До Дня української писемності та мови, що вже традиційно відзначається 9 листопада, співробітниками відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – ВЗУ ІК НБУВ) підготовлено книжкову виставку зі своїх фондів на тему «Канадські українці: збереження мови історичної батьківщини».

Виставка відбиває унікальний фонд ВЗУ ІК НБУВ, висвітлює заходи зі збереження українськими іммігрантами в Канаді рідної мови, історію її досліджень у недоступних раніше для дослідників України та її широкого загалу монографіях, статтях зарубіжних науковців та розвідках вітчизняних учених, здійснених ними за роки незалежності, а також мовну ситуацію сьогодення в Канаді, де українська етнічна група зберігає свої національні традиції вже понад 125 років.

Історію та проблеми української мови канадського зарубіжжя аналізують у своїх дослідженнях В. Боровик, А. Животко, Ю. Жлуктенко, І. Зілинський, Я. Калакура, П. Ковалів, П. Кравчук, І. Книш, М. Марунчак, Л. Мацько, І. Панькевич, О. Роїк, Я. Рудницький, П. Саварин, У. Самчук, О. Сербенська, В. Сімович, С. Смаль-Стоцький, Д. Струк, Є. Тимченко, Н. Тумай, Ю. Шевельов, А. Шлепаков, І. Ющук та ін. Важливими для осягнення зазначеної проблематики є також праці П. Гриценка, С. Єрмоленко, Я. Закревської, де відбито внесок видатних учених-мовознавців у розроблення питань історії української мови, розкриття її зародження.

Через призму діаспорних мовно-культурних проблем простежуються життя української діаспори, її здобутки, участь в усіх сферах діяльності канадського суспільства.

Так, із представлених на виставці книжок та статей читач може довідатися, що до 1897 року українська мова в одному із найважливіших центрів української культури за межами України – канадській провінції Манітобі – мала такі самі права, як і французька. Утім, 1897 року її урядом було запроваджено акт-договір, що надавав привілеї двомовним школам (англо-французьким та англійським), а в 1916 року – скасовано двомовні школи, повсюдно запроваджено як мову викладання тільки англійську. Цей лінгвіцидний період тривав у Манітобі майже півстоліття. До 1971 року українська мова в Канаді не мала конституційних прав.

У літературі з фонду ВЗУ ІК НБУВ відбито такі теми, як: проблема  лінгвоциду української мови в Канаді; історія української мови; її офіційний статус; збереження національної культури і мови (наявність у Канаді українських топографічних назв таких самих, як в Україні: Київ, Львів, Теребовля, Україна, Шевченко тощо); непересічна роль у збереженні рідної мови на чужині релігійних інституцій (церковне богослужіння; релігійна преса; організація церковно-освітніх закладів); школи, викладання мови в них, взагалі значення шкільництва, авторитет учителів, їх підготовка; українська мова і діти із сімей іммігрантів; україномовна освіта в державних школах Канади; система національної освіти, яка дає не лише знання рідної мови, а й забезпечує національне виховання; українська освіта (її складовими є всі ланки освіти: від дошкільної, позашкільної аж до отримання вищої українознавчої освіти (через здобуття диплома з української мови у ряді університетів); проблема збереження української мови молодим поколінням; видання підручників, розмовників; українство в контексті канадської багатокультурності; проблема двомовності та бікультуризму; здобуття гідного місця для української культури в системі плюралізму культур у Канаді; проблема двомовності; перекладацька діяльність; заборона підручників, де пропагується колоніальна політика СРСР тощо. Науковці в своїх працях досліджують мову й усну народну творчість; діалектне мовлення українських емігрантів, мовно-правописну дійсність у Канаді та ін.

Поважне ставлення самих українців до своєї національної культури, мови викликало й відповідне формування зацікавленої та позитивної думки в суспільному середовищі.

Виставка експонується у корпусі НБУВ по вул. Володимирська 62 (кім. 302) і триватиме до кінця листопада 2017 року.

Запрошуємо всіх зацікавлених відвідати виставку!