидва – 2004), «Лариса» (2005), «Останній промінь» (2006), «Купальський вінок» (2007), «Ностальгія» (2010) та ін.

Василь Лопата є автором книги «Надії та розчарування, або Метаморфози гривні» [14] Іл.14, в якій описано історію створення української національної валюти наприкінці XX ст; автобіографічної трилогії, органічно доповненої його ж ілюстраціями, до якої увійшли твори: «Десь на дні мого серця» [9] Іл.15, «Дорогу свою покажи мені, Господи» [10] та «Кажу, як на сповіді» [11] Іл.16.

Докладніше зупинимося на двох знакових працях, які стали доленосними для творчості художника. У розмаїтті талановитих робіт В. Лопати особливе місце посідає серія ліногравюр до «Слова о полку Ігоревім», яку одразу визнали шедевром. У 1986 році побачила світ книга «Слово о полку Ігоревім» видавництва «Радянська школа» із 76-ма ліногравюрами майстра, який, окрім того, виконав також її макетування та повне художнє оформлення. Видання вирізняється гармонійним поєднанням сюжетних мотивів і декоративного оздоблення. Графічна інтерпретація епосу блискуче передає історичний дух цієї епохи, геніально поєднуючи динамічні образи, давньоруську героїку з драматизмом поеми. Серед ключових сюжетів вражають  емоційною глибиною зображення: «Князь Ігор» Іл.17, «За рідну землю» Іл.18, «Битва»,  «Похід», «Ярославна» Іл.19, «Трагедія землі Руської» Іл.20,  «Після битви» Іл.21 та ін.

Вагомим внеском у розвиток графічної шевченкіани стало створення Василем Лопатою понад 100 високохудожніх ліногравюр до «Кобзаря» Т. Шевченка Іл.22-25. Ця монументальна робота – глибоке філософське й емоційне осмислення поезії Тараса Шевченка. Над створенням «Кобзаря» митець працював упродовж 1987–1992 років, а вже у 1993-му був удостоєний за нього Шевченківської премії. Дане видання побачило світ 1992 року у видавництві «Преса України» та було приурочене до річниці Незалежності України й Всесвітнього форуму українців. Найвідоміший масовий тираж вийшов у світ 1993 року в київському видавництві «Просвіта». Окрім того, побачили світ мистецьки довершені подарункові випуски «Кобзаря», прикрашені великою серією ліногравюр Василя Лопати. У своїх графічних аркушах він майстерно розкрив багатогранність поетичного світу Тараса Шевченка, поєднавши життєву правду з глибоким символізмом. Кожна деталь – від зображення побуту до пейзажів – свідчить про досконале знання народного життя, психології та історії українців. Митцю вдалося талановито передати внутрішній світ персонажів, створивши символічні образи, в яких крізь долі героїв, трагічність і надію, борню проступає віковічний біль і велич народу. Витончена і бездоганна графіка митця поглиблює задум літературного твору, надаючи образам особливої гостроти та психологізму.

До Національного музею Тараса Шевченка в Києві Василь Лопата подарував понад 150 графічних робіт шевченківської тематики.

Незаперечним доказом виняткового таланту художника свідчить те, що його книжкові ілюстрації неодноразово були відзначено дипломами на республіканських та всесоюзних конкурсах. Твори митця зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї Тараса Шевченка, Музеї історії Києва, Музеї гетьманства, Канівському музеї Тараса Шевченка, Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини, а також Дніпропетровському, Полтавському, Сумському художніх музеях, Українському Музеї в Нью-йорку. Українському національному музеї в Чикаго, Українському Музеї в Римі,  а також приватних збірках України, Великої Британії, Італії, Канади, Німеччини, США, Франції, Швейцарії.

          У фондовій збірці НБУВ, творчий доробок майстра представлений книжковою графікою. Серед примірників є й такі видання, що мають дарчі написи та автографи Василя Лопати.

          Справжнім ексклюзивом нашої виставки є оригінальна світлина Василя Лопати авторства відомого київського фотографа Леоніда Левіта Іл.1. Цей цінний знімок, який зберігається у фондах відділу образотворчих мистецтв НБУВ, нині ми презентуємо в межах електронної експозиції, даруючи унікальну можливість широкому загалу  доторкнутися до живої історії.

Переконатися в геніальності й самобутності цього Майстра допоможе  прочитання його спогадів та ознайомлення з його художнім доробком. Василь Лопата залишиться в історії як митець, котрий утілив у своїй творчості душу українського народу. Тож запрошуємо вас відвідати експозицію електронної виставки, щоб пізнати багатий та унікальний світ великого Майстра.

Список використаних джерел

1. Булах Григорій. Обітниця майстра. Вітчизна. 2006. №9-10. http://vitchyzna.ukrlife.org/9_10_06bulax.htm

2. Василь Лопата: живопис, графіка = Vasil Lopata: Painting,Graphics / Авт. вступ. ст. Д. Степовик. Київ, 2001. 160 c.

3. Василь Лопата. Життя і творчість = Vasil Lopata. Life and Creativity : Альбом. Київ: Мистецтво, 2011. 240 с.

4. Гоголь Микола. Тарас Бульба: Повість/ Ілюстрації, макет та художнє оформлення В. Лопати. Київ: владослов, 2006. 128 с.

5. Господь – сила народу свого: Портрети митрополитів Київських і Галицьких = The Lord is the Strength of his People: Potraits of the Metropolitans of Kyiv and Halych. Львів: Місіонер, 1996. 236 с.

6. Гравюры Василия Лопаты: Каталог выставки / Авт. вступ. ст. и сост. каталога В. И. Хворост. Днепропетровск, 1982. [32 с.]

7. Гравюри Василя Лопати = Graphic prints by Vasyl Lopata / [Авт. вступ. ст. Д. Степовик]. Київ, 1990. [12 с.]

8. Василь Лопата. Комплект кольорових екслібрисів / Упоряд. і авт. тексту П. В. Нестеренко. Київ, 1989. 19 с. текст; 11 іл. –  (Майстри книжкових знаків України).

9. Лопата Василь. Десь на дні мого серця: Автобіографічна повість. Київ: Дніпро, 2001. 223 с.

10. Лопата Василь. Дорогу свою покажи мені, Господи: Автобіографічна повість. Київ: Анна-Т, 2005.256 с.

11. Лопата Василь. «Кажу, як на сповіді...»: Автобіографічна повість. Київ: Мистецтво, 2011. 258 с.

12. Слово о полку Ігоревім / Упоряд. та примітки О. Мишанича; худож. В. Лопата. Київ: Радянська школа, 1986. 310 с.

13. Степовик Дмитро. Між Україною й Америкою: Графіка і малярство Василя Лопати. Київ: Кліо, 2020. 304 с.

14. Лопата Василь. Надії та розчарування, або Метаморфози гривні. Київ: Дніпро, 2000. 160 с.

15. Шевченко Тарас. Кобзар/ Худож. Василь Лопата. Київ: Всеукр. Т-во «Просвіта» імені Тараса Шевченка, 1993. 512 с.

Електронну виставку за матеріалами відділу образотворчих мистецтв підготували Людмила Гутник, Тетяна Галькевич