У відділі зарубіжної україніки Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського відкрито книжкову виставку, приурочену до 200-річчя з дня його народження Миколи Івановича Костомарова – українського і російського історика, письменника, перекладача, етнографа, фольклориста і громадського діяча.

Микола Костомаров – знакова постать в історії української духовної культури. Творчі й наукові досягнення вченого стали підґрунтям найважливіших історіософських засад української націотворчої ідеї. Життя Миколи Івановича сповнене різких і несподіваних поворотів долі й трагізму, схоже на життя вчених-гуманістів епохи Відродження. Як ті вчені мали перед своїм народом і своїми країнами невмирущі заслуги, так і Микола Іванович залишив українському народові безсмертну спадщину духу, фундаментальні праці з історії України XVI–XVIII ст.

Праці Миколи Костомарова, зокрема монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879–1880), «Гетьманство Юрія Хмельницького» (1880), «Мазепа» (1882), «Гетьманство Виговського» (1883), «П. Полуботок» (1885), присвячені визвольній війні українського народу 1648–1654 рр., були новим словом в історіографії XIX ст., започаткували новий народницький напрям в українській історіографії.

Вчений обґрунтовував право України на національний розвиток, на свою літературу й культуру, обстоював думку про «самостійність української мови», її право на незалежне місце серед слов’янських мов.

Праці Миколи Івановича Костомарова з історії України, написані, як і інші його твори, живою мовою, дуже зрозумілою і доступною, давали уявлення про самобутність політичного, економічного і культурного розвитку, особливості національного характеру українського народу.

Костомаров був одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства, для якого він написав програмний документ – «Книга буття українського народу» (1846), в якому прокламовано ідею українського національного відродження та ідею українського месіанізму. Згодом серед братчиків документ отримав назву «Закону Божого». Написана «Книга буття...» у стилі Євангелія, у ній викладена ідея демократичної федерації слов’янських народів, де начальники і правителі зобов’язані  підкорятися закону й народному віче.

У документі ідеалізується козацтво як вільне християнське братство. Ідеал козацької республіки протиставляється російським самодержцям, які спотворили вчення Христа. Автор упевнений, що «встане Україна зі своєї могили», а слідом за нею вся слов’янщина і «не залишиться ні царя, ні пана, ні холопа». На нашій виставці представлене видання: Костомаров М. Книги битія українського народу. – Нью-Йорк: «Наша Батьківщина». – 1967. – 30 с. – [До 150-річчя з дня народження].

За свої радикальні погляди як один із організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, Костомаров був заарештований і відправлений в заслання. Радянською історіографією ім’я вченого здебільшого згадувалося в контексті «українського буржуазного націоналізму», а тому праці вченого не поширювалися в науковому обігу.

У незалежній Україні ім’я й творчий доробок вченого і письменника актуалізовані, є об’єктом активного дослідження. Проте на інтелектуальну спадщину Миколи Івановича, як виключно російську, претендує російська історіографія. Хоча у своїх історичних дослідженнях, Микола Костомаров розглядав Росію як частину Золотої Орди. Один із напрямів осмислення спадщини вченого в сучасній російській історіософії озвучений сучасним російським істориком Микитою Соколовим: «…роботи М. І. Костомарова об’єктивно служили підриву офіційної історіографії і ідеології російської імперії». Російські історіографи називали праці Костомарова «хохлацьким жартом над російською історією».

Складна й різноманітна наукова й письменницька спадщина Миколи Костомарова, а також різновекторність оцінок світоглядних позицій, діяльності є складними для осмислення й аналізу і мало введена в науковий обіг в Україні. Фактично творча спадщина М. Костомарова в повному обсязі в Україні ще не вивчена, не осмислена й не надрукована. Його твори не введені в суспільну рецепцію нового часу.

Серед книжок, виданих українською діаспорою, що проливають світло на життя, творчість і громадську діяльність М. Костомарова та історію українського національно-визвольного руху 2-ї половини ХIХ ст., й представлених на книжковій виставці відділу зарубіжної україніки, треба відзначити дуже рідкісні і цінні видання:

• Дорошенко Д.  Микола Іванович Костомаров. – Українська накладня. – Київ; Ляйпціг, б/р. [1924] – 96 с. – (Літературні характеристики українських письменників, вип. VI) (осн. склади: Берлін, Львів, Вінніпег);
• Костомаров М. «Дві руські народності»: переклав Олександр Кониський. З переднім словом Дмитра Дорошенка. – Київ; Ляйпціг: Українська накладня, б/р – (Гол. склади: Берлін; Вінніпег) – 111 с.

Ці, так звані, лейпцігські видання є перлиною книжкової колекції не тільки відділу зарубіжної україніки, а й усього бібліотечного фонду  НБУВ.

Ряд праць, представлених на виставці, осмислює творчий і життєвий шлях вченого, вводить в читацький обіг відомості про видатні віхи його творчості, популяризує його ім’я. Серед них:

• Пачовський М. Микола Костомаров / «Ілюстроване українське письменство в життєписах». – Вінніпег: Українська видавнича спілка, 1917. – С. 42–50;
• Господин А. Микола Костомаров: публікація для вшанування сторіччя смерті основоположника народницького напряму в українській історіографії. – Вінніпег: накладом читальні Просвіта у Вінніпезі, 1986. – 36 с.

Із теорію слов’янської єдності ми знайомі в інтерпретації радянського дискурсу, який був утверджений офіційною радянською ідеологією, але насправді, якщо прочитати першоджерело, наприклад автобіографію Миколи Костомарова, опубліковану Юрієм Луцьким у в книзі «Самі про себе», в якій вчений писав про першовитоки його інтересу і захоплення малоросійськими мовою і історією, захоплення малоросійською народністю, про першовитоки його інтересу до слов’янства, то картина постає зовсім інакшою. Про це можна прочитати в книзі: Костомаров М. Автобіографія / «Самі про себе: автобіографії видатних українців XIX ст.» / Ред. Юрія Луцького. – Нью-Йорк, 1989. – С. 57–115. – (Видання УВАН у США).

Ряд книжок, виданих в діаспорі, ввели в обіг тексти літературних творів Миколи Костомарова:

• Костомаров М. Вірші: «На добраніч»; «Туга»; «Зорі» // Лепкий Б. «Струни: антологія української поезії від найдавніших до нинішніх часів. Від «Слова о полку Ігоревім» до Івана Франка». – Берлін: Спільне видання української народної бібліотеки і «Українського слова», 1922. – C. 158–161;
• Костомаров М. Кудеяр: історична хроніка в трьох частях. – Вінніпег: Українська видавн. Спілка «Українського голосу», 1921. – 259 с.;
• Костомаров М. Чернігівка: Бувальщина з другої половини сімнадцятого віку. З передм. Б. Грінченка. – Вінніпег: накладом і друком Канадійського русина, 1918. – 296 с.;
• Твори Миколи Костомарова: «Сава Чалий» (драматичні сцени); «Переяславська ніч» (трагедія); Загадки; Ліричні і епічні поезії; статті прозаїчні; Літературна спадщина; Дві руські народності // Твори Амвросія Метлинського і Миколи Костомарова. – Львів: вид. тов-ва Просвіта, 1907 – З друкарні НТШ під зарядом К.Беднарського. – (Руска письменність, вип. IV) – C. 70 – 481.

Дуже цінні статті про Миколу Івановича Костомарова збереглися в українських енциклопедіях, які також представлені на виставці:

• Онацький Є. Костомаров Микола // «Українська мала енциклопедія»: літера К. – Буенос-Айрес: друкарня Чемпіон, 1959. – С. 741–742;
• Костомаров Микола // «Енциклопедія українознавства». – Словникова частина. – Т. 3 – Париж; Нью-Йорк, 1959. – С. 1148.

Публікації, що популяризують творчість Костомарова, збереглися в періодичних виданнях української еміграції. Серед них: Гаргай Б. та ін. Книги битія українського народу // «Авангард»: журнал української молоді [Бельгія]. – Ч. 1 (126), р. ХХХ.– С. 20–21; Слов янська мітологія (Лекції, читані проф. М. Костомаровим в ун-ті Св. Володимира). Пер укр. І. Слободяник // «Зоря» [Торонто].– Ч. 46 (рік 12). – липень-вересень, 1991. – С. 11.

У наукових пошуках і видавничій діяльності Костомаров використав матеріали 65-ти вітчизняних і зарубіжних архівів і бібліотек. На думку Івана Крип’якевича, його археографічні роботи є пам’ятником грандіозної праці, який залишиться назавжди. Постать вченого і письменника відповідала масштабу епохи, яка його породила.

Творча спадщина його дуже суголосна з творчістю Тараса Шевченка. Вони були майже ровесниками і їм довелося фактично створювати духовний світ модерної української нації. Микола Костомаров творив історіософські, наукові та громадсько-політичні засади українського націєтворення, пропагував ідею рівності всіх верств населення, утверджував і підносив роль народу в цьому процесі. Шевченко своїм художнім словом ці ідеї поширював, робив їх доступним всьому українському народу.

Виставка експонуватиметься у травні – червні 2017 року в читальному залі відділу зарубіжної українїки (вул. Володимирська, 62). Запрошуємо до ознайомлення всіх зацікавлених!

Оксана Супронюк,

старший науковий співробітник

відділу зарубіжної україніки

Інституту книгознавства НБУВ